Постанова

від 18.09.2013 по справі 826/3795/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3795/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Люксорт-Групп.ЛТД» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2013 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання дій неправомірними, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Люксорт-Групп.ЛТД» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС про визнання неправомірними дій щодо складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки позивача щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Люксорт-Групп.ЛТД» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням позивача відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України є м. Київ, вул. Азербайджанська, буд. 8-А.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.11.2012 року № 200074140 ТОВ «Люксорт-Групп.ЛТД» зареєстровано платником податку на додану вартість за № 383079426532.

Відповідачем на підставі службового посвідчення серії УКМ № 058973 від 02.02.2010 року, відповідно до п.73.5 ст.73 ПК України, здійснено відповідні заходи з метою проведення зустрічної звірки ТОВ «Люксорт-Групп.ЛТД» з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року. За результатами проведених заходів ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС складено акт від 14.02.2013 року № 609/22-621/38307940 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Люксорт-Групп.ЛТД».

Зі змісту зазначеного акту вбачається, що зустрічну звірку не можливо провести у зв'язку з відсутністю ТОВ «Люксорт-Групп.ЛТД» за юридичною адресою, а саме: м. Київ, вул. Азербайджанська, буд. 8-А, про що складено довідку форми № 2. Крім того, в акті викладені висновки з приводу обставин здійснення позивачем господарської діяльності. Податковим органом також встановлено відсутність об'єктів оподаткування при визначенні доходів та витрат (послуг) за період з 01.11.2011 року по 31.10.2012 року, які підпадають під визначення ст. 134 Податкового кодексу України та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.11.2011 року по 31.10.2012 року, які підпадають під визначення ст. 185 Податкового кодексу України.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем обставини та їх аналіз є, насамперед, його реалізацією функцій як податкового органу на виконання вимог чинного законодавства, а тому останній під час здійснення відповідних заходів з метою проведення зустрічної звірки позивача з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством України. Крім того, на думку Окружного адміністративного суду м. Києва, складання акта за результатами зустрічної звірки не порушує інтереси відповідного платника податків, оскільки сам факт проведення звірки не може безпосередньо заподіяти майнову чи іншу шкоду особі та не призводить до настання невідворотних негативних наслідків.

Судова колегія на спростування зазначених вище доводів зазначає слідуюче.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Апеляційна інстанція пристає на таку правову позицію, крім того зазначає наступне.

Виходячи з п. 3, 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року № 1232 «Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок», з метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту.

В свою чергу, матеріали справи не містять жодних доказів направлення відповідачу запиту від іншого органу державної податкової служби (ініціатора) про проведення зустрічної звірки, що могло б розцінюватися як підтвердження розбіжностей задекларованих у деклараціях з ПДВ показників податкового кредиту та податкових зобов'язань та, відповідно, як підстава для проведення зустрічної звірки у позивача. Аналогічна ситуація склалася і з приводу запиту про подання інформації та її документального підтвердження відповідачем за місцезнаходженням позивача, якого позивачу надано особисто або надіслано рекомендованим листом не було.

Натомість відповідач в акті відзначив, що позивач не знаходиться за своїм місцезнаходженням, у зв'язку з чим відповідачем складено акт саме про неможливість проведення зустрічної звірки.

Крім того, в порушення п. 12 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відповідач не направив державному реєстратору повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, а позивач, в свою чергу, не отримав вказане повідомлення від реєстратора.

За 75.3 ст. 75 ПК України за результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін. Дана норма фактично про дубльована в п. 7 Постанови 1232 .

В той же час, в порушення наведених норм чинного законодавства, відповідачем за результатами проведення зустрічної звірки у позивача було складено не довідку, а акт, який відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України може бути складений лише за результатами перевірок, а не зустрічних звірок.

Таким чином, судова колегія суддів зазначає, що у акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Окрім того, Додатком 3 до Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом ДПА України від 22.04.2011 року № 236 чітко встановлений зразок форми акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, яким взагалі не передбачено необхідність робити висновок щодо реальності (нереальності) вчинення господарських операцій платником податків.

При цьому слід відмітити, що законодавець іншого порядку дій податкового органу як суб'єкта владних повноважень у спірних взаємовідносинах не передбачає.

Системно аналізуючи положення п.73.5 ст.73 Податкового кодексу, п.п.6, 7 Порядку №1232, колегія суддів приходить до висновку, що зустрічна звірка може бути проведена податковим органом лише в разі наявності у розпорядженні податкового органу первинних документів або надання таких документів платником податків на обов'язковий письмовий запит податкового органу, так як за своєю правовою суттю зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Навіть при наявності підстав для проведення звірки та неможливість її проведення в зв'язку з відсутністю платника податків за місцезнаходженням не дає права податковому органу складати акт про неможливість проведення зустрічної звірки з зазначенням в ньому відомостей, які можна отримати лише в ході звірки або ж перевірки.

Аргументуючи свої доводи, суд першої інстанції зазначає про те, що акт неможливість проведення зустрічної звірки не є актом, який встановлює, змінює або скасовує норми чи породжує права та обов'язки суб'єкта, якому він адресований. Акт фіксує встановлення певних фактів (результатів звірки або їх відсутності), цей документ не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не тягне по відношенню до позивача жодних юридичних наслідків.

Однак, Окружним адміністративним судом м. Києва не враховано, що відповідно до п. 7.1. Наказу ДПА України від 22 квітня 2011 року № 236 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок» результати проведеної зустрічної звірки суб'єкта господарювання підлягають врахуванню в результатах перевірки платника податків органом ДПС - ініціатором та долучаються до матеріалів такої перевірки. Відповідно до розділу 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 №984, матеріали зустрічних звірок, реєстри, в яких зазначається інформація про надіслані запити на їх проведення до інших органів державної податкової служби та отримані відповіді долучаються як інформативні додатки до актів перевірок.

Тобто, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що висновки, викладені в спірному акті, тягнуть за собою настання певних наслідків для позивача.

Варто зауважити, що законом передбачений судовий захист прав платника податку у разі проведення перевірки, звірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків проведення таких заходів для можливості судового захисту законом не вимагається.

Таким чином, відповідачем не доведена законність його дій щодо складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки з зазначенням при цьому висновків, що фактично повинні викладатися або у довідці про проведення зустрічної звірки, або у ж у акті перевірки, для яких податковий орган не мав законних підстав. Адже при цьому відбулося порушення процедури, регламентованої чинним податковим законодавством, що є достатньою підставою вважати спірні дії протиправними.

Що стосується доводів відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем з контрагентами, і, як наслідок, відсутності у позивача об'єктів оподаткування та формування витрат за період 01.11.2012 року - 30.11.2012 року, то апеляційна інстанція вважає за необхідне відзначити наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, органи державної податкової служби не наділені правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правочинів, а тому вони мають право звернутися до суду з метою визнання договору недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності проведення ним звірки та оформлення за її результатами акту, а тому позовні вимоги повинні бути задоволені.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Люксорт-Групп.ЛТД» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби щодо складання акту від 14.02.2013 року № 609/22-621/38307940 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Люксорт-Групп.ЛТД» (код за ЄДРПОУ 38307940) щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року».

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.