Постанова

від 02.09.2013 по справі 817/2616/13-а

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2616/13-а

02 вересня 2013 року 11год. 25хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сало А.Б. за участю секретаря судового засідання Деркач Н.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник Шоломицький В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м.Рівному головного управління Міндоходів у Рівненській області про скасування податкової вимоги ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_3 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м.Рівному головного управління Міндоходів у Рівненській області.

З змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ДПІ у м.Рівному головного управління Міндоходів у Рівненській області №37 від 04.02.2013 на суму 2799,35грн., щодо сплати орендної плати за земельну ділянку, що перебувала у оренді в позивача та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (ділянка виділена для реконструкції та обслуговування адміністративної будівлі та кафе-бару «Ліон»).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.07.2013 під час розгляду адміністративної справи №817/2085/13-а за позовом ДПІ у м.Рівному Головного управління Мідоходів у Рівненській області про стягнення податкової заборгованості з орендної плати за землю, йому стало відомо про оскаржувану податкову вимогу.

Отримавши 18.07.2013 копію даної вимоги позивач прийшов до висновку про її безпідставність та необґрунтованість виходячи з наступного:

Згідно договору оренди земельної ділянки №041058300011 від 27.11.2009 укладеного між ним, ОСОБА_4 та Рівненською міською радою - йому було передано в оренду земельну ділянку, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер 5610100000:01:026:0168, що виділена для реконструкції та обслуговування кафе-бару «Ліон». Розмір орендної плати - 31720,68грн. щорічно.

Проте в лютому 2012 року змінився суб'єкт права власності на будівлю кафе-бару «Ліон». У звязку із чим 24.06.2012 позивачем надано нотаріальну згоду про відмову від права оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, на корись ПП «Бізнес Центр «Ліон»».

В свою чергу, у зв'язку отриманням права власності на будівлю кафе-бару «Ліон», ПП «Бізнес центр «Ліон»» звернулося до орендодавця - Рівненської міської ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право оренди на вказану земельну ділянку та передачі її в оренду ПП «Бізнес центр «Ліон»».

23.01.2013 позивачем було подано до ДПІ у м.Рівному уточнюючу декларацію стосовно орендної плати за описану вище земельну ділянку, відповідно до якої у грудні 2012 року він не сплачував орендну плату за землю, у зв'язку із припиненням права власності на нерухоме майно.

В свою чергу ПП «Бізнес центр «Ліон»» з січня 2013 року подає декларації, стосовно плати за землю у формі земельного податку за земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

За таких обставин на переконання позивача він не має жодних підстав чи обов'язку сплачувати такий земельний податок за вказану ділянку. Тому вважає висновки податкового органу безпідставними.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, зазначив, що підставою нарахування земельного податку є договір оренди земельної ділянки.

Договір укладений між позивачем та Рівненською міською радою щодо оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 станом на час винесення податкової вимоги був чинним.

Розмір податкового зобов'язання, щодо орендної плати за землю самостійно визначено позивачем та вказано ним у податковій декларації №1254 від 27.01.2012. В тому числі за грудень 2012 року у сумі 2799,35грн..

Щодо надання позивачем уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2012 рік - відповідач вказує на те, що вказана уточнююча декларація не визнана як податкова звітність, про що було повідомлено ОСОБА_3 листом №2885/17-409 від 06.02.2013.

Згідно інформації управління земельних відносин договір оренди земельної ділянки №041058300011 від 19.01.2010 станом на 01.01.2013 був дійсним.

За таких обставин на переконання ДПІ у м.Рівному - обов'язок щодо сплати орендної плати та подання звітності з плати за землю був покладений на позивача.

Заслухавши представників сторін, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, судом встановлено наступне.

27.11.2009 між Рівненською міською радою - орендодавцем, з однієї сторони та ФОП ОСОБА_3 (орендар 1) і ФОП ОСОБА_4.(орендар 2) - з другої, було укладено договір оренди земельної ділянки №041058300011.

Об'єктом вказаного договору стала земельна ділянка з числа земель житлової та громадської забудови загальною площею 637,00 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що виділена для реконструкції та обслуговування кафе-бару «Ліон».

В свою чергу відповідно до пп.2.1.1 п.2.1 договору, орендодавцем було передано позивачу в оренду частину земельної ділянки загальною площею 592,336кв.м.

Нормативно грошова оцінка частини земельної ділянки, що передана Орендарю 1 згідно витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки №03-19/56, виданого Управлінням Держкомзему у м.Рівному від 19.10.2009 становить 56948,55грн.

Згідно розрахунку розміру орендної плати №03-19/56-1, виданого управлінням Держкомзему у м.Рівному станом на 01.01.2009 - розмір орендної палати для Орендаря 1 становив 31720,68грн. в рік.(п.4.1 Договору оренди)

На підставі податкової декларації №1254 від 27.01.2012 позивачем задекларовано річну суму орендної плати, яка підлягає сплаті у розмірі 33592,20 грн. в тому числі за грудень 2012 року - 2799,35грн.

Поряд з тим, як вбачається з дослідженого в судовому засіданні витягу Про державну реєстрацію прав виданого КП Рівненське міське бюро технічної інвентаризації (номер витягу 33216442) від 17.02.2012 - на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі №2-6090/11 від 13.10.2011 та Рівненського міського суду Рівненської області у справі №6-689/11 від 06.12.2011 - право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_5.

Відповідно до Рішення засновника приватного підприємства «Бізнес центр «Ліон»» № 1 від 21.02.2012 - ОСОБА_5, остання затвердила створення ПП «Бізнес центр «Ліон»», крім того затвердила створення статутного капіталу Підприємства в розмірі 300000,00грн., за рахунок нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної власності та зареєстровано в державному реєстрі про реєстрацію прав.

У зв'язку із чим, на підставі Розпорядження міського голови від 13.03.2012 №243-р Виконавчим комітетом Рівненської міської ради видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - відповідно до якого власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 визнано ПП «Бізнес центр «Ліон»». Реєстрацію права власності здійснено 14.03.2012 КП Рівненське МБТІ.

Таким чином, беручи до уваги положення Цивільного кодексу України, щодо моменту виникнення права власності на нерухоме майно, починаючи з 14.03.2012 власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є ПП «Бізнес центр «Ліон»», яке відповідно до Рішення засновника від 05.07.2012 №2/12 перейменовано у ПП «Бізнес цент «Ліон 2012»».

Враховуючи зміну суб'єкта права власності на будівлю кафе-бару «Ліон» 24.06.2012 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надано нотаріальну згоду про відмову від права оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, на корись ПП «Бізнес Центр «Ліон»».

Листом від 13.09.2012 вих№4 ПП «Бізнес центр «Ліон 2012»» звернувся до орендодавця - Рівненської міської ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право оренди на вказану земельну ділянку та передачі її в оренду ПП «Бізнес центр «Ліон 2012»».

Однак, незважаючи на те, що технічна документація із землеустрою щодо передачі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 в оренду ПП «Бізнес центр «Ліон 2012»» була передана Рівненській міській раді у вересні 2012 року - додатковий договір, щодо зміни сторони до договору оренди землі №041058300011, яким проведено заміну орендаря 1, ОСОБА_3 на - ПП «Бізнес центр «Ліон 2012»» укладено між сторонами на підставі рішення Рівненської міської ради про передачу земельної ділянки, що по АДРЕСА_2 ПП «Бізнес центр «Ліон 2012»» прийнятого в липні 2013 року.

Вказані обставини визнавались сторонами та відповідно до частини 3 статті 72 КАС України не доказувались перед судом.

У зв'язку із припиненням права власності на нежитлове приміщення кафе-бару «Ліон», що за адресою: АДРЕСА_1 - 23.01.2013 ОСОБА_3 було подано до ДПІ у м.Рівному уточнюючу декларацію стосовно орендної плати за описану вище земельну ділянку.

З врахуванням уточнюючої декларації позивачем не сплачено орендну плату за землю за грудень 2012 року.

Проте уточнююча декларація з плати за землю за 2012 рік подана позивачем (якою фактично зменшено податкові зобов'язання по орендній платі за землю на 2012 рік на суму 2799,35грн.) ДПІ у м.Рівному не визнана як податкова звітність.

Про невизнання уточнюючої декларації за землю за 2012 рік як податкову звітність позивач повідомлявся листом №2885/17-409 від 06.02.2013.

За таких обставин, відповідачем - ДПІ у м.Рівному виставлено ОСОБА_3 податкову вимогу №37 від 07.02.2012 про стягнення податкової заборгованості з орендної плати за землю в сумі 2799,35грн.

Вказана вимога на переконання позивача є безпідставною, у зв'язку із чим він звернувся до суду із вказаним позовом.

Разом з тим, як встановлено з пояснень позивача, про податкову вимогу від 04.02.2013 №37 він дізнався лише 17.07.2013 року під час розгляду Рівненським окружним адміністративним судом адміністративної справи №817/2085/13-а, за позовом ДПІ у м.Рівному до ОСОБА_3 про стягнення податкової заборгованості.

У зв'язку із чим, з позовом про захист свого порушеного права позивач звернувся лише 23.07.2013.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Особливості справляння податку(плати) за землю та орендної плати визначені Розділом ХІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 269 Податкового Кодексу України платниками податку(плати) за землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Відповідно до статті 270 Податкового Кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно з пунктом 286.1. статті 286 Податкового Кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

В свою чергу відповідно до статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Згідно пункту 288.3 статті 288 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

В свою чергу, відповідно до пункту 288.7 статті 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок їх зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 Податковго кодексу.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу - власник землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

В свою чергу, згідно статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Як встановлено судом з досліджених у справі доказів - позивач ОСОБА_3 був платником орендної плати за земельну ділянку, яка перебувала у його користуванні на підставі договору оренди №041058300011 від 27.11.2009 укладеного між ним, ОСОБА_4 та Рівненською міською радою.

Вказана ділянка виділена позивачу для реконструкції та обслуговування нежитлового приміщення - кафе-бар «Ліон», що належала позивачу на праві приватної власності.

Проте у лютому 2012 року на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі №2-6090/11 від 13.10.2011 та Рівненського міського суду Рівненської області у справі №6-689/11 від 06.12.2011 - позивач втратив право власності на вказану вище нежитлову будівлю.

В свою чергу, відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України - при переході права власності на будівлю, споруду(їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, з урахуванням прибудинкової території сплачуються на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Вказані положення Податкового кодексу, в повній мірі консолідується з статею 120 Земельного кодексу України відповідно до якої - уразі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно частини 2 вказаної статі Земельного кодексу України - якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином виходячи із системного аналізу вказаних положень Податкового та Земельного кодексів України, суд приходить до висновку, що перехід права власності на будівлю, споруду(їх частину) є підставою для переходу права користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Що в свою чергу спричиняє виникненню у нового власника обов'язку сплати податку за користування земельною ділянкою, в тому числі обов'язку сплати орендної плати за землю на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Це пояснюється тим, що будівля (споруда) як нерухома річ нерозривно пов'язана фундаментом із земельною ділянкою, на якій вона розміщена. Відповідно, неможливо володіти та користуватися будівлею (спорудою) без одночасного володіння та користування земельною ділянкою, на якій така будівля (споруда) розміщена.

Посилання ж відповідача на те, що станом на 01.01.2013 договір оренди укладений між позивачем та Рівненською міською радою був чинним. А відтак позивач зобов'язаний сплатити орендну плату за землю за грудень 2012 року на переконаня суду не заслугову на увагу з огляду на наступне.

Положення статті 125 Земельного кодексу України щодо виникнення права оренди земельної є визначальними, для цілей регулювання земельних відносин і пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас, у регулюванні податкових правовідносин, слід враховувати пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормативно-правовими вктами інших галузей права.

Виходячи із положень пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України - при переході права власності на нерухоме майно, податок за земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, з урахуванням прибудинкової території( в тому числі орендна плата на такі ділянки) сплачуються власниками таких будівель споруд на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, незалежно від державної реєстрації права користування земельною ділянкою.

Статтею 15 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відтак, суд приходить до висновку, що укладення договору оренди та його державна реєстрація не є визначальними для встановлення моменту виникнення обов'язку щодо сплати плати за землю.

Що ж стосується оскаржуваної позивачем податкової вимоги №37 від 04.02.2013, щодо сплати орендної плати за земельну ділянку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Статтею 286 ПК України, встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

За таких обставин позивачем на підставі податкової декларації №1254 від 27.01.2012 задекларовано річну суму орендної плати, яка підлягає сплаті у розмірі 33592,20грн. в тому числі за грудень 2012 року у сумі 2799,35грн.

Відповідно до пункту 287.3 статті 287 ПК України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Пунктом 56.11 статті 56 ПК України визначено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків, і відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, платнику податку надано право у разі виявлення у майбутніх податкових періодах помилок, що містяться у раніше поданій ним декларації, надіслати уточнений розрахунок до такої податкової декларації за формою чинною на час подання такого розрахунку.

Як встановлено в судовому засіданні з досліджених у справі доказів, враховуючи те, що позивач втратив право власності на нерухоме майно(приміщення кафе-бару «Ліон») - 29.01.2013 ним було подано до ДПІ у м.Рівному уточнюючу декларацію з плати за землю за 2012 рік, якою зменшено податкове зобов'язання по орендній платі за землю на 2012 рік в сумі 2799,35грн.

Однак, дана уточнююча декларація з плати за землю за 2012 рік подана позивачем - не визнана ДПІ у м.Рівному податковою звітністю, у зв'язку із порушенням вимог статті 50 пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України.

Дії відповідача, щодо невизнання вказаної вище уточнюючої декларації податковою звітністю, позивачем, не оскаржувались.

За таких обставин, прийшовши до висновку, що сума податкового зобов'язання позивача з орендної плати за землю вказана ним у податковій декларації №1254 від 27.01.2012 - є узгодженою, у зв'язку із наявністю у позивача податкового боргу в сумі 2799,35грн., на підставі пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України ДПІ у м.Рівному було сформовано та направлено оскаржувану податкову вимогу.

Позивач не заявляв вимог про визнання протиправним рішення ДПІ у м.Рівному щодо невизнаня поданої ним уточнюючої декларації з плати за землю податковою звітністю, однак є очевидним, як що ці дії не будуть визнані протиправними, це не призведе до повного захисту прав позивача.

Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України , завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справи.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України зазначено, що платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Таким чином, своєчасне подання податкової декларації встановленої форми є одним із основних обов'язків платників податків, їх представників та податкових агентів.

Особливості порядку прийняття або відмови в прийнятті декларації посадовими особами органу державної податкової служби наведені в пунктах 49.8 - 49.14 статті 49 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України, прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

При цьому, як встановлено пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється.

Згідно з пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови, зокрема, в разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання.

Таким чином, податковий орган зобов'язаний прийняти від платника податків податкову декларацію, якщо вона за формальними ознаками містить усі обов'язкові реквізити, зазначені у пунктах 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, при цьому, перевірка показників декларації у зв'язку з прийняттям звітності не допускається.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач втративши право власності на нерухоме майно(приміщення кафе-бару «Ліон») - 29.01.2013 подав до ДПІ у м.Рівному уточнюючу декларацію з плати за землю за 2012 рік, якою зменшив податкове зобов'язання по орендній платі за землю на 2012 рік на суму 2799,35грн. (платіж за грудень 2012 року).

Згідно з пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Однак, дана уточнююча декларація з плати за землю за 2012 рік не визнана відповідачем як податкова звітність у зв'язку із порушенням вимог статті 50 пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на те, що деталізований перелік причин для надання статусу податковій декларації «не визнано як податкову звітність» наведений у Довіднику причин, з яких податкова звітність не вважається податковою декларацією, який є додатком № 6 Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затверджених наказом від 14.06.2012 № 516.

Однак, даний вичерпний перелік не містить у описі причин для відмови у визнанні податкових декларацій як податкової звітності підстави визначені відповідачем.

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи рішення про присвоєння поданій ОСОБА_3 уточнюючій декларації з плати за землю за 2012 рік статус «не визнано як податкову звітність», діяв не у спосіб, що передбачений Законодавством.

Вказане рішення є фактично відмовою прийнятті уточнюючої декларації податковим органом, а тому суд вважає, що відповідно до пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України, підлягає оскарженню в порядку пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України.

Крім того суд бере до уваги, що лист ДПІ у м.Рівному в якому фактично виражено описане рішення відповідача не містить відомостей щодо конкретних порушень правил заповнення податкової звітності та не надає змоги платнику податків самостійно усунути виявлені податковим органом порушення, що суперечить вимогам пункту 49.11 статті 49 ПК України, щодо зазначення причин відмови у прийнятті звітності.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідач не довів правомірності прийнятого ним рішення та вчинення дій(бездіяльності), в сою чергу позивач належними та допустимими доказами підтвердив обставини, на яких гуртуються його позовні вимоги, що дає підстави для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністратинвий позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державною податковою інспекцією у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 06.02.2013 №2885/17-409, яким уточнюючу податкову декларацію з плати за землю фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за 2012 рік від 29.01.2013 не визнано як податкову звітність.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №37 від 07.02.2013 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 податкої заборгованості в сумі 2799,35грн. податкової заборгованості з плати за землю, винесену Державною податковою інспекцією у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби.

Присудити на користь позивача ФОП ОСОБА_3 із судовий збір у розмірі

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.