Постанова

від 22.10.2013 по справі 910/12188/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р. Справа№ 910/12188/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Комстар - Україна"

на рішення господарського суду м. Києва від 04.09.2013р.

у справі № 910/12188/13 (суддя Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Комстар - Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Інтернет комунікації"

про стягнення 48 264,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Комстар - Україна" (далі - позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Інтернет комунікації" (далі - відповідач) про стягнення 48 264,27 грн., у тому числі: основного боргу - 46 221,60 грн., пені - 1 405,72 грн., інфляційних збитків - 74,67 грн., трьох відсотків річних - 562,28 грн. за неналежне невиконання умов договорів № 01090209L від 09.02.2009р. про надання доступу до мережі Інтернет та №2324/12 від 29.05.2012р. про надання телекомунікаційних послуг в частині проведення оплати наданих послуг.

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.09.2013р у даній справі в задоволенні позову відмовлено повністю. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та, у зв'язку з цим, відсутність підстав для задоволення вимог у даній справі.

Не погодившись з даним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду м. Києва від 04.09.2013р. у справі

№ 910/12188/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення не є законним, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, при цьому матеріали справи містять докази належного виконання договірних зобов'язань позивачем та порушення з боку відповідача, у зв'язку з чим скаржник вважає, що у суду першої інстанції були наявні законні підстави для задоволення позову, однак, на думку скаржника, суд не надав належної оцінки діям позивача, які були направлені на виконання договірних зобов'язань, та відповідним доказам, наявним у матеріалах справи, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу, який подано в судовому засіданні 22.10.2013р. відповідач зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 22.10.2013р.

21.10.2013р. через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про залучення до матеріалів справи документів, які підтверджують процес реорганізації ТОВ ,,Комстар - Україна", а саме: протоколу № 04/13, протоколу № 09/08 Зборів учасників ТОВ ,,Комстар - Україна" від 29.09.2008р. З наданих позивачем документів вбачається, що триває процес реорганізації ТОВ ,,Комстар - Україна" шляхом приєднання до ПрАТ ,,МТС Україна", однак на даний час діяльність позивача як юридичної особи не припинена.

В судовому засіданні 22.10.2013р. представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення господарського суду м. Києва від 04.09.2013р. без змін.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з таким.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.02.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Технологічні системи зв'язку", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Комстар-Україна" (провайдер), та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Інтернет комунікації" (абонент) укладено договір №01090209L про надання доступу до мережі Інтернет (а.с. 10-12).

Згідно з п.1.1 договору провайдер надає абоненту доступ до мережі Інтернет з використанням некомутованого з'єднання, згідно до додатків до договору, а абонент сплачує абонентську плату за послуги згідно договору та додатків до нього, що є його невід'ємною частиною.

Пунктами 3.1, 3.3 договору встановлено, що підключення послуги оформлюється актом про підключення. По закінченні кожного розрахункового періоду провайдер направляє абоненту акт наданих послуг в двох примірниках для підписання, але не пізніше п'ятого числа поточного місяця, наступного за розрахунковим.

До матеріалів справи позивачем додано додаток №1 до договору №14101208L від 09.02.2008р., в якому наведено перелік та вартість послуг, що надаються щомісяця (а.с. 13).

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору №01090209L від 09.02.2009р. вартість та перелік послуг зазначені у додатках до договору. Оплата здійснюється у гривнях щомісяця шляхом передоплати на один місяць на підставі рахунків, переданих замовнику телефаксом. Рахунок має бути сплачений протягом п'яти банківських днів, включаючи день відправки рахунку, але не пізніше п'ятнадцятого числа поточного місяця.

Згідно з п.п.8.1, 8.2 даного договору він вступає в дію з моменту його підписання сторонами. Термін дії договору - до 09.05.2009р. В разі відсутності письмових заяв однієї з сторін по закінченню терміну дії договору, даний договір продовжується до 31.12.2009р.

Також матеріали справи містять додаток № 2 до договору №01090209L від 01.06.2012р. яким визначено специфіку надання послуг та перелік та вартість наданих послуг (а.с. 14).

Обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором № 01090209L від 09.02.2009р. про надання доступу до мережі Інтернет, позивач посилається на те, що ним в період з 09.02.2009р. по 31.01.2013р. включно, належним чином виконувались умови договору, а саме - надавався відповідачу доступ до мережі Інтернет. Однак, з 01.02.2013р., у зв'язку з неоплатою послуг у відповідача сформувалась заборгованість у розмірі 31 995,79 грн. Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції, три відсотки річних та інфляційні збитки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що термін дії спірного договору № 01090209L від 09.02.2009р. про надання доступу до мережі Інтернет закінчився 31.12.2009р., тому вимоги про стягнення заборгованості за договором за період 2012р. - 2013р. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів, з огляду на встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

За приписами ч.7 ст.180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст.905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно - правовими актами.

Частиною 1 ст.604 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Зі змісту спірного договору №01090209L від 09.02.2009р. вбачається, що сторонами визначено момент припинення існування господарських зобов'язань, що виникли на основі цього договору.

Можливості пролонгації договору після 31.12.2009р. сторонами не передбачено, додаткових угод до договору в строк до 31.12.2009р. щодо продовження строку дії договору матеріали справи не містять.

Крім того, доданий позивачем до матеріалів справи додаток №1 до договору №14101208L від 09.02.2008р., в якому наведено перелік та вартість послуг, що надаються щомісяця взагалі не може бути прийнятим до уваги, оскільки стосується договору, який не є підставою позову та не досліджувався судом у даній справі.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.63 Закону України ,,Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Умовами надання телекомунікаційних послуг є укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації.

Пунктом 16 Постанови №295 від 11.04.2012р. Кабінету Міністрів України ,,Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг" встановлено, що надання послуг здійснюється на замовлення споживача на підставі укладеного договору.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що термін дії договору №14101208L від 09.02.2009р. закінчився 31.12.2009р., тому укладання додатку №2 від 01.06.2012р. до спірного договору та оплата телекомунікаційних послуг після закінчення строку дії угоди не можуть свідчити про пролонгацію договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір №01090209L від 09.02.2009р. є діючим, оскільки відповідачем проводилась часткова оплата послуг за ним, є необґрунтованими з підстав, наведених вище.

Колегія суддів звертає увагу також на те, що позивачем не надано доказів підключення послуги (акту про підключення, п. 3.1 договору), що унеможливлює встановити дату початку надання послуг, а також сам факт їх надання.

Крім того, за відсутності додатку до договору № 01090209L від 09.02.2009р., де згідно з п. 4.1 зазначено вартість та перелік послуг, неможливо визначити розмір заборгованості за договором.

Таким чином, оскільки відсутні докази надання послуг на підставі договору №01090209L від 09.02.2009р., відповідно відсутні підстави для їх оплати, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором №01090209L від 09.02.2009р. у розмірі 31 995, 79 грн. не підлягають задоволенню.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 29.05.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Комстар - Україна" (оператор) та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Інтернет комунікації" (абонент) укладено договір № 2324/12 про надання телекомунікаційних послуг, згідно п.1.1 якого оператор надає абоненту телекомунікаційні послуги, а абонент отримує та зобов'язується оплачувати їх відповідно до умов договору, додатків до договору та вартості обраного тарифного плану (а.с. 15-21).

Пунктом 2.1 даного договору, зокрема, передбачено що дата підписання сторонами договору акту виконаних робіт по підключенню до телекомунікаційної мережі, є датою початку надання телекомунікаційних послуг.

Згідно з п. 2.2 договору факт виконання робіт по підключенню до телекомунікаційної мережі оформлюється сторонами підтверджуючим документом (наряд, акт, інше).

У відповідності до п. 3.1.12 договору оператор зобов'язаний не менше одного разу на місяць повідомляти абонента про належні до сплати суми абонентської плати, платежів за міжміські, міжнародні телефонні розмови та інші надані послуги шляхом виставлення рахунків та надання розшифровок нарахованої до сплати суми за надані послуги.

Пунктами 5.2, 5.3 договору передбачено, що оплата послуг здійснюється на підставі рахунків за надані послуги оператора у строки, вказані в рахунку. Рахунки надсилаються оператором абоненту до п'ятнадцятого числа кожного місяця. Нарахування плати за користування послугами здійснюється з дня їх підключення.

Обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором № 2324/12 від 29.05.2012р. про надання телекомунікаційних послуг, позивач посилається на те, що ним в період з 29.05.2012р. по 31.12.2012р. включно, належним чином виконувались умови договору, а саме - надавались відповідачу телекомунікаційні послуги. Однак, з 01.01.2013р., у зв'язку з неоплатою послуг у відповідача сформувалась заборгованість у розмірі 14 225,81 грн. Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції, три відсотки річних та інфляційні збитки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту надання послуг відповідачу послуг у спірний період, оскільки матеріали справи не містять рахунків на підтвердження надання позивачем послуг вартістю 14 225,81 грн.

Колегія суддів, враховуючи встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги.

З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до приписів п.п.6, 16 ч.1 ст. 32 Закону України ,,Про телекомунікації", п.п.6,16 п.32, 74 Постанови №295 від 11.04.2012р. Кабінету Міністрів України ,,Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг" споживачі під час замовлення та/або отримання послуг мають право, зокрема, на безоплатне отримання від оператора, провайдера рахунків за надані послуги. Під час здійснення оплати послуг з надсиланням рахунків оператор, провайдер за кожний розрахунковий період безоплатно надсилає абонентові рахунок для оплати послуг, в якому зазначаються: найменування, місцезнаходження і платіжні реквізити оператора, провайдера; номер телефону чи іншого мережевого ідентифікатора кінцевого обладнання або інша інформація, що ідентифікує абонента; прізвище та ініціали (для фізичних осіб) або найменування (для юридичних осіб) абонента; розрахунковий період; дата формування рахунка; номер особового рахунка абонента; види наданих послуг; дата, напрямок зв'язку та тривалість міжміських та міжнародних розмов; плата, отримана протягом розрахункового періоду; сума невикористаних коштів на особовому рахунку абонента на початок та кінець розрахункового періоду; належна до сплати сума за видами послуг; сума податку на додану вартість та інших обов'язкових зборів (платежів) відповідно до законодавства; загальна сума, що належить до сплати; строк оплати рахунка; телефон для довідок та адреса веб-сайта (за наявності); інші відомості, передбачені оператором, провайдером відповідно до законодавства та договору.

Однак, всупереч вказаних норм законодавства, матеріали справи не містять рахунків на підтвердження надання позивачем послуг вартістю 14 225,81 грн., оскільки вартість наданих щомісячно послуг визначається виключно на підставі виставлених провайдером рахунків. Наразі, як вказувалось вище, строк виконання відповідачем оплати послуг за договором №2324/12 від 29.05.2012р. також визначається в рахунку, що надсилається позивачем.

Колегія суддів звертає увагу також на те, що позивачем не надано доказів підключення відповідача до телекомунікаційних мереж, як то передбачено п.2.1 договору № 2324/12 від 29.05.2012р., що унеможливлює встановити дату початку надання телекомунікаційних послуг, а також сам факт їх надання.

Також слід зазначити, що відповідачем надано в суді першої інстанції докази оплати за окремі періоди (місяці) за обома договорами, що не було враховано позивачем у його розрахунку заборгованості, а тому свідчить про необґрунтованість такого розрахунку.

З огляду на викладене вимоги позивача про стягнення коштів за неналежне виконання умов договору № 2324/12 від 29.05.2012р. про надання телекомунікаційних послуг задоволенню не підлягають, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні не спростовують, а тому відхиляються колегією суддів.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 04.09.2013р. у справі № 910/12188/13 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його скасування або зміни, відсутні. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 04.09.2013р. у справі № 910/12188/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Комстар - Україна" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Жук Г.А.

Чорногуз М.Г.

Повний текст складено та підписано 23.10.2013р.