Постанова

від 27.08.2013 по справі 816/3890/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/3890/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

при секретарі - Шевченко О.С.,

за участю:

представника позивача - Розанова І.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова Фірма "Роко" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

25 червня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова Фірма "Роко" (надалі - позивач, ТОВ "ТПФ "Роко") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 року № 0000102202/360, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1833,75 грн, в тому числі 1467 грн - за основним платежем та 366,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000092202/359, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 5041,25 грн, в тому числі 4033 грн - за основним платежем та 1008,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Кременчуцькою ОДПІ на підставі висновків про порушення п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого підприємством неправомірно занижено податок на прибуток у сумі 4033 грн, у тому числі за III квартал 2010 року в сумі 4033 грн; п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 1467 грн, у тому числі за липень 2010 року.

Позивач зазначав, що правомірність формування його податкових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП "Полтехкомплект" під час поставки товару та виконання робіт підтверджено належними документами (податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, рахунками, банківськими виписками та документами, що підтверджують подальше використання відповідної продукції та робіт у господарській діяльності), складеними відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". А висновки перевірки про нікчемність угод позивача з вказаним контрагентом не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають дійсним обставинам.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

У ході судового розгляду було замінено відповідача на належного, а саме: з Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на Кременчуцькуоб'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Відповідач явку свого представника не забезпечив, хоча повідомлявся про час та місце судового розгляду належним чином.

У письмових запереченнях відповідач в обґрунтування правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень зазначав, що перевіркою Кременчуцької ОДПІ встановлено порушення п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого підприємством неправомірно занижено податок на прибуток у сумі 4033 грн, у тому числі за III квартал 2010 року в сумі 4033 грн; п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 1467 грн, у тому числі за липень 2010 року, оскільки господарські відносини між позивачем та його контрагентом не мали реального характеру, через те, що за результатами перевірки контрагента позивача вищевказаним підприємствам зменшено податковий кредит та податкові зобов'язання, також у спірного контрагентав відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина для здійснення господарської діяльності.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова фірма "Роко" зареєстрована виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 20.11.1996 року, ідентифікаційний код 24561370, а також перебуває на обліку податкових органів як платник податків, у тому числі ПДВ.

У період з 07.02.2013 року по 11.02.2013 року відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП "Полтехкомплект" за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, ТОВ "Агрінол" за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року у зв'язку з наданням неповної відповіді на запит від 14.03.2012 року № 1693/10/22-112, за результатами якої складено акт від 11.03.2013 року № 1766/22.5-12/24561370 (а.с. 15-19).

Даним актом зафіксовано порушення п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого підприємством неправомірно занижено податок на прибуток у сумі 4033 грн, у тому числі за III квартал 2010 року в сумі 4033 грн; п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 1467 грн, у тому числі за липень 2010 року.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 27.02.2013 року № 0000102202/360, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1833,75 грн, в тому числі 1467 грн - за основним платежем та 366,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000092202/359, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 5041,25 грн, в тому числі 4033 грн - за основним платежем та 1008,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 10-11).

За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення - залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення (а.с. 30-35).

Позивач не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п.7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Судом встановлено, що 08.07.2010 року ТОВ "ТПФ "Роко" (по тексту договору - Покупець) укладено з ПП "Полтехкомплект" (по тексту договору - Продавець) договір купівлі-продажу (а.с. 40), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати належний йому товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього на умовах договору. Найменування ПММ (паливно-мастильні матеріали), паливо ТС-1. Продавець зобов'язаний: передати товар Покупцю м. Кременчук, вул. Некрасова, 53 (місце передачі товару); забезпечити покупця такими документами щодо товару: рахунок, видаткова накладна, податкова накладна. Перехід права власності відбувається в момент передачі, що оформлюється видатковою накладною.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту та визначення витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, була податкова накладна, видана вказаним контрагентом, від 08.07.2010 року № 1813 на загальну суму 8800 грн, в тому числі 1466,67 грн (а.с. 46).

Зазначені податкові накладні підписані та скріплені печаткою ПП "Полтехкомплект", яке мало статус платника ПДВ, що підтверджується наявними у справі документами.

Факт господарських операцій позивача із ТОВ "Полтехкомплект" щодо поставки товарів (матеріалів) підтверджується іншими первинними документами, а саме: видаткова накладна від 08.07.2010 року № РН-001955, паспорт від 28.05.2010 року № 19, банківськими виписками, згідно яких позивачем проведено оплату за придбаний товар (а.с. 43, 48, 135). Крім того, позивачем на підтвердження реальності отримання товару надана до суду копія витягу з журналу реєстрації довіреностей за липень 2010 року (а.с. 142).

Перевезення товару здійснювалось транспортом позивача, що підтверджується долученими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями товарно-транспортної накладної від 08.07.2010 року № РН-001955 форми № 1-ТН та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 41, 141).

В подальшому отриманий від ПП "Полтехкомплект" товар позивач використовував у своїй господарській діяльності, а саме був реалізований суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_2, що відповідачем не заперечується та належним чином посвідчено наявними в матеріалах справи первинними документами (а.с. 42, 44-45, 47, 134).

Придбані товарно-матеріальні цінності зберігались на складі, що перебував у власності позивача на підставі державного акту та інших документів, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 136-140).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача (ТОВ "ТПФ "Роко") з ПП "Полтехкомплект" мали реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку.

Зважаючи на викладене, Кременчуцька ОДПІ безпідставно прийшла до висновків про порушення позивачем норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість".

Суд зауважує що, відповідно до чинного законодавства відповідальність платника податку має індивідуальний характер, тому він не несе відповідальності за дії інших осіб. Якщо контрагент порушив вимоги податкового чи іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, якщо останній має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

У даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку (1 стадія), робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладеного правочину, що, в свою чергу, не створює юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними із застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мала місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень не надано.

Отже, відповідачем не доведено, що договори позивача з ПП "Полтехкомплект" мали ознаки нікчемності, тобто були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, не надано доказів про наявність умислу сторін.

Доводи відповідача стосовно того, що у контрагента ТОВ "ТПФ "Роко" не має власних виробничих, складських торгових приміщень, устаткування та транспортних засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності, суд вважає необґрунтованими, оскільки зазначені висновки не враховують нічим не обмежені права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди (користування) приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Суд, проаналізувавши фактичні обставини та матеріали справи, оцінивши докази, надані сторонами, не знайшов у діях платника податків (позивача) порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і прийшов до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на його припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача протирічать вимогам закону та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови для включення сум коштів до складу валових витрат та щодо набуття права на податковий кредит та має документальне підтвердження їх розміру.

Суд не погоджується з позицією відповідача у справі з мотивацій, наведених вище та вважає, що відповідачем невірно застосовані норми Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість", відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необґрунтовано та не на підставі закону.

Беручи до уваги наведене, податкові повідомлення-рішення від 27.02.2013 року № 0000102202/360, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1833,75 грн, в тому числі 1467 грн - за основним платежем та 366,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000092202/359, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 5041,25 грн, в тому числі 4033 грн - за основним платежем та 1008,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, винесені без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття таких рішень, тому підлягають визнанню недійсними та скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень покладено на податковий орган.

В даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова-Промислова-Фірма "Роко" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 27.02.2013 року № 0000102202/360 та № 0000092202/359.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова-Промислова-Фірма "Роко" витрати зі сплати судового збору у розмірі 114,70 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 02 вересня 2013 року.

Суддя І.Г. Ясиновський