Постанова

від 06.09.2013 по справі 805/5471/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2013 р. Справа №805/5471/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13 година 05 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І. при секретарі судового засідання Тимохіній Я.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Філоненко О.М.;

відповідача - Гадалової Ю.І., Ніколенко Н.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Канада" до Державної податкової інспекції у Калінінському районі міста Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 23.11.2012 року № 0003791541 та № 0003781541,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Канада" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Калінінському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 23.11.2012 року № 0003791541 на суму 3 147, 18 грн. та № 0003781541 на суму 22 207,33 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач вносив орендну плату за землю і не має заборгованості з її сплати. Вказує, що обов'язок сплачувати орендну плату згідно нової грошової оцінки землі виник у позивача з 30.05.2011 року - з моменту підписання нового договору оренди землі. Вважає, що за період з 30.04.2010 року до 30.05.2011 року не можуть бути нараховані жодні штрафні санкції, оскільки позивач не порушував умови договору оренду землі, яким і повинні встановлюватись розмір орендної плати та строки її внесення, через те, що у вказаний період жодного договору не існувало. Вказує на те, що у податкового органу не було права спрямовувати поточні платежі позивача в рахунок заборгованості минулих періодів якої не існувало. Зазначив про те, що підприємство своєчасно та у встановленому договором розмірі вносило орендну плату протягом 2012 року. Також позивач вважає, що враховуючи положення ст. 250 Господарського кодексу України, щодо можливості застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій лише протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що плата за землю є загальнодержавним податком,

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.08.2013 року замінено відповідача - Державну податкову інспекцію у Калінінському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 38769297, місцезнаходження: 83017, Донецька область, м. Донецьк, б. Шевченко, 26 б) його правонаступником - Державною податковою інспекцію у Калінінському районі міста Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області (код ЄДРПОУ 38769297, місцезнаходження: 83017, Донецька область, м. Донецьк, б. Шевченко, 26 б).

Згідно з ч.ч. 2, ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до п. 56.18 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України), конкретизовано строки давності, протягом яких платник податків має право оскаржити в суді рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання, шляхом безпосереднього посилання на статтю 102 цього ж кодексу. Тим самим законодавцем усунуто можливі різні тлумачення змісту п. 56.18 статті 56 ПК України в частині визначення тривалості строку для оскарження в суді рішень контролюючого органу. Цей строк, з урахуванням змісту статті 102 ПК України, становить 1095 днів з дня отримання оскаржуваного рішення.

Оскаржувані рішення були прийняті відповідачем 23.11.2012 року.

Таким чином, суд визнає, що позивачем не пропущено строк звернення до адміністративного суду.

Судом встановлено, що спірні правовідносини у період, що перевірявся з листопада 2009 року до грудня 2010 року включно, було врегульовано Законами України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181), "Про систему оподаткування" (далі - Закон № 1251), "Про плату за землю" (далі - Закон № 2535) та "Про оренду землі" (далі - Закон № 161). З 01.01.2011 року спірні відносини регулюються Податковим кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

Судом встановлено, що між позивачем та виконавчим комітетом Донецької міської ради (далі - виконком) було укладено договір оренди земельної ділянки від 20.07.2000 року, відповідно до якого орендодавець (виконком) надає, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться на території Калінінського району м. Донецька по вулиці Разенкова, загальною площею 1097,0 кв.м., із земель загального користування. Строком дії вказаного договору визначено 10 років, починаючи з дати його реєстрації.

Договір було зареєстровано 08.08.2000 року, що підтверджується відповідною відміткою на його зворотному боці.

Згідно зі ст. 2 Закону № 2505 (що був чинним на момент спірних відносин до набрання чинності ПК України) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Пунктом 8 ч.1 ст. 14 Закону № 1251 встановлено, що плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ст.ст. 13-15 Закону № 2505, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Згідно зі статтею 1 ПК України, податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пункт 6.1 ст. 6 ПК України встановлює, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 8.2 ст. 8 ПК України, до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Підпунктом 9.1.10 пункту 9.1 ст. 9 ПК України плату за землю віднесено до загальнодержавних податків.

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України, плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;

Стаття 288 ПК України встановлює, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Підпунктом 54.1 пункту 54.1 статті 54 ПК України, встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з ч.2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Пункт 286.2 статті 286 ПК України встановлює, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до п. 287.3 ст. 287 ПК України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Виконуючи вимоги вказаних норм, позивачем було подано відповідачу відповідні декларації з орендної плати за землю, якими позивачем самостійно визначені (узгоджені) зобов'язання зі сплати орендної плати за землю, а саме, в сумі 34656,06 грн. на 2009 рік, зі щомісячними платежами по 2888,00 грн. (податкова декларація № 486 від 21.01.2009 року), на 2010 рік - усього 55798,32 грн. зі щомісячними платежами по 4649,86 грн. (податкова декларація № 382 від 19.01.2010 року), на 2011 рік - усього 55798,53 грн., зі щомісячними платежами по 4649,88 грн. з січня по листопад включно та в сумі 4649,85 грн. у грудні 2011 року (податкова декларація № 43431 від 12.07.2011 року), за 2012 рік - усього 55798,53 грн., зі щомісячними платежами по 4649,88 грн. з січня по листопад включно та в сумі 4649,85 у грудні 2012 року (податкова декларація № 9002067320 від 28.01.2012 року).

Стаття 15 Закону № 2505 встановлює, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Аналогічна норма міститься у п. 287.1 ст. 287 ПК України, яким закріплено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Суд зазначає, що після закінчення строку дії договору оренди від 20.07.2010 року позивач земельну ділянку орендодавцеві не повернув, отже продовжував нею користуватися, доказів припинення такого користування суду не надав.

30.05.2011 року між Донецькою міською радою (розпорядник) та позивачем було укладено договір користування № 5/2610, відповідно до якого розпорядник дозволяє користувачеві використовувати земельну ділянку загальною площею 1097 кв.м.

Плата за земельну ділянку вноситься користувачем з 09.08.2010 року в грошовому вигляді у розмірі 55798, 53 грн.

Щодо строків, протягом яких відповідач мав право нараховувати штрафні санкції, суд зазначає про наступне.

Як було вказано вище, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються ПК України, отже не можуть бути врегульовані господарським кодексом України питання щодо нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань.

Згідно з п. 114.1 ст. 114 ПК України, граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Стаття 102 ПК України встановлює, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, безпідставними є посилання позивача на пропуск відповідачем строку нарахування штрафу.

Щодо наявності судового рішення у справі № 2а/0570/16994/2011, яке набрало законної сили та яким присуджено до стягнення з розрахункових рахунків позивача заборгованість з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в сумі 21667,43 грн., суд зазначає про наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас передбачене частиною першої статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України.

При цьому суди також повинні враховувати вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що обставини у даній справі є інакшими ніж у справі № 2а/0570/16994/2011, оскільки судом не встановлювалась правомірність зарахування податковим органом платежів позивача в рахунок погашення заборгованості минулих періодів та не досліджувався період, за який виникла заборгованість. Вказаним рішенням лише констатовано наявність заборгованості в сумі 21667,43 грн. станом на 23.09.2011 року.

Судовим рішенням у справі № 2а/0570/16994/2011 не встановлено жодних періодів виникнення заборгованості позивача з орендної плати за землю, що унеможливлює застосування висновків вказаного рішення у даній справі, предметом якої є питання правомірності нарахування податковим органом штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати за землю, що потребує перевірки правильності обчислення податковим органом строків прострочення позивачем виконання зобов'язання.

Дослідивши порядок нарахування відповідачем штрафу, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Зі зворотного боку облікової картки позивача за спірний період судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що відповідачем було спрямовано в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди поточні платежі, що сплачувались позивачем у спірному періоді, без врахування призначення платежу, вказаного платником у відповідних платіжних дорученнях.

Суд зазначає, що органи державної податкової служби вправі застосовувати п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України лише щодо погашення податкового боргу, який виник після набрання чинності Податковим кодексом України, тобто з 1 січня 2011 року, а на податковий борг, який виник до 01.01.2011 року, відповідно до ст. 58 Конституції України, норми п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України не розповсюджуються.

Відповідно до п. 1.2 ст.1 Закону № 2181, податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пункт 5.1 статті 5 цього Закону передбачає, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Строки сплати узгодженого податкового зобов'язання визначені у пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону, відповідно до якого платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з п.7.7 ст.7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Тобто, зазначена норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно п.7.1 ст.7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до п.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону.

Крім того, відповідно до п.6 ст.7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції, при цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів утримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Норми Закону № 2181 дійсно передбачають пріоритет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку. Разом з тим, зазначені вище норми цього ж закону не встановлюють порядок та черговість (а також право) зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

Також, суд дійшов висновку про те, що жодною нормою Закону № 2181 не передбачено направлення податковими органами за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) коштів такого платника податків, сплачених ним для погашення податкових зобов'язань (про що зазначається платником податків у відповідному платіжному дорученні), для погашення за відповідним податком нарахованого та встановленого платнику податку відповідним податковим органом податкового боргу. При цьому відповідно до пп. 3.1.1 ст. 3 Закону № 2181 передбачений спосіб примусового стягнення активів платника податків для погашення його податкового боргу - виключно за рішенням суду.

Крім того, дійсно норми пп. 8.6.2 ст. 8 Закону № 2181, з урахуванням положень пп. "б" пп. 8.6.1 ст. 8 цього ж Закону, не встановлюють заборону для платника податків щодо розпорядження своїми оборотними коштами, зокрема, для сплати поточних податкових зобов'язань.

У будь-якому випадку відповідач не мав права скеровувати зазначені кошти в рахунок сплати податкових зобов'язань іншого податкового періоду, оскільки таке право податкового органу не передбачено ані нормами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ані іншими законами з питань оподаткування, що діяли у той період часу.

Враховуючи викладене, відповідачем безпідставно було зараховано в рахунок погашення заборгованості (податкові зобов'язання та пеня), що існувала у період до листопада 2009 року (початок періоду, за який проводилась перевірка) поточні суми орендної плати за землю, що були сплачені позивачем пізніше у період, що перевірявся. Хоча, як встановлено судом, наприклад, податкове зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 2888,00 грн., відповідно до декларації № 486 від 21.01.2009 року, сплачене позивачем своєчасно та у повному обсязі (платіжне доручення № 202 від 09.12.2009 року.)

Такі зарахування призвели до того, що податковим органом були помилково визначені суми заборгованості позивача з орендної плати за землю та строки прострочення відповідних платежів, які були взяті для нарахування штрафу позивачу.

З моменту набрання чинності ПК України (01.01.2011 року), у відповідача виник обов'язок зараховувати кошти, що сплачував позивач в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків (п. 89.7 ст. 87 ПК).

Проте, суд зазначає, що вищевказані неправомірні дії податкового органу щодо зарахування коштів позивача до 01.01.2011 року, призвели до визначення відповідачем помилкової суми зобов'язання позивача з орендної плати та невірного визначення кількості днів затримки сплати позивачем узгодженого грошового зобов'язання. Вказане потягло за собою аналогічні порушення і після 01.01.2011 року, оскільки саме на погашення невірно визначеної суми зобов'язання позивача відповідач спрямовував отримані від позивача кошти у 2011-2012 роках, які позивач сплачував за орендну плату за відповідні поточні періоди.

Крім цього, зі зворотного боку облікової картки позивача за 2011 рік видно, що у період з січня по травень 2011 року включно, жодних зобов'язань позивачу нараховано не було. З пояснень відповідача це обумовлено тим, що відповідну декларацію за 2011 рік позивачем було подано лише у липні 2011 року.

Проте, відповідачем під час нарахувань за вказаний період, жодним чином не враховано положення абз. 2 п. 287.1 ст. 287 ПК України, яким закріплено, що у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Згідно з приписами ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, відповідачем не доведено суду правомірність здійснення нарахувань штрафу в спірних податкових повідомленнях рішеннях.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про те, що податкові повідомлення - рішення від 23.11.2012 року № 0003791541 та № 0003781541 прийняті відповідачем необґрунтовано, на основі невірно обрахованих даних щодо розміру зобов'язання та періодів затримки його сплати, а, отже, підлягають скасуванню.

Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права, зокрема, визнання протиправними спірних податкових повідомлень-рішень, позивач не врахував, що вимога про визнання індивідуальних актів суб'єкта владних повноважень протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, їх скасування) не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Крім цього, статтею 55 Податкового кодексу України передбачено лише можливість скасування податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні вимоги про визнання протиправними податкових повідомлень - рішень від 23.11.2012 року № 0003791541 та № 0003781541.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно наданих суду квитанцій № 286/39997 від 18.04.2013 року та № 286/41039 від 14.05.2013 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 253,55 гривень.

За приписами ч.3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. Враховуючи, що судом задоволено вимогу про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2012 року № 0003791541 та № 0003781541 на загальну суму 25 354, 51 грн., судовий збір в сумі 253,55 гривень підлягає стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 1, 3-5, 7-8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування", ст. ст. 2, 13-15 Закону України "Про плату за землю", ст. 21 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 2, 7-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 122- 154, 158-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 58 Конституції України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Канада" до Державної податкової інспекції у Калінінському районі міста Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 23.11.2012 року № 0003791541 та № 0003781541, задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби від 23.11.2012 року № 0003791541, яким зобов'язано ТОВ "Канада" сплатити штраф в сумі 3 147, 18 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби від 23.11.2012 року № 0003781541, яким зобов'язано ТОВ "Канада" сплатити штраф в сумі 22 207, 33 грн.

В іншій частині позовних вимог - в позові відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Канада" (код ЄДРПОУ 30340748) судовий збір в сумі 253 (двісті п'ятдесят три) гривні 55 (п'ятдесят п'ять) копійок.

Постанову прийнято в нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 6 вересня 2013 року, в присутності представників сторін.

Постанову складено у повному обсязі 11 вересня 2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (проголошення вступної та резолютивної частин постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бабіч С.І.