Постанова

від 10.09.2013 по справі 914/1839/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2013 р. Справа № 914/1839/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання Борщ І.

за участю представників сторін:

від позивача - Малицький І.В. (директор)

від відповідача - Сироїд Р.П.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Львіввугілля" в особі ВП "Шахта "Великомостівська" від 22.07.13 року № 814-9

на рішення господарського суду Львівської області від 10.07.2013 року (суддя Гоменюк З.П.)

у справі за № 914/1839/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Заготпром", м.Червоноград".

до відповідача: Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремлен6ого підрозділу "Шахта "Великомостівська", м. Червоноград Львівська обл.

про стягнення 58075,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 10.07.2013 року у справі за № 914/1839/13 стягнуто з Державного підприємства "Львіввугілля", Львівська область, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Заготпром", Львівська область, 49007грн. 90коп. інфляційних втрат, 9 067грн. 98коп. 3% річних та 1 720грн. 50коп. витрат по сплаті судового збору. (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 26.07.2013 року).

Рішення суду мотивоване тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи це тим, що судом не взято до уваги те, що законодавством України не передбачено нарахування інфляційних втрат і 3% річних за період внесення підприємства до реєстру паливно-енергетичного комплексу та перебування виконавчого документа на виконанні у відділі державної виконавчої служби. Крім того, стягнута сума інфляційних втрат та 3% річних перевищує стягнуту суму основного боргу.

У поданому відзиві позивач просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з тих підстав, що станом на час звернення з позовом до суду і на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем не виконано рішення суду про стягнення боргу, яке не припиняє грошове зобов'язання між сторонами. В даному випадку стягнення інфляційних втрат та % річних є способом захисту майнових прав кредитора.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Львівської області від 27.04.2004р. у справі №4/740-21/92 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Заготпром" задоволено та стягнуто з Державного підприємства "Львіввугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Заготпром" 34 557грн. 39коп. основного боргу, 2049грн. 90коп. 3% річних, 5630грн. 73коп. інфляційних нарахувань, 2806грн. 60коп. пені, 478грн. 51коп. держмита та 118грн. 00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

07.05.2004р. господарським судом Львівської області видано наказ про примусове виконання вказаного рішення.

На підставі заяви стягувача, 25.07.2004р. державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Львівської області №4/740-21/92 від 07.05.2012р.

04.10.2004р. державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження на час розгляду в господарському суді Львівської області справи про банкрутство Державного підприємства "Львіввугілля".

16.11.2004р. у зв'язку з припиненням провадження у справі про банкрутство ДП "Львіввугілля" виконавче провадження поновлено постановою державного виконавця відділу ДВС Сокальського РУЮ.

30.12.2005р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Львівської області винесено постанову про зупинення зведеного виконавчого провадження №14/В-4 з виконання виконавчих документів щодо стягнення з ДП "Львіввугілля" на користь фізичних, юридичних осіб Пенсійного фонду та держави боргу на загальну суму 26 022 248грн. 00коп. до закінчення терміну дії процедури погашення заборгованості ДП "Львіввугілля", визначеного Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

07.03.2013р. постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області винесено постанову про поновлення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Львівської області №4/740-21/92 від 07.05.2004р. у зв'язку з закінченням терміну перебування ДП "Львіввугілля" у реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

З метою належного погашення заборгованості, позивачем 22.03.2013р. надіслано відповідачеві повідомлення про зміну реквізитів для перерахування коштів, яке залишено ДП "Львіввугілля" без відповіді.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, станом на час звернення з позовом до місцевого господарського суду наказ господарського суду Львівської області №4/740-21/92 від 07.05.2004р. не було виконано, заборгованість на загальну суму 47 851грн. 22коп. Державним підприємством "Львіввугілля" не було сплачено.

У зв'язку з цим, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 49 007грн. 90коп. за період з серпня 2004 року по березень 2013 року та 3% річних в розмірі 9 067грн. 98коп. з серпня 2004 року по квітень 2013 року, тобто за період прострочення виконання зобов'язання щодо сплати заборгованості за наказом №4/740-21/92 від 07.05.2004р.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст. 4-5, 115 ГПК України рішення суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

В даному випадку, боржником не виконано як договірне зобов'язання, так і рішення суду, яким стягнуто заборгованість, що виникла у зв'язку з невиконанням зобов'язання між сторонами.

За змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Норми статті 625 ЦК регулюють зобов'язальні правовідносини, тобто поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Враховуючи обставини даної справи, суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012). Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Крім цього, 3% річних та інфляційні витрати, які нараховуються на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання і не є санкцією за порушення такого та полягають у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами. Зазначені річні відсотки та інфляційні втрати нараховуються незалежно від вини боржника.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд, перевіривши наданий розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат в сумі 49 007грн. 90коп. та 3% річних в сумі 9 067грн. 98коп., погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дані вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, відкриттям, зупиненням чи поновленням виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, зокрема, не позбавляє обов'язку на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми,

Слід зазначити, що у матеріалах справи клопотання, заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 10.07.2013 року у справі за № 914/1839/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства "Львіввугілля" в особі ВП "Шахта "Великомостівська" від 22.07.13 року № 814-9 - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 11.09.2013 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.