Ухвала
від 02.09.2013 по справі 826/6874/13-а
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6874/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Маслій В.І.

У Х В А Л А

Іменем України

02 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Маслія В.І.,

Суддів Коротких А.Ю., Літвіної Н.М.,

При секретарі Морей Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство «Київський маргариновий завод» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 24.04.2013 року № 0003972220 та № 0003962220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.06.2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає, що оскаржувана постанова ухвалена без дотримання норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС проведено перевірку ПАТ «Київський маргариновий завод» за результатами якої 03.04.2013 року складено Акт Перевірки №187/1-22-20-00333581 про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства.

Актом перевірки встановлено порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України та донараховано ПАТ «Київський маргариновий завод» податкового зобов'язання по ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на суму 1 986 112грн., в тому числі за листопад 2010 року на суму 14 833грн., грудень 2010 року на суму 3 587грн., травень 2011 року на суму 4 750грн., червень 2011 року на суму 465 729грн., липень 2011 року на суму 806 720грн., листопад 2011 року на суму 3 013грн., грудень 2011 року на суму 5 013грн., травень 2012 року на суму 536 333грн., червень 2012 року на суму 146 134грн.; п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.3 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України позивачем занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на суму 2 217 624грн., в тому числі за 4 квартал 2010 року на суму 23 025грн., за 2 квартал 2011 року на суму 541 051грн., за 3 квартал 2011 року на суму 927 728грн., за 4 квартал 2011 року на суму 9 230грн., за 2 квартал 2012 року на суму 716 590грн., в результаті допущених порушень податкового законодавства, які відображено в п. 3.2, п. 3.5 розділу 3 акта перевірки.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень відповідачем 24.04.2013 року прийняті податкові повідомлення - рішення №0003972220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 1 711 019грн., в тому числі основний платіж - 1 303 645грн. та штрафні санкції - 407 374грн. та №0003962220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 512 546,50грн., в тому числі основний платіж - 1 501 034грн. та штрафні санкції - 11 512,50грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Так, з аналізу норм Податкового кодексу України вбачається, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. В свою чергу, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача (п.п. 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України).

Судом встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Наша олія», ТОВ «Метал трейд СВ», ТОВ «НВФ «Антаго», ТОВ «Укрзерногруп», ТОВ «Юні буд енерго сервіс», ФОП «Каспров.

На момент укладення договорів між ПАТ «Київський маргариновий завод» та його контрагентами, останні мали Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу викладено, вбачається, що Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Зокрема згідно з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегія суддів зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, колегія суддів зауважує, що ігнорування певних вимог правил контрагентом позивача під час виконання договірних зобов'язань з позивачем, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Також, колегія приймає до уваги те, що на дату укладення та виконання договорів позивача із контрагентами, останні мали спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність - були зареєстровані в установленому законом порядку юридичною особою та платником податку на додану вартість.

Статтею ж 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що якщо відомості внесені стосовно юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, то ці відомості вважаються достовірними.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, законодавство України не покладає на особу відповідальність за правопорушення, вчинені іншою особою, в т.ч. не покладає обов'язку відповідати за господарську діяльність контрагентів .

Отже, зобов'язання за договором між ПАТ «Київський маргариновий завод» та його контранентами виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності.

Доводи відповідача про те, що оспорювані господарські зобов'язання не були спрямовані на реальне здійснення господарських операцій та на реальне настання правових наслідків, належними доказами не підтверджуються.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що викладений в Акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 статті 201 ПК України, п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.3 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 24.04.2013 року №0003972220 та №0003962220 є безпідставними та неправомірними.

Колегія суддів вважає, що обставини судом першої інстанції встановлені вірно, рішення ухвалено з дотримання вимог матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення окружного суду - без змін.

Згідно ж з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував твердження позивача та не довів правомірність своїх дій.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 03.09.2013 р.

.

Головуючий суддя Маслій В.І.

Судді: Коротких А. Ю.

Літвіна Н. М.

СудКиївський апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення02.09.2013
Оприлюднено12.09.2013
Номер документу33414697
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —826/6874/13-а

Ухвала від 02.09.2013

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Маслій В.І.

Ухвала від 02.09.2013

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Маслій В.І.

Постанова від 20.06.2013

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Амельохін В.В.

Ухвала від 14.05.2013

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Амельохін В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні