ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 802/2694/13-а
Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.
Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2013 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.
суддів: Білоуса О.В. Ватаманюка Р.В.
при секретарі: Лукашик М.О.
за участю представників сторін:
позивача - Пашковський М.І., Пашковський Є.І., представники на підставі довіреності
відповідача - Гуменюк О.І., представник на підставі довіреності
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магігранд" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення , -
В С Т А Н О В И В :
У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Магігранд» звернулось до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.07.2013 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що у позивача відсутні докази транспортування товару та не було надано договору поставки. Крім того, відповідач вказує на те, що контрагент позивача - ТОВ «Онікс Компані ЛТД» не знаходиться за місцем реєстрації та відсутні основні фонди.
В судовому засіданні представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених в запереченні на апеляційну скаргу.
Представник відповідача підтримала вимоги викладені в апеляційній скарзі та просила їх задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Магігранд" з питань достовірності та повноти нарахування сум податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ "Онікс Компані ЛТД" за березень 2012 року. За результатами проведеної перевірки складено акт від 26.04.2013 року № 1597/22-02/35823602.
У вказаному акті відповідач вказав, що позивачем порушено п.44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого ТОВ "Магігранд" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2012 року в сумі 2530 грн.
Зазначені висновки стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 13.05.2013 року № 0002052202 про зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість на 2530,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази спростовують твердження податкового органу про те, що взаємовідносини позивача з його контрагентом не мали реального характеру.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Так, 13.05.2012 року податковим органом, на підставі акта перевірки №1597/22-02/35823602 від 26.04.2013 року, винесено податкове повідомлення-рішення№0002052202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2530 грн.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Колегією суддів встановлено, що 30.03.2012 року між позивачем та ТОВ «Онікс Компані ЛТД» було укладено усний договір поставки товару (калітки з нержавіючої сталі).
Зобов'язання сторін за вказаним договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується рахунком-фактурою №он-0000002 від 14.03.2012 року, видатковою накладною №949 від 30.03.2012 року, податковою накладною №949 від 30.03.2012 року, банківськими виписками, які підтверджують факт оплати господарської операції.
Отже, позивачем надано достатньо доказів, які підтверджують реальність здійснення господарської операції з ТОВ «Онікс Компані ЛТД», що крім того стверджується фото світлинами придбаного товару (а.с. 65-66)
Стосовно доводів податкового органу про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Крім того, наявність товарно-транспортних накладних, як підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей, не впливає на формування податкового кредиту, оскільки, наявність товарно-транспортних накладних передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні і регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності.
Суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи відповідача про відсутність ТОВ «Онікс Компані ЛТД» за місцем реєстрації та відсутність у нього основних фондів, оскільки податкове законодавство не містить такі підстави для відмови у включенні до податкового кредиту, як неотримання в ході перевірки відомостей щодо його контрагентів, їх відсутність за юридичною адресою та наявність або відсутність у них технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів тощо.
Отже, за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з купівлі товарів (робіт, послуг), які передбачені правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.
Лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.
Щодо твердження податкового органу, що судом першої інстанції під час розподілу судових витрат не враховано ч.1 ст. 94 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.
Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).
Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно скасовано податкове повідомлення-рішення, оскільки правомірність його прийняття не підтверджено під час апеляційного розгляду справи.
Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року, - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 19 вересня 2013 року .
Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.
Судді Білоус О.В.
Ватаманюк Р.В.
Суд | Вінницький апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 12.09.2013 |
Оприлюднено | 24.09.2013 |
Номер документу | 33609231 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вінницький апеляційний адміністративний суд
Мельник-Томенко Ж. М.
Адміністративне
Вінницький апеляційний адміністративний суд
Мельник-Томенко Ж. М.
Адміністративне
Вінницький апеляційний адміністративний суд
Мельник-Томенко Ж. М.
Адміністративне
Вінницький апеляційний адміністративний суд
Мельник-Томенко Ж. М.
Адміністративне
Вінницький окружний адміністративний суд
Богоніс Михайло Богданович
Адміністративне
Вінницький окружний адміністративний суд
Богоніс Михайло Богданович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні