Постанова

від 13.05.2013 по справі 2а-6753/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

13 травня 2013 року Справа № 2а-6753/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мельника О. М.

за участю секретаря судового засідання Зощака В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомФізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1,54042

доДержавної податкової інспекції у Ленінському р-ні м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Гмирьова, 1/1, м.Миколаїв,54028

проскасування податкового повідомлення - рішення від 23.11.2012р. № 0002441701, №0002431701, В С Т А Н О В И В:

Позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом про визнання противоправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002431701 від 23.11.2012 р. Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 34248,82 грн.; податкового повідомлення-рішення № 0002441701 від 23.11.2012 р. Державної податкової інспекції у Ленінському районі М.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 10452,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що викладені в акті перевірки висновки є такими, що не відповідають фактичним обставинам і не ґрунтуються на чинному законодавстві, у зв'язку із чим податкові повідомлення-рішення, прийняті Відповідачем за результатами перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач просив відмовити в задоволенні позову, вважає висновки перевірки правомірними та обґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення № 0002431701 та № 0002441701 від 23.11.2012 р. - такими, що не підлягають скасуванню.

Суд заслухав думку представників сторін, дослідив наявні в справі докази, допитав свідка, оцінив всі докази в їх сукупності та встановив наступне.

09.11.2012 р. фахівцями відповідача здійснено перевірку, результати якої оформлено актом від 09.11.2012 р. за № 3316/17-200-2718311376 «Про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_3) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.10 року по 31.12.11 р.р.

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем норм пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 28923,25 грн.; норм ст.13 розділу 4 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», з урахуванням пп.9.12.1 п.9.12 ст.9, п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пунктів 177.2, 177.4 ст.177 ПК України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в періоді, що перевірявся, на загальну суму 9762.03 грн..

Суть порушення згідно акту перевірки полягає в наступному:

в порушення пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ та пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України Позивачем за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2011 р. завищений податковий кредит з ПДВ на загальну 28923,25 суму грн. у зв'язку із: включенням Позивачем до складу свого податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, які видані TOB «Софита» (код ЄДРПОУ 36813967), TOB «Адекс Пром» (код ЄДРПОУ 36954848), TOB «Дилена» (код ЄДРПОУ 37206478) та TOB «Алькор-Ник» (код ЄДРПОУ 37278998), в відношенні яких є оперативна інформація про відсутність трудових ресурсів та основних засобів. Вищевказані контрагенти-продавці мали господарські відносини із підприємствами, які фактично не провадили господарську діяльність, укладені ними угоди є нікчемними. Позивач безпідставно відніс до складу свого податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з TOB «Дликор» (код ЄДРПОУ 36701073) у зв'язку з відсутністю відповідної податкової накладної. Позивачем не надані відповідні документи, що підтверджують факт відвантаження чи отримання товарів від TOB «Софита», TOB «Адекс Пром», TOB «Дилена» та TOB «Алькор-Ник».

В порушення ст.13 розділу 4 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», з урахуванням пп.9.12.1 п.9.12 ст.9, п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пунктів 177.2, 177.4 ст.177 ПК України Позивачем за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2011 р. завищені валові витрати на суму 65080,20 грн. у зв'язку з віднесенням до валових витрат сум витрат за операціями з придбання автозапчастин та дизельного пального у постачальників TOB «Софита», TOB «Адекс Пром» та TOB «Дилена», які не спричиняють реального настання правових наслідків.

Крім того, Відповідач в акті перевірки посилається на не надання Позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних або інших документів, по яких відбувався би рух товару від вищевказаних продавців до Позивача.

23.11.2012 р. Державної податкової інспекцією у Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: № 0002431701, відповідно до якого Фізичної особі-підприємцю ОСОБА_1 Відповідачем визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» (далі по тексту - ПДВ) у розмірі 28923,25 грн., у зв'язку із чим Позивачеві була донарахована сума в розмірі 34248,82 грн., у тому числі 28923,25 грн. основного платежу та 5325,57 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0002441701 від 23.11.2012 р., відповідно до якого Позивачу Відповідачем визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» (далі по тексту - ПДФО) у розмірі 9762,03 грн., у зв'язку із чим Позивачеві була донарахована сума в розмірі 10452,81 грн., у тому числі 9762,03 грн. основного платежу та 690,78 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

З врахуванням досліджених обставин справи у відкритому судовому засіданні, суд вважає висновки акту перевірки такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення № 0002431701 та № 0002441701 від 23.11.2012 р. - протиправними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 вищевказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операції є первині документи, які фіксують факти здійснення господарських операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Як встановлено судом, усі первинні документи (договори, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури та документи, що підтверджують оплату за товар та послуги на адресу контрагентів-продавців), що підтверджують показники, відображені в податкової звітності, були надані під час перевірки.

Посилання в акті перевірки на відсутність вказаних документів не відповідає дійсності.

Згідно п.44.7 ст.44 ПК України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Згідно п.44.6 ст. 44 ПК України якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Позивач направив Відповідачу первинні документи супроводжувальним листом від 16.11.2012 р.

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Згідно п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту».

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними».

Згідно п. п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» «платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну».

Аналогічно порядок формування податкового кредиту відрегульований нормами статей 198, 201 Податкового кодексу України, що врегулював вказані правовідносини з 01.01.2011 року.

Нормами п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, … та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Відповідно до ст. 198 ПК України: «право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового Кодексу. …»

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України «платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну». При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Податковий кодекс України та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД -фізичних осіб, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин.

Судом в судовому засіданні досліджено усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальників товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

Так, судом було досліджено копії документів про господарські взаємовідносини з TOB «АДЕКС-ПРОМ»: копії договору № 05-10 від 12.05.2010, видаткової накладної № РН-0001916 від 11.12.10, податкової накладної № 1916 від 11.12.10, ТТН № 0001916 від 11.12.10, видаткової накладної № РН-0001936 від 13.12.10, податкової накладної № 1936 від 13.12.10, ТТН № 0001936 від 13.12.10, видаткової накладної № РН-0001969 від 16.12.10, ТТН № 0001969 від 16.12.10, податкової накладної № 1969 від 16.12.10, видаткової накладної № РН-0002038 від 24.12.10, ТТН № 0002038 від 24.12.10, податкової накладної № 2038 від 24.12.10, Договору № 05/10-дт від 12.05.2010, видаткової накладної № РН-0001901 від 09.12.10, ТТН № 0001901 від 09.12.10. акту прийому -передачі нафтопродуктів № 0001901/12-10 від 09.12.10. податкової накладної № 1901 від 09.12.10, видаткової накладної № РН-0002025 від 23.12.10, ТТН № 0002025 від 23.12.10, акту прийому -передачі нафтопродуктів № 0002025/12-10 від 23.12.10, податкової накладної № 2025 від 23.12.10, виписок банку за період 09.12.10 - 28.01.11 р.; копії документів про господарські взаємовідносини з TOB «СОФІТА»: копії Договору оренди обладнання б/н від 08.12.2010, акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № ОУ-0001870 від 31.12.10, податкової накладної № 1870 від 31.12.10, видаткової накладної № РН-0000399 від 22.07.10, рахунку фактури № СФ-0000399 від 22.07.10, прибуткового касового ордеру № 84 від 08.09.10, прибуткового касового ордеру № 82 від 07.09.10, податкової накладної № 399 від 22.07.10, видаткової накладної № РН-0000436 від 27.07.10, рахунку фактури № СФ-0000436 від 27.07.10, прибуткового касового ордеру № 86 від 09.09.10. податкової накладної № 436 від 27.07.10, видаткової накладної № РН-0000259 від 08.07.10, рахунку фактури № СФ-0000259 від 08.07.10, прибуткового касового ордеру № 73 від 01.09.10, прибуткового касового ордеру № 75 від 02.09.10. прибуткового касового ордеру № 77 від 03.09.10, прибуткового касового ордеру № 80 від 06.09.10, податкової накладної № 259 від 08.07.10, виписок банку за період 01.01.11 -31.01.11 р.; копії документів про господарські взаємовідносини з TOB «ДЛИКОР»: копії видаткової накладної № РН-0000835 від 07.04.10, рахунку фактури № СФ-0000835 від 07.04.10, платіжного доручення № 28 від 20.05.10, податкової накладної № 835 від 07.04.10 р.; копії документів про господарські взаємовідносини з TOB «ДИЛЕНА»: копії видаткової накладної № РН-040207 від 04.02.11, рахунку фактури № СФ-040207 від 04.02.11, податкової накладної № 31 від 04.02.11, видаткової накладної № РН-030204 від 03.02.11, рахунку фактури № СФ-030204 від 03.02.11, податкової накладної № 26 від 03.02.11, Договору постачання № 12-01/11 від 12.01.2011, видаткової накладної № РН-150206 від 15.02.11, рахунку фактури № СФ-150206 від 15.02.11, податкової накладної № 79 від 15.02.11 р.; копії документів про господарські взаємовідносини з TOB «АЛЬКОР-НИК»: копії акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № ОУ-220203 від 22.02.11, рахунку фактури № СФ-220203 від 22.02.11, податкової накладної № 51 від 22.02.11, акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № ОУ-280202 від 28.02.11, рахунку фактури № СФ-280202 від 28.02.11, податкової накладної № 64 від 28.02.11 року.

Як вбачається з матеріалів справи, визначені в деклараціях Позивача з ПДВ за період, що перевірявся, дані чітко відповідають даним Реєстру отриманих та виданих податкових накладних платника податків в частині отриманих накладних. Вказані податкові накладні мають всі необхідні реквізити. На час здійснення господарських операцій контрагенти-продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ. Дані факти відповідачем не заперечуються.

Порушення прямим контрагентом позивача порядку здійснення господарської діяльності, не може впливати на результати діяльності позивача та не можуть бути підставою для притягнення його до відповідальності, оскільки будь-яка юридична відповідальність особи згідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер. Тому до відповідальності повинен бути притягнутий саме правопорушник, а не позивач.

Податковий кодекс України та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД -фізичних осіб, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес» АД проти Болгарії», заява № 3991/03, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другій раз, а також пеню. На думку суду, таки вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної в довідці від 20.10.2006 р. «Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду», у разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не може бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови у вигляді документального підтвердження податкового кредиту.

Крім того, Позивач при укладанні та виконанні договорів переконався у тому, що його контрагенти зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та є зареєстрованими як платники ПДВ. Так, контрагенти Позивача (TOB «Софита», TOB «ДЛИКОР», TOB «Адекс Пром», TOB «Дилена», TOB «Алькор-Ник») на момент здійснення угод були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, видані у встановленому законодавством порядку, що свідчить про наявність у всіх вказаних суб'єктів необхідного обсягу цивільної правоздатності. Установчі документи контрагентів, свідоцтва про державну реєстрацію та первинні документи визнані недійсними, скасовані або анульовані не були. На момент виконання угод та проведення розрахунків контрагенти ліквідовані не були, свідоцтва платника ПДВ скасовані або анульовані не були та не було прийняте рішень стосовно скасування державної реєстрації або припинення юридичної особи в судовому порядку.

Так, з досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у зазначених суб'єктів господарювання, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Крім того, відповідач в акту перевірки посилається на нікчемність правочинів між контрагентами-постачальниками і Позивачем, що є неправомірним.

Згідно ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 вказаної статті, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судами нікчемних правочинів не вимагається. Укладені між Позивачем та контрагентами, зазначеними у акті перевірки, правочини не віднесено законом до нікчемних, також відсутнє судове рішення про визнання їх недійсними.

Відповідач не може керуватися лише припущеннями щодо недійсності укладених договорів. Його позиція про те, що ці правовідносини є нікчемними не підкріплена належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими.

В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Нормами ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або зроблено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органа державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України", під публічним порядком у цьому та інших випадках належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).

Суд зазначає, що відповідачем не було доведено, що в результаті укладання між позивачем та його вищезазначеними контрагентами і виконання договорів з додатками було порушено публічний порядок, встановлений в державі. У суду також відсутні підстави вважати, що укладені правочини суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Судом встановлено, що зазначені договори з додатками не були ані удаваними, ані фіктивними, мають економічний ефект, що підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. В матеріалах справи відсутні і відповідачем та прокурором не надані докази та факти, які свідчили б про те, що зміст договорів з додатками не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Зазначені договори з додатками спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, виконані сторонами в повному обсязі та відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства.

Зокрема, суд дійшов висновку про те, що зміст укладених позивачем правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили ці правочини, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності та спеціальної податкової правосуб'єктності. Волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Відсутність у контрагентів трудових і матеріальних ресурсів, умов для здійснення господарських операції, що розглядаються, крім посилання Відповідача на це в акті перевірки, більш нічим не підтверджується, як не підтверджується і неможливість виконання ними зобов'язань з господарських договорів виходячи з їх можливості вступити в господарські правовідносини з приводу оренди майна (складів), зберігання товару за договорами схову, продажу товарів в якості комісіонера від свого імені зі складу комітента, залучення менеджерів і іншого трудового персоналу за договорами цивільно-правового характеру. Позивач в силу закону не зобов'язаний перевіряти наявність у контрагента вказаних ресурсів. У свою чергу контрагент не зобов'язаний надавати таки дані Позивачу.

Згідно п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 (зареєстровано в Мінюсті України 12.01.2011 р. за № 34/18772) у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Натомість висновки відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях та суб'єктивній думці ревізорів, а не на достовірно встановлених фактах, що є протиправним.

Щодо формування Позивачем валових витрат в цілях визначення об'єкту обкладення податком з доходу фізичних осіб від підприємницької діяльності.

ФОП ОСОБА_1, сформував валові витрати, на підставі фактично понесених витрат з придбання автозапчастин та дизельного пального, які безпосередньо були використані у господарської діяльності Позивача.

Правовідносини з розрахунку податку з доходів фізичних осіб регулюються ст. 13 розділу 4 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», з урахуванням пп.9.12.1 п.9.12 ст.9, п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 177.2 ст.177 ПК України.

Відповідно до вищевказаних норм оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, на підставі п.5.1 ст.5 якого «валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності».

Відповідач в акті перевірки зробив висновок про порушення ст.13 розділу 4 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», з урахуванням пп.9.12.1 п.9.12 ст.9, п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пунктів 177.2, 177.4 ст.177 ПК України Позивачем за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2011 р. та завищення валових витрат на суму 65080,20 грн. у зв'язку з віднесенням до валових витрат сум витрат за операціями з придбання автозапчастин та дизельного пального у постачальників TOB «Софита», TOB «Адекс Пром» та TOB «Дилена», які не спричиняють реального настання правових наслідків, однак зазначені доводи були спростовані в ході судового розгляду справи.

Висновки акту перевірки від 09.11.2012 р. за № 3316/17-200-2718311376 про порушення Позивачем податкового законодавства, а саме заниження податку на додану вартість за 2010-2011 роки на загальну суму 28923,25 грн. та заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2010-2011 роки на загальну суму 9762,03 грн.- не відповідають фактичним обставинам, а тому зроблені на припущеннях та без дослідження та посилання на належні докази.

Згідно приписів пункту 2.3.4. наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205 - не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Позивач правомірно відніс суми ПДВ за укладеними їм правочинами до складу податкового кредиту, а суми угод без врахування ПДВ до складу валових витрат.

У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи ненадання Відповідачем належних та допустимих доказів порушення Позивачем норм податкового законодавства і, відповідно, доказів законності прийнятих Відповідачем податкових повідомлень-рішень № 0002431701 та №0002441701 від 23.11.2012 р., позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення № 0002431701 та №0002441701 від 23.11.2012 р.,.- скасуванню.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002431701 від 23.11.2012 р. Державної податкової інспекції у Ленінському районі М.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 34248,82 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002441701 від 23.11.2012 р. Державної податкової інспекції у Ленінському районі М.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 10452,81 грн.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (ідентифікаційний код 34034404) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3) судовий збір в сумі 447,02 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник