Постанова

від 28.11.2013 по справі 801/6851/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/6851/13-а

28.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Жабенко І.М.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Серчан"- Іванов Кирил Констянтинович, довіреність № 5 від 01.02.13

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Дудін С.О. ) від 05.09.13 у справі № 801/6851/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Серчан" (вул. Гер. Сталінграду/ пров. Харчовий, 8/3, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95047)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.09.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Серчан" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задоволено: визнано протиправним та скасовано податковe повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0005221502 від 15.03.2013 р. та № 0005231502 від 15.03.2013.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з даним рішенням суду Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.09.2013 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 здійснено заміну відповідача у справі №801/6851/13-а Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (юридична адреса: вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053).

28.11.2013 у судовому засіданні представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належний чином.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судову засіданні пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із зменшенням позивачу від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 9372 грн., у т.ч. за березень 2010 року - 5000 грн., квітень 2010 року - 4372 грн. за податковим повідомлення - рішенням від 15 березня 2013 року № 0005231502 та збільшенням суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 7451,50 грн. у т.ч. за основним платежем у розмірі 5966,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1491,5 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 15 березня 2013 року № 0005221502.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 27.02.2013 № 1245/15-2/30624645 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Серчан", код за ЄДРПОУ 30624645 з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з Приватним підприємством "Севелітстрой" (код ЄДРПОУ 35096833), ТОВ БВП "Строитель - Плюс" (код ЄДРПОУ 31263808) , за період червень 2009 року, березень, квітень, липень 2010 року", яким встановлено завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування від усіх видів діяльності в періоді, що перевірявся, на загальну суму 124380 грн., у т.ч. по періодах: 2009 рік - 47690 грн.; 1 квартал 2010 року - 25000 грн.; 1 півріччя 2010 року - 21860 грн., 3 квартали 2010 року - 29380 грн. та завищення позивачем податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість усього у сумі - 24876 грн., в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення (ряд.19) за червень 2009 року - 9538 грн., за березень 2010 року - у сумі 500 грн. (ряд.24), за квітень 2010 року - у сумі 4372 грн. (ряд. 24), та заниження податку на додану вартість за липень 2010 року - у сумі 5966 грн. по взаємовідносинам з ТОВ БВП "Строитель- Плюс", ПП "Севелітстрой".

Також у акті перевірки зазначено про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ БВП «Строитель-плюс» та ПП "Севелітстрой", у актах про неможливість проведення яких від 11.04.2012 року № 37/22/31263808 та від 06.04.2012 року № 28/22/35096833 встановлені обставини щодо отримання сумнівного податкового кредиту від контрагентів-постачальників та здійснення діяльності, спрямованої на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання.

На підставі всього вищевикладеного, податкова інспекція дійшла висновку про те, що позивач мав фінансово-господарські правовідносини із фіктивними підприємствами, правочини із якими є нікчемними, а надані первинні документи не можуть слугувати підставою для формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно фіктивності ТОВ БВП «Строитель-плюс» та ПП "Севелітстрой".

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та ТОВ БВП «Строитель-плюс» та ПП "Севелітстрой", спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується наступними матеріалами справи.

Так між БВП "Строитель-плюс" (Підрядник) та ТОВ "Серчан" (Замовник) був укладений договір підряду №518 від 29.05.2009, пунктом 1 якого передбачено, що Підрядник зобов'язується виконати електромонтажні роботи з електропостачання насосного вузла на об'єкті, розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Героїв Сталінграду - пров. Піщовий, 8-3, згідно кошторисної документації та технічного завдання, яке є невід'ємною частиною договору.

Загальна вартість договору складає 57229,99 грн., в тому числі ПДВ 9538,33 грн.

Оплата за договором здійснюється в два етапи: передоплата в розмірі 70% протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору; остаточна оплата протягом 5 банківських днів з моменту підписання акта виконаних робіт (КБ-2, КБ-3).

Згідно договору сторонами обумовлено, що виконані підрядником роботи приймаються замовником на підставі підписаного акта здачі-приймання робіт.

Роботи виконані Підрядником в червні 2009 року на загальну суму 57229,99 грн., про що сторонами був складений та підписаний акт приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в.

Оплата за договором, які свідчать банківські виписки, була здійснена позивачем в два етапи: передоплата в розмірі 70% від загальної вартості робіт була здійснена ТОВ "Серчан" 01.06.2009 р. - 40060,99 грн.; остаточний розрахунок після виконання робіт був здійснений позивачем двома платежами: 15.06.2009 р. в сумі 16169,00 грн. та 16.06.2009 р. в сумі 1000,00 грн.

За фактом настання першої події (отримання коштів; виконання робіт) БВП "Строитель-плюс" були виписані податкові накладні: №2289 від 01.06.2009 р. на суму 40060,99 грн., у тому числі ПДВ 6676,83 грн.; №2390 від 15.06.2009 р. на суму 17169,00 грн., у тому числі ПДВ 2861,50 грн.

Сума ПДВ в розмірі 9538,33 грн. за вказаними податковими накладними була віднесена позивачем до складу податкового кредиту червня 2009 року, про що свідчить Додаток 5 до податкової декларації за цей звітний період.

Так між ТОВ "Серчан" (замовником) та БВП "Строитель-плюс" (підрядником) укладено договір підряду № 207 від 25.03.2010, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується своїми силами та засобами, на підставі замовлення ТОВ "Серчан" виконати земельні роботи в обсязі 1900 м3 та демонтування верхньої частини підпірної стіни на об'єкті "Торгівельно-виробничий комплекс", розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Героїв Сталінграду/пров. Харчовий, 8/3 у строк, встановлений цим договором.

Загальна вартість робіт підрядника складає 50232,00 грн., у тому числі ПДВ - 8372,00 грн. Ціна договору є динамічною.

Оплата здійснюється відповідно виставлених підрядником рахунків.

Судом першої інстанції встановлено, що в квітні 2010 року БВП "Строитель-плюс" виконані підрядні роботи на загальну суму 50232,00 грн., про що свідчить наявний в матеріалах справи акт приймання виконаних підрядних робіт форми КБ - 2в за квітень 2010 р. (а.с. 116 - 117).

На оплату вартості підрядних робіт БВП "Строитель-плюс" виписаний рахунок № 1018 від 25.03.2010, який сплачений в повному обсязі шляхом здійснення перерахування грошових коштів у сумі 50232,00 грн. на рахунок контрагента позивача (підрядника за договором), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з особового рахунку від 25.03.2010 та від 07.04.2010.

За фактом настання першої з подій (отримання коштів за підрядні роботи) БВП "Строитель-плюс" були виписані податкові накладні: № 958 від 25.03.2010 р. на загальну суму з ПДВ 30000,00 грн., ПДВ - 5000,00 грн.; № 1280 від 07.04.2010 р. на загальну суму з ПДВ 20232,00 грн., ПДВ - 3372,00 грн.

Суми сплаченого ПДВ у загальному розмірі 50232,00 грн. за вказаними накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту березня, квітня 2010 року, про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди.

Так між ТОВ "Серчан" (замовником) та БВП "Строитель-плюс" (виконавцем) укладено договір про надання послуг № 245 від 07.04.2010, відповідно до умов якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги, які полягають в сезонному обслуговуванні м'якої покрівлі основного корпусу загальною площею 15200 м 2 на об'єкті "Торгівельно-виробничий комплекс", розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Героїв Сталінграду/пров. Харчовий, 8/3.

Оплата за цим договором здійснюється шляхом 100% передплати.

Умови договору були виконані у повному обсязі, про що свідчить підписаний замовником та виконавцем акт прийому-передачі робіт (надання послуг) № 1409 від 20.04.2010 р. (а.с. 121). Загальна вартість робіт згідно вказаного акта складає 6000,00 грн., у тому числі ПДВ 1000,00 грн.

На оплату вартості наданих послуг БВП "Строитель-плюс" були виписані рахунки: № 1313 від 07.04.2010 р. та № 1391 від 13.04.2010 р., які сплачені в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок з особового рахунку позивача від 14.04.2010 р. та 21.04.2010 р.

За фактом настання першої з подій (у березні - отримання коштів за надані послуги, у квітні - отримання послуг згідно акта № 1409) БВП "Строитель-плюс" були виписані податкові накладні: № 1350 від 14.04.2010 р. на загальну суму з ПДВ 3000,00 грн., ПДВ - 500,00 грн.; № 1409 від 20.04.2010 р. на загальну суму з ПДВ 3000,00 грн., ПДВ - 500,00 грн.

Отримання позивачем зазначених податкових накладних підтверджується наявними в матеріалах справи реєстром виданих та отриманих податкових накладних за квітень 2010 року.

Так між ТОВ "Серчан" (замовником) та ПП "Севелітстрой" (підрядником) укладено договір підряду № 304 від 22.06.2010, предметом якого є доручення (з боку замовника) та прийняття на себе (з боку підрядника) зобов'язання з виконання робіт з монтажу та налагодженню конденсаторних установок з компенсації реактивної потужності з автоматичними регуляторами 0,4 кВ на об'єкті, розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Героїв Сталінграду/пров. Харчовий, 8/3, згідно кошторисної документації та технічного завдання, яке є невід'ємною частиною

Договірна вартість робіт складає 35793,60 грн., у тому числі ПДВ - 5965,60 грн., при цьому оплата здійснюється згідно кошторисної документації після підписання акта виконаних робіт (форма КБ-2) та довідки (КБ-3), не пізніше трьох банківських днів з дати здачі об'єкта.

Прийняті за договором зобов'язання були реалізовані сторонами у повному обсязі. Так, роботи з монтажу та налагодженню конденсаторних установок з компенсації реактивної потужності з автоматичними регуляторами 0,4 кВ на об'єкті, розташованому за адресою: м. Сімферополь, вул. Героїв Сталінграду/пров. Харчовий, 8/3 були виконані підрядником у липні 2010 року на загальну суму 35793,60 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних підрядних робіт форми КБ - 2в за липень 2010 р. (а.с. 125 - 126).

На оплату вартості підрядних робіт ПП "Севелітстрой" був виписаний рахунок № 843 від 22.06.2010 р., який сплачений в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів у сумі 35793,60 грн. на рахунок контрагента позивача (підрядника за договором), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки з особового рахунку позивача від 30.07.2010 р.

За фактом настання першої з подій (отримання коштів за підрядні роботи) ПП "Севелітстрой" була виписана податкова накладна № 872 від 30.07.2010 р. на загальну суму з ПДВ 35793,60 грн., ПДВ - 5965,60 грн., яка отримана позивачем 30.07.2013 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром виданих та отриманих податкових накладних за липень 2010 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується реальне здійснення між позивачем та ТОВ БВП "Строитель- Плюс", ПП "Севелітстрой" фінансово - господарських операцій.

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та ТОВ БВП "Строитель- Плюс", ПП "Севелітстрой" та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів товарів (робіт, послуг).

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального вчинення правочину між позивачем та контрагентами та не досліджувала питання реального виконання робіт у межах господарської діяльності позивача, використовуючи належним чином надані податковій інспекції законом повноваження.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.09.13 у справі № 801/6851/13-а змінити.

Викласти п. 3 резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Серчан" (950478, вул. Героїв Сталінграду-пров. Харчовий, 8/3, м. Сімферополь, АР Крим, ідентифікаційний код 30624645) 168,30 грн. (Сто шістдесят вісім гривень тридцять копійок) судових витрат зі сплати судового збору».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.09.13 у справі № 801/6851/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 03 грудня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська