Рішення

від 12.09.2013 по справі 910/14169/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14169/13 12.09.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Дворченко О.О.

розглянувши справу № 910/14169/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Управління виробничо- технологічною комплектацією «Київміськбуд»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Союзстройснаб»;

про стягнення 24408,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Черниш О.Д., довіреність б/н від 14.01.2013р.;

від відповідача: Гайдаш В.В., довіреність б/н від 01.09.2013р.;

Хорольський Р.М., довіреність б/н від 01.09.2013р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Союзстройснаб» (надалі - відповідач) про стягнення 24408,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач згідно платіжного доручення № 3 від 08.10.2012р. перерахував в якості попередньої оплати за товар кошти в розмірі 24408,00 грн. Проте, відповідач, отримавши суму попередньої оплати, не здійснив поставку товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 24408,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2013р. порушено провадження у справі № 910/14169/13 та призначено її розгляд на 12.09.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 12.09.2013р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі та надано витребувані судом документи.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву, зокрема, зазначаючи про часткове виконання своїх зобов'язань перед позивачем та поставки товару на суму 20746,80 грн.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з виставленим відповідачем рахунком-фактурою № 1796 від 08.10.2012р. позивач платіжним дорученням № 3 від 08.10.2012р. перерахував на рахунок останнього кошти в розмірі 24408,00 грн. за придбання товару: блок 600*300*200 D500 G S2 у кількості 43,2 куб.м.

Факт отримання коштів відповідачем не заперечується.

Однак, як зазначає позивач, товар відповідач на суму 24408,00 грн. не поставив.

13.03.2013р. позивач цінним листом надіслав на адресу відповідача лист-вимогу за № 1 від 12.03.2013р., в якому просив виконати зобов'язання щодо поставки товару протягом семи днів; у випадку невиконання даної вимоги у вказаний строк - повернути грошові кошти.

Відповідач зазначений лист-вимогу позивача залишив без відповіді та задоволення.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 24408,00 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується рахунком-фактурою № 1796 від 08.10.2012р., який був прийнятий позивачем до виконання та зазначений в якості підстави платежу в платіжному дорученні № 3 від 08.10.2012р. Відповідно до цього договору, відповідач зобов'язався поставити товар на суму 24408,00 грн., а позивач, у свою чергу, прийняти його.

Отже, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, проте при його укладенні сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з вимогою за № 1 від 12.03.2013р. щодо поставки товару у семиденний строк на суму 24408,00 грн., проте останній товар у зазначений строк не поставив та кошти не повернув.

При цьому, судом не приймаються заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій . Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965р. № П-6, приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Порядок використання доручень регулюється наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.96 р. «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей» (зареєст. у Мін'юсті України 12.06.96 р. № 293/1318). Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, видаткова накладна та довіреність на одержання цінностей є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції.

При цьому, довіреність на одержання цінностей фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей . Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під час розгляду справи відповідач не надав суду належним чином оформлену видаткову накладну, яка підтверджує факт здійснення господарської операції (поставки товару) на суму 20746,80 грн., а також не підтвердив повноваження гр. Черненко В.В. на отримання товарно-матеріальних цінностей для позивача на вказану суму.

Таким чином, відповідач належними та допустимими доказами не спростував заявлені позивачем вимоги щодо стягнення 24408,00 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про задовлення позовних вимог у повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на вдповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Союзстройснаб» (02660, м. Київ, вул. М.Раскової, 4; код ЄДРПОУ 31085535) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Управління виробничо-технологічною комплектацією «Київміськбуд» (02105, м. Київ, вул. Тампере, 10; код ЄДРПОУ 38134111) 24 408,00 грн. - боргу, 1720 грн. 50 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 19.09.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов