Постанова

від 16.09.2013 по справі 826/12641/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 вересня 2013 року № 826/12641/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ніка Топ» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.03.2013 № 0000731530.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов у повному обсязі.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судові засідання 21.08.2013 та 04.09.2013 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.02.2013 за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих ТОВ «Ніка Топ» у податковій звітності з податку на додану вартість ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС (правонаступником є ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) складено Акт № 115/1-1530-36959081 (далі - Акт перевірки), яким встановлено завишення суми задекларованого податкового кредиту за липень 2012 року на суму у розмірі 2820,15 грн.

11.03.2013 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000731530, яким у зв'язку з порушенням ст. 22, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2820,15 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 705,01 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договору від 26.06.2012 № 8 з ТОВ «Еко-Преміум» (далі - Договір) у липні 2012 року поставлено відповідні канцелярські та господарчі товари (біндери, пластмасові лінійки, клей, мило рідке, олівці, папір, ручки, маркери тощо) на загальну суму у розмірі 16920,87 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 2820,15 грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. Позивач вказані товари оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 2820,15 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з відповідними відмітками.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про завишення суми задекларованого податкового кредиту за липень 2012 року на суму у розмірі 2820,15 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок отримання акту ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 13.11.2012 № 5204/22-521/38013236 про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Еко-Преміум» за період з 01.07.2012 по 31.07.2012, в якому зазначено про, зокрема, незнаходженням посадових осіб ТОВ «Еко-Преміум» за адресою реєстрації, а також встановлено, що усі операції купівлі-продажу вказаного товариства не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між ТОВ «Ніка Топ» та ТОВ «Еко-Преміум» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

видатковими та податковими накладними, які підтверджують факт подальшої реалізації поставленого позивачу ТОВ «Еко-Преміум» товару, на користь третіх осіб;

договором оренди від 03.10.2011 № 63, актом прийому-передачі нежилого приміщення до нього, фотокартками такого приміщення, а також свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, які підтверджують наявність у позивача необхідних умов для здійснення відповідної господарської діяльності, в тому числі наявність місця для зберігання, сортування тощо поставленого ТОВ «Еко-Преміум» товару та можливість транспортування такого товару, зокрема, під час подальшої реалізації на користь третіх осіб.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 13.11.2012 № 5204/22-521/38013236 про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Еко-Преміум», оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-третє, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, сам по собі акт не є належним та допустимим доказом даних фактів, по-шосте, незважаючи на вимогу суду відповідачем, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Еко-Преміум» господарських операцій за спірним Договором, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ «Ніка Топ» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Еко-Преміум».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Еко-Преміум» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірного Договору інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних видаткових та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Еко-Преміум» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між ТОВ «Ніка Топ» та ТОВ «Еко-Преміум» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Ніка Топ» та ТОВ «Еко-Преміум» умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 2820,15 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Еко-Преміум». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Еко-Преміум» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 2820,15 грн., віднесена ТОВ «Ніка Топ» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 1379.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Еко-Преміум» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про завишення суми задекларованого податкового кредиту за липень 2012 року на суму у розмірі 2820,15 грн. є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 11.03.2013 № 0000731530 - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка Топ» (03069, м. Київ, вул. Кіровоградська, 38/58, офіс 10, код ЄДРПОУ 36959081) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.03.2013 № 0000731530, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступником є Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві).

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 114,70 грн. (сто чотирнадцять гривень 70 коп.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка Топ» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко