Ухвала

від 30.10.2013 по справі 805/5471/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Бабіч С.І.

Суддя-доповідач - Лях О.П.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року справа №805/5471/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Лях О.П.,

суддів Нікуліна О.А., Попова В.В.

при секретарі судового засідання - Гуринович А.Б.,

за участю:

представників позивача - Філоненко О.М., Потєй І.Д.,

представників відповідача - Гадалову Ю.І., Ніколенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2013 р. у справі № 805/5471/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Канада" до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2012 року №0003791541 та №0003781541, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Канада" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Калінінському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 23.11.2012 року № 0003791541 на суму 3147, 18 грн. та № 0003781541 на суму 22 207,33 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2013 р. позовні вимоги задоволені частково, зокрема, скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби від 23.11.2012 року № 0003791541, яким зобов'язано ТОВ "Канада" сплатити штраф в сумі 3 147, 18 грн. та від 23.11.2012 року № 0003781541, яким зобов'язано ТОВ "Канада" сплатити штраф в сумі 22 207, 33 грн.

В апеляційній скарзі відповідач, а під час апеляційного розгляду справи представники відповідача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представники позивача проти доводів апеляційної скарги заперечували.

Вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірні правовідносини у період, що перевірявся з листопада 2009 року до грудня 2010 року включно, було врегульовано Законами України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181), "Про систему оподаткування" (далі - Закон № 1251), "Про плату за землю" (далі - Закон № 2535) та "Про оренду землі" (далі - Закон № 161). З 01.01.2011 року спірні відносини регулюються Податковим кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

Між позивачем та виконавчим комітетом Донецької міської ради (далі - виконком) було укладено договір оренди земельної ділянки від 20.07.2000 року, відповідно до якого орендодавець (виконком) надає, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться на території Калінінського району м. Донецька по вулиці Разенкова, загальною площею 1097,0 кв.м., із земель загального користування. Строком дії вказаного договору визначено 10 років, починаючи з дати його реєстрації.

Договір було зареєстровано 08.08.2000 року, що підтверджується відповідною відміткою на його зворотному боці.

Згідно зі ст. 2 Закону № 2505 (що був чинним на момент спірних відносин до набрання чинності ПК України) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Пунктом 8 ч.1 ст. 14 Закону № 1251 встановлено, що плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ст.ст. 13-15 Закону № 2505, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Згідно зі статтею 1 ПК України, податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 8.2 ст. 8 ПК України, до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Підпунктом 9.1.10 пункту 9.1 ст. 9 ПК України плату за землю віднесено до загальнодержавних податків.

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України, плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;

Стаття 288 ПК України встановлює, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Підпунктом 54.1 пункту 54.1 статті 54 ПК України, встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з ч.2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Пункт 286.2 статті 286 ПК України встановлює, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до п. 287.3 ст. 287 ПК України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Виконуючи вимоги вказаних норм, позивачем було подано відповідачу відповідні декларації з орендної плати за землю, якими позивачем самостійно визначені (узгоджені) зобов'язання зі сплати орендної плати за землю, а саме, в сумі 34656,06 грн. на 2009 рік, зі щомісячними платежами по 2888,00 грн. (податкова декларація № 486 від 21.01.2009 року), на 2010 рік - усього 55798,32 грн. зі щомісячними платежами по 4649,86 грн. (податкова декларація № 382 від 19.01.2010 року), на 2011 рік - усього 55798,53 грн., зі щомісячними платежами по 4649,88 грн. з січня по листопад включно та в сумі 4649,85 грн. у грудні 2011 року (податкова декларація № 43431 від 12.07.2011 року), за 2012 рік - усього 55798,53 грн., зі щомісячними платежами по 4649,88 грн. з січня по листопад включно та в сумі 4649,85 у грудні 2012 року (податкова декларація № 9002067320 від 28.01.2012 року).

Стаття 15 Закону № 2505 встановлює, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Аналогічна норма міститься у п. 287.1 ст. 287 ПК України, яким закріплено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Після закінчення строку дії договору оренди від 20.07.2010 року позивач земельну ділянку орендодавцеві не повернув та продовжував нею користуватися.

30.05.2011 року між Донецькою міською радою (розпорядник) та позивачем було укладено договір користування № 5/2610, відповідно до якого розпорядник дозволяє користувачеві використовувати земельну ділянку загальною площею 1097 кв.м.

Плата за земельну ділянку вноситься користувачем з 09.08.2010 року в грошовому вигляді у розмірі 55798, 53 грн.

Зі зворотного боку облікової картки позивача за спірний період судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що відповідачем було спрямовано в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди поточні платежі, що сплачувались позивачем у спірному періоді, без врахування призначення платежу, вказаного платником у відповідних платіжних дорученнях.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що органи державної податкової служби мають право застосовувати п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України лише щодо погашення податкового боргу, який виник після набрання чинності Податковим кодексом України, тобто з 1 січня 2011 року, а на податковий борг, який виник до 01.01.2011 року, відповідно до ст. 58 Конституції України, норми п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України не розповсюджуються.

Відповідно до п. 1.2 ст.1 Закону № 2181, податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пункт 5.1 статті 5 цього Закону передбачає, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Строки сплати узгодженого податкового зобов'язання визначені у пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону, відповідно до якого платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з п.7.7 ст.7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Тобто, зазначена норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно п.7.1 ст.7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до п.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону.

Крім того, відповідно до п.6 ст.7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції, при цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів утримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Норми Закону № 2181 дійсно передбачають пріоритет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку. Разом з тим, зазначені вище норми цього ж закону не встановлюють порядок та черговість (а також право) зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

Жодною нормою Закону № 2181 не передбачено направлення податковими органами за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) коштів такого платника податків, сплачених ним для погашення податкових зобов'язань (про що зазначається платником податків у відповідному платіжному дорученні), для погашення за відповідним податком нарахованого та встановленого платнику податку відповідним податковим органом податкового боргу. При цьому відповідно до пп. 3.1.1 ст. 3 Закону № 2181 передбачений спосіб примусового стягнення активів платника податків для погашення його податкового боргу - виключно за рішенням суду.

Крім того, норми пп. 8.6.2 ст. 8 Закону № 2181, з урахуванням положень пп. "б" пп. 8.6.1 ст. 8 цього ж Закону, не встановлюють заборону для платника податків щодо розпорядження своїми оборотними коштами, зокрема, для сплати поточних податкових зобов'язань.

У будь-якому випадку відповідач не мав права скеровувати зазначені кошти в рахунок сплати податкових зобов'язань іншого податкового періоду, оскільки таке право податкового органу не передбачено ані нормами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ані іншими законами з питань оподаткування, що діяли у той період часу.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно було зараховано в рахунок погашення заборгованості (податкові зобов'язання та пеня), що існувала у період до листопада 2009 року (початок періоду, за який проводилась перевірка) поточні суми орендної плати за землю, що були сплачені позивачем пізніше у період, що перевірявся. Хоча, податкове зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 2888,00 грн., відповідно до декларації № 486 від 21.01.2009 року, сплачене позивачем своєчасно та у повному обсязі (платіжне доручення № 202 від 09.12.2009 року.)

Такі зарахування призвели до того, що податковим органом були помилково визначені суми заборгованості позивача з орендної плати за землю та строки прострочення відповідних платежів, які були взяті для нарахування штрафу позивачу.

З моменту набрання чинності ПК України (01.01.2011 року), у відповідача виник обов'язок зараховувати кошти, що сплачував позивач в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків (п. 89.7 ст. 87 ПК).

Як правильно зазначив суд першої інстанції, вищевказані неправомірні дії податкового органу щодо зарахування коштів позивача до 01.01.2011 року, призвели до визначення відповідачем помилкової суми зобов'язання позивача з орендної плати та невірного визначення кількості днів затримки сплати позивачем узгодженого грошового зобов'язання. Вказане потягло за собою аналогічні порушення і після 01.01.2011 року, оскільки саме на погашення невірно визначеної суми зобов'язання позивача відповідач спрямовував отримані від позивача кошти у 2011-2012 роках, які позивач сплачував за орендну плату за відповідні поточні періоди.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2013 р. у справі № 805/5471/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Канада" до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2012 року №0003791541 та №0003781541 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2013 р. у справі № 805/5471/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 31 жовтня 2013 року.

Колегія суддів: О.П. Лях

О.А. Нікулін

В..В. Попов