Постанова

від 02.08.2013 по справі 810/2677/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2013 року Справа № 810/2677/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватної фірми «Нікола» до про Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватна фірма «Нікола» звернулась до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 14.05.2013 № 0002492203 та 14.05.2013 № 0002482203.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, якими Приватній фірмі «Нікола» донараховано податкове зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 35448 грн. 00 коп. і податку на додану вартість у сумі 33760 грн. 00 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 17302 грн. 00 коп., на думку позивача, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення підприємством правопорушення є помилковими, а тому вказані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 2 серпня 2013 року, не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.

Матеріали справи містять клопотання представників позивача та відповідача про розгляд справи за їх відсутності, що відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Будь-яких письмових заперечень або пояснень на обґрунтування своєї позиції Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби суду надано не було.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватна фірма «Нікола» (ідентифікаційний код 20577061, місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Грушевського, буд. 3-Б) зареєстрована Виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області як юридична особа 18.03.1994, про що зроблено запис про включення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 1 355 120 0000 002308 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 094215 (т.1 а.с. 17).

Як платник податків позивач перебуває на податковому обліку в Броварській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області Державної податкової служби та здійснює господарську діяльність пов`язану, зокрема, з роздрібною торгівлею в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у довідці відповідача від 09.11.2001 № 1119 (т. 1 а.с. 14) та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЄ № 726972 (т. 1 а.с. 18-19).

Судом встановлено, що у квітні 2013 року посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 та підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання Приватною фірмою «Нікола» вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіна» за період з 01.01.2012 по 01.07.2012.

За результатами перевірки складено акт від 22.04.2013 № 368/22-5/20577061 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано, що Приватною фірмою «Нікола» не дотримано вимог частини першої статті 203 та частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, що виявилось у вчиненні правочину з Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіна», який не був спрямований на реальне настання наслідків, ним обумовлених.

На думку податкового органу вказані вище порушення призвели до безпідставного формування позивачем валових витрат за І-ІІ квартали 2012 року на суму 168801 грн. 00 коп. та податкового кредиту за січень-квітень 2012 року на суму 33760 грн. 00 коп., оскільки правочин з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіна» товарів фактично не відбувся та не створив жодних юридичних наслідків, а відтак включення позивачем вказаної операції до об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість суперечить приписам пункту 44.1 статті 44, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 та пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за січень-квітень 2012 року на суму 33760 грн. 00 коп. та податку на прибуток підприємств за І-ІІ квартали 2012 року на суму 35448 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 14.05.2013 № 0002492203 та 14.05.2013 № 0002482203, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежами: податок на додану вартість у розмірі 42200 грн. 00 коп., з яких: 33760 грн. 00 коп. - за основним платежем; 8440 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на прибуток підприємств у розмірі 44310 грн. 00 коп., з яких: 35448 грн. 00 коп. - за основним платежем; 8862 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішеннями, прийнятими відповідачем, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних непрямих податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

У свою чергу, порядок адміністрування податком на прибуток підприємств визначено розділом III Податкового кодексу України, положення якого в силу приписів пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» цього Кодексу застосовуються під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Відповідно до підпункту 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 розділу III Податкового кодексу України, платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з приписами статті 134 розділу III Податкового кодексу України, об`єктом оприбуткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

При цьому, витратами в силу приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вважається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податковим кредитом в силу приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вважається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для донарахування позивачу податкового зобов`язання з податку на додану вартість за січень-квітень 2012 року на суму 33760 грн. 00 коп. та податку на прибуток підприємств за І-ІІ квартали 2012 року у розмірі 35448 грн. 00 коп. є висновки податкового органу про нікчемність правочинів контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіна», що здійснювались ним як покупцем так і постачальником товарів (послуг).

Відповідач зазначає, що вказана юридична особа має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак її діяльність з іншими суб`єктами господарювання, у тому числі з позивачем, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.

Так, під час перевірки податковим органом виявлено, що у січні 2012 року позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіна» договір купівлі-продажу від 12.01.2012 № 12.01/01, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання поставити позивачу свіжу зелень, овочі, фрукти та інші продукти харчування, а позивач зобов`язався прийняти вказані товари та оплатити їх вартість.

На виконання умов вказаного вище договору, Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіна» протягом січня-квітня 2012 року поставлено позивачу продукти харчування (свіжа зелень, овочі, фрукти тощо), про що виписано рахунки-фактури від 17.01.2012 № СФ-170112-1, 31.01.2012 № СФ-310112/09, 02.02.2012 № 020212/01, 29.03.2012 № 290312/01 та 02.04.2012 № 020412/01 (т. 1 а.с. 76, 85, 94, 102, т. 4 а.с. 187).

Прийняття позивачем вказаного товару у його контрагента проводилось шляхом підписання видаткових накладних від 17.01.2012 № РН-1701.01, 31.01.2012 № РН-3101.01, 02.02.2012 № 0202.02, 29.03.2012 № 2903.01 та 02.04.2012 № 0204.09 на загальну суму 202561 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ - 33760 грн. 30 коп. (т. 1 а.с.75, 84, 93, 103, т. 4 а.с. 188).

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару, Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіна» виписано податкові накладні № 3 від 17.01.2012 на суму 30670 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ - 5111 грн. 80 коп., № 18 від 31.01.2012 на суму 10653 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 1775 грн. 50 коп., № 26 від 02.02.2012 на суму 48312 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 8052 грн. 00 коп. та № 16 від 29.03.2012 на суму 53412 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 8902 грн. 00 коп. та № 2 від 02.04.2012 на суму 59514 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 9919 грн. 00 коп. (т. 1 а.с. 74, 83, 92, 101, т. 4 а.с. 186).

Оплату за придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіна» товарно-матеріальні цінності у загальному розмірі 80000 грн. 00 коп. проведено позивачем у період з 01.01.2012 по 01.06.2012 у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Публічного акціонерного товариства «Про Кредит Банк» від 18.07.2013 № 1226 (т. 4 а.с. 147).

На момент проведення перевірки кредиторська заборгованість позивача за отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіна» товарно-матеріальні цінності складала 122561 грн. 80 коп.

Витрати у сумі 168801 грн. 00 коп., понесені Приватною фірмою «Нікола» на придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіна» товарів, та податок на додану вартість у сумі 33760 грн. 00 коп. , сплачений у складі їх ціни, включені позивачем до валових витрат за І-ІІ квартали 2012 року та до податкового кредиту підприємства за січень-квітень 2012 року.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що в ході проведення контролюючого заходу податковим органом не ставилось під сумнів, що складені позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіна» первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: рахунки - фактури, видаткові накладні, податкові накладні тощо відповідали вимогам законодавства.

Разом з тим, висновок податкового органу про нікчемність правочину позивача з його контрагентом ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово-господарської діяльності постачальника товарів (послуг).

Так, Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Легіна» за юридичною адресою не знаходиться та не має достатніх виробничих потужностей, трудових ресурсів, складських та торгівельних приміщень, транспорту, сировини та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників.

Крім того, відповідачем виявлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Легіна» використовує у своїй діяльності суб`єктів господарювання з ознаками фіктивності, а саме: ПП «Метал-Тіс», ТОВ «Термінал-Торг», ТОВ «Імідж Лтд».

Наведені вище обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Легіна» діяло без справжнього наміру проводити господарську діяльність, пов`язану з продажем товарно - матеріальних цінностей, у зв`язку з чим правочин, укладений з позивачем, був спрямований виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним наданням податкової преференції, зокрема, з метою формування податкового кредиту на користь позивача.

Відповідач також зазначає, що Приватною фірмою «Нікола» у ході перевірки не надано первинних документів податкового та бухгалтерського обліку на підтвердження обставин, що свідчать про відповідність товару якісним вимогам (сертифікати якості), а також про транспортування вказаного товару (товарно - транспортні накладні).

Відтак, відповідач вважає, що валові витрати у сумі 168801 грн. 00 коп. та податковий кредит у розмірі 33760 грн. 00 коп. сформовано позивачем за правочином, що фактично не здійснювався, а відтак позивач не мав на меті використовувати отримані товарно - матеріальні цінності в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

Таким чином, податкові зобов`язання Приватної фірми «Легіна» з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за вказані звітні періоди, на думку податкового органу, підлягають коригуванню у сторону збільшення.

Оцінюючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час визначення об`єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Таким чином, понесені підприємством витрати можуть бути віднесені до витрат підприємства для зменшення його доходу в цілях оподаткування податком на прибуток за умови дотримання вимог статей 138, 140-141 Податкового кодексу України та за відсутності перешкод, визначених статтею 139 цього Кодексу.

Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт здійснення позивачем господарської операції з його контрагентом підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними тощо, які відповідають вимогам чинного законодавства та мають усі необхідні реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили і доказовості.

Слід також зазначити, що в силу приписів пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379 (діє з 16.12.2011), податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

У свою чергу, пунктом 1 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку - юридична особа, що отримала свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Враховуючи, що у період виконання господарських зобов`язань за договором купівлі-продажу від 12.01.2012 № 12.01/01 Товариство з обмеженою відповідальністю «Легіна» було зареєстроване як платник податку на додану вартість, контрагент позивача у цей період не був позбавлений права на складання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних.

Суд звертає увагу на те, що наявність у суб`єкта господарської діяльності первинних документів бухгалтерського обліку, а саме: рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних тощо є підставою для відображення показників валових витрат та податкового кредиту підприємства за звітні періоди у регістрах бухгалтерського обліку та податковій звітності, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

При цьому, обов'язок доведення таких фактів покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акту, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства, у тому числі, аналіз товарності правочинів та реальності настання їх умов.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 228 цього Кодексу, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося судом вище, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції позивача та його контрагента, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності постачальника товарів (послуг).

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту постачання товарів за господарською операцією, вчиненою позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіна», за результатами здійснення якої Приватною фірмою «Нікола» сформовано валові витрати та податковий кредит.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт постачання Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіна» на користь позивача товарів підтверджується документально, господарську операцію належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними.

Крім того, про отримання позивачем товару від Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіна» свідчать також докази його подальшого зберігання, обробки та реалізації.

Так, у матеріалах справи наявні: належним чином засвідчені копії відомостей по рахунку 28/11 за січень-квітень 2012 року; відомостей по рахунку 68/5 за січень-травень 2012 року; договору відповідального зберігання матеріальних цінностей від 08.12.2011 № 77, укладеного позивачем з ТОВ «Броварський оптовий ринок», який свідчить про можливість забезпечення зберігання придбаного позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіна» товару; договорів про закупівлю продуктів сільського господарства за державні кошти в заклади освіти від 17.01.2012 № 337 та 17.01.2012 № 338, видаткових та податкових накладних, актів звірки взаєморозрахунків, банківських виписок тощо, що підтверджують реалізацію позивачем продукції наступному контрагенту - одержувачу.

Вказані вище первинні документи у сукупності свідчать про використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих матеріальних активів, що у свою чергу підтверджує товарність наведеної вище операції.

Сертифікати якості товару, що витребовувались відповідачем до перевірки, не є документами первинного податкового обліку, що фіксують факти здійснення господарських операцій, оскільки вказані документальні свідоцтва слугують виключно для надання інформації про якість продукції.

Відсутність товарно-транспортних накладних також не слугує беззаперечним доказом, що спростовує товарність операції позивача і його контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіна», оскільки складання цих документів умовами договору не передбачено, а факт поставки товару оформлювався шляхом підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних та видачею податкових накладних, які містять повну інформацію про товари, їх кількісне та вартісне вираження.

Крім того, як вже зазначалося судом вище, до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Вказані обставини підтверджують можливість здійснення позивачем операцій з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіна» товарів, з урахуванням видів його економічної діяльності, та використання вказаних матеріальних активів безпосередньо у господарській діяльності платника податку на додану вартість.

Слід також зазначити, що відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіна» достатніх виробничих потужностей, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, торгівельного обладнання, сировини та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядні договори, договори оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Суд також звертає увагу на те, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Так, позивач в силу покладеного на нього обов`язку сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, визначені податковим законодавством, вступає у відповідні податкові правовідносини з державою та не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а отже не володіє інформацією відносно виконання контрагентом власних податкових зобов'язань перед бюджетом, та, як наслідок, не може зазнавати негативних наслідків у зв`язку з протиправними діяннями інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В силу приписів статті 62 Конституції України вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.

Частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що лише вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, та лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

На час прийняття рішення у даній справі відомостей щодо наявності вироку суду у кримінальній справі, що набрав законної сили, стосовно вчинення злочинів під час створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіна» та провадження ним фіктивного підприємництва, представником відповідача суду не надано.

Посилання відповідача як на підставу для зменшення позивачу суми валових витрат та податкового кредиту на нікчемність правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіна» з іншими суб`єктами господарювання, судом до уваги не приймаються як такі, що не мають значення для вирішення даної справи, оскільки виходять за межі предмету доказування та стосуються осіб, які не беруть участі у даній справі.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту постачання на користь позивача товарів у судовому засіданні були спростовані, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму валових витрат та податкового кредиту, заявлену позивачем, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 та пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

За таких обставин, податкові повідомлення - рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 14.05.2013 № 0002492203 та 14.05.2013 № 0002482203, якими позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 35448 грн. 00 коп. і податку на додану вартість у сумі 33760 грн. 00 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 17302 грн. 00 коп., є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 870 грн. 00 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Податкові повідомлення - рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 14.05.2013 № 0002492203 та 14.05.2013 № 0002482203, - визнати протиправними та скасувати.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватної фірми «Нікола» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 870 (вісімсот сімдесят) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.