ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2013 року справа № 823/2811/13-а
13 год. 10 хв. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
при секретарі - Литвинчук В. М.,
за участю представників позивача - Кирмана О.Д. та Швець Л.О. (за довіреностями), представника відповідача - Левенець А.М. (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербудгарант» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ВСТАНОВИВ:
До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Інтербудгарант» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
В позові позивач просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах від 05.06.2013 р. №0003012301 про сплату 304463 грн. 00 коп. податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 5576 грн. 00 коп.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Інтербудгарант» від 27.05.2012 року № 213/22-12/36299818, яким встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 30463 грн. 00 коп. Позивач вважає висновки перевірки безпідставними, так як на момент укладення договорів ТОВ «Біолан Україна Груп» та ТОВ «Екотех-СМУ» були зареєстровані в установленому законом порядку та перебували на обліку як платники податків. Крім того, позивач вважає, що посилання відповідача про ненадання позивачем під час перевірки ТТН, порушення кримінальної справи відносно службових осіб ТОВ «Екотех-СМУ» та те, що документи ТОВ «Екотех-СМУ» мають юридичну дефектність, як це зазначено у акті перевірки, не можуть бути підставою для винесення вищезазначеного податкового повідомлення-рішення. На думку позивача, прийняте податкове повідомлення-рішення є незаконним, необ'єктивним, необґрунтованим та винесеним з порушенням податкового законодавства.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та наданих в судовому засіданні пояснень.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала повністю з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтербудгарант» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Черкаської міської ради 19.01.2009 р. за №10261020000009755, згідно виписки з ЄДРПОУ Серії ААВ №113408.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що на підставі наказу ДПІ у м. Черкасах від 14.05.2013 року № 763 та направлення, посадовою особою відповідача проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Інтербудгарант» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Біолан Україна Груп» та ТОВ «Екотех-СМУ», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 19.09.2009 р. по 31.10.2012 р.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 27.05.2013 року № 213/22-12/36299818 та встановлено порушення: п.п. 7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість сумі 30463 грн. 00 коп., у т. ч. за 2010 рік в сумі 22299 грн. 00 коп., а саме за листопад - 10590 грн. 00 коп., за грудень - 11709 грн. 00 коп. за 2011 рік в сумі 8164 грн. 00 коп., а саме в березні - 8164 грн. 00 коп.
За результатами акта перевірки ДПІ у м. Черкасах винесено податкове повідомлення-рішення від 05.06.2013 р. №0003012301 про сплату 304463 грн. 00 коп. податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 5576 грн. 00 коп.
Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що позивачем укладено ряд договорів Генерального підряду, а саме:
01.11.2010 року договір підряду № 19 між позивачем (Підрядник) та ТОВ «Екотех-СМУ» (Замовник), предметом якого є виконання Підрядником роботи по капітальному ремонту даху спального корпусу Смілянської спеціалізованої ЗОШ інтернат ЧОР, відповідно до договірної ціни та графіка виконання робіт, погоджених та затверджених у встановленому порядку сторонами Договору;
01.11.2010 року договір підряду № б\н між позивачем (Підрядник) та Смілянською спеціалізованою ЗОШ інтернат ЧОР (Замовник), відповідно до якого Підрядник приймає на себе зобов'язання виконати, а Замовник зобов'язується забезпечити фінансування робіт і додаткових витрат згідно визначеної договірної вартості;
01.10.2010 року договір оренди обладнання № 14, на умовах цього Договору ТОВ «Екотех-СМУ» (Орендодавець) надає ТОВ «Інтербудгарант» (Орендар) будівельне риштування та інструменту;
15.03.2011 року договір постачання №17 між ТОВ «Біолан Україна Груп» (Постачальник) та позивачем - ТОВ «Інтербудгаран» (Покупець), відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати у встановлений термін у власність Покупця будівельні матеріали, найменування, кількість, асортимент і вартість якого визначаються Сторонами в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, або в інших документах, які носять договірний характер (рахунки, накладні, додаткові погодження).
На виконання умов вищезазначених договорів, позивачем укладено договір субпідряду № 07/1-сц/09 від 07.05.2009 року між ТОВ «Мастербуд» (Генпідрядник) та позивачем - ТОВ «Інтербудгарант» (Субпідрядник) та додаткову угоду до нього №3 від 01.03.2010 р., відповідно до якого Генпідрядник доручає, а Субпідрядник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, на власний ризик, власними та/або залученими силами і засобами у відповідності до проектної документації, діючих будівельних норм та правил (ДБН, СПіП) з використанням матеріалів Генпідрядника і в обумовлений Договором строк здійснити комплекс загально-будівельних робіт, що зазначені у додатку №1 до цього договору, якщо інше не буде встановлено самим Договором або додатковими угодами до нього, а Генпідрядник зобов'язується надати Субпідряднику фронт робіт, прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість у строки і на умовах, визначених договором та відповідними додатками до нього.
Реальність виконання вищезазначених господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Екотех-СМУ» та ТОВ «Біолан Україна Груп» підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: податковими накладними, актами надання послуг, довідками про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/, актами приймання виконаних будівельних робіт, актами здачі-приймання виконаних робіт, видатковими накладними, рахунками на оплату, платіжними дорученнями.
Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.
Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.
Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як на підставу нереальності господарських операцій між позивачем та контрагентами - ТОВ «Екотех-СМУ» та ТОВ «Біолан Україна Груп» відповідач посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 04.03.2011 року № 1606/23-4/37044787 та зустрічної звірки ТОВ «Біолан Україна Груп» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків (акт від 15.06.2012 р. № 239/22-05/36355400) , на підставі якого в акті зазначено, що господарські операції між ТОВ «Екотех-СМУ» та ТОВ «Біолан Україна Груп» та контрагентами - постачальниками та покупцями не підтверджуються, виходячи з реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та ін.
Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.
Водночас, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.
Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.
Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування податкового кредиту.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.
Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача - ТОВ «Екотех-СМУ» та ТОВ «Біолан Україна Груп» зареєстровані як юридичні особи, взяті на податковий облік як платники податків, є платниками податку на додану вартість.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин позивача з вищезазначеними контрагентами укладено з метою отримання послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.
Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.
Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарської операції, в результаті якої вони складені.
Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
В судовому засіданні був повністю доведений представниками позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем робіт, послуг, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.
За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення ст. 198 Податкового кодексу України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх дій та рішень.
Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте ДПІ у м. Черкасах не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Інтербудгарант» підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 360 грн. 39 коп. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Черкасах від 05.06.2013 року № 0003012301.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербудгарант» (18016, м. Черкаси, вул. Героїв Сталінграду,22 а, корпус 3, офіс 207, код ЄДРПОУ 36299818 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 360 (триста шістдесят) гривень 39 коп., сплаченого відповідно квитанції № 53 від 16.08.2013 року.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у порядку та строки, встановлені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Гайдаш
Повний текст постанови виготовлено 12.09.2013 р.
Суд | Черкаський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 10.09.2013 |
Оприлюднено | 18.09.2013 |
Номер документу | 33516272 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Черкаський окружний адміністративний суд
В.А. Гайдаш
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні