Постанова

від 09.04.2013 по справі 2а-1670/8219/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 р. Справа № 2а-1670/8219/12

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2013р. по справі № 2а-1670/8219/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Папірторг»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Папірторг», звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 20.11.12 р. № 0046442301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 184596,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 36652,75 грн., № 0046452301 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 67126,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 13329,25 грн., податкову вимогу № 1114 від 12.12.12 р. на загальну суму 300940,78 грн., в т.ч. по ПДВ в сумі 80392,25 грн. та податку на прибуток в сумі 220548,53 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.13 р. по справі № 2а-1670/8219/12 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.13 р. по справі № 2а-1670/8219/12 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 2270/22-2/30164866 від 10.08.12 р. планової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10 р. по 31.03.12 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 4.1.6 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які призвели до заниження податку на прибуток в сумі 727145,0 грн.; п. 7.4.1, п. 7.4.4, п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» та п. 44.1 ст. 44 , п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України, які призвели до заниження ПДВ в сумі 262555,0 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставним формуванням валових витрат та податкового кредиту по ПДВ по операціям з ТОВ «Компанія Істсервіс» (код за ЄДРПОУ 36988381), ТОВ «Юніон Партнерс Груп» (код за ЄДРПОУ 36742011), оскільки за інформацією, отриманою від ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, вказане підприємство не має неможливість реального здійснення операцій, оскільки у нього відсутні власні, орендовані, одержані по договорах лізингу, закріплені за підприємством на праві господарського відання, складські, торговельні, виробничі та інші приміщення, в яких проводилася господарська діяльність, що суперечить меті господарської діяльності підприємства та створюють обставини, за якими воно не мало наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької та іншої діяльності. За інформацією стосовно ТОВ «Юніон Партнерс Груп» дане підприємство припинено, але не знято з обліку, а постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.11 р. по справі № 29/5005/11178/2011 визнано банкрутом.

Також висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту ТОВ «Компанія Істсервіс» не задекларувало обсяги реалізованих ТМЦ на суму ПДВ на суму 18303,0 грн. за квітень-липень та листопад 2010 р., а ТОВ «Юніон Партнерс Груп» здійснювало імпорт паперу для друку офісної техніки зі Словаччини та Австрії через Львівську митницю (м/п Стрий), проте відповідно довідок Дніпропетровської митниці № 17-14-3/7631 від 16.09.11 р. та Львівської митниці № 20/15-14509 від 27.09.11 р. це підприємство не знаходиться на обліку у митниці як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності та митного оформлення товарів в зоні діяльності митниці. За даними митної статистики ТОВ «Юніон Партнерс Груп» не здійснювали митного оформлення товарів (з ухвали суду про визнання банкрутом). Крім того, ТОВ «Юніон Партнерс Груп» не має на балансі власних основних засобів, трудових ресурсів (чисельність працюючих 1 чоловік), що свідчить про відсутність реальних можливостей для здійснення господарської діяльності.

У зв'язку з наведеними фактами відповідачем був зроблений висновок про визнання взаємовідносин між ТОВ «Юніон Партнерс Груп» та ТОВ «Компанія «Істсервіс» із ТОВ «Папірторг» такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків та укладення нікчемних правочинів з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

При розгляді скарги позивача в процедурі адміністративного оскарження відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка підприємства позивача з питань правильності нарахування податку на прибуток, ПДВ та податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.10 р. по 31.03.12 р., результати якої були відображені в акті № 3477/22-1/30194866 від 22.10.12 р.

У зв'язку з наданням підприємством додаткових документів: заявок-доручень на доставку вантажу № 2-4 від 12.01.11 р., № 2-9 від 28.01.11 р., № 2-11 від 04.02.11 р., № 2-19 від 18.02.11 р. та актів прийому-здачі виконаних робіт (послуг) № 3169 від 31.03.11 р., які підтверджують те, що 12.01.11 р., 28.01.11 р., 04.02.11 р. та 18.02.11 р. ПП «Адверса Плюс» доставило товар від ТОВ «Юніон Партнерс Груп» за маршрутами: пункт відправлення Дніпропетровськ, пункт доставки Полтава, був зроблений висновок про безпідставність тверджень перевіряючих за попередньою перевіркою про безтоварність операцій поставки паперу між позивачем та ТОВ «Юніон Партнерс Груп» по вищевказаним податковим накладним.

А оскільки на підтвердження реальності поставок товарів, вказаних у податкових накладних № 8 від 20.12.10 р., № 104 від 22.02.11 р. та № 116 від 28.02.11 р. на загальну суму 292936,44 грн., в т.ч. ПДВ - 48822,74 грн., не були надані аналогічні додаткові документи, то був зроблений висновок про не підтвердження отримання паперу в асортименті від ТОВ «Юніон Партнерс Груп» згідно вказаних податкових накладних.

В іншій частині висновки акту перевірки № 2270/22-2/30164866 від 10.08.12 р. залишилися незмінними.

З урахуванням результатів розгляду скарги платника податків був зроблений висновок про заниження податку на прибуток за 2 квартал 2010 р. в сумі 19695,0 грн., за 3 квартал 2010 р. в сумі 10106,0 грн., за 4 квартал 2010 р. в сумі 116809,0 грн., за 1 квартал 2011 р. в сумі 37986,0 грн.; заниження ПДВ за квітень 2010 р. в сумі 1650,0 грн., травень 2010 р. в сумі 3003,0 грн., липень 2010 р. в сумі 6183,0 грн., грудень 2010 р. в сумі 42477,0 грн., лютий 2011 р. в сумі 13813,0 грн. Вказані порушення і висновки перевіряючих обумовили прийняття нових податкових повідомлень-рішень від 20.11.12 р.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» повинен тлумачитись у системному зв'язку з п. 1.32 ст. 1 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Також суд першої інстанції процитував зміст п. 5.2.1, п. 5.3.9 ст. 5 вказаного Закону.

Крім того в постанові суду першої інстанції зроблене посилання на Директиви Ради 2006/112/ЄС від 28.11.06 р. про спільну систему ПДВ і вказано, що ПДВ є податком на споживання товарів (робіт, послуг) на митній території України і платником його виступає кожний суб'єкт (юридична чи фізична особа), який є споживачем цих товарів (робіт, послуг), незалежно від факту походження товарів. При цьому особи за умови реєстрації їх як платників ПДВ мають право відшкодовувати свої витрати із сплаченого податку за рахунок податку, отриманого з покупця. Тобто в нашій країні, як і в більшості країн, де є цей податок, застосовується непрямий метод оцінки доданої вартості - метод податкового кредиту, тобто сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумами податку, отриманого від покупців, і сумами податку, сплаченого постачальникам. На підтвердження відповідності національного законодавства Директивам суд першої інстанції навів зміст п. 1.7 ст. 1, п. 7.4.1, п. 7.4.4, п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 14.1.181 ст. 14, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України.

На підставі процитованих норм судом був зроблений висновок про те, що необхідною умовою для виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, за наявності належно оформлених податкових накладних.

Як вказано в акті перевірки, у період, що перевірявся, позивачем був укладений з ТОВ «Компанія «Істсервіс» договір купівлі-продажу № 2819 від 24.04.10 р., предметом якого є поставка товару в кількості та за цінами у відповідності до товарних накладних та специфікації, які є невід'ємною частиною договору (том І а.с. 114-115). На виконання вказаного договору позивач у квітні-липні та листопаді 2010 р. отримав від постачальника папір А3, А4 в асортименті на загальну суму 109820,0 грн., в т.ч. ПДВ 18303,33 грн. Факт поставки підтверджений видатковими накладними № КИ0/0000532 від 29.04.10 р., № КИ0/0001300 від 28.05.10 р., № КИ0/0002131 від 30.06.10 р., № КИ0/0002933 від 19.07.10 р., № КИ0/0007566 від 17.11.10 р.; податковими накладними № 532 від 29.04.10 р., № 1300 від 28.05.10 р., № 2131 від 30.06.10 р., № 2933 від 19.07.10 р., № 7566 від 17.11.10 р. Оплата придбаного товару підтверджена наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (том 2 а.с. 28, 95). Оприбуткування товару відображено в журналах-ордерах по рахунку 631 з 01.01.10 р. по 31.03.12 р. та в даних складського обліку (том І а.с. 126-130, том ІІ а.с. 157). Крім того в наданих до матеріалів справи оборотно-сальдових відомостях по руху товару по постачальнику ТОВ «Компанія «Істсервіс» за вказаний період відображені прихід та розхід товару по вказаному постачальнику.

З посиланням на пояснення представників позивача в судовому засіданні, суд першої інстанції визнав доведеним факт транспортування придбаних товарів за рахунок та на замовлення ТОВ «Компанія Істсервіс», як це і передбачено умовами укладеного між ними договору, на склади ТОВ «Папірторг», що розташовані за адресами: вул. Макаренка, 2б, м. Полтава, Полтавська область та вул. Автобазівська 2/9, м. Полтава (наявність у позивача вказаних складів відповідачем не заперечувалася), що підтверджено копіями ТТН на перевезення вантажу ФОП Харьковим В.Г., який здійснював перевезення на замовлення ТОВ «Компанія «Істсервіс».

В якості доказу по справі суд першої інстанції визнав постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.11 р., залишену без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.02.12 р., якою визнані протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Компанія «Істсервіс», в результаті якої був складений акт № 603/23-05/36988381 від 09.03.11 р. (том 4 а.с. 201-247).

За висновками суду першої інстанції придбані товари були позивачем використані у власній господарській діяльності, оскільки їх подальша реалізація підтверджена копіями видаткових накладних, довіреностей, виданих на отримання ТМЦ за накладними, ТТН (а.с. 77-173 т. 7). Доводи відповідача про те, що у ТОВ «Компанія «Істсервіс» відсутні трудові ресурси, основні фонди, суд оцінив критично (слід розуміти - не прийняв в якості належних та допустимих доказів), оскільки ТОВ «Компанія «Істсервіс» не було виробником поставлених позивачу товарів, а виступав посередником, такий вид діяльності, як оптова торгівля, не завжди вимагає від суб'єкта господарської діяльності наявності сировини, матеріалів, виробничого обладнання, оскільки торгівля може здійснюватися готовою продукцією, а трудові ресурси можуть залучатися за необхідністю на підставі цивільно-правових угод.

Оскільки залучені до матеріалів справи копії первинних бухгалтерських документів не мали дефектів оформлення, що не спростовано відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Компанія «Істсервіс».

Позивачем був укладений з ТОВ «Юніон Партнерс Груп» договір № ПТ 9/12/10 від 01.12.10 р., предметом якого є поставка товару, кількість та ціна якого вказані у товарних накладних, які є невід'ємною частиною договору (том І а.с. 138-142). В межах даного договору позивач отримав товар: папір Maestro Standart A4 п 80, папір IQ Economy A4 п 80, папір IQ Color А3 80 гр Pas PI, GN, MG, папір IQ Color А4 160 гр Pas YE, OPI, MB, SY, LG, папір IQ Color А4 80 гр, 160 гр Trend ZG, GO, AG, LA на загальну суму 292936,44 грн., в т.ч. ПДВ - 48822,74 грн., що підтверджено податковими накладними № 8 від 20.12.10 р., № 104 від 22.02.11 р., № 116 від 28.02.11 р. Проведення оплати за придбаний товар підтверджується копіями платіжних доручень, наявних у матеріалах справи (а.с. 175-188 том 2).

Посилаючись на пояснення представника позивача в судовому засіданні, суд першої інстанції вказав на те, що транспортування товару здійснювалося за рахунок та на замовлення ТОВ «Юніон Партнерс Груп», на підтвердження чого надано копії заявок-доручення на доставку вантажу та акт прийому-здачі виконаних робіт (послуг), згідно яких ПП «Адверса Плюс» доставило товар ТОВ «Юніон Партнерс Груп» за маршрутами: пункт відправлення Дніпропетровськ, пункт доставки Полтава. Вищезазначені замовлення на доставку та акти прийому-здачі виконаних робіт складалися між ТОВ «Юніон Партнерс Груп» та ПП «Адверса Плюс» на підставі договору транспортування, укладеного між ними. Дані документи були визнані податковим органом як належний доказ транспортування товару, хоча вони і не прирівнюються до ТТН або шляхових листів.

Приймаючи до уваги, що позивачем не здійснювалося транспортування товару у зв'язку з чим вони не приймали участь у складанні первинних документів по такому транспортуванню, то законодавством на них не покладений і обов'язок зберігати ці документи та надавати їх на перевірку податковому органу. Такий обов'язок мав, зокрема, контрагент ТОВ «Юніон Партнерс Груп», юридична особа якого припинена станом не момент розгляду справи судом, а відтак витребувати у цього контрагента будь-які документи не має можливості.

Товар в повному обсязі був оприбуткований на складі позивача, що підтверджується журналами-ордерами по рахунку 631 з 01.01.10 р. по 31.03.12 р., даними складського обліку (а.с. 171-195 том 1, а.с. 157 том 2), а операції по його поставці в повному обсязі відображені в бухгалтерському обліку позивача, що не заперечується відповідачем. На підтвердження подальшої реалізації придбаного у ТОВ «Юніон Партнерс Груп» товару позивачем були надані до матеріалів належні докази, що свідчить про використання товару позивачем у його господарській діяльності (том 4 а.с 96-159).

Приймаючи судове рішення в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що висновки відповідача про відсутність реального характеру господарських операцій та нікчемність угод між ТОВ «Папірторг» та ТОВ «Юніон Партнерс Груп» були зроблені у зв'язку з наявністю інформації про припинення ТОВ «Юніон Партнерс Груп» через процедуру банкрутства та відсутністю у них працівників та основних засобів для здійснення будь-якої господарської діяльності згідно аналізу податкової звітності. Проте дані твердження були оцінені судом першої інстанції критично (слід розуміти - не визнані в якості належних та допустимих доказів), оскільки запис № 1 224 141 0008 052738 про внесення судового рішення про визнання ТОВ «Юніон Партнерс Груп» банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури було внесено до ЄДР 19.09.11 р., а запис № 1 224 117 0009 052738 про державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом внесено лише 28.12.11 р., тобто на момент вчинення правочинів із позивачем в грудні 2010 р., лютому 2011 р. ТОВ «Юніон Партнерс Груп» мало необхідний обсяг правоздатності та дієздатності (а.с. 174-177 том 4).

За результатами дослідження матеріалів справи суд першої інстанції також дійшов висновку, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних суд першої інстанції зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Також суд першої інстанції вказав на те, що 21.12.12 р. позивач отримав податкову вимогу ДПІ у м. Полтаві № 1114 від 12.12.12 р. з повідомленням про те, що станом на 12.12.12 р. сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 300940,78 грн., з них з ПДВ в розмірі 80392,25 грн., податку на прибуток в розмірі 220548,53 грн.

Підставою для винесення відповідачем вказаної податкової вимоги була наявність станом на вказану дату у облікових картках платника податку на прибуток та ПДВ боргу у загальному розмірі 300940,78 грн., яка сформована за рахунок сум нарахованого податкового зобов'язання за оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями від 20.11.12 р. № 0046442301 та № 0046452301, з урахуванням переплат.

За твердженням відповідача, у зв'язку із оскарженням позивачем податкових повідомлень-рішень від 20.11.12 р. № 0046442301 та № 0046452301 вказана податкова вимога була відкликана, про що на адресу позивача був надісланий лист про таке відкликання. Оскільки доказів направлення листа на адресу позивача про відкликання податкової вимоги та його отримання платником податків відповідачем не надано, суд першої інстанції, пославшись на положення ст. 60 ПК України, де не передбачена підстава для відкликання податкової вимоги оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення, зробив висновок про те, що податкова вимога № 1114 від 12.12.12 р. є протиправною та підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що ст. 60 ПК України встановлює підстави для відкликання податкових вимог. При цьому суд першої інстанції не вказав чому саме оскаржена податкова вимога є протиправною і яке відношення до цього має наведена судом в постанові норма.

Проте слід відмітити, що відповідно приписам п. 59.1 та п. 59.3 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

Крім того відповідно п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3.1 - 54.3.6 ст. 54 Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом цього строку такий платник податків розпочинає процедуру адміністративного оскарження рішення контролюючого органу. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п. 56.2 ст. 56 Кодексу). Відповідно п. 56.15 ст. 56 Кодексу скарга, подана із дотриманням строку, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань (10 днів з дня отримання податкового повідомлення-рішення), визначених у податковому повідомленні-рішенні, на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно пп. 4.4 п. 4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України N 985 від 22.12.10 р., у разі надходження до органу державної податкової служби ухвали суду про порушення провадження у справі за позовом платника податків після закінчення граничного строку сплати, сума грошового зобов'язання, нарахована у картці особового рахунка платника податків, підлягає виведенню з цієї картки до окремого реєстру, де вона міститься до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Тобто у разі надходження до органу ДПС ухвали адміністративного суду до АС «Аудит» заноситься інформація щодо дати отримання органами ДПС ухвали про відкриття провадження у справі. Інформація про оскарження експортується з АС «Аудит» до АІС «Облік податків та платежів», на підставі чого сума грошового зобов'язання виключається із картки особового рахунка платника податків та переноситься до окремого реєстру, де вона міститься до дня набрання судовим рішенням законної сили. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином право на формування та направлення податкової вимоги у відповідача виникає у зв'язку з несплатою платником податків узгоджених податкових зобов'язань.

Як свідчать матеріали справи, оскаржені податкові повідомлення-рішення були датовані 20.11.12 р. і визначені в них податкові зобов'язання повинні бути сплачені протягом 10 днів з дати їх отримання. Відповідно позначки на корінцях податкових повідомлень-рішень вони були отримані уповноваженою особою підприємства 20.11.12 р., а тому строк на оплату узгоджених зобов'язань встановлений до 30.11.12 р. Вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративній процедурі не оскаржувалися. У зв'язку з несплатою підприємством узгоджених зобов'язань відповідачем була сформована та направлена платнику податків податкова вимога № 1114 від 12.12.12 р.

Оскільки позов до Полтавського окружного адміністративного суду позивачем був поданий 27.12.12 р., то слід зробити висновок про те, що у період з 30.11.12 р. по 27.12.12 р. узгоджені податкові зобов'язання мали статус податкового боргу, а у відповідача існували законні підстави для формування та направлення позивачу податкової вимоги.

За таких підстав висновки суду першої інстанції в цій частині є неправомірними, а постанова суду підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 200, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2013р. по справі № 2а-1670/8219/12 - задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2013р. по справі № 2а-1670/8219/12 - скасувати в частині задоволення позову про скасування податкової вимоги ДПІ у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби № 1114 від 12.12.12 р. на загальну суму 300940,78 грн., в т.ч. по ПДВ в сумі 80392,25 грн. та податку на прибуток в сумі 220548,53 грн. і в цій частині прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2013р. по справі № 2а-1670/8219/12 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська