Рішення

від 12.09.2013 по справі 911/2866/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2013 р. Справа № 911/2866/13

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Севен Систем» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансблокбуд» про стягнення 55 069,41 грн. за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

24.07.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Севен Систем» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою №18/ПЗ-13 від 18.07.2013 року (вх. №2757) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансблокбуд» (далі - відповідач) про стягнення 55 069,41 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що за договором про відступлення права вимоги №51 від 26.10.2012 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Севен Систем» перейшли всі права за договором поставки №02/КПС/11 від 04.01.2011 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансблокбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вена».

В результаті неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансблокбуд» умов договору поставки №02/КПС/11 від 04.01.2011 року, позивач просить суд стягнути з відповідача 31 138,35 грн. основного боргу, 2 358,98 грн. пені, 9 341,51 грн. штрафу та 12 230,57 грн. 25% річних, а разом 55 069,41 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.07.2013 року порушено провадження у справі №911/2866/13 та призначено розгляд справи на 08.08.2013 року.

07.08.2013 року через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 02.08.2013 року (вх. №16873) про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 24.07.2013 року.

У судове засідання 08.08.2013 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.08.2013 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 12.09.2013 року.

У судове засідання 12.09.2013 року представники сторін по справі, які належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явилися. Відповідач вимог ухвал суду не виконав, відзиву на позовну заяву та доказів виконання ним своїх зобов'язань не надав.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору .

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін по справі, належно повідомлених про дату, час та місце судового засідання.

У судовому засіданні 12.09.2013 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

04 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вена» (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансблокбуд» (покупець за договором, відповідач у справі) був укладений договір поставки №02/КПС/11 (далі - договір поставки).

Умовами п.1.1. договору поставки передбачено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару), в асортименті, кількості та цінами, вказаними в накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами даного договору , а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі прийняти та оплатити вказаний товар.

Відповідно до п. 6.1. договору поставки покупець зобов'язаний оплатити постачальнику вартість кожної партії товару (за кожною окремою накладною) не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару.

Договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31 грудня 2011 року (п. 8.1 договору поставки).

Таким чином, договір поставки №02/КПС/11 від 04.01.2011 року був чинним у період, за який заявлено до стягнення заборгованість.

Господарським судом встановлено, що на виконання вищевказаного договору ТОВ «Фірма «Вена» був переданий, а ТОВ «Трансблокбуд» був отриманий товар на загальну суму 31 670,88 грн. , що підтверджується наступними видатковими накладними (копії наявні в матеріалах справи):

№03001864 від 09.11.11р. на суму 4630,92 грн.;

№03002020 від 30.11.11р. на суму 3697,20 грн.;

№03002040 від 05.12.11р. на суму 2453,99 грн.;

№03002065 від 07.12.11р. на суму 2286,37 грн.

№03002073 від 07.12.11 на суму 2035,12 грн.;

№03002076 від 08.12.11р. на суму 4182,35 грн.;

№03002103 від 12.12.11р. на суму 2090,40 грн.;

№03002109 від 12.12. 11р. на суму 2171,40 грн.;

№03002120 від 14.12. 11р. на суму 1808,51 грн.;

№03002132 від 15.12.11р. на суму 903,16 грн.;

№03002145 від 16.12. 11р. на суму 2708,31 грн.;

№03002152 від 19.12. 11р. на суму 731,29 грн.;

№03002180 від 21.12. 11р. на суму 934,26 грн.;

№03002231 від 28.12. 11р. на суму 1037,60 грн.

Судом встановлено, що вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Господарським судом досліджено, що поставлений згідно вищевказаних видаткових накладних товар був отриманий уповноваженими представниками відповідача, повноваження яких на отримання матеріальних цінностей від позивача підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями довіреностей, а саме, №58 від 09.11.2011 року, №74 від 01.12.2011 року та №85 від 01.02.2011 року.

Дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що ТОВ «Фірма «Вена» було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, оплату за поставлений товар у повному обсязі та у встановлений договором строк не здійснив.

В подальшому, 26.10.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вена» (первісний кредитор за договором), Товариством з обмеженою відповідальністю «Севен Систем» (новий кредитор за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансблокбуд» (боржник за договором, відповідач у справі) на підставі статей 512 - 519 Цивільного кодексу України та статті 195 Господарського кодексу України було укладено Договір про відступлення права вимоги №51 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право, належне первісному кредиторові у відповідності до Договору поставки №02/КПС/11 від 04.01.2011 року (надалі іменується «Основний договір»), укладеного між первісним кредитором та боржником.

За цим договором, згідно п. 1.2, новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за Основним договором.

Умовами п. 1.4. договору сторони засвідчують, що сума грошових зобов'язань боржника за Основним договором, які передаються за цим договором від первісного кредитора до нового кредитора становить 31 670,88 грн. (тридцять одна тисяча шістсот сімдесят гривень 88 копійок).

Як встановлено господарським судом, відповідач свої грошові зобов'язання перед позивачем виконав частково.

Так, з розрахунку заборгованості до позовної заяви вбачається, що відповідач сплатив 08.11.2012 року 532,53 грн.

Крім того, 31.07.2013 року (після порушення провадження у даній справі) відповідач сплатив позивачу 3 827,67 грн. , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №2967 від 31.07.2013 року.

Інших доказів оплати відповідачем поставленого товару сторонами суду надано не було.

Відтак, відповідач розраховувався за поставлений товар неналежним чином, внаслідок чого, станом на час розгляду справи, за відповідачем залишилась заборгованість по Договору поставки №02/КПС/11 від 04.01.2011 року в сумі 27 310,68 грн. ( 31 670,88 грн. поставленого товару - 532,53 грн. оплаченого товару - 3 827,67 грн. оплаченого товару після порушення провадження у даній справі).

Приписами статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Господарський суд звертає увагу, що в разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним.

Таким чином, судом встановлено, що до позивача у справі перейшло право вимоги стягнення грошових коштів в сумі 31 670,88 грн., які відповідач повинен був сплатити за поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вена» товар згідно Договору поставки №02/КПС/11 від 04.01.2011 року.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вена» договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.1. договору поставки №02/КПС/11 від 04.01.2011 року покупець зобов'язаний оплатити постачальнику вартість кожної партії товару (за кожною окремою накладною) не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідач в повному обсязі не виконав взятих на себе зобов'язань у строк, встановлений договором, жодних доказів виконання своїх зобов'язань перед позивачем у повному обсязі станом на час розгляду справи відповідачем не надано, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою, та документально підтвердженою.

Однак, у зв'язку з частковою сплатою відповідачем частини боргу після порушення провадження у справі, позовна вимога про стягнення основного боргу підлягає задоволенню частково, в сумі 27 310,68 грн .

В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 3 827,67 грн. боргу, провадження по справі припиняється на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно роз'яснень п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи часткову оплату відповідачем суми боргу, господарський суд на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми боргу за отриманий товар в сумі 3 827,67 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 358,98 грн. пені, нарахованої на суму боргу по кожній окремій видатковій накладній з вартості неоплаченого товару за період з 24.11.2011 року по 12.07.2012 року з урахуванням здійснення оплати товару за накладною №03001864 від 09.11.2011 року.

В розумінні статті 514 Цивільного кодексу України, до позивача від первісного кредитора перейшли права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. На момент передачі такого права за договором про відступлення права вимоги №51 від 26.10.2012 року у первісного кредитора вже існували права не тільки на основну суму боргу, але й інші права, зокрема: на неустойку, на отримання процентів річних та на отримання суми, яка компенсує інфляційні події в секторі економіки держави згідно статті 625 Цивільного кодексу України та умов договору поставки.

Наявність таких прав станом на 26.10.2012 року визначається тим фактом, що на цю дату у відповідача вже почала рахуватися заборгованість, так як за договором поставки згідно з пунктом 6.1 покупець зобов'язався здійснювати повний розрахунок за отриманий товар не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару.

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Севен Систем» перейшли всі права, які належали первісному кредитору відносно боржника за договором поставки №02/КПС/11 від 04.01.2011 року. При цьому на підставі того, що вже після укладення договору переуступки права вимоги відповідач також не погасив борг, у позивача виникло самостійне особисте право вимагати від боржника сплату неустойки, процентів річних та суму індексу інфляції, оскільки відповідач після 26.10.2012 року вже став боржником по відношенню до позивача та перестав бути боржником по відношенню до первісного кредитора (обов'язки припинились).

Таким чином у позивача правомірно виникло право вимагати у позивача оплати боргу та інших сум, належних до сплати за порушення боржником своїх зобов'язань за вищевказаним договором.

Аналогічну правову позицію висловлює Вищий господарський суд України у постанові 18.08.2010 р. N 17/98.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як встановлено п. 7.3 договору, за порушення терміну оплати вартості (ціни)поставленого товару, встановленими пунктами 6.1, 6.2 цього договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, порушення винною стороною грошового зобов'язання, від суми боргу за кожен день прострочення.

Господарський суд, перевіривши розрахунок пені за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, що він здійснений відповідно до вимог закону та умов договору, проте є арифметично невірним та складає 2 388,06 грн.

Однак, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 2 358,98 грн. пені, заяв про збільшення позовних вимог позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог (п.2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»), позовні вимоги підлягають задоволенню саме у заявленій до стягнення сумі - 2 358,98 грн. пені.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 25% річних у сумі 12 230,57 грн. за період з 24.11.2011 року по 18.07.2013 року. нарахованих на суму боргу по кожній окремій видатковій накладній з вартості неоплаченого товару.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором .

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 7.4 договору поставки у разі прострочення оплати товару у відповідності до п. 6.1, 6.2 договору покупець, крім пені, штрафу, сплачує 25% річних від суми заборгованості по кожній накладній за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 692 ЦК України. Штрафна санкція, передбачена цим пунктом договору стягується понад строк, передбачений п. 6 ст. 232 ГК України.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача 25% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, є правомірними.

З огляду на викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок 25 процентів річних, господарський суд дійшов висновку, що він відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, проте є арифметично невірним і складає 12 285,41 грн.

Однак, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 12 230,57 грн. 25% річних, заяв про збільшення позовних вимог позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог (п.2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»), позовні вимоги підлягають задоволенню саме у заявленій до стягнення сумі - 12 230,57 грн. пені.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф, нарахований згідно п.7.5 договору, у сумі 9 341,51 грн.

Господарський суд зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, пунктом 7.5 договору поставки передбачено, що у разі порушення грошових зобов'язань за договором постачальник також має право стягнути з покупця штраф у розмірі 20% від вартості кожної окремої партії неоплачених товарів поставлених постачальником протягом строку дії даного договору, а в разі порушення грошових зобов'язань більш ніж на 20 календарних днів постачальник має право стягнути штраф в розмірі 30% від вартості поставлених, але неоплачених товарів.

З огляду на викладене та враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленого товару понад 20 календарних дні, позовна вимога щодо стягнення з відповідача 9 341,51 грн. (31 138,35 грн. х 30%) штрафу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на те, що відповідач не подав докази, що підтверджують виконанням ним своїх зобов'язань у повному обсязі, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є правомірними, документально підтвердженими, відповідачем не спростованими.

Однак, у зв'язку зі сплатою відповідачем частини боргу після порушення провадження у справі, позов підлягає задоволенню частково, у сумі 51 241,74 грн. , з яких 27 310,68 грн. основного боргу, 2 358,98 грн. пені, 12 230,57 грн. 25% річних та 9 341,51 грн. штрафу. В частині стягнення з відповідача 3 827,67 грн. основного боргу провадження у справі припиняється.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, а частина основного боргу сплачена відповідачем після звернення позивача з позовом до суду судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 80, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансблокбуд» (07100, Київська область, м. Славутич, Бєлгородський квартал, буд. 8, кв. 74, ідентифікаційний код 37361918) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Севен Систем» (04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 2-В, ідентифікаційний код 38090719) 27 310 (двадцять сім тисяч триста десять) грн. 68 коп. основного боргу, 2 358 (дві тисячі триста п'ятдесят вісім) грн. 98 коп. пені, 12 230 (дванадцять тисяч двісті тридцять) грн. 57 коп. 25% річних, 9 341 (дев'ять тисяч триста сорок одну) грн. 51 коп. штрафу та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення 3 827 (три тисячі вісімсот двадцять сім) грн. 67 коп. основного боргу припинити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 17.09.2013 року