Постанова

від 03.09.2013 по справі 810/3503/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2013 року 810/3503/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу Приватного підприємства «Полінео» до Бориспільської об'єднаної державної податкової Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "Полінео" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.04.2013 №0003702220, визнання протиправними дій відповідача по оформленню результатів перевірки у формі акту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ "Інвестком-Капітал" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а невиконання контрагентом ПП «Полінео» своїх зобов'язань щодо сплати податку не тягне негативні наслідки для позивача.

Позивач вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. З цих підстав просить позов задовольнити.

Представник позивача 03 вересня 2013 року подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Крім того, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що Приватне підприємство «Полінео», зареєстровано юридичною особою 04.03.2010 року виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ № 660233, основними видами діяльності за КВЕД-2010 є роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; неспеціалізована оптова торгівля; будівництво житлових і нежитлових будівель; оптова торгівля деревиною, будівельних матеріалів та санітарно-технічним обладнанням; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

Як вбачається з матеріалів справи, в лютому 2013 року посадовою особою Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС відповідно до наказу №145 від 25.02.2013, а також згідно з п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.78.1.1, п. 78.1 ст. 78, п.79.1 ст. 79, Податкового кодексу України проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Приватного підприємства «Полінео» щодо встановлення сумнівності у факті здійснення операцій по господарських відносинах із ТОВ «Інвестком-Капітал» їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2011 року, за результатами якої складено Акт від 28.02.2013 №109/22-2/36999035.

За результатами проведеної перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства:

- п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток у розмірі 11500 грн., а саме за II-ІV квартали 2011 року в сумі 11500 грн.;

На підставі висновків Акту перевірки Броварської ОДПІ Київської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003702220 про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 11500 грн.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Так, позивачем подано скаргу до ДПС у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення та рішенням ДПС у Київській області від 10.06.2013 №32/10/10-36-10-206/292 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.04.2013 №0003702220.

Як вбачається з акту перевірки, вказані відповідачем порушення податкового законодавства пов'язані з придбанням позивачем у ТОВ «Інвестком-Капітал» товарно-матеріальних цінностей.

Так, на думку посадової особи Відповідача, контрагент позивача має ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

При проведенні документальної перевірки позивача Броварською ОДПІ Київської області ДПС отримано Акт перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва від 12.09.2012 №3687/22-9/37240660 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інвестком-Капітал» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період грудень 2011 року.

Згідно з вказаним Актом перевірки, податковий орган зазначає, що за результатами перевірки встановлено, що ТОВ «Інвестком-Капітал» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, а тому операції з даним підприємством не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Також, перевіркою встановлено відсутність на ТОВ «Інвестком-Капітал» виробничого обладнання, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів, товарних запасів, трудових ресурсів, для здійснення основного виду діяльності

Враховуючи вищевикладені факти, податковий орган зазначає, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Інвестком-Капітал» є сумнівною, а суб'єкт господарювання є створений без мети зайняття господарською діяльністю, з метою прикриття незаконної діяльності. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання, серед яких є ПП «Полінео».

Враховуючи дані вищезазначеного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Інвестком-Капітал» не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Інвестком-Капітал», відповідач вважає, що позивач завищив витрати з придбанням послуг, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30.10.2011 між позивачем та ТОВ «Інвестком-Капітал» було укладено договір поставки №0310/11, відповідно до якого ТОВ «Інвестком-Капітал» зобов'язується передати у власність позивача, а позивач зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар.

Виконання вказаного договору підтверджується рахунком-фактури №2001 від 20.12.2011; податковою накладною від 20.12.2011 № 2001; видатковими накладними № 2001 від 20.12.2011, № РН-0000363 від 19.12.2011, № РН-0000413, № РН-0000418, від 26.12.2011, № РН-0000012 від 11.01.2012, № РН-0000015 від 13.01.2012, № РН-0000017 від 16.01.2012, № РН-0000018 від 18.01.2012, № РН-0000035, №РН-0000036 від 26.01.2012, № РН-0000037 від 30.01.2012, № РН- 0000059 від 08.02.2012, № РН-0000078 від 20.02.2012, № РН-0000081 від 21.02.2012, № РН-0000089 від 27.02.2012, № РН-0000111 від 13.03.2012, № РН-0000122 від 14.03.2012, № РН-0000132 від 23.03.2012, № РН-0000137, № РН-0000136 від 27.03.2012, № РН-0000163 від 06.04.2012, № РН-0000181 від 13.04.2012 та банківськими виписками належним чином копії яких наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ «Інвестком-Капітал» товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у «Інвестком-Капітал» товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначеного правочину, ТОВ «Інвестком-Капітал» було зареєстровано як юридичну особу та було платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Інвестком-Капітал» було скасовано чи визнано недійсним за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ «Інвестком-Капітал» підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «Інвестком-Капітал» позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість та визначив витрати.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на прибуток підприємств, прийнято податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ «Інвестком-Капітал».

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Факт постачання товарно-матеріальних цінностей підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Інвестком-Капітал», недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Інвестком-Капітал», а також судових рішень щодо визнання правочину, укладеного між позивачем та вказаним товариством, недійсним.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інвестком-Капітал» підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - податковими накладними, видатковими накладними, рахунком-фактури, договором.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Верховний суд України при перегляді судового рішення прийшов до висновку, що невиконання особою свого зобов'язання щодо сплати податку не тягне відповідальність та негативні наслідки для її контрагентів.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що контрагент позивача - ТОВ «Інвестком-Капітал» було створено з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Відповідно до ст. 244 2 КАС України рішення Верховного суду України прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Компанія - заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в Акті перевірки від 28.02.2013 №109/22-2/36999035 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченим вище правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Інвестком-Капітал», про відсутність використання позивачем отриманих товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені ТОВ «Інвестком-Капітал» в оплату за отримані товарно-матеріальні цінності, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення № 0003702220 від 02.04.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 11500 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій Бориспільської ОДПІ по оформленню результатів зустрічної звірки ПП «Полінео» у формі Акту № 109/22-2/36999035 від 28.02.2013 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Полінео» щодо встановлення сумнівності у факті здійснення операцій по господарським відносинам з ТОВ «Інвестком- Капітал» за грудень 2011 року, то вона не може бути предметом розгляду адміністративного судочинства, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Викладення висновків суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Надання висновку являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі висновки не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача у даному випадку несе акт індивідуальної дії - податкове повідомлення-рішення, оскільки має вплив на його права та обов'язки.

Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав висновками відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

Акти перевірки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а, отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору. Висновки Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області під час проведення планової перевірки самі по собі не породжують відносини, які можуть бути предметом оскарження.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин.

Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин у висновках, викладених в Акті перевірки Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС, виключає можливість розгляду адміністративної справи в цій частині позовних вимог, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту, а, отже, суд не повинен розглядати справу в цій частині позовних вимог.

Таким чином, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справі в частині визнання висновків Акту перевірки від 28.02.2013 № 109/22-2/36999035 недійсними, - підлягає закриттю, оскільки справу в цій частині не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Полінео» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 02.04.2013 № 0003702220.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Полінео» (код за ЄДРПОУ 36999035) сплачений судовий збір у розмірі 244 (двісті сорок чотири) грн. 41 коп.

В частині позовних вимог про визнання протиправними дій Бориспільської ОДПІ по оформленню результатів зустрічної звірки ПП «Полінео» у формі Акту № 109/22-2/36999035 від 28.02.2013 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Полінео» щодо встановлення сумнівності у факті здійснення операцій по господарським відносинам з ТОВ «Інвестком- Капітал» за грудень 2011 року - закрити провадження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.