Постанова

від 03.09.2013 по справі 816/4849/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/4849/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чеснокової А.О.,

при секретарі - Пшенишному В.С.,

за участю:

представника позивача - Зоценко З.В.

представника відповідача - Паська Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Малого приватного підприємства "ОЛВІ" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

05 серпня 2013 року МПП "ОЛВІ" (далі за текстом - позивач, платник податків) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцької ОДПІ (далі за текстом - відповідач, податковий, контролюючий орган) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2013 року № 0002721502/751.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що встановлені актом перевірки порушення фактично не мали місця в його господарській діяльності та вважає, що податковий орган протиправно ставить йому у вину формування податкового кредиту та витрат на підставі первинних документів, складених ТОВ "Діан", зазначаючи, що первинні документи та податкові накладні, отримані ним на виконання господарсько-правових угод із зазначеним суб'єктом господарювання, оформлені належним чином та дають всі правові підстави для включення сум за цими договорами до податкового кредиту МПП "ОЛВІ". Позивач також наголошує, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податків перевіряти свого контрагента на предмет добросовісного виконання останнім податкових зобов'язань.

У судовому засіданні представник підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні, дії Кременчуцької ОДПІ вважає правомірними, а спірне податкове повідомлення-рішення - таким, що відповідає чинному законодавству внаслідок того, що податковим органом встановлено порушення позивачем податкового законодавства, зокрема, віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ від вартості придбаних товарів та робіт у контрагента ТОВ "Діан", господарська діяльність якого має ряд ознак фіктивності.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що МПП "ОЛВІ" 21 вересня 2007 року зареєстровано як юридичну особу (ідентифікаційний код 21057760) виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 683228 (том І а.с. 23). Позивач перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ та є платником податку на додану вартість ( том І а.с. 21-22).

Відповідачем у період з 09 листопада 2012 року по 15 листопада 2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Діан" (ідентифікаційний код 37282522) за період з 01 листопада 2010 року по 30 червня 2011 року.

За результатами перевірки 22 листопада 2012 року складено акт № 4926/15-222/21057760 (том ІІ а.с. 8-18), в якому, зокрема, зафіксовані порушення:

- частин 1, 2 статті 215, частин 1, 5 статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України, пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до:

- завищення податкового кредиту на загальну суму ПДВ 79908,01 грн., в тому числі:

за листопад 2010 року на суму ПДВ 18954,00 грн.,

за грудень 2010 року на суму ПДВ 26146,50 грн.,

за лютий 2011 року на суму ПДВ 4057,67 грн.,

за березень 2011 року на суму ПДВ 4737,00 грн.,

за квітень 2011 року на суму ПДВ 10017,67 грн.,

за травень 2011 року на суму ПДВ 12215 грн.,

за червень 2011 року на суму ПДВ 3780,17 грн.;

- завищення податкового зобов'язання на суму ПДВ 67184,91 грн., в тому числі:

за листопад 2010 року на суму ПДВ 18954,00 грн.,

за грудень 2010 року на суму ПДВ 26146,50 грн.,

за лютий 2011 року на суму ПДВ 719,14 грн.,

за березень 2011 року на суму ПДВ 4737,00 грн.,

за квітень 2011 року на суму ПДВ 10017,67 грн.,

за травень 2011 року на суму ПДВ 5572,91 грн.,

за червень 2011 року на суму ПДВ 3780,17 грн.;

- заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 9980,62 грн., в тому числі:

за лютий 2011 року на суму ПДВ 3338,53 грн.,

за травень 2011 року на суму ПДВ 6642,09 грн.

На підставі акта перевірки від 22 листопада 2012 року № 4926/15-222/21057760 податковим органом (з урахуванням процедури апеляційного узгодження) прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 квітня 2013 року № 0002721502/751 (том І а.с. 50), яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 9980,62 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) 01,00 грн.

Позивач, вважаючи висновки викладені в акті перевірки від 22 листопада 2012 року № 4926/15-222/21057760 упередженими, такими, що не відповідають фактичним обставинам та виходить за межі компетенції відповідача; не погоджуючись із позицією податкового органа щодо правомірності донарахування податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій, вважає спірні податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, протиправними, такими, що суперечать законодавству з питань оподаткування, обмежують та порушують права, свободи та інтереси позивача, оскільки прийняті без урахування фактичних обставин, з порушенням чинного законодавства, а також без наявності правових підстав для винесення, внаслідок чого звернувся до суду з вимогою визнати протиправними та скасувати спірне податкове повідомлення-рішення від 11 квітня 2013 року № 0002721502/751.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню Кременчуцької ОДПІ від 11 квітня 2013 року № 0002721502/751, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для висновків податкового органа, що у свою чергу стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, стали відомості про те, що господарська діяльність контрагента позивача ТОВ "Діан" носить ряд ознак фіктивності, внаслідок чого сформований за рахунок вказаних підприємств податковий кредит позивача відповідачем правомірними не визнаний.

Судом встановлено, що між позивачем (Підрядник) та ВАТ "Полтавський ГОК" (Замовник) укладено угоду підряду щодо виконання ремонтно-монтажних робіт.

На виконання взятих на себе за вищевказаним правочином зобов'язань ПП "ОЛВІ" (Підрядник) укладено договір субпідряду з ТОВ "Діан" (Субпідрядник) від 01 листопада 2010 року № 35/11С (а.с. 52-53) згідно умов якого Підрядник доручає, а Субпідрядник зобов'язується виконати власними силами та на власний ризик монтажні, будівельно-монтажні та електроремонтні роботи з монтажу, капітальному ремонту, поточному ремонту та реконструкції установок.

Крім того, між ПП "ОЛВІ" (Покупець) та ТОВ "Діан" (Постачальник) 01 листопада 2010 року укладено договори поставки № 34/11Т (а.с. 56) та від 03 січня 2011 року № 02/1Т (а.с. 57) згідно умов яких Постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність Покупця товар відповідно до Заявки, а Покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його на умовах даного договору. Номенклатура, кількість товару. ціна окремих видів товару визначаються сторонами у специфікації.

На виконання умов вищезазначених договорів субпідряду та поставки позивачем придбано матеріали/запчастини у ТОВ "Діан", що частково використовувався для здійснення субпідрядних робіт, а частково були реалізовані в межах власної господарської діяльності позивача третім особам, що підтверджується належними первинними документами, які наявні в матеріалах справи.

На підставі вищевказаного договору субпідряду контрагентом позивача ТОВ "Діан" здійснено субпідрядні роботи, а позивачем їх оплачено.

Копіями виписок банка з розрахункового рахунка позивача, які наявні в матеріалах справи, підтверджено, що на підставі рахунків позивач оплатив визначений у цих документах товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця/Субідрядника, а на підставі накладних, видаткових накладних та актів приймання-передачі належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи, отримав товарно-матеріальні цінності у свого контрагента.

Для документального оформлення угод ТОВ "Діан" складено податкові накладні. Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, а також враховано при формуванні витрат.

Транспортування товару за вказаними договорами здійснювалось транспортом позивача, що знаходить своє підтвердження у матеріалах справи.

Довідками про вартість виконаних робіт*/та витратах**/ кб-3, актами приймання виконаних робіт за змістом форми 620_кб2в_03, актами приймання виконаних робіт по поточному ремонту форми 621_кб2в_01, відомостями обліку розрахунків та інших операцій підтверджено факт належного виконання Підрядником та Субпідрядником взятих на себе зобов'язань щодо здійснення ремонтно-монтажних робіт за господарсько-правовими договорами.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Діан" підтверджується належним чином оформленими первинними документами, в зв'язку із чим наявність наведених доказів суд вважає достатньою підставою для визнання факту придбання ТМЦ та субпідрядних робіт у ТОВ "Діан" реальними. Судом встановлено, що вищезазначені угоди виконані в повному обсязі, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочинів між вказаними суб'єктами господарювання неправомірними - відсутні.

Аналізуючи наявні у справі докази, надані на підтвердження правомірності здійснення господарської діяльності та ведення бухгалтерського обліку позивачем, суд дійшов висновку, що первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання вищевказаних договорів між позивачем та ТОВ "Діан", що стала підставою для формування податкового кредиту позивача, оформлена належним чином, із акта перевірки випливає, що порушень при її оформленні відповідачем у ході проведення перевірки не виявлено.

В ході судового розгляду встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем використано придбані у ТОВ "Діан" ТМЦ у власній господарській для виконання будівельно-ремонтних робіт.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, серед яких, зокрема, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Тобто первинні документи, оформлені належним чином, з відображенням господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Таким чином, усі первинні документи складені контрагентом позивача з дотриманням вимог чинного законодавства та дають всі правові підстави для їх використання у бухгалтерському обліку позивача.

Відповідно до вимог підпункту 14.1.26 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості наданих товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість отриманих товарів, є факт реального постачання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або ж призначення останніх для такого використання. У свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Аналізуючи вищевикладене, та враховуючи факт правомірного отримання позивачем податкових накладних від свого контрагента на підтвердження підстав включення до складу податкового кредиту сум, передбачених цими документами, використання придбаного товару в господарській діяльності позивача та беручи до уваги вимоги підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, суд погоджується із правомірністю віднесення позивачем до складу свого податкового кредиту сум ПДВ за господарськими операціями з ТОВ "Діан".

Судом встановлено, що ТОВ "Діан" на момент укладення договорів та складення податкових накладних був включеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.

Посилання відповідача на той факт, що ТОВ "Діан" скасовано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, внаслідок чого останній на мав правових підстав складати податкові накладні, відхиляється судом з тих підстав, що скасування свідоцтва платника ПДВ ТОВ "Діан" відбулось вже після завершення господарських правовідносин між позивачем та ТОВ "Діан". Даний факт не заперечувався сторонами в судовому засіданні.

Доводи податкового органа про відсутність у ТОВ "Діан" ліцензії на право здійснення будівельно-монтажних та електроремонтних робіт суд оцінює як безпідставні та необґрунтовані, оскільки для здійснення робіт, передбачених договором субпідряду від 01 листопада 2010 року № 35/11С наявність ліцензії не є обов'язковою.

З урахуванням викладеного суд вважає спростованими доводи відповідача щодо неправомірності ведення позивачем бухгалтерського обліку та заниження підприємством позивача податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період, охоплений перевіркою.

Суд вважає посилання податкового органу в акті перевірки на нікчемність правочинів, що укладені між позивачем та його контрагентом ТОВ "Діан" неправомірними, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Суд зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до вимог частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не встановлено і судом першої інстанції, фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентом ТОВ "Діан" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приписами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Малого приватного підприємства "ОЛВІ" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області від 11 квітня 2013 року № 0002721502/751.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області (ідентифікаційний код 38742715) на користь Малого приватного підприємства "ОЛВІ" (ідентифікаційний код 21057760) витрати зі сплати судового збору в розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 71 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 11 вересня 2013 року.

Суддя А.О. Чеснокова