Рішення

від 20.09.2013 по справі 757/8331/13-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8331/13-ц

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2013 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Волкової С.Я.,

при секретарі - Топал А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного управління справами Президента України, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання ордеру недійсним, зняття особи з реєстраційного обліку, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС», ОСОБА_1, треті особи: Державне управління справами Президента України, державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухомість Гриценко Людмила Леонідівна, про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 17.04.2013 р. звернувся до суду із вимогами до відповідачів, які протягом розгляду справи скорегував, посилаючись на те, що відповідно до свідоцтва про право власності від 29.03.2013 р. та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.03.2013 р. є власником квартири АДРЕСА_1, а 29.03.2013 р. від товариства з обмеженою відповідальністю «СІГОО», яке є балансоутримувачем житлового будинку, дізнався, що рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.03.2013 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного управління справами Президента України, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання права проживання в квартирі, вселення за ОСОБА_2 було визнано право на проживання та вселення у жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 й підставою для визнання за ОСОБА_2 права на проживання та вселення у його квартиру став ордер №11 на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1, виданий житлово-господарським управлінням Державного управління справами 27.01.2004 р. Позивач ОСОБА_1, просить поновити строк для подачі позову в частині визнання недійсним ордеру №11 від 27.01.2004 р., виданого житлово-господарським управлінням Державного управління справами ОСОБА_3, на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1, визнати зазначений ордер недійсним, зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідачка ОСОБА_2, заперечуючи проти позову ОСОБА_1, 1.08.2013 р. пред'явила зустрічні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав №К-8, укладеного 15.03.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС» та ОСОБА_1, застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування державної реєстрації прав власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 в м. Києві, зобов'язання державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухомість Гриценко Л.Л. здійснити дії щодо внесення відповідних відомостей відносно цієї квартири та ОСОБА_1 до Державного реєстру прав на нерухоме майно на підставі рішення суду, посилаючись на те, що спірна квартира та майнові права на неї належать Державному управлінню справами Президента України, розпоряджатися ними має саме власник або уповноважена ним особа.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 підтримав позовні вимоги ОСОБА_1, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, заперечував проти задоволення зустрічним вимог ОСОБА_2, посилаючись на їх необґрунтованість.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_8 заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_1, підтримала зустрічні вимоги ОСОБА_2, посилаючись на обставини, викладені в зустрічній позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача Державного управління справами Президента України Олійник О.М. заперечував проти задоволення позову ОСОБА_1, просив задовольнити зустрічні вимоги ОСОБА_2, посилаючись на обставини, викладені в зустрічній позовній заяві.

В судове засідання відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС». не з'явився, про час і місце судового розгляду оповіщений у встановленому порядку, від відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

В судове засідання третя особа: ОСОБА_3 не з'явився, про час і місце судового розгляду оповіщений у встановленому порядку.

В судове засідання третя особа: ОСОБА_4 не з'явилася, про час і місце судового розгляду оповіщена у встановленому порядку.

В судове засідання третя особа: ОСОБА_5 не з'явився, про час і місце судового розгляду оповіщений у встановленому порядку.

В судове засідання третя особа: державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухомість Гриценко Л.Л. не з'явилася, про час і місце судового розгляду оповіщена у встановленому порядку.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши письмові докази, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити з наступних підстав.

Встановлено, що 29.10.1998 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "AНТАРЕС" та господарським управлінням Кабінету Міністрів України, правонаступником якого є Державне управління справами, було укладено договір, предметом якого є діяльність сторін по спільній реконструкції житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1, що перебував на балансі управління. За умовами договору після завершення будівельних робіт і прийняття об'єкта в експлуатацію 2764 кв.м. збудованої загальної площі і кількість машиномісць в підземній автостоянці дорівнює кількості квартир управління; кількість квартир та машигомісць в підземній автостоянці, розміщення їх у будинку визначається за погодженням сторін після завершення проектування, до початку будівельних робіт, згідно акту, який буде невід'ємною частиною даної угоди (п.4.2, п.4.2.1.1 договору).

Надані суду документи свідчать про те, що 31.01.2000 р. ДП Центральної служби «Укрінвестекспертиза» затверджено зведений комплексний висновок №10/46 по проекту реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 в м. Києві, й проектом передбачено зведення тринадцяти наземних поверхів з двоповерховою надбудовою, одним цокольним, одним підземним поверхами та визначено блочний принцип, який передбачає зведення одного будинку з двох тринадцятиповерхових блоків, що об'єднані центральним блоком вертикальних комунікацій; дозвіл на виконання будівельних робіт №0537-Пч/Т на вказаному об'єкті виданий 11.03.2003 р.

Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "AНТАРЕС" в своїх письмових запереченнях стверджує, що після завершення даного етапу проектування (2000 р.) і до початку будівельних робіт (11.03.2003 р.) по зведенню одного тринадцятиповерхового корпусу будинку між сторонами угоди від 29.10.1998 р. не було складено та не було підписано жодного акту, що передбачений п.4.2.1.1 договору, що був би невід'ємною частиною цієї угоди, та який би визначав кількість квартир та машиномісць в підземній автостоянці, визначав їх розміщення у будинку відповідно до площі Державного управління справами. У суду відсутні підстави не довіряти зазначеним твердженням відповідача, оскільки будь-яких доказів в їх спростування в судовому засіданні здобуто не було.

Надані суду документи свідчать про те, що 20.04.2007 р. ДП Центральної служби «Укрінвестекспертиза» затверджено зведений висновок №89/10 щодо коригування проекту реконструкції житлового будинку з підземних паркінгом, корпуси А, Б по АДРЕСА_1 в м. Києві, який свідчить про те, що з метою збільшення поверховості будинку і житлової площі, що будується, до проекту було внесено зміни, які свідчать про те, що фактично проектом передбачено будівництво не одного, а двох житлових будинків, які складаються з корпусів А і Б, та які є повністю відокремленими один від одного, в кожному - у наявності квартира за №8.

Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "AНТАРЕС" в своїх письмових запереченнях стверджує, що після завершення у 2007 р. другого етапу проектування між сторонами угоди від 29.10.1998 р. також не було складено та не було підписано жодного акту, що був би невід'ємною частиною цієї угоди, та який би визначав кількість квартир та машиномість в підземній автостоянці Державного управління справами, визначав їх розміщення вже у двох корпусах А і Б житлового будинку. У суду відсутні підстави не довіряти зазначеним твердженням відповідача, оскільки будь-яких доказів в їх спростування в судовому засіданні здобуто не було.

Представник Державного управління справами Президента України Олійник О.М., заперечуючи проти позову ОСОБА_1, та, наголошуючи про обґрунтованість зустрічних вимог ОСОБА_2, в судовому засіданні посилався на те, що на виконання договору, укладеного 29.10.1998 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "AНТАРЕС" та господарським управлінням Кабінету Міністрів України, товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "AНТАРЕС" актом від 29.12.2003 р. передало, а Державне управління справами прийняло п'ять квартир в будинку за адресою: АДРЕСА_1, серед яких і спірна п'ятикімнатна кв.№8, розташована на третьому поверсі, жилою площею 134,2 кв.м., як частку сторони договору.

При цьому суд вбачає, що станом на 29.12.2003 р., тобто на дату, яка вказана у акті, і згідно якого, як стверджує представник Олійник О.М., Державним управлінням справами була отримана кв.АДРЕСА_1, проектом було передбачено будівництво одного тринадцятиповерхового житлового будинку АДРЕСА_1, а у 2007 р. у наявності два корпуси А і Б будинку АДРЕСА_1 в м. Києві із двома квартирами за №8. Враховуючи, що умовами договору від 29.10.1998 р. сторони угоди обумовили, що розподіл часток здійснюється після завершення проектування будинку та наявності повністю збудованої житлової площі (п.4.2, п.4.2.1.1, п.4.2.2 договору), тому, на думку суду, акт від 29.12.2003 р. не відповідає умовам договору та не породжує для його сторін будь-яких наслідків, відтак є нікчемним, оскільки на дату складання цього акту проектування будинку не було завершено; ані після закінчення першого, ані після закінчення другого етапу проектування житлового будинку й до початку будівельних робіт за погодженням сторін не було визначено кількість квартир та машиномісць в підземній автостоянці, яка б припадала Державному управлінню справами; не було складено та не було підписано акту про кількість квартир та машиномісць в підземній автостоянці, їх розміщення у будинку, де б було зазначено, що такий акт є невід'ємною частиною договору; квартиру за №8, яка нібито була передана Державному управлінню справами за актом від 29.12.2003 р., не було побудовано, тобто такої квартири не існувало, відтак вона не могла бути предметом речового обігу, у тому числі предметом передачі Державному управлінню справами. Враховуючи викладене, враховуючи п.4.2, п.4.2.1.1, п.4.2.2 договору від 29.10.1998 р., враховуючи відсутність станом на 29.12.2003 р. акту визначення кількості квартир та машиномісць в підземній автостоянці Державного управління справами, статусу завершеного будівництвом об'єкту, здійснення будь-яких операцій із квартирою за №8, у тому числі її передачі іншим особам, було неможливим з огляду на невідповідність зазначених дій умовам укладеної угоди, вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст.41 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття до експлуатації.

Надані суду документи свідчать про те, що житловий будинок з підземним автопаркінгом, корпуси А і Б по АДРЕСА_1 в м. Києві було прийнято в експлуатацію відповідно до акту готовності об'єкта до експлуатації від 17.03.2010 р., Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві 22.04.2010 р. виданий сертифікат відповідності КВ000138, тому саме з 22.04.2010 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "AНТАРЕС" набуло право власності на корпуси А і Б житлового будинку по АДРЕСА_1 в м. Києві, у тому числі на дві квартири за №8, розміщені у різних корпусах будинку, саме з 22.04.2010 р. такі квартири стали предметом речового обігу, оскільки набули ознак об'єктів нерухомого майна; розпорядженням Печерської районної у м. Києві держадміністрації №315 від 3.06.2010 р. житловому будинку з підземним автопаркінгом, корпуси А і Б на АДРЕСА_1 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 секція А (22 поверхи), секція Б (9 поверхів), з чого вбачається, що станом на 3.06.2010 р. у кожній із секцій А і Б житлового будинку по АДРЕСА_1 в м. Києві у наявності дві різні квартири за №8, які після 2007 р. неможливо ідентифікувати в частині прив'язки якоїсь з них до тринадцятиповерхового корпусу будинку, проектування якого було зроблено у 2000 р.

Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "AНТАРЕС" в своїх письмових запереченнях стверджує, що квартира АДРЕСА_1 в м. Києві до прийняття будинку в експлуатацію обліковувалася у товаристві на балансовому рахунку 23 «Незавершене будівництво», після прийняття будинку в експлуатацію - на балансовому рахунку 26 «Готова продукція», що житловий будинок було споруджено товариством за рахунок власних коштів на його власній земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:76:036:0014, яка належить товариству на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №135807, рішення Київської міської ради №302/3393 від 16.03.2006 р., договору купівлі-продажу земельної ділянки №1556 від 30.11.2006 р. У суду відсутні підстави не довіряти зазначеним твердженням відповідача, оскільки будь-яких доказів в їх спростування в судовому засіданні здобуто не було.

Суд вбачає, що ані позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2, ані її представник ОСОБА_8 не надали жодних доказів того, що квартиру АДРЕСА_1, яка нібито передана Державному управлінню справами за актом від 29.12.2003 р., збудовано саме у секції А, тому суд не приймає до уваги твердження ОСОБА_2, її представника ОСОБА_8 в тій частині, що товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС» не мало права на укладення із ОСОБА_1 договору купівлі-продажу майнових прав №К-8 від 15.03.2013 р.

Встановлено, що 15.03.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №К-8, яким продавець продав, а покупець купив майнові права на об'єкт нерухомості - квартиру №18 загальною площею 234,4 кв.м., житловою площею 134,5 кв.м., що розташована в секції А будинку АДРЕСА_1 в м. Києві (п.1 договору); того ж дня між продавцем та покупцем було складено та підписано акт прийняття-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, згідно якого продавець передав, а покупець отримав об'єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_1 в м. Києві; довідкою №К-8 від 20.03.2013 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС» підтверджує повну сплату вартості майнових прав та право набуття у власність об'єкту нерухомості; право власності на квартиру, майнові права на яку позивачем ОСОБА_1 придбано у товариства, було зареєстровано реєстраційною службою Головного управління юстиції в м. Києві 29.03.2013 р., про що свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 1758451 від 29.03.2013 р., серії САЕ №940955. А при укладенні договору №К-8 від 15.03.2013 р. продавець гарантував, що до укладення угоди майнові права на об'єкт нерухомості будь-яким третім особам не відчужено, майнові права на об'єкт нерухомості не обтяжено будь-якими обмеженнями щодо їх відчуження покупцю, внаслідок укладення цього договору не будуть порушені права та законні інтереси третіх осіб, й дійсність вказаних гарантій продавця була підтверджена тим, що під час здійснення державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 реєстраційною службою Головного управління юстиції в м. Києві позивачу не було відмовлено у здійсненні такої реєстраційної дії з-за відсутності у будь-якої особи прав на дану квартиру, а також будь-яких обтяжень чи заборон стосовно неї.

Суд, враховуючи викладене, знаходить безпідставними твердження позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2, її представника ОСОБА_8 та представника Державного управління справами Президента України Олійника О.М., що спірна квартира та майнові права на неї належать Державному управлінню справами, розпоряджатися ними має саме управління або уповноважена ним особа, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС» не передавало, а Державне управління справами не приймало квартиру за №8 у грудні 2003 р. так, як станом на 29.12.2003 р. такої квартири не існувало як об'єкта нерухомого майна та об'єкта речового права, а згідно ст.128 ЦК України в редакції 1963 р., яка діяла станом на 29.12.2003 р., право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором; товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС» не передавало, а Державне управління справами не приймало будь-яких майнових прав на квартиру за №8 у грудні 2003 р., оскільки станом на 29.12.2003 р. не мало у своєму розпорядженні будь-яких прав на таку квартиру, і тому числі тих, які не пов'язані з правом власності на вказану квартиру, оскільки дана квартира, як об'єкт речового права, була побудована у 2010 р.; станом на 29.12.2003 р. безпосередньо не існувало майна, яке б могло бути предметом передачі між товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС» та Державним управлінням справами, оскільки секція А будинку АДРЕСА_1 в м. Києві була побудована у 2010 р. Зазначена обставина не заперечується ані представником позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_8, ані представником Державного управління справами Президента України Олійником О.М.

ОСОБА_2, звертаючись із вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС», ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, свої вимоги обґрунтовує Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», зокрема статтею 3 Закону, статтею 190 ЦК України, при цьому у ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» мова йде про майнові права, пов'язані з майном; за умови, що станом на 29.12.2003 р. не існувало самого майна, тобто секції А будинку АДРЕСА_1 в м. Києві, тому будь-які документи стосовно передачі у грудні 2003 р. вказаної квартири є нікчемними. В судовому засіданні ані ОСОБА_2, ані її представником ОСОБА_8 не надано жодного доказу передачі товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС» Державному управлінню справами майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 в м. Києві, відмінних від права власності на цю квартиру, надана ОСОБА_2 копія акту від 29.12.2003 р. також не є таким доказом, оскільки у акті не йдеться про передачу будь-яких прав на квартиру за №8 в секції А, та станом на 29.12.2003 р. норма статті 190 ЦК України не діяла.

Суд, враховуючи викладене, знаходить зустрічні вимоги ОСОБА_2 необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню, товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС», як власник новозбудованої 22.04.2010 р. квартири №8 в новозбудованій секції А будинку АДРЕСА_1 в м. Києві станом на 15.03.2013 р. мало всі правові підстави для укладення із позивачем ОСОБА_1 договору купівлі-продажу майнових прав №К-8.

Щодо вимог ОСОБА_1, то такі підлягають задоволенню, позивачу слід поновити строк для подачі позову в частині визнання недійсним ордеру №11 від 27.01.2004 р., виданого житлово-господарським управлінням Державного управління справами ОСОБА_3, на житлове приміщення - кв.АДРЕСА_1 з огляду на наступне.

На підставі розпорядження керівника Державного управління справами №27 від 27.01.2004 р. «Про надання житлового приміщення ОСОБА_3» житлово-господарським управлінням Державного управління справами ОСОБА_3 та його сім'ї, яка складалася із чотирьох осіб (ОСОБА_3, ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_4 - дочка, ОСОБА_5 - батько) був виданий ордер №11 від 27.01.2004 р. на житлове приміщення - кв.АДРЕСА_1.

Згідно ч.1 ст.50 ЖК України жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

З даної норми прямо слідує, що на момент видачі ордеру мають існувати дві взаємопов'язані об'єктивні обставини, які полягають у наступному: фізична наявність жилого приміщення, закінченого будівництвом та прийнятого до експлуатації відповідно до вимог закону; жиле приміщення має відповідати встановленим законам санітарним і технічним вимогам й будь-яких виключень з даного правила діюче законодавство не містило і не містить. Натомість, станом на день видачі спірного ордеру квартири АДРЕСА_3 взагалі не існувало, як і не існувало самого будинку №18. Зазначена обставина не заперечується ані представником позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_8, ані представником Державного управління справами Президента України Олійником О.М.

Так, після укладення 29.10.1998 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "AНТАРЕС" та господарським управлінням Кабінету Міністрів України, правонаступником якого є Державне управління справами, договору, предметом якого є діяльність сторін по спільній реконструкції житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1, що перебував на балансі управління, розпорядженням керівника Державного управління справами від 12.12.2001 р. про знесення споруд по АДРЕСА_1 в м. Києві з урахуванням експертного висновку Інституту «Укрпроектреставрація» за 1998 р. «Про розмір зносу будинку за адресою: АДРЕСА_1 м. Київ», розпорядження Київської міської держадміністрації №1720 від 20.10.1999 р. «Про знесення п'ятиповерхової частини житлового будинку АДРЕСА_1 (квартири №1-40) та проведення реконструкції зазначеної частини будинку надано дозвіл на знесення господарських споруд, що належать Державному управлінню справами та розташовані біля п'ятиповерхової частини будинку АДРЕСА_1 в м. Києві, яка підлягає знесенню.

З огляну на надані суду акт готовності об'єкта до експлуатації від 17.03.2010 р., сертифікат відповідності КВ000138 від 22.04.2010 р., станом на день видачі ордеру об'єкт за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 не був прийнятий в експлуатацію. При таких обставинах в порушення ч.1 ст.50 ЖК України розпорядження керівника Державного управління справами №27 від 27.01.2004 р. та ордер №11 від 27.01.2004 р. було видано на неіснуючу квартиру у неіснуючому будинку. Крім того, будинку по АДРЕСА_1 в м. Києві, зазначеного у ордері №11 від 27.01.2004 р., не існує, оскільки розпорядженням Печерської районної у м. Києві держадміністрації №315 від 3.06.2010 р. новозбудованим житловому будинку та підземному автопаркінгу, які було зведено товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "AНТАРЕС", було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 секція А (22 поверхи), секція Б (9 поверхів).

Позивач ОСОБА_1, звертаючись до суду із вимогами про визнання ордеру недійсним, свої вимоги обґрунтовує ч.1 ст.59 ЖК України.

Згідно ч.1 ст.59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючи дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організації на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

При таких обставинах в порушення в порушення ч.1 ст.59 ЖК України розпорядження керівника Державного управління справами №27 від 27.01.2004 р. та ордер №11 від 27.01.2004 р. було видано на неіснуючу квартиру у неіснуючому будинку. За таких обставин, тобто за фізичної відсутності квартири, у Державного управління правами, як установи, яка видала ордер, не було законних підстав для видачі спірного ордеру, відповідно дії Державного управління справами щодо його видачі є такими, що грубо порушують вимоги ст.50 ЖК Украни. Крім того, у Державного управління справами на момент видачі спірного ордеру були відсутні повноваження щодо розпорядження квартирою №8, в тому числі щодо надання її для проживання ОСОБА_3, а звідси і на видачу спірного ордеру, оскільки Державне управління не було ані власником, ані користувачем вказаної квартири.

Крім того, постановою Ради Міністрів Української РСР №37 від 4.02.1988 р. було затверджено Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР.

Згідно п.16 Положення службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації, у відданні якої ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в міста Ради народних депутатів, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. Бланки ордерів зберігаються як документи суворої звітності (п.21 Положення).

При таких обставинах виданий ОСОБА_3 ордер №11 від 27.01.2004 р. на житлове приміщення - кв.АДРЕСА_1 не відповідає формі ордеру, яка встановлена зазначеним Положенням. Крім того, у відповідності до ст..ст.58,122 ЖК України та, враховуючи Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР №37 від 4.02.1988 р., ордер є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення та дійсний протягом 30 днів. Будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 було завершено у 2010 р. та у 2010 р. будинок було прийнято до експлуатації, ОСОБА_2 звернулася до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Державного управління справами Президента України, третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання права на проживання та вселення у кв.АДРЕСА_1 в м. Києві лише 20.07.2011 р., тому, на думку суду, ОСОБА_2 втратила право на отримання житла у зв'язку із закінченням строку дії ордеру №11 від 27.01.2004 р.

Надані суду документи свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 тільки 29.03.2013 р. дізнався від товариства з обмеженою відповідальністю «СІГОО», яке є балансоутримувачем житлового будинку, що рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.03.2013 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного управління справами Президента України, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання права проживання в квартирі, вселення за ОСОБА_2 було визнано право на проживання та вселення у жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1, й підставою для пропуску строку, встановленого законом на подання вимоги про визнання ордеру недійсним, стало те, що ОСОБА_1 не був обізнаний про його існування, тому, враховуючи викладене, враховуючи порушення його права на володіння та користування квартирою, наявні підстави для визнання поважними причини пропуску строку на подання такого позову.

Щодо вимог ОСОБА_1 про зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, то факт реєстрації відповідачки за зазначеною адресою, що проведена 4.11.2005 р. Печерським РУ ГУ МВС України на підставі ордеру №11 від 27.01.2004 р., не можна вважати законним, оскільки норми ст.ст.58,122 ЖК України та п.21 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР передбачають, що ордер є лише підставою для вселення у надане приміщення, а не підставою для здійснення реєстрації.

Згідно ст.117 ЖК України у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення. У випадках визнання ордер на жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

При цьому п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 р. «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» передбачає, що судам слід ати на увазі, що виданий на жиле приміщення ордер у випадках, зазначених у ст.9 Житлового кодексу України, підлягає визнанню недійсним з наслідками, передбаченими ст.117 цього Кодексу. Якщо обов'язок надати жиле приміщення лежить на позивачеві (виконкомі, відомстві), відсутність у позовній заяві вказівки про надаване приміщення є підставою для залишення заяви без руху, а при невиконанні вимоги про усунення недоліків заява вважається неподаною і підлягає поверненню позивачеві (ст.139 ЦПК України), У випадку, коли позов пред'явлено особами, права яких порушено видачею ордера і на яких не може бути покладено обов'язок по наданню відповідачам жилого приміщення, до участі у справі має бути притягнутий виконком або інший відповідний орган, що здійснює управління житловим фондом. Якщо, незважаючи на попередження, притягнутий бо участі у справі орган не вирішив питання про надання відповідачам приміщення, суд вирішує позов по суті і при його задоволенні покладає на цей орган обов'язок надати відповідачам те жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше, яке за змістом ч.2 ст.117 Житлового кодексу України має відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером. У будь-якому випадку надається інше, а не раніше займане жиле приміщення, якщо останнє зайняте з законних підстав. Якщо за ордером, виданим з порушеннями, зазначеними у ст.59 ЖК України, особи, які одержали його, не вселялися, суд вирішує питання лише про визнання ордера недійсним.

Враховуючи, що ОСОБА_2 фактично не вселилася у кв.АДРЕСА_1 в м. Києві, підстави для надання їй іншого житлового приміщення відсутні.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням.

На виконання Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» наказом МВС України №96 від 3.02.2006 р. був затверджений Примірний регламент з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, відповідно до якого місце проживання фізичної особи є місце, де вона постійно або переважно проживає, як власник житлового приміщення, за договором його найму, піднайму, оренди або на інших підставах, передбачених законодавством України. Зняття з реєстраційного обліку проводиться за заявою фізичної особи чи за рішенням суду. Отже, норми вказаного Закону передбачають або добровільне зняття з реєстраційного обліку за заявою особи, або примусове зняття з реєстрації відповідним органом спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Суд, враховуючи, що реєстрація місця проживання відповідачки ОСОБА_2 у квартирі, що належить повивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, не дозволяє йому розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд та значно обмежує його законні права власника квартири.

Згідно ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

При таких обставинах звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з недійсністю ордера №11 від 27.01.2004 р. суд знаходить обґрунтованим.

Встановлено, що в провадженні Печерського районного суду заходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до Державного управління справами Президента України, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання права проживання в квартирі, вселення, й рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.03.2013 р. у зазначеній цивільній справі задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2, скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.03.2012 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 25.12.2012 р., ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Державного управління справами Президента України, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання права проживання в квартирі, вселення задоволено, визнано за ОСОБА_2 право на проживання у жилому приміщенні - квартирі АДРЕСА_1, ОСОБА_2 вселена до зазначеної квартири. Суд відхиляє посилання представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_8, що Державне управління справами набуло право власності на майнові права на спірну квартиру з дати підписання акту від 29.12.2003 р., й, на думку представника, цей факт встановлено рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.03.2013 р. у зазначеній вище цивільній справі і не потребує доказування в інших справах, при цьому суд вбачає, що предметом розгляду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ не було дослідження та надання правової оцінки підставам виникнення у товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "AНТАРЕС" прав на новозбудовану квартиру АДРЕСА_1 в м. Києві.

Суд, враховуючи позовні вимоги ОСОБА_1, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11.09.2013 р., згідно ст.88 ЦПК України з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача слід присудити понесені і документально підтверджені судові витрати у сумі 229,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 р. «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України», ст.ст.42,47,48,52,59,117,122 ЖК України, ст.ст.11, 13,15,16,92,190,203,215,216,237,244,316,317,319,321,328,334,386,391,396 ЦК України, ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», ст.ст.3,4,8,10,11,15,60,61,88,169,209,212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_10 Євдокимовича до Державного управління справами Президента України, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання ордеру недійсним, зняття особи з реєстраційного обліку - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк для подачі позову в частині визнання недійсним ордеру №11 від 27 січня 2004 р., виданого житлово-господарським управлінням Державного управління справами ОСОБА_3, на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1.

Визнати недійсним ордер №11 від 27 січня 2004 р., виданий житлово-господарським управлінням Державного управління справами ОСОБА_3, на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1.

Зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 229,40 грн. судового збору.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «АНТАРЕС», ОСОБА_1, треті особи: Державне управління справами Президента України, державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухомість Гриценко Людмила Леонідівна, про визнання договору недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

СУДДЯ