Ухвала

від 12.12.2013 по справі 2а-6753/12/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 р.Справа № 2а-6753/12/1470

Категорія: 8.2.8 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Романішина В.Л.,

суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2012р. ФОП ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2012р. №0002431701 та №0002441701.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про нікчемність договорів, укладених позивачем з ТОВ «Софита», ТОВ «Адекс Пром», ТОВ «Дилена» та ТОВ «Алькор-Ник» є безпідставними, оскільки у позивача наявні всі бухгалтерські, первинні, технічні документи, які повністю підтверджують реальність виконання договорів з вказаними контрагентами. На думку позивача, вимога податкового органу підтвердити отримання ним товарно-матеріальних цінностей, які постачалися від зазначених контрагентів за допомогою товарно-транспортних накладних, є протиправною, оскільки законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб та податком на додану вартість. Незважаючи на це, позивачем надано податковій інспекції всі наявні у нього товарно-транспортні накладні. При укладенні та виконання договорів позивач переконався в тому, що його контрагенти зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зареєстровані як платники ПДВ. Чинне законодавство України не виставляє вимог до платників податків щодо перевірки законослухняності його контрагентів, а визнання правочинів нікчемними відноситься виключно до компетенції суду, а не податкових органів. Позивач вважає, що невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою особою. Лише наявність належно оформлених податкових накладних є єдиною підставою для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.05.2013р. позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, та прийняти нову постанову, якою позов ФОП ОСОБА_2 залишити без задоволення. В своїй скарзі апелянт зазначає, що проведеною перевіркою встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності позивачем з контрагентами ТОВ «Софита», ТОВ «Адекс Пром», ТОВ «Дилена» та ТОВ «Алькор-Ник». Угоди позивача по операціях з вказаними контрагентами мають ознаки нікчемності, не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничих та складських приміщень, транспортних засобів, а тому, як наслідок, здійсненні без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, ст.77 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок фізичних осіб-підприємців на IV квартал 2012 року, відповідно до наказу ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 15.10.2012р. №1115, у період з 15.10.2012р. по 02.11.2012р. службовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.12.2011р., за результатами якої складено акт перевірки №3316/17-200-НОМЕР_1 від 09.11.2012р.

У висновках акту перевірки вказується на порушення позивачем: п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати в періоді, що перевірявся, з 01.04.2010р. по 31.12.2011р. на загальну суму 28923,25 грн. (у т.ч. за квітень 2010р. - 3011,38 грн., липень 2010р. - 8955 грн., грудень 2010р. - 9331,87 грн., квітень 2011р. - 7625 грн.); ч.2, 3 ст.13 розділу ІV Декрету КМУ від 26.12.1992р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», з урахуванням п.п.9.12.1 п.9.12 ст.9, п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за період з 01.04.2010р. по 31.12.2011р. на загальну суму 9762,03 грн. (у т.ч. по періодах: за 2010р. - 6998,90 грн., за 2011р. - 2763,13 грн.).

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що у перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_2 мав договірні відносини з ТОВ «Софита», ТОВ «Адекс Пром», ТОВ «Дилена» та ТОВ «Алькор-Ник». Податковим органом встановлено факт відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у зазначених контрагентів для здійснення відповідної господарської діяльності та наявності у цих контрагентів-продавців господарських відносин із підприємствами, які фактично не провадили господарську діяльність, укладені між ними угоди є нікчемними. При цьому, в ході проведення перевірки службові особи ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області використовували відомості, зазначені в актах зустрічних звірок контрагентів позивача щодо підтвердження їх господарських відносин з іншими платниками податків.

На підставі вказаного акту перевірки 23.11.2012р. ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області прийнято податкові повідомлення-рішення: №0002431701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 34248,82 грн. (в т.ч. за основним платежем - 28923,25 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5325,57 грн.) та №0002441701, яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в розмірі 10452,81 грн. (в т.ч. за основним платежем - 9762,03 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 690,78 грн.).

Задовольняючи позов ФОП ОСОБА_2 про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень суд першої інстанції дійшов висновку, що висновки акту перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Софита», ТОВ «Адекс Пром», ТОВ «Дилена» та ТОВ «Алькор-Ник» є припущеннями перевіряючих, які не засновані на будь-яких належних доказах, оскільки податковим органом не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення позивачем, зазначених у висновках акту перевірки норм податкового законодавства, з посиланням на первинні або інші документи бухгалтерського та податкового обліку. Позивач та його контрагенти належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог законодавства оформили первинні документи бухгалтерської і податкової звітності. Колегія суддів погоджується з таким висновком Миколаївського окружного адміністративного суду.

Правовідносини з розрахунку податку з доходів фізичних осіб регулюються ст.13 розділу 4 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», з урахуванням п.п.9.12.1 п.9.12 ст.9, п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.177.2 ст.177 ПК України, згідно з якими оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом.

Пункт 1.8 ст.1 цього закону встановлює, що бюджетним відшкодуванням є сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Згідно п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому, згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем наявними у нього первинними документами підтверджено господарські договірні відносини з контрагентами ТОВ «Софита», ТОВ «Адекс Пром», ТОВ «Дилена» та ТОВ «Алькор-Ник».

Зокрема, господарські відносини ФОП ОСОБА_2 з ТОВ «Софита» підтверджуються: копією Договору оренди обладнання б/н від 08.12.2010р., актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №ОУ-0001870 від 31.12.2010р., податковою накладною №1870 від 31.12.2010р., видатковою накладною №РН-0000399 від 22.07.2010р., рахунком фактурою №СФ-0000399 від 22.07.2010р., прибутковим касовим ордером №84 від 08.09.2010р. прибутковим касовим ордером №82 від 07.09.2010р., податковою накладною №399 від 22.07.2010р., видатковою накладною №РН-0000436 від 27.07.2010р., рахунком фактурою №СФ-0000436 від 27.07.2010р., прибутковим касовим ордером №86 від 09.09.2010р., податковою накладною №436 від 27.07.2010р., видатковою накладною №РН-0000259 від 08.07.2010р., рахунком фактурою №СФ-0000259 від 08.07.2010р., прибутковим касовим ордером №73 від 01.09.2010р., прибутковим касовим ордером №75 від 02.09.2010р., прибутковим касовим ордером №77 від 03.09.2010р., прибутковим касовим ордером №80 від 06.09.2010р., податковою накладною №259 від 08.07.2010р., виписками банку за період 01.01.2011р. - 31.01.2011р.

Господарські відносини ФОП ОСОБА_2 з ТОВ «Адекс Пром» підтверджуються: копією договору №05-10 від 12.05.2010р., видатковою накладною №РН-0001916 від 11.12.2010р., податковою накладною №1916 від 11.12.2010р., товарно-транспортною накладною №0001916 від 11.12.2010р., видатковою накладною №РН-0001936 від 13.12.2010р., податковою накладною №1936 від 13.12.2010р., товарно-транспортною накладною №0001936 від 13.12.2010р., видатковою накладною №РН-0001969 від 16.12.2010р., товарно-транспортною накладною №0001969 від 16.12.2010р., податковою накладною №1969 від 16.12.2010р., видатковою накладною №РН-0002038 від 24.12.2010р., товарно-транспортною накладною №0002038 від 24.12.2010р., податковою накладною №2038 від 24.12.2010р., договором №05/10-дт від 12.05.2010р., видатковою накладною №РН-0001901 від 09.12.2010р., товарно-транспортною накладною №0001901 від 09.12.2010р., актом прийому - передачі нафтопродуктів №0001901/12-10 від 09.12.2010р., податковою накладною №1901 від 09.12.2010р., видатковою накладною №РН-0002025 від 23.12.2010р., товарно-транспортною накладною №0002025 від 23.12.2010р., актом прийому - передачі нафтопродуктів №0002025/12-10 від 23.12.2010р., податковою накладною №2025 від 23.12.2010р., виписками банку за період 09.12.2010р. - 28.01.2011р.

Господарські відносини ФОП ОСОБА_2 з ТОВ «Дилена» підтверджуються: видатковою накладною №РН-040207 від 04.02.2011р., рахунком фактурою №СФ-040207 від 04.02.2011р., податковою накладною №31 від 04.02.2011р., видатковою накладною №РН-030204 від 03.02.2011р., рахунком фактурою №СФ-030204 від 03.02.2011р., податковою накладною №26 від 03.02.2011р., Договором постачання №12-01/11 від 12.01.2011р., видатковою накладною №РН-150206 від 15.02.2011р., рахунком фактурою №СФ-150206 від 15.02.2011р., податковою накладною №79 від 15.02.2011р.

Господарські відносини ФОП ОСОБА_2 з ТОВ «Алькор-Ник» підтверджуються: копією акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №ОУ-220203 від 22.02.2011р., рахунком фактурою №СФ-220203 від 22.02.2011р., податковою накладною №51 від 22.02.2011р., актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №ОУ-280202 від 28.02.2011р., рахунком фактурою №СФ-280202 від 28.02.2011р., податковою накладною №64 від 28.02.2011р.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем належними первинними документами доведено факт виконання зобов'язань за договорами, як це передбачено ст.206 ЦК України, з ТОВ «Софита», ТОВ «Адекс Пром», ТОВ «Дилена» та ТОВ «Алькор-Ник». Наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та 201.7 ст. 201 Податкового кодексу, що свідчить про реальність господарських операцій.

Слід зазначити, що жодних зауважень з приводу наданих позивачем доказів та первинних документів на обґрунтування відсутності факту виконання позивачем умов господарських договорів з контрагентами відповідач ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанцій не надав.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Оскільки діючим законодавством України передбачена індивідуальна відповідальність, суб'єкт господарювання не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства його контрагентом, у разі якщо не доведено про його обізнаність та спрямованість дій на отримання податкової вигоди.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок відповідача щодо порушення податкового законодавства ФОП ОСОБА_2 по взаємовідносинах з ТОВ «Софита», ТОВ «Адекс Пром», ТОВ «Дилена» та ТОВ «Алькор-Ник» у перевіряємий період, оскільки податковий кредит та валові витрати підтверджені належним чином оформленими первинними документами, правильність оформлення яких не заперечується та не спростовується відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договорів та їх виконання контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку та мали право на видачу податкових накладних. Доводів протилежного ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанції не надано.

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про обставини діяльності своїх контрагентів, а також їх контрагентів по другому та третьому ланцюгах постачання, в матеріалах перевірки відсутні.

Актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту та валових витрат.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи), які відповідають вимогам закону, та сплата на користь постачальників послуг суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Софита», ТОВ «Адекс Пром», ТОВ «Дилена» і ТОВ «Алькор-Ник», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначених правочинів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність у позивача об'єктів оподаткування по господарських операціях з вказаними контрагентами у розумінні ст.185, ст.198 Податкового кодексу України.

Колегія суддів вважає, що ДПІ при проведенні перевірки не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що призвело до прийняття незаконних податкових повідомлень-рішень.

При розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 197, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.