Ухвала

від 18.09.2013 по справі 801/4013/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/4013/13-а

18.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Москаленко С.А. ) від 28.05.13 у справі № 801/4013/13-а

за позовом Підприємства "ЛЕАЛ" (пр. Перемоги, 256, кв. 5,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95022)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.05.13 позовні вимоги Підприємства "ЛЕАЛ" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволені.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0006371502 від 28.03.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 20071,25 грн., у тому числі за основним платежем - 16057 грн., за штрафними санкціями - 4014,25 грн.

Стягнуто на користь Підприємства "ЛЕАЛ" витрати зі сплати судового збору у розмірі 200,72 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.05.13 та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Скипер", ПП "Команд", ПП "Пан Буд" за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки складений акт перевірки від 28.02.2013 року № 1262/15.2/30624456 (а.с.5, далі - акт перевірки), яким виявлені порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість", п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, яким встановлені завищення податкового кредиту у сумі 16057 грн., в тому числі: за липень 2010 року - 3278 грн., за серпень 2010 року - 7044 грн., за вересень 2010 року - 2471 грн., за грудень 2011 року - 3084 грн., за січень 2012 року - 180 грн.

Перевіркою не підтверджено фактичне здійснення позивачем господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників ПП "Скипер", ПП "Команд", ПП "Пан Буд" у зв'язку з відсутністю у них об'єктів оподаткування податком на додану вартість.

Встановлений факт проведення ПП "Скипер", ПП "Команд", ПП "Пан Буд" господарської діяльності з ознаками фіктивності, передбаченої ст. 55-1 ГК України, обґрунтовується результатами проведення зустрічної звірки зазначених контрагентів позивача.

На підставі акту перевірки посадовою особою відповідача прийнято податкове повідомлення-рішення №0006371502 від 28.03.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 20071,25 грн., у тому числі за основним платежем - 16057 грн., за штрафними санкціями - 4014,25 грн. (а.с.21).

Приймаючи до уваги, що податковий кредит був сформований позивачем за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року, таким чином до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168-97-ВР (далі - Закон №168) та норми Податкового кодексу України, який набрав чинность з 01.01.2011 року.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону №168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону №168, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно п.п. 7.5.1. ст.7 Закону №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити обов'язкові реквізити, визначені в п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно п.7.7.1. ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Вищезазначені норми узгоджуються з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6. ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено матеріалами справи, оскаржуваний податковий кредит з ПДВ в сумі 16057 грн. був визначений на підставі наступних податкових накладних:

- у липні 2010 року за податковою накладною №93 від 14.07.2010 року, отриманою від ПП "Комманд" на суму ПДВ у розмірі 3278,20 грн. (а.с.39);

- у серпні 2010 року за податковою накладною №248 від 16.08.2010 року, отриманою від ПП "Комманд" на суму ПДВ у розмірі 7044,41 грн. (а.с.36);

- у вересні 2010 року за податковою накладною №500 від 03.09.2010 року, отриманою від ПП "Комманд" на суму ПДВ у розмірі 2471,40 грн. (а.с.42);

- у грудні 2011 року за податковими накладними №269 від 28.12.2011 року, отриманою від ПП "Скипер" на суму ПДВ у розмірі 533,33 грн. (а.с.24), №31 від 02.12.2011 року, отриманою від ПП "Комманд" на суму ПДВ у розмірі 1420,74 грн.(а.с.33); від 05.12.2011 року (номер податкової накладної з наданої копії не вбачається), отриманою від ПП "Комманд" на суму ПДВ 1130,00 грн. (а.с.192).

- у січні 2012 року за податковою накладною №25 від 20.01.2012 року, отриманою від ПП "Пан Буд" на суму ПДВ у розмірі 179,97 грн. (а.с.176).

Також, на підтвердження виконання господарських операцій позивачем долучені до матеріалів справи видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують отримання товару від ПП "Скипер", ПП "Команд", ПП "Пан Буд" (а.с.53-54, 58-59, 83-84, 105-106, 135-136, 174-175, 190-191 ).

Отриманий товар був оплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.56, 138,177, 194, 202-204).

Щодо використання отриманого позивачем товару у господарській діяльності позивача, судова колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ліцензії серії АВ №340693, позивачу надано дозвіл на проведення проектно-дослідницьких робіт в будівництві, спорудженні несучих та огороджувальних конструкцій, будівництво та монтаж інженерних та транспортних мереж (а.с.50).

Як підтверджується матеріалами справи, 06.07.2010 року позивачем укладено договори підряду №17, 18 з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (а.с.61,72). Відповідно до зазначених договорів, позивач у липні 2010 року виконував роботи з ремонту об'єктів замовника, що підтверджується наданими актом списання, довідкою вартості виконаних робіт, актом прийому виконаних робіт (а.с.64-71, 75-82).

10.08.2010 року позивачем укладено договори підряду №24, 25, 26 з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (а.с.86, 95, 108). Відповідно до зазначених договорів, позивач у серпні-вересні 2010 року виконував роботи з ремонту об'єктів замовника, що підтверджується наданими актом списання, довідкою вартості виконаних робіт, актом прийому виконаних робіт (а.с.75-82,89-94, 111-118).

20.08.2010 року позивачем укладено договір підряду №27 з ПАТ "Райффайзен Банк" (а.с.119). Відповідно до зазначеного договору, позивач у вересні 2010 року виконував роботи з ремонту об'єктів замовника, що підтверджується наданими актом списання, довідкою вартості виконаних робіт, актом прийому виконаних робіт (а.с.122-134).

04.11.2011 року позивачем укладено договір підряду на поточний ремонт №29 з Сімферопольським слідчим ізолятором АР Крим (а.с.140). Відповідно до зазначеного договору, позивач у жовтні-грудні 2011 року виконував роботи з ремонту об'єктів замовника, що підтверджується наданими актом списання, довідкою вартості виконаних робіт, актом прийому виконаних робіт (а.с.147-155).

02.11.2011 року позивачем укладено договір підряду на поточний ремонт №25 з Сімферопольським слідчим ізолятором АР Крим (а.с.156). Відповідно до зазначеного договору, позивач у грудні 2011 року виконував роботи з ремонту об'єктів замовника, що підтверджується наданими актом списання, довідкою вартості виконаних робіт, актом прийому виконаних робіт (а.с.162-173).

12.01.2012 року позивачем укладено договір підряду на поточний ремонт №1 з ТОВ "Розважальний центр "Спартак" (а.с.173). Відповідно до зазначеного договору, позивач у січні 2012 року виконував роботи з ремонту об'єктів замовника, що підтверджується наданими актом списання, довідкою вартості виконаних робіт, актом прийому виконаних робіт (а.с.178-189).

Таким чином, товари за спірними господарськими операціями з ПП "Скипер", ПП "Команд", ПП "Пан Буд" були придбані з метою їх подальшого використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми контрагентами оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Ретельно дослідивши документи первинного та бухгалтерського обліку, судова колегія приходить до висновку, що податковими накладними підтверджується отримання та сплата товару у перевіреному періоді, а також його використання платником податків у своїй господарській діяльності.

Отже, з залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованими платниками ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Отже, з урахуванням вимог законодавства України в частині визначення первинних документів та їх обов'язкових реквізитів, їх змісту та призначення, до останніх можна віднести:

- договори із зазначенням предмету та істотних умов відповідного правочину, додаткові угоди до них;

- документи на виконання відповідного договору (акт приймання-передачі, акт виконаних робіт, рахунки фактури, податкові та видаткові накладні, довіреність на отримання товару, що містять дані стосовно обсягів та змісту наданих послуг);

- документи, що підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні накладні, договори зберігання, перевезення товару);

- фінансово-господарські документи зі сплати коштів за придбаний товар (платіжні доручення, банківські виписки, чеки).

Висновки відповідача ґрунтуються на відсутності у платника податку права на податковий кредит та права на бюджетне відшкодування через відсутність реального товарного характеру угод між позивачем та ПП "Скипер", ПП "Команд", ПП "Пан Буд", оскільки не підтверджено зустрічними перевірками фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від зазначених контрагентів.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Тобто реальність господарської операції підтверджується даними податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Нікчемність угод, укладених позивачем із своїми контрагентами податковий орган мотивує неможливістю провести зустрічну звірку контрагентів позивача.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як встановлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Судова колегія вважає, що суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача, не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності угоди та правомірність і обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, підставою за якою відповідач не визнає правомірність формування платником податків податкового кредиту є неможливість проведення зустрічної звірки з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами позивача.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Отже, з вказаних норм вбачається, що проведення зустрічних звірок спрямовано на співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Поряд з цим акт перевірки не містить інформації про суб'єктів господарювання, з якими мав взаємовідносини позивач, а також інформації про те, на встановлення реальності яких операцій проведена звірка.

У відповідності до пункту 4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1232, орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

В порушення вказаного порядку замість довідки був складений акт про неможливість проведення зустрічної звірки, що є порушення податкового законодавства.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки від 28.02.2013 року № 1262/15.2/30624456 про порушення платником податків вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №0006371502 від 28.03.2013 року .

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195,196, пунктом 1 частини першої статті 198, п.1 частини першої статті 205, статтями 200, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.05.13 у справі № 801/4013/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва