Рішення

від 16.09.2013 по справі 911/3356/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2013 р. Справа № 911/3356/13

за позовом Броварського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави

до 1) Броварської міської ради, Київська обл., м. Бровари

2) Товариства з обмеженої відповідальністю "СІТІ", Київська обл., м. Бровари

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

Суддя С.Ю. Наріжний

Представники:

від прокуратури: Дутчин І.М. - посвідчення № 007107 від 02.10.2012 р.;

від відповідача 1: Ющенко І.М. - довіреність № 2-15/1019 від 11.03.2013 р.;

від відповідача 2: Кириленко І.І. - довіреність б/н від 25.10.2012 р.;

присутній громадянин: Гаєвський С.Ю. - паспорт.

СУТЬ СПОРУ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Броварського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави (далі - позивач) до Броварської міської ради (далі - відповідач 1.) та Товариства з обмеженої відповідальністю "СІТІ" (далі - відповідач 2.) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що оскаржуване рішення Броварської міської ради Київської області від 05.07.2002 р. № 75-0424 "Про надання в оренду земельних ділянок", на підставі якого між Броварською міською радою Київської області та Товариством з обмеженої відповідальністю "СІТІ" укладено договір оренди земельної ділянки від 16.0.2005 р., площею 17,4655 га за рахунок порушених земель резервних територій міста для будівництва та обслуговування торгівельного комплексу - землі комерційного використання, що заходиться по вул. Кутузова в районі передавального центру терміном на 45 років, зареєстрований у Київській регіональній філії центру Державного земельного кадастру, про у державному реєстрі земель вчинено запис від 16.02.2005 р. за № 040533800007, прийнято з порушенням положень ст.ст. 116, 123, 124 ЗК України та ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки підпункт 2.9. пункту 2 рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області "Про припинення права користування земельними ділянками суб'єктам підприємницької діяльності, надання дозволу на виготовлення технічної документації" від 20.03.2002 № 126, яке було передумовою рішенню ради від 05.07.2002 р. № 75-0424 "Про надання в оренду земельних ділянок", скасовано рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 29.05.2013 р. № 238 "Про розгляд подання Броварської міжрайонної прокуратури Київської області від 24.05.2013 р. за № 2718 вих. Про усунення порушень земельного законодавства".

У зв'язку з цим, предметом розгляду справи є визнання незаконним та скасування п. 6.21. рішення Броварської міської ради Київської області від 05.07.2002 р. № 75-0424 "Про надання в оренду земельних ділянок" та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 16.0.2005 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.08.2013 р. порушено провадження у справі № 911/3356/13 та призначено її до розгляду на 09.09.2013 р.

Відповідачем 1. подано відзив № 2-15/3686 від 09.09.2013 р., в якому він зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки оскаржене рішення прийнято в межах компетенції ради та відповідно до вимог закону.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.09.2013 р. суд відклав розгляд справи на 16.09.2013 р. з підстав передбачених у ст. 77 ГПК України.

12.09.2013 р. відповідачем 2. подано заяву про зупинення провадження у даній справі до вирішення Броварським міськрайонним судом Київської області адміністративної справи № 361/7882/13-а, оскільки предметом спору міськрайонного суду є рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 29.05.2013 р. № 238 "Про розгляд подання Броварської міжрайонної прокуратури Київської області від 24.05.2013 р. за № 2718 вих. про усунення порушень земельного законодавства".

Відтак, на думку заявника, справа № 361/7882/13-а є взаємопов'язаною зі справою № 911/3356/13, оскільки в залежності яке рішення буде прийнято у справі № 361/7882/13-а в майбутньому можуть виникнути факти преюдиційні для вирішення спору у справі № 911/3356/13 господарського суду Київської області.

Розглянувши заяву господарський суд встановив, що викладені в ній обставини не свідчать про неможливість на даний час розгляду господарської справи з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 117 КАСУ передбачено, що подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються.

До клопотання про зупинення провадження у даній справі заявником подано копію ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 28.08.2013 р. у справі № 361/7882/13-а, з якої вбачається, що ухвалою даного суду дія оскаржуваного рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 29.05.2013 р. № 238 не зупинялася.

Отже, розгляд адміністративної справи № 361/7882/13-а на яку посилається заявник, не створює неможливості розгляду на даний час господарської справи № 911/3356/13 та врахування під час розгляду рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 29.05.2013 р. № 238,

Таким чином, пов'язаність даної господарської справи № 911/3356/13 з іншою адміністративною справою № 361/7882/13-а не зумовлює на даний час неможливість розгляду господарської справи до вирішення адміністративної.

Крім того, у разі встановлення в майбутньому істотних обставин, особа, якій вони стали відомі має право у передбаченому ГПК України порядку звернутися до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленим обставинами.

Присутній в судовому засіданні 16.09.2013 р. представник прокуратури позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачем 2. подано відзив на позовну заяву від 16.09.2013 р., в якому він просить припини провадження у справі з підстав, викладених у даному відзиві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду наступне.

Рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області "Про припинення права користування земельними ділянками суб'єктам підприємницької діяльності, надання дозволу на виготовлення технічної документації" від 20.03.2002 № 126 надано дозвіл на підготовку технічної документації з укладання договору оренди Товариству з обмеженої відповідальністю "СІТІ" на земельну ділянку площею 19,4 га в районі радіо передавального центру по вул. Кутузова.

Рішенням Броварської міської ради Київської області від 05.07.2002 р. № 75-0424 "Про надання в оренду земельних ділянок" надано Товариству з обмеженої відповідальністю "СІТІ" земельну ділянку площею 17,4655 га за рахунок порушених земель резервних територій міста для будівництва та обслуговування торгівельного комплексу - землі комерційного використання, що заходиться по вул. Кутузова в районі передавального центру терміном на 45 років (п. 6.12. рішення).

16.02.2005 р. між Броварською міською радою та Товариством з обмеженої відповідальністю "СІТІ" укладено договір оренди земельної ділянки від 16.0.2005 р., площею 17,4655 га для будівництва та обслуговування торгівельного комплексу, що заходиться по вул. Кутузова в районі передавального центру терміном на 45 років, зареєстрований у Київській регіональній філії центру Державного земельного кадастру, про у державному реєстрі земель вчинено запис від 16.02.2005 р. за № 040533800007.

Учасниками судового процесу підтверджено, що за актом прийому - передачі земельної ділянки від 16.02.2005 р. Броварська міська рада передала, а Товариство з обмеженої відповідальністю "СІТІ" прийняло земельну ділянку площею17,4655 га для будівництва та обслуговування торгівельного комплексу, що заходиться по вул. Кутузова в районі передавального центру.

24.05.2013 р. за № 2718 вих. Броварською міжрайонною прокуратурою Київської області Броварському міському голові винесено подання про усунення порушень вимог Земельного законодавства України і скасувати рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 20.03.2002 № 126.

Рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 29.05.2013 р. № 238 "Про розгляд подання Броварської міжрайонної прокуратури Київської області від 24.05.2013 р. за № 2718 вих. про усунення порушень земельного законодавства" скасовано підпункт 2.9. пункту 2 рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області "Про припинення права користування земельними ділянками суб'єктам підприємницької діяльності, надання дозволу на виготовлення технічної документації" від 20.03.2002 № 126.

Отже, станом на день розгляду спору в суді рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області "Про припинення права користування земельними ділянками суб'єктам підприємницької діяльності, надання дозволу на виготовлення технічної документації" від 20.03.2002 № 126, що було передумовою рішенню ради від 05.07.2002 р. № 75-0424 "Про надання в оренду земельних ділянок", скасовано рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 29.05.2013 р. № 238 "Про розгляд подання Броварської міжрайонної прокуратури Київської області від 24.05.2013 р. за № 2718 вих. Про усунення порушень земельного законодавства".

В подальшому прокурор звернувся до суду з відповідним позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Однак відповідач 2. у своєму відзиві посилається на порушення прокурором положень чинного законодавства про позовну давність, у зв'язку з чим просить застосувати строк позовної давності.

Згідно з ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушення свого права або про особу, яка йог порушила. Статтею 257 вказаного Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписами п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України встановлено, що на вимогу власника або іншої особи визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право позовна давність не поширюється.

Водночас, відповідно до ч. 2 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-ІV від 20.12.2011р., пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України було виключено.

При цьому, прикінцевими та перехідними положеннями Закону Україн № 4176-ІV від 20.12.2011р. передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-ІV від 20.12.2011р. офіційно опублікований в газеті "Голос України" № 6 від 14.01.2012 р.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4176-ІV від 20.12.2011р. визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, виходячи з приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011р. на день звернення прокурора до суду, строк позовної давності не сплив.

Крім того, у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор, - згідно матеріалів справи це день проведення прокурорської перевірки. (Постанова, Пленум Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".).

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначені положення Конституції України кореспондовані у статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до абзацу 1 пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 12 ЗК України визначено, що до повноважень міських рад віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього кодексу.

Згідно з ч. 1. ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відтак, здійснивши аналіз вищезазначених норм закону суд дійшов висновку, що розпорядження землями, які перебувають у комунальні власності належить виключно до компетенції органів місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідних рішень на пленарних засіданнях.

За приписами ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки (ч.ч. 3, 5 ст. 123 ЗК України).

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі, зокрема, рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою.

Таким чином, підставою для розроблення проекту відведення земельної ділянки є рішення органу місцевого самоврядування, який виконує функції власника такої земельної ділянки.

За приписами ст. 30 Закону України "Про землеустрій" погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки (ч. 6 ст. 123 ЗК України).

Тобто, в даному випадку, для прийняття рішення про передачу земельної ділянки в оренду необхідною умовою є погодження проекту відведення із вищенаведеним органами.

Однак як свідчать матеріали справи, Броварською міською радою Київської області не приймалося рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки площею 17,4655 га по вул. Кутузова в районі передавального центру м. Бровари Товариству з обмеженої відповідальністю "СІТІ" .

Таким чином, під час прийняття рішення Броварською міською радою Київської області рішення від 05.07.2002 р. № 75-0424 "Про надання в оренду земельних ділянок" було порушено порядок передачі земельної ділянки в оренду у розумінні ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України.

Враховуючи вказане, Броварська міська рада Київської області не мала права приймати рішення від 05.07.2002 р. № 75-0424 "Про надання в оренду земельних ділянок", яким передала в оренду Товариству з обмеженої відповідальністю "СІТІ" земельну ділянку площею 17,4655 га за рахунок порушених земель резервних територій міста для будівництва та обслуговування торгівельного комплексу - землі комерційного використання, що заходиться по вул. Кутузова в районі передавального центру терміном на 45 років.

Крім того, як вже було встановлено судом вище рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 29.05.2013 р. № 238 "Про розгляд подання Броварської міжрайонної прокуратури Київської області від 24.05.2013 р. за № 2718 вих. про усунення порушень земельного законодавства" скасовано підпункт 2.9. пункту 2 рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області "Про припинення права користування земельними ділянками суб'єктам підприємницької діяльності, надання дозволу на виготовлення технічної документації" від 20.03.2002 № 126.

До того ж, проведеною перевіркою Броварською міжрайонною прокуратурою Київської області встановлено, що Броварською міською радою Київської області рішення про надання згоди на розроблення проекту відведення Товариству з обмеженої відповідальністю "СІТІ" земельної ділянки площею17,4655 га для будівництва та обслуговування торгівельного комплексу, що заходиться по вул. Кутузова в районі передавального центру не приймалося,

Таким чином, на час розгляду справи в суді не існує рішення будь-якого органу місцевого самоврядування, яким би був наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки відповідачу чи то радою, чи то виконавчим комітетом ради.

Відповідно до статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства.

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

За таких обставин позовна вимог прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Броварська міська рада Київської області від 05.07.2002 р. № 75-0424 "Про надання в оренду земельних ділянок" є законною, обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи та дійсними обставинами, а відтак підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 16.02.2005 р., укладеного між відповідачами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Загальні умови дійсності правочину визначені статтею 203 ЦК України. Так, згідно до частини 1 зазначеної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статі 203 ЦК України.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема наявність спеціальних підстав визнання недійсною угоди.

Крім того, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суд повинен з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Як вбачається з обставин справи, підставою для укладання оспорюваного договору оренди землі від 16.02.2005 р. є рішення Броварська міська рада Київської області від 05.07.2002 р. № 75-0424 "Про надання в оренду земельних ділянок", що суперечить чинному законодавству та визнано судом незаконним та скасовано.

Спеціальна норма частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначає, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

При цьому право оренди землі визначено у статті 6 Земельного кодексу України, так, орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Відтак, судом встановлено, що оспорюваний договір оренди суперечив статтям 123, 124 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним в судовому порядку.

Така ж правова позиція викладена в пунктах 2.24, 2.26. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України можуть бути визнані недійсними договори лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, вище наведене вказує на необгрунтованість заперечень відповідача щодо того, що прокурором не доведено у чому зміст договору суперечить вимогам закону чи інтересам держави.

За таких обставин, позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 16.02.2005 р. є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню, а зазначений договір підлягає визнанню судом недійсним як такий, що суперечить чинному законодавству та інтересам держави.

При цьому, частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані є його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Нормами статті 236 Цивільного кодексу України закріплено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, недійсність правочину є підставою для скасування його державної реєстрації.

Крім того, відповідно до позиції, викладеної в пункті 2.29 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" договір оренди землі може бути припиненим лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування земельною ділянкою.

З матеріалів справи вбачається, що позов прокурором поданий в інтересах держави.

Згідно зі статтею 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Поняття "прокурор" визначене у статті 56 Закону України "Про прокуратуру", а права прокурора стосовно подання позовної заяви (заяви) в порядку господарського судочинства, внесення апеляційної чи касаційної скарги на судові рішення господарських судів, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України - статтею 37 названого Закону.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві (Постанова, Пленум Вищого господарського суду України, від 23.03.2012, № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам").

Згідно із статтею 36 1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Відтак, системний аналіз приписів статті 36 1 Закону України "Про прокуратуру" і норм ГПК свідчить про наявність у прокурора права на звернення до господарського суду з позовом в інтересах держави, що в свою чергу спростовує помилкове твердження відповідача 2. про невірне визначення органу, уповноваженого державою здійснювати управлінські функції у спірних правовідносинах.

Щодо посилання відповідача 2. у своєму відзиві на порушення прокурором юрисдикції підсудності даної категорії справ, то суд вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 ЦК України, статті 148 ГК України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (зокрема наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Зокрема, відповідно до статті 20 ГК України, статей 16, 393 ЦК України визнання судом незаконним і скасування акта органів державної влади, влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, належить до способів захисту права власності. Предметом спору є захист права власності особи, а не публічно-правових інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Заперечення відповідача з посиланням на ст. 141 ЗК України, якою не передбачено припинення права оренди земельної ділянки не є обгрунтованими, оскільки чинне законодавство України містить, окрім вказаного відповідачем 2. способу захисту, ряд інших, зокрема, шляхом визнання незаконним та скасування правого акту індивідуальної дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 38 ГПК України сторонами доказів.

Відповідно до статті 49 ГПК України суд покладає на відповідачів сплату судового збору до державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Броварської міської ради Київської області від 05.07.2002 р. № 75-0424 "Про надання в оренду земельних ділянок".

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 16.02.2005 р., укладений між Броварською міською радою Київської області та Товариством з обмеженої відповідальністю "СІТІ", площею 17,4655 га для будівництва та обслуговування торгівельного комплексу, що заходиться по вул. Кутузова в районі передавального центру терміном на 45 років, зареєстрований у Київській регіональній філії центру Державного земельного кадастру, про у державному реєстрі земель вчинено запис від 16.02.2005 р. за № 040533800007.

4. Стягнути з Броварської міської ради Київської області (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, 15, код ЄДРПОУ 26376375) в доход державного бюджету України 1147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. судового збору.

5. Стягнути з Товариства обмеженої відповідальністю "СІТІ" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Будьоного, 25, код ЄДРПОУ 31785862) в доход державного бюджету України 1147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 20.09.2013 р.

Суддя Наріжний С.Ю.