Рішення

від 04.09.2013 по справі 910/12188/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12188/13 04.09.13р.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Комстар-Україна», м.Одеса, ЄДРПОУ 22449427

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет комунікації», м.Київ, ЄДРПОУ 32560060

про стягнення 48 264, 27 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Хоменко С.О. - по дов.

від відповідача: Коваленко С.В. - по дов.

Вадовська І.К. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комстар-Україна», м.Одеса звернулось до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет комунікації», м.Київ про стягнення 48 264, 27грн., у тому числі: основного боргу - 46 221, 60 грн., пені - 1 405, 72 грн., інфляційних збитків - 74, 67 грн., трьох відсотків річних - 562, 28 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договорів №01090209L від 09.02.2009р. про надання доступу до мережі Інтернет та №2324/12 від 29.05.2012р. про надання телекомунікаційних послуг в частині проведення оплати наданих послуг, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет комунікації» утворилась перед позивачем заборгованість в сумі 46 221, 60 грн., що стало підставою для нарахування пені, інфляційних збитків та трьох процентів річних.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на закінчення терміну дії договору №01090209L від 09.02.2009р. та відсутність згоди щодо його пролонгації, а також ненадання рахунків на оплату телекомунікаційних послуг та актів наданих послуг за договором №2324/12 від 29.05.2012р. Наразі, як вказує відповідач, послуги за договором №2324/12 від 29.05.2012р. у спірний період Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтернет комунікації» не отримувались.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.02.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Технологічні системи зв'язку», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Комстар-Україна» (провайдер) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтернет комунікації» (абонент) було укладено договір №01090209L від 09.02.2019р. про надання доступу до мережі Інтернет.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.901-907 Цивільного кодексу України, Закону України «Про телекомунікації» та Постанови №295 від 11.04.2012р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання та отримання телекомунікаційних послуг».

Згідно з п.1.1 укладеного договору провайдер надає абоненту доступ до мережі Інтернет з використанням некомутованого з'єднання, згідно до додатків до договору, а абонент сплачує абонентську плату за послуги згідно договору та додатків до нього, що є його невід'ємною частиною.

Пунктами 3.1, 3.3 договору встановлено, що підключення послуги оформлюється актом про підключення. По закінченні кожного розрахункового періоду провайдер направляє абоненту акт наданих послуг в двох примірниках для підписання, але не пізніше п'ятого числа поточного місяця, наступного за розрахунковим.

В матеріалах справи міститься додаток №1 до договору №14101208L від 09.02.2008р., в якому наведено перелік та вартість послуг, що надаються щомісяця.

За змістом п.п.4.1, 4.2 договору №01090209L від 09.02.2019р. вартість та перелік послуг, зазначені у додатках до договору. Оплата здійснюється у гривнях щомісяця шляхом передоплати на один місяць на підставі рахунків, переданих замовнику телефаксом. Рахунок має бути сплачений протягом п'яти банківських днів, включаючи день відправки рахунку, але не пізніше п'ятнадцятого числа поточного місяця.

Відповідно до п.п.8.1, 8.2 укладеного правочину договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами. Термін дії договору - до 09.05.2009р. В разі відсутності письмових заяв однієї з сторін по закінченню терміну дії договору, даний договір продовжується до 31.12.2009р.

Згідно з ч.1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

За приписами ч.7 ст.180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст.905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст.604 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Тобто, оскільки принцип свободи договору є одним з основних принципів зобов'язальних правовідносин, сторони вправі припинити існуюче між ними зобов'язання за домовленістю.

Відповідно до п.32 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» згідно з ч.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.

Проте, сторонами договору №01090209L від 09.02.2019р. було чітко визначено момент припинення існування господарських зобов'язань, що виникли на основі цього договору, певною календарною датою.

За твердженнями сторін, з огляду на відсутність в період до 09.05.2009р. письмових заяв позивача та відповідача щодо заперечень відносно продовження строку дії договору, вказаний правочин у відповідності до п.8.2 договору був пролонгований до 31.12.2009р. Можливості пролонгації договору після 31.12.2009р. сторонами не передбачено, додаткових угод до договору в строк до 31.12.2009р. щодо продовження строку дії договору не підписано та до матеріалів справи не представлено.

Таким чином, судом встановлено, що термін дії договору №14101208L від 09.02.2009р. закінчився 31.12.2009р.

При цьому, враховуючи факт припинення вказаного договору 31.12.2009р., суд не приймає до уваги зміст додатку №2 від 01.06.2012р. до нього.

Разом з тим, за твердженнями позивача, з 01.02.2013р. у зв'язку з неоплатою послуг, у відповідача сформувалась заборгованість у розмірі 31 995, 79 грн. за договором №14101208L від 09.02.2009р.

Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Умовами надання телекомунікаційних послуг є укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації.

Пунктом 16 Постанови №295 від 11.04.2012р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг» встановлено, що надання послуг здійснюється на замовлення споживача на підставі укладеного договору .

Таким чином, судом встановлено відсутність підстав для надання послуг та, відповідно, їх оплати за період після 31.12.2009р. з огляду припинення договору №01090209L від 09.02.2009р.

При цьому, господарським судом не приймаються до уваги посилання позивача на здійснення відповідачем часткової оплати послуг, які було надано після 31.12.2009р. При цьому, суд виходить з того, що факт оплати телекомунікаційних послуг після закінчення строку дії угоди не свідчить про пролонгацію договору №01090209L від 09.02.2009р та правомірність позовних вимог про стягнення заборгованості за період після закінчення строку дії договору. Як вказувалось вище, за змістом умов вказаного правочину продовження строку його дії після 31.12.2009р. сторонами не передбачено.

З огляду на вищенаведене, за висновками суду, вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором №01090209L від 09.02.2009р. у розмірі 31 995, 79 грн. не підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з оплати телекомунікаційних послуг за договором №2324/12 від 29.05.2012р. господарський суд зазначає наступне:

29.05.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комстар-Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтернет комунікації» було укладено договір №2324/12 від 29.05.2012р. предметом якого, згідно п.1.1 є надання оператором абоненту телекомунікаційних послуг та отримання і зобов'язання абонента оплатити їх відповідно до умов договору, додатків до договору та вартості обраного тарифного плану.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п.3.1.12 вказаного правочину оператор зобов'язаний не менше одного разу на місяць повідомляти абонента про належні до сплати суми абонентської плати , платежів за міжміські, міжнародні телефонні розмови та інші надані послуги шляхом виставлення рахунків та надання розшифровок нарахованої до сплати суми за надані послуги.

Пунктами 5.1, 5.3 правочину передбачено, що оплата послуг здійснюється на підставі рахунків за надані послуги оператора у строки, вказані в рахунку . Рахунки надсилаються оператором абоненту до п'ятнадцятого числа кожного місяця. Нарахування плати за користування послугами здійснюється з дня їх підключення.

Відповідно до приписів п.п.6, 16 ч.1 ст. 32 Закону України «Про телекомунікації», п.п.6,16 п.32, 74 Постанови №295 від 11.04.2012р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг» споживачі під час замовлення та/або отримання послуг мають право, зокрема, на безоплатне отримання від оператора, провайдера рахунків за надані послуги. Під час здійснення оплати послуг з надсиланням рахунків оператор, провайдер за кожний розрахунковий період безоплатно надсилає абонентові рахунок для оплати послуг, в якому зазначаються: найменування, місцезнаходження і платіжні реквізити оператора, провайдера; номер телефону чи іншого мережевого ідентифікатора кінцевого обладнання або інша інформація, що ідентифікує абонента; прізвище та ініціали (для фізичних осіб) або найменування (для юридичних осіб) абонента; розрахунковий період; дата формування рахунка; номер особового рахунка абонента; види наданих послуг; дата, напрямок зв'язку та тривалість міжміських та міжнародних розмов; плата, отримана протягом розрахункового періоду; сума невикористаних коштів на особовому рахунку абонента на початок та кінець розрахункового періоду; належна до сплати сума за видами послуг; сума податку на додану вартість та інших обов'язкових зборів (платежів) відповідно до законодавства; загальна сума, що належить до сплати; строк оплати рахунка; телефон для довідок та адреса веб-сайта (за наявності); інші відомості, передбачені оператором, провайдером відповідно до законодавства та договору.

З огляду на викладені вище норми законодавства, враховуючи зміст п.п.5.1, 5.3 договору №2324/12 від 29.05.2012р., суд дійшов висновку, що вартість наданих щомісячно послуг визначається виключно на підставі виставлених провайдером рахунків. Наразі, як вказувалось вище, строк виконання відповідачем оплати послуг за договором №2324/12 від 29.05.2012р. також визначається в рахунку, що надсилається позивачем.

Разом з тим, матеріали справи не містять рахунків на підтвердження надання позивачем послуг вартістю 14 225,81 грн. За змістом пояснень позивача, наданих у судовому засіданні, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комстар-Україна» не має можливості надати докази виставлення таких рахунків відповідачу.

При цьому, з представлених позивачем документів господарський суд не вбачає можливим визначити достовірну вартість наданих послуг, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог, зокрема, в частині визначення вартості послуг, які за твердженням позивача, надавались Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтернет комунікації».

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому у п.п.2.1, 2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» наголошено, що згідно з частиною другою ст.4, 3 Господарського процесуального кодексу України та ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали. Якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

Ухвалами господарського суду від 17.07.2013р. та 31.07.2013р. було зобов'язано позивача надати суду розгорнутий розрахунок заявлених до стягнення сум з розбивкою по місяцям з зазначенням періодів за кожний місяць з посиланням на відповідні рахунки, а також зобов'язано сторін провести розширену звірку розрахунків за предметом позову з зазначенням періодів нарахування заборгованості та первісних документів, на підставі яких проведена відповідна операція, та надати акти звірки суду. Проте, зазначені вимоги виконано не було, витребуваних документів не представлено.

Наразі, судом враховано, що у судові засідання 17.07.2013р. та 31.07.2013р. позивач не з'явився, свого представника не направив, вимоги ухвал суду не виконав.

31.07.2013р. в порядку ст.90 Господарського процесуального кодексу України господарським судом було направлено повідомлення до Прокуратури м.Одеси з проханням провести перевірку з метою встановлення причини невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Комстар-Україна» ухвал господарського суду м.Києва по справі №910/12188/13.

Відповідно до п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі, на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, згідно з положеннями Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

За висновками суду Товариством з обмеженою відповідальністю «Комстар-Україна» не надано доказів правомірності позовних вимог.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Комстар-Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет комунікації» про стягнення 48 264,27 грн. є передчасним та таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для стягнення основного боргу за договорами №01090209L від 09.02.2009р. та №2324 від 29.05.2012р., позовні вимоги стосовно стягнення пені, інфляційних збитків, та 3% відсотків річних за вказаними правочинами також не підлягають задоволенню.

Клопотання б/н від 04.09.2013р. позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошову суму, що зберігається на банківському рахунку відповідача, залишено судом без задоволення з урахуванням наступного:

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до змісту п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у накладання арешту на грошові кошти, заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання ймовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем у заявленому клопотанні не було зазначено обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді встановлення заборони вчиняти певні дії.

Зокрема, позивачем до матеріалів справи не представлено доказів, з фактом існування яких позивач пов'язує необхідність застосування заявлених заходів до забезпечення позову.

Тобто, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», заява позивача підлягає залишенню без задоволення.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Комстар-Україна», м.Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет комунікації», м.Київ про стягнення 48 264, 27 грн.

У судовому засіданні 04.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 09.09.2013р.

Суддя М.О. Любченко