Ухвала

від 12.09.2013 по справі 2а-12967/12/0170/9

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-12967/12/0170/9

12.09.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Мунтян О.І. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Гаманко Є.О. ) від 26.03.2013 по справі № 12967/12/0170/9

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Острів-К" (вул. Жовтнева, 34, м. Судак, Автономна Республіка Крим, 98000)

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Кримська, 82 В, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98112)

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001232201 від 31.10.12р. та №0001242201 від 31.10.12р.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Острів-К" до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001232201 від 31.10.12р. та №0001242201 від 31.10.12р. - задоволено: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 31.10.2012 р.:

-№ 0001232201 про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Острів-К" грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в сумі 41 563,70 грн., з яких 33 250,96 грн. - основний платіж, 8 312,74 грн. - штрафні санкції;

-№0001242201 про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Острів-К" грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 33 250,97 грн., з яких 26 600,77 грн. - основний платіж, 6 650,20 грн. - штрафні санкції.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з даним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.2013 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована не відповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, неправильною оцінкою судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

До початку судового засідання відповідач надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У судове засідання 12.09.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 26600,77 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 6650,20 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 31 жовтня 2012 року № 0001242201 (арк.с. 137) та у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 33250,96 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 8312,74 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 31 жовтня 2012 року за № 0001232201 (арк.с. 136).

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 19.10.2012 № 1445/22-01/34732640 "Про результати документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Острів -К" (код за ЄДРПОУ 34732640, м. Судак) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість, при здійснені фінансово-господарських операцій з БВП "Строитель плюс" (код 31263808), ПП «Пан Буд» (код 37081614), ПП "Ротонда Торг" (код 36165656), ПП "Габарит- Груп" (код 35941644), ПП "Гранд - М" (код 33581667), ПП "Райс-М" (код 33655597), ПП "Грандпродукт" (код 34946788), ТОВ "ВТК "Окнополь" (код 36070617), ТОВ "Бренд Строй" (код 36165567), ПП "Сіті Буд" (код 37081640), ПП "Скипер" (код 37081677), ПП "Добре Місто" (код 37081745), ПП Комманд" (код 37081766), ПП "Мобкримторг" (код 37081792), ПП "Визит Торг" (код 37081939), ПП "Нантехімидж" (код 37081965), ПП "Кримторг" (код 32271261), ТОВ "БК "Акрополь" (код 32841299), ПП "Базис Торг" (код 36165986), ПП "Укрторгпартнер" (код 36693415), ПП "Кримспецтехнолоджи" (код 36693441), ТОВ "Тонар- Крим" (код 37860178), ТОВ "Кримстройндустрия" (код 32100553), ТОВ "Аквамарин" (код 32836776), ПП "Евроградстрой" (код 34836406), ПП "Прима Торг" (код 37081588), ТОВ "ТМ Компані" (код 37132621), Фірма "Капітель - Плюс" (код 31095815), КП "Альянс" (код 32468182), ПП "Беллатрикс" (код 37081991), ПП "Севелітстрой" (код 35096833) та ПП "Мастер Торг" (код 37196250) за період з 01.01.2009 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за період: січень 2009 року у сумі 3333,33 грн., квітень 2009 року у сумі 4178,32 грн., серпень 2009 року у сумі 229,20 грн., вересень 2009 року у сумі (-) 229,20 грн., вересень 2010 року у сумі 25629,10 грн., грудень 2010 року у сумі 971,67 грн.

В акті перевірки також зазначено, що відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового Кодексу України не враховується заниження сум ПДВ за період січень 2009 року - вересень 2010 року, при визначенні ТОВ "Острів-К" сум грошового зобов'язання з ПДВ та розміру штрафних санкцій.

Перевіркою встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток за період: 1 квартал 2009 року у сумі 4166,67 грн., 1 півріччя 2009 року у сумі 9389,57 грн. (у т.ч. 2-й квартал 2009 року -5222,90 грн.), 9 місяців 2009 року у сумі 9389,07 грн. ( у т.ч. 3-й квартал 2009 року - (-0,50 грн.)), 2009 рік у сумі 9389,32 грн. (у т.ч. 4-й квартал 2009 року -0,25 грн.), 9 місяців 2010 року у сумі 32036,38 грн. ( у т.ч. 3-й квартал 2010 року - 32036,38 грн.), 2010 рік у сумі 33250,96 грн. (у т.ч. 4-й квартал 2010 року - 1214,58 грн.).

В акті перевірки також зазначено, що відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового Кодексу України не враховується заниження сум з податку на прибуток за 1- е півріччя 2009 року, при визначенні ТОВ "Острів-К" сум грошового зобов'язання з податку на прибуток та розміру штрафних санкцій.

Висновки податкової інспекції щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на недоведеності реальності проведення господарських операцій позивача із БВП "Строитель плюс", ПП "Команд", ПП "Пан Буд", ПП "Кримторг" провочини із якими податкова інспекція вважає нікчемними.

Саме такий висновок став підставою до висновку про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ та завищення валових витрат виробництва по вказаним фінансово - господарським операціям.

Судова колегія зазначає, що податкова відповідальність має індивідуальний характер і при відсутності належних доказів про те, що реальне виконання умов договорів між позивачем та БВП "Строитель плюс", ПП "Команд", ПП "Пан Буд", ПП "Кримторг" не мало місце, товари (послуги) не отримані позивачем від вказаних суб'єктів господарювання та у подальшому - не використані у власній господарській діяльності, у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та суми валових витрат по фінансово-господарським взаємовідносинам із вказаними суб'єктами господарювання.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами проведеної документальної перевірки зроблений висновок що позивачем та його контрагентами - БВП «Строитель - Плюс», ПП «Пан Буд», ПП «Комманд», ПП «Кримторг» укладені правочини, які суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, спрямовані на заволодіння майном держави дохідної частини бюджету, а отже порушують публічний прядок. Отже угоди між позивачем та його контрагентами - БВП «Строитель - Плюс», ПП «Пан Буд», ПП «Комманд», ПП «Кримторг» є нікчемними.

У Акті міститься посилання на матеріали досудового слідства, якими встановлено, що Манукян В.Р., протягом 2009-2012р.р. діючи на території АР Крим спільно з групою осіб, які згідно єдиному плану з розподілом ролей, діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету, спрямовану на здійснення тяжких злочинів економічної спрямованості, організували злочинну схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету.

Також у акті перевірки зазначено, що у ході досудового слідства порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, а саме створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) утому числі БВП «Строитель - Плюс», ПП «Пан Буд», ПП «Комманд», ПП «Кримторг», з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочину, передбаченого ст.ст.28 ч.2, 205 ч.2 Кримінального кодексу України.

Як на докази нікчемності угод укладених з вищенаведеним контрагентами, відповідач у акті посилається на протоколи допитів свідків, висновки УПМ ДПС в АРК, акти про неможливість проведення зустрічних звірок.

Колегія суддів звертає увагу на те, що до спірних податкових повідомлень-рішень увійшли тільки суми, які відповідачем вважаються непідтвердженими тільки по двом контрагентам - ПП «Пан Буд», ПП «Комманд».

Щодо питання нікчемності правочинів між позивачем та ПП «Пан Буд», ПП «Комманд» судова колегія зазначає наступне.

Висновок податкової інспекції щодо нікчемності правочинів між позивачем та ПП «Пан Буд», ПП «Комманд» та неотримання позивачем товарів (робіт, послуг) від вказаних суб'єктів господарської діяльності повинен бути доведеним.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та ПП «Пан Буд», ПП «Комманд» суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочи є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оскаржено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Жодних доказів щодо наміру позивачем та його контрагентами порушити публічний порядок суду не наведено.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до договору купівлі-продажу нафтопродуктів №37 від 27.09.2010, що укладений між ТОВ «Острів-К» та ПП «Пан Буд», позивачем було придбано у ПП «Пан Буд» дизельне пального у кількості 25004 літрів, що підтверджується наступними первинними документами: видатковою накладною №400 від 28.09.2010 на суму 153774,60грн.; податковою накладною №400 від 28.09.2010 на суму153774,60грн. (а.с.19-23).

Також судом першої інстанції з'ясовано, що позивачем було придбано у ПП «Комманд» насос відбору потужності КПП на суму 5830,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №1990 від 17.12.2010, податковою накладною №1990 від 17.12.2010, рахунком-фактурою №1292 від 16.12.2010 про купівлю насосу відбори потужності на суму 5830,00 грн. (а.с.10-12).

Вартість отриманого ТОВ «Острів-К» товару сплачена в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на банківські рахунки підприємств, що підтверджується платіжними дорученнями №143 від 28.09.2010, №144 від 28.09.2010, №222 від 16.12.2010 та банківськими виписками (а.с.13-18).

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та ПП «Пан Буд», ПП «Комманд» та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів товарів (робіт, послуг). В той же час, в матеріалах справи наявні письмові докази, що свідчать не тільки про товарний характер фінансово-господарських операцій позивача із вказаними суб'єктами господарської діяльності, але свідчать і про використання позивачем отриманих товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

На підтвердження реальності угод позивачем надано наступні документи: договір Купівлі-продажу № 16/05 від 01.12.2010, що укладений між ТОВ «Галіон» та позивачем, податкову накладну №62 від 30.12.2010р, витратну накладну від 30.12.2010, договір Купівлі-продажу №16/04 від 01.01.2010, що укладений між ТОВ «Галіон» та позивачем, податкову накладну №41 від 30.09.2010, витратну накладну від 30.09.2010, довіреність №23 від 30.09.2010, акт приймання - передачі (а.с.119-131).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Як вказувалося вище, судом першої інстанції ретельно досліджені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача щодо фінансово-господарських взаємовідносин із ПП "Команд", ПП "Пан Буд" наявність яких податковою інспекцією не спростовується, та у повному обсязі з'ясовано питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів господарювання товарів (робіт, послуг). Суду не надані докази, яки б спростовували факт отримання від контрагентів товарів (робіт, послуг) та використання останніх у власній господарській діяльності. При цьому, суд першої інстанції правильно вказав на протиправність посилання податковою інспекцією у акті перевірки на протоколи допиту у рамках кримінальної справи, тому що надані показання повинні бути підтверджені відповідним вироком суду, який набрав законної сили, а не матеріалами досудового слідства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстровані у ЄДРПОУ на час вчинення правочину контрагенти позивача є юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, мають, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів та виконання робіт.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагенти позивача на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Наявні у матеріалах справи письмові докази - первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, що надані за кожною фінансово-господарською операцією, підтверджується як фактичне отримання позивачем товарів (робіт, послуг) так і використання отриманих товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача.

Суд першої інстанції ретельно дослідив вказані докази та повно з'ясував обставини справи, надав правильну юридичну оцінку спірним правовідносинам.

Посилання податкової інспекції на окремі недоліки заповнення бухгалтерських документів не можуть розцінюватися судом як відсутність у позивача права на віднесення сум понесених витрат з придбання товарів (робіт, послуг) та сплати ПДВ до складу валових витрат виробництва та податкового кредиту при доведеності реального вчинення правочинів.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Доводи податкової інспекції щодо наявності у діях контрагентів позивача ознак фіктивної діяльності є передчасними, оскільки не ґрунтуються на належному доказі, під яким положеннями частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України розуміється відповідний вирок суду у кримінальній справі.

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії" № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи компанії «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні відповідають обставинам справи та засновані на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції -відсутні.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.2013 по справі № 12967/12/0170/9 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис О.І. Мунтян

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська