Постанова

від 05.09.2013 по справі 801/6851/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2013 р. (15:14) Справа №801/6851/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю секретаря судового засідання Ходус Д.О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Серчан"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників сторін:

позивача - Іванов К.К., довіреність № 5 від 01.02.2013 р., паспорт НОМЕР_5;

відповідача - Угольков Є.О., довіреність № 41/10-10 від 02.09.2013 р., паспорт НОМЕР_6.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Серчан" звернулось до Окружного адміністративного суду АРК з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0005231502 від 15.03.2013 р., № 0005221502 від 15.03.2013 р.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток по операціях з контрагентами ПП "Севелітстрой" та БВП «Строитель-плюс». Так, позивач стверджує, що реальність господарських операції з вказаними суб'єктами господарювання підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі з огляду на фіктивний характер господарських операцій, здійснюваних позивачем з вищезазначеними контрагентами в охоплений перевіркою період.

У судовому засіданні, що відбулося 12.08.2013 р., без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, судом була постановлена ухвала про заміну неналежного відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим, на належного - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим ДПС.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС з 14.02.2013 р. по 20.02.2013 р. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Серчан" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Севелітстрой", ТОВ "Строитель-плюс" за період: червень 2009 року, березень, квітень, липень 2010 року, за результатами якої складений акт № 1245/15-2/30624645 від 27.02.2013 р.

В ході проведення перевірки податковою інспекцією зроблений висновок про порушення позивачем:

1. п 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 № 283/97-ВР, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування від усіх видів діяльності в періоді, що перевірявся, на загальну суму 124380 грн., у тому числі по періодах: 2009 р. - 47690 грн., 1 кв. 2010 р. - 25000 грн., 1 півріччя 2010 р. - 21860 грн., 3 кв. 2010 р. - 29830 грн.

2. пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., в результаті завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 24876 грн., в результаті чого завищено від'ємне значення ПДВ за червень 2009 р. - у сумі 9538 грн., за березень 2010 р. - у сумі 5000 грн., за квітень 2010 р. - у сумі 4372 грн. та заниження податку на додану вартість за липень 2010 р. - у сумі 5966 грн.

Так, спираючись на матеріали актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача (ПП "Севелітстрой" та БВП "Строитель-плюс"), інформацію автоматизованих систем, а також надані до перевірки первинні документи, податковою інспекцією був зроблений висновок щодо неможливості підтвердження факту здійснення операцій по формуванню валових витрат та податкового кредиту.

Не погодившись з висновками перевірки, 07.03.2013 р. позивачем були подані заперечення до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС, які за результатами розгляду були залишені без задоволення.

На підставі акта перевірки № 1245/15-2/30624645 від 27.02.2013 р. Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0005231502 від 15.03.2013 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 9372 грн., у томи числі: за березень 2010 р. - 5000 грн., квітень 2010 р. - 4372 грн.

- № 0005221502 від 15.03.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 7457,50 грн., у тому числі: 5966 грн. за основним платежем та 1491,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

- № 0003001501 від 18.03.2013 р. про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 3 квартали 2010 р. у сумі 76690,00 грн.

За результатом процедури адміністративного оскарження та подання позивачем скарг (вих. № 23, № 24 та № 25 від 26.03.2013 р. та вх. № 6375/6, № 6398/6 від 07.06.2013 р.) ДПС в АР Крим та Міністерства доходів і зборів України податкове повідомлення-рішення № 0003001501 від 18.03.2013 р. було скасовано, а № 0005231502 та № 0005221502 від 15.03.2013 р. - залишені без змін.

Правомірність винесення відповідачем зазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору у цій справі.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що в травні 2009 року, березні, квітні та липні 2010 р. позивачем було укладено низку господарсько-правових угод з ПП "Севелітстрой" та БВП "Строитель-плюс".

Так, 29.05.2009 р. між БВП "Строитель-плюс" (Підрядник) та ТОВ "Серчан" (Замовник) був укладений договір підряду №518, пунктом 1 якого передбачено, що Підрядник зобов'язується виконати електромонтажні роботи з електропостачання насосного вузла на об'єкті, розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Героїв Сталінграду - пров. Піщовий, 8-3, згідно кошторисної документації та технічного завдання, яке є невід'ємною частиною договору.

Ціна договору складає 57229,99 грн., в тому числі ПДВ 9538,33 грн. (п. 2 Договору).

Пунктом 3 Договору передбачено, що оплата за договором здійснюється в два етапи:

- передоплата в розмірі 70% протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору;

- остаточна оплата протягом 5 банківських днів з моменту підписання акта виконаних робіт (КБ-2, КБ-3).

В пункті 6.2 договору сторони обумовили, що виконані підрядником роботи приймаються замовником на підставі підписаного акта здачі-приймання робіт.

Відповідні роботи були виконані Підрядником в червні 2009т року на загальну суму 57229,99 грн., про що сторонами був складений та підписаний акт приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в.

Оплата за договором, які свідчать банківські виписки, була здійснена позивачем в два етапи:

- передоплата в розмірі 70% від загальної вартості робіт була здійснена ТОВ "Серчан" 01.06.2009 р. - 40060,99 грн.;

- остаточний розрахунок після виконання робіт був здійснений позивачем двома платежами: 15.06.2009 р. в сумі 16169,00 грн. та 16.06.2009 р. в сумі 1000,00 грн.

За фактом настання першої події (отримання коштів; виконання робіт) БВП "Строитель-плюс" були виписані податкові накладні:

- №2289 від 01.06.2009 р. на суму 40060,99 грн., у тому числі ПДВ 6676,83 грн.;

- №2390 від 15.06.2009 р. на суму 17169,00 грн., у тому числі ПДВ 2861,50 грн.

Сума ПДВ в розмірі 9538,33 грн. за вказаними податковими накладними була віднесена позивачем до складу податкового кредиту червня 2009 року, про що свідчить Додаток 5 до податкової декларації за цей звітний період.

25.03.2010 р. між ТОВ "Серчан" (замовником) та БВП "Строитель-плюс" (підрядником) укладено договір підряду № 207, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується своїми силами та засобами, на підставі замовлення ТОВ "Серчан" виконати земельні роботи в обсязі 1900 м3 та демонтування верхньої частини підпорної стіни на об'єкті "Торгівельно-виробничий комплекс", розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Героїв Сталінграду/пров. Харчовий, 8/3 у строк, встановлений цим договором.

Згідно з п. 3.1 договору, вартість робіт підрядника складає 50232,00 грн., у тому числі ПДВ - 8372,00 грн. Ціна договору є динамічною.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що оплата здійснюється відповідно виставлених підрядником рахунків.

Відповідно до п. 5.1 замовник протягом п'яти днів приймає результати робіт, виконаних підрядником, згідно з договором та підписує акт прийому виконаних підрядних робіт форми № КБ - 2в та довідку форми № КБ - 3.

З матеріалів справи вбачається, що в квітні 2010 р. БВП "Строитель-плюс" були виконані підрядні роботи на загальну суму 50232,00 грн., про що свідчить наявний в матеріалах справи акт приймання виконаних підрядних робіт форми КБ - 2в за квітень 2010 р. (а.с. 116 - 117).

На оплату вартості підрядних робіт БВП "Строитель-плюс" був виписаний рахунок № 1018 від 25.03.2010 р., який сплачений в повному обсязі шляхом здійснення перерахування грошових коштів у сумі 50232,00 грн. на рахунок контрагента позивача (підрядника за договором), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з особового рахунку від 25.03.2010 р. та від 07.04.2010 р.

За фактом настання першої з подій (отримання коштів за підрядні роботи) БВП "Строитель-плюс" були виписані податкові накладні:

- № 958 від 25.03.2010 р. на загальну суму з ПДВ 30000,00 грн., ПДВ - 5000,00 грн.;

- № 1280 від 07.04.2010 р. на загальну суму з ПДВ 20232,00 грн., ПДВ - 3372,00 грн.

Отримання позивачем зазначених податкових накладних підтверджується наявними в матеріалах справи реєстрами виданих та отриманих податкових накладних за березень та квітень 2010 року.

Суми сплаченого ПДВ у загальному розмірі 50232,00 грн. за вказаними накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту березня, квітня 2010 року, про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.04.2010 р. між ТОВ "Серчан" (замовником) та БВП "Строитель-плюс" (виконавцем) укладено договір про надання послуг № 245, відповідно до умов якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги, які полягають в сезонному обслуговуванні м'якої покрівлі основного корпусу загальною площею 15200 м2 на об'єкті "Торгівельно-виробничий комплекс", розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Героїв Сталінграду/пров. Харчовий, 8/3.

Відповідно до п. 3.1 договору оплата за цим договором здійснюється шляхом 100% передплати. Договор діє з 07.04.2010 р. до 31.05.2010 р. (п. 4.1 договору).

Передбачені договором № 245 роботи, тобто обслуговування м'якої покрівлі, були виконані у повному обсязі, про що свідчить підписаний замовником та виконавцем акт прийому-передачі робіт (надання послуг) № 1409 від 20.04.2010 р. (а.с. 121). Загальна вартість робіт згідно вказаного акта складає 6000,00 грн., у тому числі ПДВ 1000,00 грн.

На оплату вартості наданих послуг БВП "Строитель-плюс" були виписані рахунки: № 1313 від 07.04.2010 р. та № 1391 від 13.04.2010 р., які сплачені в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок з особового рахунку позивача від 14.04.2010 р. та 21.04.2010 р.

За фактом настання першої з подій (у березні - отримання коштів за надані послуги, у квітні - отримання послуг згідно акта № 1409) БВП "Строитель-плюс" були виписані податкові накладні:

- № 1350 від 14.04.2010 р. на загальну суму з ПДВ 3000,00 грн., ПДВ - 500,00 грн.;

- № 1409 від 20.04.2010 р. на загальну суму з ПДВ 3000,00 грн., ПДВ - 500,00 грн.

Отримання позивачем зазначених податкових накладних підтверджується наявними в матеріалах справи реєстром виданих та отриманих податкових накладних за квітень 2010 року.

Суми сплаченого ПДВ у загальному розмірі 1000,00 грн. за вказаними накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту квітня 2010 року, про що свідчить Додаток 5 до податкової декларації з ПДВ за вказаний звітний період.

22.06.2010 р. між ТОВ "Серчан" (замовником) та ПП "Севелітстрой" (підрядником) укладено договір підряду № 304, предметом якого є доручення (з боку замовника) та прийняття на себе (з боку підрядника) зобов'язання з виконання робіт з монтажу та налагодженню конденсаторних установок з компенсації реактивної потужності з автоматичними регуляторами 0,4 кВ на об'єкті, розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Героїв Сталінграду/пров. Харчовий, 8/3, згідно кошторисної документації та технічного завдання, яке є невід'ємною частиною

Із положень п. 2.1 договору вбачається, що договірна вартість робіт складає 35793,60 грн., у тому числі ПДВ - 5965,60 грн., при цьому оплата здійснюється згідно кошторисної документації після підписання акта виконаних робіт (форма КБ-2) та довідки (КБ-3), не пізніше трьох банківських днів з дати здачі об'єкта.

Прийняті за договором зобов'язання були реалізовані сторонами у повному обсязі. Так, роботи з монтажу та налагодженню конденсаторних установок з компенсації реактивної потужності з автоматичними регуляторами 0,4 кВ на об'єкті, розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Героїв Сталінграду/пров. Харчовий, 8/3 були виконані підрядником у липні 2010 року на загальну суму 35793,60 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних підрядних робіт форми КБ - 2в за липень 2010 р. (а.с. 125 - 126).

На оплату вартості підрядних робіт ПП "Севелітстрой" був виписаний рахунок № 843 від 22.06.2010 р., який сплачений в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів у сумі 35793,60 грн. на рахунок контрагента позивача (підрядника за договором), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки з особового рахунку позивача від 30.07.2010 р.

За фактом настання першої з подій (отримання коштів за підрядні роботи) ПП "Севелітстрой" була виписана податкова накладна № 872 від 30.07.2010 р. на загальну суму з ПДВ 35793,60 грн., ПДВ - 5965,60 грн., яка отримана позивачем 30.07.2013 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром виданих та отриманих податкових накладних за липень 2010 року.

Сума сплаченого ПДВ у загальному розмірі 5965,60 грн. за вказаною накладною була включена позивачем до складу податкового кредиту липня 2010 року, про що свідчить Додаток 5 до податкової декларації з ПДВ за вказаний звітний період.

Як було вище зазначено, в ході проведеної перевірки позивача податковим органом було виявлено порушення вимог податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 24876 грн. та, зокрема, до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за березень 2010 року в сумі 5000,00 грн., за квітень 2010 року в сумі 4372,00 грн., а також до заниження суми, що підлягає перерахуванню до бюджету, в липні 2010 року на суму 5966,00 грн.

До набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року відносини щодо справляння податку на додану вартість регулювались Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168).

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону №168 зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

П. п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону № 168 обумовлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Вимоги щодо обов'язкових реквізитів податкової накладної закріплені в підпункті 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168.

У п.п.7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього Закону встановлено, що якщо платник податків використовував (виготовляв) матеріальні і нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) не включалась до складу податкового кредиту.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону №168).

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку є належним доказом здійснення позивачем господарської діяльності з ПП "Севелітстрой", БВП "Строитель-плюс" та підставою для відображення сум за угодою в податковому обліку.

Судом встановлено, що фактично висновок податкового органу про заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток зроблений на підставі тверджень про фіктивність господарських операції позивача з вищезазначеними контрагентами, непідтвердження їх первинними документами, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, суд погоджується з твердженням податкового органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Така правова позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Проте, наведені обставини не досліджувалися податковим органом під час проведення перевірки, оскільки фактично висновок про фіктивність господарських операцій був зроблений на підставі отриманого акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, ненаданням доказів на підтвердження обставин перевезення товарів тощо.

Крім того, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Досліджуючи рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угоди з вищезазначеним контрагентом, суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від

04.12.2009 р. № 554 були затверджені примірні форми первинних документів з обліку в будівництві, окрема, Акт приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ - 2В) та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ - 3), а також запроваджено застосування примірних форм первинних облікових документів у будівництві з моменту прийняття наказу про їх затвердження.

Дослідивши надані позивачем документи, а саме: Акти приймання виконаних будівельних (підрядних) робіт форми № КБ - 2В за квітень та липень 2010 р., акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 11409 від 20.04.2010 р., суд дійшов висновку щодо іх відповідності вимогам чинного законодавства.

Аналізуючи наявні в матеріалах докази, суд дійшов висновку про те, що роботи з монтажу та налагодженню конденсаторних установок з компенсації реактивної потужності з автоматичними регуляторами 0,4 кВ на об'єкті, розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Героїв Сталінграду/пров. Харчовий, 8/3 здійснювалися на виконання законодавчих вимог та розробленого ТОВ БК "Елефант" робочого проекту "Компенсація реактивної потужності торгівельно-виробничого підприємства ТОВ "Серчан".

На відносини щодо проектування електропостачання, електричного освітлення і силового електрообладнання нових та існуючих, що підлягають реконструкції та капітальному ремонту, житлових будинків, зазначених у СНІП 2.08.01 і ДБН 79, адміністративних і побутових будинків, зазначених у СНіП 2.09.04, та громадських будинків і споруд, наведених у додатку А ДБН В.2.2-9 поширюються норми "Інженерне обладнання будників і споруд. Проектування електрообладнання об'єктів цивільного призначення", затверджені Наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 24 вересня 2003 р. № 160 і введені в дію з 1 червня 2004 р. наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30 грудня 2003 р. № 228 (далі - ДБН В 2.5-23-2003).

Так, положеннями п. 10.1 ДБН В. 2.5-23-2003 передбачено, що компенсація реактивної потужності споживачів об'єктів цивільного призначення (крім житлових будинків) виконується згідно з "Методикою обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами" (далі Методикою) з урахуванням того, що:

а) розрахунки за перетікання реактивної електроенергії з мережі електропередавальної організації та за генерацію в мережу електропередавальної організації здійснюються з усіма споживачами (крім населення), які мають сумарне середньомісячне споживання активної електроенергії за всіма точками обліку на одній площадці 5 000 кВтгод. та більше.

б) плата за споживання і генерацію реактивної електроенергії залежить від установлення у споживача (Замовника) пристроїв КРП, засобів обліку споживаної реактивної електроенергії зі стопором зворотного ходу і засобів обліку генерованої реактивної електроенергії. Залежно від наявності або відсутності кожного з вищезгаданого Методикою передбачається застосування різних формул Розрахунку.

Методика направлена на стимулювання споживача (Замовника) до установлення пристроїв КРП з автоматичним регулюванням та засобів обліку споживаної і генерованої реактивної електроенергії.

Згідно з положеннями вищезазначеного робочого проекту "Компенсація реактивної потужності торгівельно-виробничого підприємства ТОВ "Серчан", на момент проектування компенсація реактивної потужності на об'єкті була відсутня, що в компіляції з законодавчо встановленими нормами та методикою дає підстави констатувати наявність господарської мети під час укладення позивачем вказаної угоди.

Отже, земельні, монтажні роботи, роботи з демонтування верхньої частини підпорної стіни та налагодження обладнання за договорами підряду № 207 від 25.03.2010 р., № 304 від 22.06.2010 р. та послуги за договором про надання послуг № 245 від 07.04.2013 р. були виконані у повному обсязі, що підтверджується вищенаведеними первинними документами з обліку в будівництві.

Крім того, об'єкти нерухомого майна на яких відбувалися зазначені роботи та послуги, належать позивачеві на праві власності, що підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.03.2008 р. та договором купівлі-продажу державного майна № 6631 від 05.07.2000 р. з урахуванням внесених змін та додаткових угод від 13.01.2004 р., 16.03.2005 р., 16.11.2006 р.

Таким чином, рух активів, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції, господарська мета при вчиненні позивачем правочинів з ПП "Севелітстрой" та БВП "Строитель-плюс", їх реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення від'ємного значення ПДВ у червні 2009 року, березні та квітні 2010 р., та заниження податку на додану вартість у липні 2010 р. неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Крім того, слід зауважити, що в даній справі необхідною умовою є встановлення статусу постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентами ПП "Севелітстрой" та БВП "Строитель-плюс", останні були зареєстровані як платники податку на додану вартість, відомості стосовно зазначених підприємств та їх керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначених контрагентів у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

Аналізуючи також наявність господарської правоздатності юридичних осіб-контрагентів, зокрема, наявність права на провадження останніми будівельної діяльності, суд звертає увагу на те, що БВП "Строитель-плюс" 22.12.2006 р. отримано ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції серії АВ № 195347. 27.01.2006 р., а Приватним підприємством "Севелітстрой", в свою чергу, отримано ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції серії АВ № 458268 на право здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону "Про ПДВ" стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Крім того, висновок про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, викладений в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 р. (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 14222198), та підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах на підставі ч. 2 ст. 162 та ст. 244-2 КАС України.

При цьому, стосовно посилань відповідача на нікчемність укладених позивачем з ПП "Севелітстрой" та БВП "Строитель-плюс" правочинів, суд зазначає наступне.

Так, відповідачем не було враховано припис акта цивільного законодавства України, викладений в ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В свою чергу, відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП "Севелітстрой" і БВП "Строитель-плюс" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. У той же час, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що є неприпустимим, виходячи з загальних засад судочинства.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в акті перевірки висновку про заниження позивачем податку на додану вартість, у той час як матеріали справи свідчать, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим донарахування відповідачем сум податкових зобов'язань суд вважає протиправними. Відповідно, неправомірним є також застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

З урахуванням цього, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 168,30 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету шляхом безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Сімферопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

В судовому засіданні 05.09.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 10.09.2013 р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0005221502 від 15.03.2013 р. та № 0005231502 від 15.03.2013 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Серчан" (950478, вул. Героїв Сталінграду-пров. Харчовий, 8/3, м. Сімферополь, АР Крим, ідентифікаційний код 30624645) 168,30 грн. (сто шістдесят вісім гривень тридцять копійок) судового збору шляхом безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (95053, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 1/9, ідентифікаційний код 36822070).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.