Постанова

від 19.09.2013 по справі 826/7754/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

в порядку письмового провадження

м. Київ

19 вересня 2013 року № 826/7754/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до третя особаВідділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Товариство з обмеженою відповідальністю "Кардтех" прозобов'язання вчинити дії

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до суду з позовом про зобов'язання відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві вчинити дії щодо звільнення з-під арешту майна, що перебуває в заставі Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на підставі договору застави від 25 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним № 4724 (із змінами, внесеними договором від 19 червня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером № 2155), а саме: легковий автомобіль марки ЗАЗ110557, 2005 року випуску, НОМЕР_2, реєстраційний № НОМЕР_1, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Кардтех", код ЄДРПОУ 24582314.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що діями органу виконавчої служби порушуються права позивача як кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардтех», а саме в заставі позивача перебуває легковий автомобіль марки ЗАЗ 110557, 2005 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 відповідно до договору про заставу від 25.12.2006 року. Крім того, представник позивача зазначає, що позивач не є стороною виконавчого провадження, або іншим учасником виконавчого провадження, не ставить питання про визнання права власності на автомобіль, а лише оскаржує дії відповідача, щодо неправомірно накладеного арешту на майно та про його звільнення з-під арешту, оскільки воно знаходиться в заставі банку.

У судове засідання 16.09.2013 р. представник позивача прибув. Відповідач та третя особа не з'явилися, належним чином повідомлені про судове засідання.

Відповідно до частини шостої ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. ст. 41, 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти задоволення адміністративного позову, письмово позицію щодо суті позовних вимог не виклав.

Представник третьої особи просив задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 08.11.2011 року на підставі наказу Господарського суду м. Києва № 23/412 від 17.10.2011 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 1.2. Договору про заставу від 25.12.2006 року TOB «Кардтех» передало належний йому автомобіль марки ЗАЗ 110557, випуску 2005 року, державний номерний знак НОМЕР_3 у заставу позивачу, а позивач підтвердив згоду на наступну заставу автомобіля (автомобіль вже перебував у заставі позивача відповідно до договору від 03 березня 2006 року).

Згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 16.05.2013 року внесено обтяження на заставне рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардтех» за Договором про заставу автотранспорту від 03.03.2006 року на вищевказаний автомобіль.

Як вбачається з Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 11.11.2011 року накладено заборону відчужувати на все рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардтех» на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника від 08.11.2011 року.

27.07.2012 року, на виконання вказаних постанов відповідач провів опис майна та склав відповідний Акт опису й арешту майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кардтех».

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника Позивача, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон 606-ХІV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частинами 1, 2 ст. 2 Закону № 606-ХІV зазначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону № 606-ХІV).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження № 29633189 про стягнення з ТОВ «Кардтех» на користь ТОВ «Континент Нафто Трейд» суми боргу. 27.07.2012 р. включено транспортний засіб ЗАЗ 110557, випуску 2005 року, державний номерний знак НОМЕР_3 до Акту опису й арешту майна.

Згідно із ст. 54 Закону № 606-ХІV стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання допускається лише у разі, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю та в разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів.

Таким чином, положення вказаної статті регламентують саме порядок та допустимість звернення стягнення на майно боржника в порядку примусового виконання, що згідно з приписами цієї статті допускає стягнення заставленого майна боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, лише у конкретно визначених випадках, та в свою чергу не забороняє здійснювати опис та накладати арешт на майно, що перебуває в заставі, в тому числі, для забезпечення задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Право на заставлене майно, щодо якого проведено виконавчі дії по накладенню арешту, у позивача виникло на підставі договору застави від 25.12.2006 року, тобто до винесення судового рішення Господарським судом міста Києва від 04.10.2011 р. про стягнення коштів з ТОВ «Кардтех», виконання якого проводиться відповідачем на підставі наказу № 23/412 від 17.10.2011 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною 1 статті 593 Цивільного кодексу України передбачено, що право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про заставу» заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.

Враховуючи вищезазначені обставини, виконання забезпеченого заставою зобов'язання може відбутися, в тому числі, за рішенням суду способом стягнення коштів з боржника, а не за рахунок заставленого майна , що автоматично припинить звернення стягнення на заставлене майно.

Звернення стягнення на заставлене майно та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника є правами кредитора, які він може реалізовувати у будь-якому порядку. Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя.

Згідно приписів ст. 54 Закону № 606-ХІV про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Реалізація заставленого майна провадиться в порядку, встановленому цим Законом.

З коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

Таким чином, звернення стягнення на майно, передане в заставу позивачу за договором про заставу від 25.12.2006 року, який укладений до генеральної кредитної угоди № 010//21-03/12 від 25.12.2006 р., в примусовому порядку для задоволення вимог інших стягувачів, які не є заставодержателями, є можливим, зокрема, у випадку припинення в подальшому права застави позивача, та, в свою чергу, допускається після повного задоволення вимог заставодержателя за рахунок коштів отриманих від реалізації заставленого майна.

Набуття заставодержателем права звернення на заставлене майно прямо кореспондується з правом заставодержателя звернутись до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту, оскільки в разі припинення права застави, майно що перебуває під арештом може бути використане для задоволення вимог інших кредиторів, а у випадку реалізації заставодержателем права звернення на заставлене майно виникає потреба у звільненні майна з-під арешту з необхідністю реалізації прав заставодержателя у відповідний спосіб.

Статтею 589 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За загальним правилом, визначеним у статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 590 ЦК України).

Частина 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачає можливість звернення стягнення на заставлене майно за рішенням суду, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 24 Закону України від 18.11.2003, № 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі (Державний реєстр обтяжень рухомого майна) відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

З матеріалів справи не вбачається реалізація позивачем свого права звернення стягнення на заставлене майно згідно положень ст.. 24-27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Так, у Витязі з Державного реєстру обтяжень рухомого майна у графі звернення стягнення Запису 1 значиться «не зареєстровано».

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в силу положень ст. 54 Закону 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний повідомити заставодержателя та роз'яснити заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Виходячи з наведених положень закону та договору, враховуючи що станом на час звернення позивача з даним позовом до суду, останній не реалізував свого права звернення стягнення на заставлене майно згідно договору застави та генеральної кредитної угоди, суд не вбачає порушення прав позивача, а також вважає, що відсутніми є підстави для задоволення вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо звільнення з-під арешту майна, що перебуває в заставі Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на підставі договору застави від 25 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним № 4724 (із змінами, внесеними договором від 19 червня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером № 2155), а саме: легковий автомобіль марки ЗАЗ110557, 2005 року випуску, НОМЕР_2, реєстраційний № НОМЕР_1, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Кардтех", код ЄДРПОУ 24582314.

Включення майна до акту опису й арешту не позбавляє права заставодержателя на першочергове задоволення його вимог за рахунок заставленого майна.

За таких обставин, включення транспортного засобу до акту опису й арешту узгоджується з вимогами чинного законодавства, є прямим обов'язком органу виконавчої служби по вчиненню дій по виконанню судового рішення, акт не є остаточним документом, що зобов'язує до вчинення будь-яких дій та спрямований на реалізацію заставленого майна.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 112, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову повністю.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л. О. Маруліна