Постанова

від 12.09.2013 по справі 810/4199/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2013 року № 810/4199/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Спец-авіа» доВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Спец-авіа» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.06.2013 № 0001362201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 56717,00 грн. (за основним платежем - 45374,00 грн. та за штрафними санкціями - 11343,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду в письмовій формі. За поясненнями відповідача правочин, укладений між позивачем та ТОВ «ТПК «Еліт-Буд», є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював надання робіт без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту по податку на додану вартість. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

11 вересня 2013 року відповідач, який був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, місце та час проведення розгляду справи, у судове засідання не з'явився. Водночас, на адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю прибуття представника позивача у судове засідання. Суд не знаходить підстав для визнання причини неприбуття представника відповідача у судове засідання 11.09.2013 поважними, виходячи з такого. Так, поважними визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі дій.

Суд звертає увагу, що відповідач є юридичною особою і органом виконавчої влади, що обумовлює наявність певної штатної чисельності працівників та передбачає можливість забезпечення участі представника відповідача у судовому засіданні, враховуючи інститут представництва, оскільки юридична особа не позбавлена права надати повноваження щодо представництва її інтересів інший особі.

Відтак, неможливість прибуття у судове засідання представника відповідача, який супроводжує дану справу, з підстав, наведених у клопотанні, не є поважною причиною для відкладення розгляду справи.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши думку представника позивача, беручи до уваги те, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, однак своїм правом, встановленим приписами статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, керуючись частинами четвертою та шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача, у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2012 по 30.09.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 07.06.2013 № 750/22-01/36900860 (надалі - Акт перевірки) (а.с.20-31).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» є нікчемним і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. З урахуванням чого у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень пунктів 198.1, 198.2 статті 198 та пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні суми податку на додану вартість у розмірі 45374,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу спірних господарських операцій матеріалів податкової звітності ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» та акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 20.09.2012 № 3799/22-9/37956411 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» щодо підтвердження господарських відносин із суб'єктами господарювання за липень 2012 року.

У свою чергу, висновки акту зустрічної звірки ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» ґрунтуються на даних акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 20.09.2012 № 3798/22-9/35534650 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ЕН ДЖІ КОНСАЛТАНТС» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за липень 2012 року.

Так, перевіряючими встановлено, що у перевіряємий період ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» мало взаємовідносини, зокрема, із ТОВ «ЕН ДЖІ КОНСАЛТАНТС». Водночас, одним із постачальників ТОВ «КРЕЙСТІНГ» є ТОВ «ЕН ДЖІ КОНСАЛТАНТС». У ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) ТОВ «ЕН ДЖІ КОНСАЛТАНТС» від постачальників, у зв 'язку з ненаданням до перевірки договорів, актів приймання-передачі товару, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Враховуючи вищезазначене, на думку перевіряючих, операції ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв 'язку з цим ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» не могло фактично здійснювати господарські операції.

Як то вбачається зі змісту акту перевірки позивача, податковим органом встановлено відсутність ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки. З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку про наявність у ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» ознак «фіктивності» та про неможливість фактичного здійснення ним господарських операцій.

Відтак, з підстав зроблених податковим органом висновків про те, що діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.06.2013 № 0001362201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 56717,00 грн. (за основним платежем - 45374,00 грн. та за штрафними санкціями - 11343,00 грн.).

У той же час, позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення таким, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту надання та отримання послуг за спірною угодою.

Судом встановлено, що 23.07.2012 між позивачем та ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт № 23/07-1 (а.с.35-37).

За умовами договору підрядник (ТОВ «ТПК «Еліт-Буд») зобов'язується надати замовнику (ТОВ «Спец-Авіа») будівельні роботи по заміні даху ангару, а саме: демонтаж старого покриття, виправлення обрештовки, монтаж металочерепиці, що знаходиться за адресою Повітрофлотський проспект, 77-а, м. Київ.

На підтвердження факту завершення та отримання робіт між сторонами підписуються акти виконаних робіт (пункт 2.3 Договору від 23.07.2012).

Так, на підтвердження факту виконання робіт між позивачем та ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» підписано акти здачі-приймання робіт (а.с.47-48).

Водночас, матеріали справи містять акти форми КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт за серпень-вересень 2012 року та довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3.

Поряд із цим, ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні (а.с.39-46), а саме:

від 26.07.2012 № 72603 на загальну суму 59982,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9997,00 грн.);

від 27.07.2012 № 72703 на загальну суму 59982,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9997,00 грн.);

від 31.07.2012 № 73116 на загальну суму 8000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1333,33 грн.);

від 30.08.2012 № 83009 на загальну суму 10000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1666,67 грн.);

від 31.08.2012 № 83118 на загальну суму 59550,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9925,00 грн.);

від 17.09.2012 № 91701 на загальну суму 25450,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 4241,67 грн.);

від 28.09.2012 № 92804 на загальну суму 30000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 5000,00 грн.);

від 28.09.2012 № 92805 на загальну суму 19286,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 3214,33 грн.).

Загальна вартість виконаних будівельних робіт становить 272250,00 грн., у тому числі ПДВ - 45373,00 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.49-53).

Судом встановлено, що суми податку на додану вартість у розмірі 45373,00 грн. по зазначеним вище податковим накладним включено позивачем до складу податкового кредиту у липні-вересні 2012 року, що відображено у відповідних податкових деклараціях по податку на додану вартість.

Як то встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» недійсним у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «ТПК «Еліт-Буд», з підстав відсутності реальності виконання робіт, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» за КВЕД є, зокрема, будівництво будівель, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.69-71).

Крім того, ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» має ліцензію інспекції Державної архітектурно-будівельної контролю у м. Києві серії АВ № 590986 на проведення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що роботи, виконані ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» по спірному договору підряду, замовлялися з метою утримання у належному стані приміщень позивача. Так, позивачем зауважено, що заміна старої покрівлі на металочерепицю було проведено на об'єкті нерухомого майна, що належить позивачеві на праві власності та входить до основних фондів. На підтвердження вказаного позивачем надано бухгалтерську довідку щодо балансової вартості об'єкту зокрема, ангару, що розташований за адресою: Повітрофлотський проспект, 77-4, м. Київ та реєстраційне посвідчення Київського міського БТІ на право власності на об'єкт нерухомого майна від 08.10.2003 (а.с.97-96).

Вказаний об'єкт використовуються позивачем у власній господарській діяльності для зберігання авіатранспорту, оскільки основним видом діяльності позивача є надання послуг з вантажного авіатранспорту.

Як то встановлено судом, факти надання позивачеві послуг та оплати їх вартості підтверджується документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Таким чином, враховуючи, що спірний правочин, предметом якого є будівельні роботи, які у свою чергу було виконано на об'єкті, що належить позивачеві та беручи до уваги вид діяльності контрагента позивача у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище роботи були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента позивача, якими встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою, ненадання документів до перевірки, що, на думку перевіряючих, свідчить про відсутність трудових, матеріальних ресурсів та неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Щодо незнаходження ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» за юридичною адресою, суд зазначає таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не містить запису про відсутність за юридичною адресою ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» (а.с.69-70).

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалося належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ «ТПК «Еліт-Буд», не перевірялися наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт.

Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 20.09.2012 № 3799/22-9/37956411 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» щодо підтвердження господарських відносин із суб'єктами господарювання за липень 2012 року.

Так, зі змісту статті 73 Податкового кодексу України та методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом державної податкової адміністрації України № 236 від 22.04.2011, вбачається, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема, у зв'язку з встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою) не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків

Відтак, вищевказаний акт не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Як вже зазначалося судом, висновки податкового органу про нікчемність укладеного між позивачем та ТОВ «ТПК «Еліт-Буд правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента останнього, тобто по ланцюгу постачання.

При цьому, відповідачем не надано будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій з виконання будівельних робіт із операціями, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності на предмет придбання товарів (робіт) у липні 2012 року ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» саме у ТОВ «ЕН ДЖІ КОНСАЛТАНТС», оскільки зі змісту вказаного акту вбачається, що підприємство мало взаємовідносини не лише із вказаним підприємством; будь-яких обґрунтованих пояснень та доказів щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача, є обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача - ТОВ «ТПК «Еліт-Буд», оскільки такі висновки зроблені відповідачем лише на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Водночас, з метою встановлення наявності у контрагента позивача трудових та виробничих ресурсів судом було зобов'язано відповідача надати належні та допустимі докази, з підстав чого провадження у справі зупинялося.

Проте доказів, витребуваних судом, а саме: довідки форми 1 ДФ та декларації з податку на прибуток ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.

При цьому, суд вважає помилковими висновки відповідача про відсутність у ТОВ «ТПК «Еліт-Буд» адміністративно-господарських можливостей для здійснення діяльності, оскільки, як то встановлено судом, підприємство має відповідну ліцензію на здійснення діяльності у будівництві, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури. У свою чергу видача органом ліцензування ліцензії свідчить про наявність у суб'єкта господарювання адміністративно-господарських можливостей та відповідність його певним критеріям, необхідним для здійснення відповідного виду діяльності.

Підсумовуючи наведене суд зауважує, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТПК «Еліт-Буд», посилаючись при цьому виключно на порушення, вчинені контрагентом позивача. Сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цими контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладеного правочину не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням йому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірний правочин не може визнаватися нікчемним, оскільки відповідає волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямований на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.

Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем із ТОВ «ТПК «Еліт-Буд», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством , що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що з метою перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів, а саме: досліджених судом договору, податкових накладних, актів приймання-передачі виконаних робіт, тощо.

Наявні в матеріалах справи видаткові й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Так, згідно податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання робіт позивачеві документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не було доведено, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження даних податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягаює скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено достатніх доводів та не подано доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності свого рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 27.06.2013 № 0001362201, за яким публічному акціонерному товариству «Спец-авіа» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 56717,00 грн. (за основним платежем - 45374,00 грн. та за штрафними санкціями - 11343,00 грн.).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Спец-Авіа» (код ЄДРПОУ 21569224) сплачений судовий збір у розмірі 570 (п'ятсот сімдесят) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.