Ухвала

від 05.09.2013 по справі 802/2522/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/2522/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Скржешевський М.С., представник на підставі довіреності

відповідача - Лесик В.В., представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кросс-Мікро" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кросс-Мікро» звернулось до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (в результаті заміни відповідача - Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.06.2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. Податковий орган вважає, що підстав для відображення в бухгалтерському та податковому обліку операцій з ТОВ «Компанія Вайліс» не має, так як первинні документи складено не у відповідності із чинним законодавством.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив їх задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, посадовою особою податкового органу була проведена позапланова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Кросс-Мікро» з питань достовірності та повноти нарахування сум податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ «Компанія «Вайліс» за листопад 2010 року. За результатами перевірки складено акт № 71/2202/36604461 від 16.01.2013 року.

Згідно висновків акту перевірки позивачем, порушено п.п.7.2.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад 2010 року на загальну суму 89 900,00 грн.

30.01.2013 року Вінницькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0000112310 у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 89 900,00 грн. та штрафними санкціями у розмірі 22 475,00 грн.

Не погодившись з проведеними донарахуваннями, ТОВ "Кросс-Мікро" оскаржило вищевказане податкове повідомлення-рішення до Державної податкової служби у Вінницькій області, а потім до Державної податкової служби України. За наслідками розгляду первинної скарги Державною податковою службою у Вінницькій області прийнято рішення від 12.02.2013 року № 2002/10/10-02-11 про результати розгляду скарги позивача, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення.

За результатами розгляду повторної скарги Державною податковою службою України прийнято рішення від 22.03.2013 року № 4485/6/10-24 про результати розгляду скарги ТОВ "Кросс-Мікро", яким скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкове повідомлення-рішення вказав, що висновки акта перевірки щодо заниження ТОВ «Кросс-Мікро» податку на додану вартість в сумі 89900 грн. за листопад 2010 року є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

30 січня 2013 року податковим органом на підставі акта перевірки, яким встановлено порушення п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», винесено податкове повідомлення-рішення №0000112310, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 112375 грн., з яких 89900 грн. за основним платежем та 22475 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

В силу п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Так, 01.10.2010 року між TOB "БМС Сервіс" (замовник) та TOB "Кросс-Мікро" (виконавець) було укладено договір №БМС10-КРОС01, відповідно до якого виконавець зобов'язується забезпечити надання послуг, визначених у додатку №1 до договору та у відповідності з положеннями договору.

Операції за вказаним договором позивач підтвердив наданими банківськими виписками за жовтень 2010 р. - лютий 2011 року та актом виконаних робіт, послуг з монтажу структурованої кабельної системи №КР01 від 26.11.2010 року.

10.10.2010 року між ТОВ «Кросс-Мікро» (замовник) та ТОВ «Компанія «Вайліс» (виконавець) було укладено договір №1010101, відповідно до якого виконавець зобов'язується забезпечити надання послуг, визначених в Додатку №1. У п.2.1 договору вказано, що даний договір є субпідрядним по відношенню до Договору №БМС10-КРОС01 від 01.10.2010 року, а у п 3.1 встановлено, що предметом даного договору є надання послуг відповідно до п. 5 договору, а саме монтаж системи та пусконалагоджувальні роботи.

Також у додатку № 1 до договору (Специфікації послуг), визначено найменування послуг таких як послуги з монтажу шафи, портів "UTP cat 5", розеток силових.

Позивачем в підтвердження реальності виконання операцій за договором №1010101 надано акт виконаних робіт №574 від 29.11.2010 року податкову накладну та платіжні доручення.

Стосовно доводів податкового органу про відсутність у позивача актів приймання виконання будівельних робіт за формою №КБ-2в, колегія суддів зазначає, що у листі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України №12/19-2-9-21-2368 від 09.03.2010 року "Про застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві" зазначено, що типові форми № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" підлягають обов'язковому застосуванню при введенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та кошти підприємств, установ і організацій державної власності. По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду.

Тому у даному випадку не обов'язкове застосування акту за формою КБ-2в, оскільки позивач не є підприємством, яке використовує або надає послуги із залученням державних коштів.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, позивач підтвердив той факт, що відносини з ТОВ «Компанія «Вайліс» були створені для реального виконання певних господарських операцій.

Щодо доводів податкового органу по акту позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Компанія «Вайліс» №282/23-1/36445186 від 13.02.2012 року складеному ДПІ у Вишгородському районі, в якому зроблено висновки про відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання/продажу товарів (послуг) з 18.12.2009 р. по 31.12.2011 р., суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі № 2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

Крім того, відповідач на вище наведені факти посилається лише на акти перевірки та не підтверджує вказані доводи ніякими іншими доказами.

Щодо твердження податкового органу, що судом першої інстанції під час розподілу судових витрат не враховано ч.1 ст. 94 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно скасовано податкове повідомлення-рішення, оскільки правомірність його прийняття не підтверджено під час апеляційного розгляду справи.

Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 12 вересня 2013 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.