Постанова

від 11.09.2013 по справі 926/665/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2013 р. Справа № 926/665/13

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Дубник О.П.

Матущака О.І.

При секретарі судового засідання Гуньці О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного багатопрофільного підприємства «Север» б/н від 18.07.2012 року;

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.07.2013 року;

у справі № 926/665/13;

за позовом: Приватного багатопрофільного підприємства «Север», м. Чернівці;

до відповідача: Чернівецького геріатричного пансіонату, м. Чернівці;

за участю прокурора міста Чернівці ;

про стягнення санкцій за порушення умов договору - 82 889,89 грн.

за участю представників:

від позивача: Петренко В.О. - довіреність б/н від 01.11.2011 року;

від відповідача: Парасківа М.С. - директор;

прокурор: Яворський Я.Т.( посв. №011137 від 24.10.2012р.).;

ВСТАНОВИВ:

Приватне багатопрофільне підприємство «Север» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецького геріатричного пансіонату про стягнення 82 889,89 грн., а саме 61 050,38 грн. - -штрафу, 2 226,54 грн. - індексу інфляції, 2 505,97 грн. - 3% річних, 17 107,00 грн. пені.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 04.07.2013 року у справі № 926/665/13 (суддя Проскурняк О.Г.) позов Приватного багатопрофільного підприємства «Север» задоволено частково. Суд виніс рішення, яким стягнув з Чернівецького геріатричного пансіонату на користь Приватного багатопрофільного підприємства «Север» 2505,97 грн. 3% річних, 2050,52 грн. інфляційних. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням Приватне багатопрофільне підприємство «Север» подало апеляційну скаргу б/н від 18.07.2012 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.07.2013 року та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення було порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що суд встановивши факт наявності зобов'язання та його невиконання відповідачем, всупереч нормам матеріального права відмовив позивачу в стягненні суми штрафу.

Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 25.07.2013 року, в якому просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.07.2013 року залишити без змін.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 року було змінено склад колегії суддів.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 вересня 2010 року між Приватним багатопрофільним підприємством «Север» (підрядник) та Чернівецьким геріатричним пансіонатом (замовник) було укладено договір. Згідно умов договору підрядник зобов'язався у 2010 році виконати роботи по поточному ремонту модульної котельні, а замовник - прийняти і оплатити роботи в 10-ти денний термін після підписання актів виконаних робіт.

Пунктом 3 договору сторони погодили, що ціна договору становить 35 911,99 грн.

10 жовтня 2010 року між сторонами був підписаний Акт приймання виконаних робіт по договору від 27.09.2010 року на суму 35911,99 грн.

Враховуючи умови договору відповідач повинен був розрахуватись перед позивач за виконані роботи до 20.10.2010 року.

Рішенням Господарського Чернівецької області від 11.09.2012 року по справі № 5027/416/2012, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.11.2012 року, стягнуто з Чернівецького геріатричного пансіонату на користь Приватного багатопрофільного підприємства «Север» 35911,99 грн. боргу за виконані роботи згідно договору від 27.09.2010 року.

15.02.2013 року на виконання зазначеного рішення позивачем було сплачено на рахунок відповідача заборгованість в сумі 37 535,87 грн., що підтверджується банківською випискою.

Позивач при зверненні до суду першої інстанції зазначає, що пунктом 7.2. договору сторони визначили відповідальність замовника за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді штрафу в розмірі 0,2 % за кожен день прострочки від вартості робіт, у зв'язку з чим останній просить стягнути з відповідача штраф у сумі 61050,38 грн. за період з 20.10.2010 р. по 15.02.2013р.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 17107,00 грн. за період з 20.10.2010 р. по 15.02.2013р. на підставі ч. 2 ст. 343 ГК України.

Також, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні у сумі 2226,54 грн. та три відсотки річних у сумі 2505,97 грн. за період з 20.10.2010 р. по 15.02.2013р., на підставні ст. 625 ЦК України.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (штраф і пеня). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610 - 612 ЦК України).

Розмір і порядок застосування штрафних санкцій визначений ст.ст. 230 - 232 ГК України

Пунктом 7.2. договору сторони передбачили, якщо замовник своєчасно не сплатить за виконані роботи, то останній сплачує штрафні санкції підряднику у розмірі 0,2 % за кожен день прострочення від вартості робіт з урахуванням інфляції, але не нижче облікової ставки НБУ на період прострочки.

Позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочки посилаючись на п. 7.2 договору.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Цивільним кодексом України передбачено дві форми неустойки - штраф і пеня.

Так, у ст. 549 ЦК України визначається, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, штраф встановлюється і застосовується у грошовій формі за твердою ставкою або у відсотковому розмірі від суми зобов'язання і є разовим стягненням. Натомість, пеня застосовується за певний період прострочення, зокрема, за кожен день, і за своєю правовою природою є тривалою санкцією.

Слід відмітити, що ознаки за яким законодавець визначив штраф та пеню та порядок їх нарахування є імперативними, відтак сторони не мають права їх змінювати.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та умов договору від 27.09.2010 року у суду є достатньо підстав вважати, що сторони у п. 7.2. договору передбачили штрафні санкції у формі пені.

Враховуючи те, що умовами договору не передбачено стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді штрафу, відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу в сумі 61050,38 грн. за період з 20.10.2010 р. по 15.02.2013р.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у сумі 17107,00 грн. за період з 20.10.2010 р. по 15.02.2013р., то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідач повинен був розрахуватись перед позивач за виконані роботи, згідно умов договору до 20.10.2010 року. Отже, враховуючи норми ч. 6 ст. 232 ГК України позивач мав право нараховувати відповідачу штрафні санкції лише за період з 21.10.2010 року по 21.04.2011 року. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за 20.10.2010 року та за період з 22.04.2011 року по 15.02.2013 року є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Відповідач у відзив на позовну заяву послався на те, що позивачем при зверненні до суду у даній справі було пропущено строк позовної давності для нарахування штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У разі, якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначена заява є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності. (Лист, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 16.01.2013, № 10-70/0/4-13 "Про окремі питання застосування строків позовної давності")

Статтею 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Судом встановлено, що 20.06.2013 року позивач звернувся до суду про стягнення пені за невиконання зобов'язання по договору, строк виконання якого був встановлений до 20.10.2010 року.

Відповідно до ст. 258 ЦК України строк протягом якого позивач міг звернутись до суду про стягнення пені по договору сплив 21.04.2012 року.

Відтак, позовні вимоги про стягнення пені за період з 21.10.2010 року по 21.04.2011 року не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок позовних вимог індексу інфляції та 3% річних та встановлено, що судом першої інстанції у відповідності до ст. 625 ЦК України обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача 2 505,97 грн. 3% річних, 2 050,52 грн. інфляційних за період з 21.10.2010 року по 15.02.2013 року.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.07.2013 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.07.2013 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити в Господарський суд Чернівецької області.

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Дубник О.П.

суддя Матущак О.І.