Ухвала

від 05.09.2013 по справі 2а-12234/12/0170/7

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-12234/12/0170/7

05.09.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Мунтян О.І.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфагазінвест"- Мангубі Ірина Володимирівна, довіреність № б/н від 16.01.13

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - Одабаші Алі Ахтемович, довіреність № 38/10-10 від 02.09.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Маргарітов М.В. ) від 26.11.12 по справі № 2а-12234/12/0170/7

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфагазінвест" (вул. Севастопольська, 156, Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95024)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування рішень податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 26 листопада 2012 року у справі № 2а-12234/12/0170/7 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагазінвест» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0006072204 від 16.10.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Альфагазінвест» збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 237543,00 грн. та застосовані штрафні санкції на суму 59386,00 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0006062204 від 16.10.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Альфагазінвест» збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 296929,00 грн. та застосовані штрафні санкції на суму 74232,00 грн. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 26 листопада 2012 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована сумлінністю податкового кредиту ТОВ «Бренд Строй», отриманого від контрагентів - постачальників. ТОВ «Бренд Строй» є у свою чергу постачальником ПП «Елітград», який є контрагентом позивача. Податкова інспекція дійшла висновку про нікчемність правочинів, що були здійсненні між ТОВ «Бренд Строй» та ПП «Елітград» і як наслідок вважає нікчемним правочин між позивачем та ПП «Елітград».

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам діючого законодавства України та фактичним обставинам справи. Представник позивача наголосив, що ТОВ «Альфагазінвест» не може нести податкову відповідальність за дії, що були вчинені контрагентами його постачальника - ПП «Елітград» за ланцюгом постачання. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та просив залишити судове рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 296929 грн. за основним платежем та у розмірі 74232 грн. за штрафними фінансовими санкціями податковим повідомленням-рішенням від 16.10.2012 року № 0006062204 та у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 237543 грн. за основним платежем та у розмірі 59386 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 16.10.2012 року № 0006072204.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 28.09.2012 року № 6657/22-3/30450753 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Альфагазінвест» (ЄДРПОУ - 30450753) з питань взаємовідносин з ПП «Елітград» (ЄДРПОУ - 37077000) у вересні 2010 року» про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток за 3 квартал 2010 року на загальну суму 296929,00 грн. та заниження податкових зобов'язань з ПДВ за вересень 2010 року у розмірі 237543,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ відбулося, на думку податкової інспекції, внаслідок завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за фінансово-господарськими операціями із ПП «Елітград», правочин із яким податкова інспекція вважає нікчемним в силу того, що ПП «Елітград» мало фінансово-господарські правовідносини із ТОВ «Бренд Строй», правочин із яким податкова інспекція також вважає нікчемним. При цьому наявність у позивача усіх необхідних первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по фінансово-господарським взаємовідносинам із ПП «Елітград» податковою інспекцією не спростовується.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та витрат до складу валових витрат за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаним суб'єктом господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем сум валових витрат та податкового кредиту у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочин між позивачем та ПП «Елітград» суперечить інтересам держави та суспільства, недійсність правочину прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такий правочин є оспорюваним, тобто підлягає визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаного правочину.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Але в матеріалах справи відсутній відповідний вирок суду щодо фіктивності утворення та діяльності ПП «Елітград».

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи, які суд першої інстанції у повному обсязі дослідив та надав їм належної юридичної оцінки.

Так з матеріалів справи вбачається, що 17 червня 2010 року між позивачем та ПП «Елітград» був укладений Договір поставки нафтопродуктів за № 17, відповідно до п.п.1.1 якого ПП «Елітград» зобов'язано поставити позивачу нафтопродукти. Асортимент, ціна та обсяги товару, що підлягає поставці погоджуються сторонами (п.1.2 Договору).

На виконання умов вказаного Договору ПП «Елітград» у вересні 2010 року була здійснена поставка нафтопродуктів, а саме: масло М-10Г-2К, дизельне паливо, бензин марки А-92, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними (а.с. 38-48). Розрахунки за поставлений товар здійснені у безготівковому порядку, про що свідчать відповідні платіжні доручення (а.с. 49-58).

Також позивачем у ПП «Елітград» було придбано машину шліфовальну угл. «Макіта» вартістю 1992,50 грн. у т.ч. ПДВ 332,10 грн., про що свідчать податкова накладна від 06.09.2010 року за № 950 (а.с. 37), видаткова накладна № РН-0000950 від 06.09.2010 року (а.с. 43) та платіжне доручення № 1096 від 06.09.2010 року (а.с. 49).

Суд першої інстанції не тільки з'ясував питання щодо придбання позивачем у ПП «Елітград» вказаного товару, але з'ясував також питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманого від ПП «Елітград» товару.

Так судом першої інстанції було встановлено, що отриманий від ПП «Елітград» товар - нафтопродукти та шлифовальну машину позивач використав на здійснених ним об'єктах будівництва газопроводу - відводу у м. Старий Крим Кіровського району АР Крим на підставі укладеного договору із ЗАТ «ЗАНГАС-НГС». Суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував питання наявності у позивача відповідних первинних документів щодо поставки нафтопродуктів безпосередньо на об'єкт будівництва, списання нафтопродуктів на відповідний об'єкт, виконання робіт з будівництва та використання власного будівельного обладнання відповідно до умов п. 2.1 Договору будівельного підряду б/н від 19.05.2010 року. Також судом першої інстанції було з'ясовано питання відображення вказаних господарських операцій у бухгалтерському обліку.

В той же час податкова інспекція під час здійснення документальної перевірки не досліджувала питання відображення позивачем у бухгалтерському обліку операцій з поставки товару від ПП «Елітград» та не досліджувала питання використання отриманого від ПП «Елітград» товару у власній господарській діяльності позивача.

Акт перевірки містить лише правові висновки щодо нікчемності правочину між позивачем та ПП «Елітград» та між ПП «Елітград» та ТОВ «Бренд Строй».

Відповідно до п.п. 5.2 Порядку описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином: у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вказувалося вище, судом першої інстанції ретельно досліджені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача щодо фінансово-господарських взаємовідносин із ПП «Елітград», наявність яких податковою інспекцією не спростовується, та у повному обсязі з'ясовано питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаного суб'єкта господарювання товарів. Суду не надані докази, яки б спростовували факт отримання від контрагента товарів (робіт, послуг) та використання останніх у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує прои адміністративного позову.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

При таких обставинах справи судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги податкової інспекції та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.11.12 по справі № 2а-12234/12/0170/7 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 10 вересня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська