Ухвала

від 23.09.2014 по справі 810/2677/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2677/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

23 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретаріБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2013 року у справі за позовом Приватної фірми «Нікола» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2013 року Приватна фірма «Нікола» звернулася до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 № 0002492203 та № 0002482203.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2013 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 14.05.2013 № 0002492203 та № 0002482203.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 15.04.2013 по 17.04.2013 Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватної фірми «Нікола» (код ЄДРПОУ 20577061) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Легіна» (код ЄДРПОУ 37721846) за період з 01.01.2012 по 01.07.2012.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, та п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, які на думку відповідача, призвели до безпідставного формування позивачем валових витрат за І-ІІ квартали 2012 року на суму 168 801,00 грн. та податкового кредиту за січень-квітень 2012 року на суму 33 760,00 грн., оскільки правочин з придбання у ТОВ «Легіна» товарів фактично не відбувся та не створив жодних юридичних наслідків.

За таких обставин, контролюючим органом зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за січень-квітень 2012 року на суму 33 760,00 грн. та податку на прибуток підприємств за І-ІІ квартали 2012 року на суму 35 448,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 22.04.2013 № 368/22-5/20577061 в якому зафіксовано, що Приватною фірмою «Нікола» не дотримано вимог ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 ЦК України на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 № 0002492203 та № 0002482203, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежами: податок на додану вартість в розмірі 42 200,00 грн., з яких: 33 760,00 грн. за основним платежем та 8 440,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на прибуток підприємств в розмірі 44 310,00 грн., з яких: 35 448,00 грн. за основним платежем та 8 862,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області протиправними, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 ПК України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що в січні 2012 року позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіна» договір купівлі-продажу від 12.01.2012 № 12.01/01, відповідно до умов якого, контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання поставити позивачу свіжу зелень, овочі, фрукти та інші продукти харчування, а позивач зобов`язався прийняти вказані товари та оплатити їх вартість.

На виконання вказаного договору, ТОВ «Легіна» протягом січня-квітня 2012 року поставлено позивачу продукти харчування (свіжа зелень, овочі, фрукти тощо), про що виписано рахунки-фактури від 17.01.2012 № СФ-170112-1, 31.01.2012 № СФ-310112/09, 02.02.2012 № 020212/01, 29.03.2012 № 290312/01 та 02.04.2012 № 020412/01 (т.1 а.с.76, 85, 94, 102, т.4 а.с.187).

Прийняття позивачем вказаного товару у його контрагента проводилось шляхом підписання видаткових накладних від 17.01.2012 № РН-1701.01, 31.01.2012 № РН-3101.01, 02.02.2012 № 0202.02, 29.03.2012 № 2903.01 та 02.04.2012 № 0204.09 на загальну суму 202 561 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ - 33 760 грн. 30 коп. (т.1 а.с.75, 84, 93, 103, т.4 а.с.188).

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару, ТОВ «Легіна» виписано податкові накладні № 3 від 17.01.2012 на суму 30 670 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ - 5 111 грн. 80 коп., № 18 від 31.01.2012 на суму 10 653 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 1 775 грн. 50 коп., № 26 від 02.02.2012 на суму 48 312 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 8 052 грн. 00 коп. та № 16 від 29.03.2012 на суму 53 412 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 8 902 грн. 00 коп. та № 2 від 02.04.2012 на суму 59 514 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 9 919 грн. 00 коп. (т.1 а.с.74, 83, 92, 101, т.4 а.с.186).

Перерахування коштів на рахунки контрагента підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Публічного акціонерного товариства «Про Кредит Банк» від 18.07.2013 № 1226 (т.4 а.с.147).

На момент проведення перевірки кредиторська заборгованість позивача за отримані від ТОВ «Легіна» товарно-матеріальні цінності складала 122 561 грн. 80 коп.

Витрати в сумі 168 801 грн. 00 коп., понесені Приватною фірмою «Нікола» на придбання у ТОВ «Легіна» товарів, та податок на додану вартість в сумі 33 760 грн. 00 коп. сплачений у складі їх ціни, включені позивачем до валових витрат за І-ІІ квартали 2012 року та до податкового кредиту підприємства за січень-квітень 2012 року.

При цьому, як вбачається з акту перевірки, відповідачем не ставилось під сумнів, що складені позивачем та ТОВ «Легіна» первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні тощо відповідали вимогам законодавства.

Крім того, про отримання позивачем товару від ТОВ «Легіна» свідчать також докази його подальшого зберігання, обробки та реалізації.

Матеріали справи містять належним чином засвідчені копії відомостей по рахунку 28/11 за січень-квітень 2012 року; відомостей по рахунку 68/5 за січень-травень 2012 року; договору відповідального зберігання матеріальних цінностей від 08.12.2011 № 77, укладеного позивачем з ТОВ «Броварський оптовий ринок», який свідчить про можливість забезпечення зберігання придбаного позивачем у ТОВ «Легіна» товару; договорів про закупівлю продуктів сільського господарства за державні кошти в заклади освіти від 17.01.2012 № 337 та 17.01.2012 № 338, видаткових та податкових накладних, актів звірки взаєморозрахунків, банківських виписок тощо, що підтверджують реалізацію позивачем продукції наступному контрагенту-одержувачу.

Заперечуючи проти вимог даного позову, відповідач вказує на нікчемність укладених позивачем правочинів, які на його думку є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Так, відповідачем встановлено, що ТОВ «Легіна» за юридичною адресою не знаходиться та не має достатніх виробничих потужностей, трудових ресурсів, складських та торгівельних приміщень, транспорту, сировини та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників.

Разом з тим, відповідачем виявлено, що ТОВ «Легіна» використовує в своїй діяльності суб`єктів господарювання з ознаками фіктивності, а саме: ПП «Метал-Тіс», ТОВ «Термінал-Торг», ТОВ «Імідж Лтд».

Наведені вище обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що ТОВ «Легіна» діяло без справжнього наміру проводити господарську діяльність, пов`язану з продажем товарно-матеріальних цінностей, у зв'язку з чим правочин, укладений з позивачем, був спрямований виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним наданням податкової преференції, зокрема, з метою формування податкового кредиту на користь позивача.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено нікчемність операції згідно договору купівлі-продажу від 12.01.2012 № 12.01/01, укладеної між позивачем та ТОВ «Легіна». ,

Відсутність у останнього достатніх виробничих потужностей, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, торгівельного обладнання, сировини та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядні договори, договори оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Колегією суддів встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин, контрагента позивача було зареєстровано як юридичну особу та платника податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Легіна» на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 12.01.2012 № 12.01/01, суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 14.05.2013 № 0002492203 та № 0002482203, які слід скасувати.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 26.09.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.