Ухвала

від 16.09.2013 по справі 801/5063/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/5063/13-а

16.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової служби України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (колегії суддів Панов О.І., Кащеєва Г.Ю., Петренко В.В.) від 16.07.2013 у справі № 801/5063/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові технології №777" (вул. Севастопольська 243, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95024)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, місто Київ-53, 04655)

про визнання протиправними дій та спонукання до виконання певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2013 адміністративний позов задоволено: визнано протиправною відмову Державної податкової служби України в прийнятті декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові технології №777" за березень 2013 року, поданої 22.04.2013, податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2013 року вказано вважати такою, що подана Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові технології №777" до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - 22.04.2013, зобов'язано Державну податкову інспекцію у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відобразити в картці особового рахунку з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові технології №777" показники, зазначені в декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року, поданої 22.04.2013, встановлено судовий контроль за виконанням судового рішення по справі №801/5063/13-а Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, зобов'язано Державну податкову інспекцію у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби надати звіт про виконання судового рішення протягом місяця з моменту набрання законної сили рішенням суду по справі №801/5063/13-а, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова служба України звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомили. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові технології №777" (далі - позивач) звернулось до суду адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач (1), Державної податкової служби України (далі-відповідач (2), про визнання протиправними дій відповідача (2) щодо неприйняття як податкової звітності декларації позивача за березень 2013 року по податку на додану вартість, про зобов'язання відповідача (1) прийняти декларацію позивача з податку на додану вартість за березень 2013 року, про зобов'язання відповідача (1) відобразити показники декларації позивача за березень 2013 року по податку на додану вартість у картці особового рахунку платника податку з податку на додану вартість.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю дій відповідачів з неприйняття декларації позивача з податку на додану вартість за березень 2013 року у зв'язку із тим, що постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.01.2010 у справі № 2а-12853/09/13/0170, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного суду від 20.07.2010, задоволено його позовні вимоги та визнано протиправним та скасоване рішення відповідача (1) про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивача, що оформлене актом № 261/15-2 від 22.10.2009. Таким чином, позивач фактично на момент подання декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року і видання квитанції відповідачем (2) про неприйняття податкової звітності є платником податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідачів щодо не визнання податкової декларації з податку на додану вартість позивача за березень 2013 року податковою звітністю не ґрунтуються на законі, тому є протиправними.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України, який набрав чинність з 01.01.2011.

Податкова декларація, розрахунок (далі-податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (пункт 46.1 статті 46 Податкового кодексу України).

Порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється статтею 49 Податкового кодексу України.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби, що повністю відповідає приписам пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України.

Процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

Слід зазначити, що пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється.

Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1492 від 25.11.2011, затверджено форми та порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість.

Декларація подається платником у визначений у пункті 5 розділу II Порядку №1492 строк до підрозділу органу державної податкової служби, яким здійснюється приймання податкової звітності, за формою, встановленою на дату подання.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Як свідчать матеріали справи, постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.01.2010 у справі № 2а-12853/09/13/0170, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного суду від 20.07.2010, задоволено його позовні вимоги та визнано протиправним та скасоване рішення відповідача (1) про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивача, що оформлене актом № 261/15-2 від 22.10.2009.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що анулювання реєстрації позивача, як платника податку на додану вартість, є протиправним з моменту складання акту анулювання реєстрації платника податку на додану вартість № 261/15-2 від 22.10.2009.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивачем подано до відповідача (1) засобами електронного зв'язку податкову декларацію із податку на додану вартість за березень 2013 року. Квитанцією № 1 від 22.04.2013 відповідачем (2) до відома позивача доведено про неприйняття декларації за березень 2013 року у зв'язку з тим, що позивач не був платником податку на додану вартість в періоді березень 2013 року.

Відповідно до приписів пункту 6.2 розділу V Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 №79, підставою для внесення до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації, що відбулась за ініціативою податкового органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення податкового органу про відміну анулювання реєстрації та скасування свого рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Рішення із копіями відповідних документів направляються до центрального органу державної податкової служби для розгляду та внесення відповідних змін до Реєстру.

Тобто, обов'язок внесення до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації, що відбулась за ініціативою податкового органу, на підставі рішення суду, покладено саме на Державну податкову адміністрацію України.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.01.2010 у справі № 2а-12853/09/13/0170, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного суду від 20.07.2010, визнано протиправним та скасовано рішення відповідача (1) про анулювання реєстрації позивача в якості платника податку на додану вартість , проте відповідач(2) протиправно не вчинив дій з внесення до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість.

Слід зазначити, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін, що повністю відповідає приписам статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що досліджена під час судового засідання подана позивачем декларація з податку на додану вартість за березень 2013 року не містить будь-яких порушень під час заповнення декларацій з боку позивача.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що спірна податкова декларації з податку на додану вартість подана позивачем в установлені Податковим Кодексом України строки та органу державної податкової служби, в якому позивач перебуває на обліку як платник податків.

Більш того, підставами для неприйняття податкової звітності є вичерпний перелік підстав, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що невизнання відповідачем (2) податковою звітністю наданої позивачем декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року викликано тим, що позивач не перебуває на обліку у відповідача (1) як платник податку на додану вартість.

Суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неправомірними висновки відповідачів відносно того, що позивач не являється платником податку на додану вартість, оскільки рішення про анулювання його як платника податку на додану вартість було визнано протиправним та скасовано судом з моменту його прийняття, тобто є таким, що не тягне негативних правових наслідків для позивача.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що повноваження органів державної податкової служби щодо прийняття податкових декларації обмежено вичерпним переліком - прийняти декларацію або відмовити в її прийнятті з підстав, визначених законом.

Проте, право же привласнювати декларації статус "не визнана як податкова декларація" з підстав інших, ніж встановлено Податковим кодексом України, податковим законодавством України не передбачено.

Судова колегія відмічає, що у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України у податкового органу взагалі відсутні повноваження щодо невизнання податкової декларації документом податкової звітності, тобто привласнення їй статусу "не визнана як податкова декларація", оскільки згідно вищенаведених норм Податкового кодексу України податковий орган має право або прийняти податкову декларацію, або відмовити у її прийнятті.

Доказів наявності обставин, які б дозволяли податковому органу відмовити у прийнятті податкової декларації, відповідачі у встановленому порядку не надали.

Неспроможними визнаються судовою колегією твердження в апеляційній скарзі щодо правомірності дій відповідачів щодо не визнання податкової декларації з податку на додану вартість позивача за березень 2013 року податковою звітністю, оскільки не ґрунтуються на законі, норми якого регулюють спірні правовідносини.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що на час подання позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року були відсутні правові підстави вважати позивача особою, яка не зареєстрована платником податку на додану вартість, оскільки у разі набрання законної сили судовим рішенням про задоволення зазначених позовних вимог та визнання протиправним рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість відповідне рішення податкового органу вважається протиправним з моменту його прийняття, як про те вказано в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.08.2010 № 1172/11/13-10, тобто податкова декларація з податку на додану вартість за березень 2013 року є податковим звітом позивача, оформленим належним чином, тому вважається прийнятою.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо невизнання поданою ним податкової декларації податковою звітністю.

Інструкцією про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 № 276 передбачено, що контроль за справлянням платежів здійснюється органами державної податкової служби України.

Згідно з пунктом 3.1 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що для забезпечення відновлення порушеного права позивача необхідно, визнавши протиправною відмову відповідача (2) щодо невизнання в якості податкового звіту декларації з податку на додану вартість позивача за березень 2013 року, одночасно з цим зобов'язати відповідача (1) відобразити в картці особового рахунку основні показники поданої декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року, отриманої від позивача, оскільки позивач об'єктивно має матеріальний інтерес в тому, що відомості зазначеного особового рахунку відображали дійсний і правильний стан його розрахунків з Державою з податку на додану вартість.

Окрім цього, судова колегія вважає обґрунтованим встановлення судом першої інстанції судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем (1), оскільки відповідно до частини першої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, Державної податкової служби України щодо невизнання як податкової звітності декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові технології №777" за березень 2013 року з податку на додану вартість, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про неправомірність дій відповідачів щодо невизнання як податкової звітності декларації позивача за березень 2013 року з податку на додану вартість.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем (2) наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача (2) в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - підлягає залишенню без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення

.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2013 у справі № 801/5063/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко