Постанова

від 19.09.2013 по справі 802/3359/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 вересня 2013 р. Справа № 802/3359/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання: Кошевого Б.А.,

представника позивача: Березюк Л.В.,

представника відповідача: Сидоришина М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Сталева воля"

до: Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

29.07.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Сталева воля" (далі - ТОВ "Сталева воля") звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправними і скасувати наступні податкові повідомлення-рішення Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Хмільницька ОДПІ):

- № 0000242200 від 13.05.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 36 777 грн., з яких з яких 24 518 грн. основного платежу і 12 259 грн. застосовані штрафні (фінансові) санкції;

- № 0000252200 від 13.05.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 26 354 грн., з яких 21 083 грн. за основним платежем і 5271 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000262200 від 13.05.2013 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 2267 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТОВ "Сталева воля" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "Елтіс" за період з 01.04.2012 року по 31.10.2012 року відповідачем було складено акт № 32-22-37467047 від 22.04.2013 року, яким встановлено порушення підприємством пп. 14.1.36, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 24 518 грн., а також порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 21 083 грн. та на 2267 грн. завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за жовтень 2012 року. На підставі вказаного акту перевірки 13.05.2013 року Хмільницькою ОДПІ прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які, на думку платника податків, є протиправними і такими, що підлягають скасуванню. Зокрема позивач вважає, що викладені в акті перевірки висновки надумані і не ґрунтуються на первинних бухгалтерських документах товариства, а також не відповідають фактичним обставинам його господарської діяльності. Відтак, не можуть бути підставою для прийняття рішень про донарахування грошових зобов'язань. Заперечує висновки податкового органу про нездійснення господарських операцій з надання ТОВ "Елтіс" послуг щодо перевезення товарів, оскільки такі операції є реальними і повністю підтверджуються документально. Стверджує, що відповідач безпідставно зазначив в акті перевірки про фіктивність діяльності перевізника, яка не доведена у встановлений законом спосіб, а отже не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів між позивачем і його контрагентом. Також зазначає, що отримані від ТОВ "Елтіс" податкові накладні, на підставі яких у звітній період формувався податковий кредит, відповідають усім обов'язковим реквізитам, які передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, та виписані суб'єктом господарювання, який зареєстрований платником податків. За таких обставин вважає, що висновки Хмільницької ОДПІ про заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на прибуток і податку на додану вартість є помилковими, не відповідають дійсності, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню як протиправні.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримала заявлені позовні вимоги та надала пояснення згідно з наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями. Просить суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позивача заперечив і наполягає на тому, що при проведенні позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Сталева воля" та прийнятті оскаржуваних рішень Хмільницька ОДПІ діяла відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому адміністративний позов не може бути задоволений.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази, які є у справі, суд доходить висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити з огляду на таке.

Встановлено, що ТОВ "Сталева воля" як юридична особа зареєстроване Хмільницькою районною державною адміністрацією Вінницької області 17.01.2011 року (код ЄДРПОУ 37467047), взяте на податковий облік 18.01.2011 року та у спірний період було платником податку на додану вартість, податку на прибуток і податку з доходів фізичних осіб.

На виконання наказу Хмільницької ОДПІ № 180 від 09.04.2013 року та у відповідності до вимог пп. 75.1.2 п. 75.1, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України головним державним податковим ревізором-інспектором Плужником М.Г. в період з 09 по 14 квітня 2013 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "Елтіс" (код ЄРДПОУ 30782038) за період з 01.04.2012 року по 31.10.2012 року.

За результатами перевірки складено акт № 32-22-37467047 від 22.04.2013 року (том 1, а.с. 13-29), яким зроблено висновки про порушення ТОВ "Сталева воля" вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 24 518 грн., а також порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 21 083 грн. і завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за жовтень 2012 року на 2267 грн.

На підставі вказаного акту перевірки 13.05.2013 року Хмільницькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000242200 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 36 777 грн., з яких з яких 24 518 грн. основного платежу і 12 259 грн. застосовані штрафні (фінансові) санкції, № 0000252200 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 26 354 грн., з яких 21 083 грн. за основним платежем і 5271 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000262200 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ на 2267 грн. (том 1, а.с. 10-12).

Надаючи правову оцінку зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень, суд керується такими мотивами.

Як вбачається з акту № 32-22-37467047 від 22.04.2013 року, перевіркою повноти визначення витрат ТОВ "Сталева воля", що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.04.2012 року по 31.10.2012 року, встановлено їх завищення на суму 116 750 грн. при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Елтіс", в тому числі завищено вартість придбаних послуг на суму 42 125 грн. за II квартал 2012 року, на суму 6329 грн. за III квартал 2012 року і на суму 11 334 грн. за IV квартал 2012 року.

Крім того, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за аналогічний період встановлено його завищення на суму 23 350 грн. внаслідок віднесенням позивачем до його складу сум ПДВ, сплаченого у зв'язку з придбанням в ТОВ "Елтіс" послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, в тому числі за квітень 2012 року в сумі 3100 грн., за травень 2012 року в сумі 2033 грн., за червень 2012 року в сумі 3292 грн., за липень 2012 року в сумі 4450 грн., за серпень 2012 року в сумі 4758 грн., за вересень 2012 року в сумі 3450 грн. та за жовтень 2012 року в сумі 2267 грн.

При цьому, як стверджує контролюючий орган, господарські операції між ТОВ "Сталева воля" і ТОВ "Елтіс" фактично не відбулися, є безтоварними, а показники податкової звітності сформовані позивачем на підставі нікчемних правочинів, які були укладені без мети настання реальних наслідків та з істотним порушенням вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України. Крім того, у ході перевірки не надано документів, які б підтверджували здійснення фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ "Елтіс" щодо надання останнім транспортно-експедиційних послуг.

Проте, такі висновки Хмільницької ОДПІ не відповідають обставинам справи і, на переконання суду, є помилковими.

Відповідно до п.п. 14.1.27. п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 з наступними змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником податків об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаного товару (послуг) є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

При цьому витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що протягом 2012 року ТОВ "Сталева воля" здійснювало господарську діяльність з оптової реалізації м'ясної продукції. Водночас з матеріалів справи вбачається, що її доставка покупцям позивача здійснювалася перевізником ТОВ "Елтіс", з якими підприємство перебувало у договірних правовідносинах.

Так, у період з 01.04.2012 року по 31.10.2012 року згідно з договорами-заявками на перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ "Елтіс" (перевізник) брало на себе зобов'язання з доставки довіреного йому ТОВ "Сталева воля" (замовник) вантажу (м'ясопродуктів) з місця відправлення до пункту призначення, а замовник у свою чергу зобов'язувався проводити безготівкову оплату наданих йому транспортно-експедиційних послуг (том 1, а.с. 55-94).

Всього за вищевказаний період позивач отримав від ТОВ "Елтіс" послуг з перевезення вантажів на загальну суму 140 100 грн., в тому числі ПДВ - 23 350 грн.

Реальність відповідних господарських операцій повністю підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку, які надані суду та долучені до матеріалів справи, зокрема актами здачі-приймання робіт (надання послуг) (том 1, а.с. 95-134), податковими накладними (том 1, а.с. 135-174), товарно-транспортними накладними (том 1, а.с. 175-216), рахунками-фактурами (том 1, а.с. 175-250, том 2 а.с. 1-6), виписками з банківського рахунку позивача про перерахування перевізнику коштів як сплату за надані транспортні послуги (том 2, а.с. 7-43), додатковими документами (договорами, видатковими, товарно-транспортними накладними) на підтвердження факту постачання позивачем м'ясної продукції своїм контрагентам-покупцям (том 2, а.с. 44-65).

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Водночас необхідно зазначити, що документи та інші дані, які спростовують реальність здійснення господарських операцій, що відображені в податковому обліку, повинні оцінюватись з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, змісту послуг, що надаються, тощо, а сама по собі наявність чи відсутність окремих документів та помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Натомість відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також ним не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Сам акт перевірки не містить документального підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо безтоварності операцій суперечать первинним бухгалтерським документам підприємства та під час розгляду справи не підтвердилися.

Крім того, відповідно до ст. 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу вимог частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Інших підстав визнання правочину нікчемним чинне законодавство не передбачає.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Виходячи з вищенаведеного суд приходить до висновку, що правочини між ТОВ "Сталева воля" та ТОВ "Елтіс" не можуть бути визнанні як нікчемні в розумінні положень статті 203 ЦК України, оскільки вони відповідають волевиявленню та внутрішній волі їх учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх зміст не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.

Отже, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди ТОВ "Сталева воля" у вигляді безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки воно ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочинів протиправного умислу при їх укладенні, відповідачем не доведено

Що стосується посилання Хмільницької ОДПІ на те, що поставка товару покупцям позивача не була супроводжена необхідними документами, які б підтверджували її реальність, суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу витрат у податковому обліку.

Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документу, які встановлені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тобто документи повинні мати ті обов'язкові реквізити, про які йшлося раніше.

Надані позивачем до перевірки документи (договори, акти виконаних робіт, видаткові і податкові накладні, банківські документи) є первинними документами у розумінні вимог статті 9 цього Закону та у своїй сукупності повністю підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій.

Відповідач ставить під сумнів правильність оформлення актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) при здійсненні операції з перевезення товарів покупцям позивача, зокрема зазначає, що у них не вказано обсяги наданих послуг в натуральному вигляді, не конкретизовано об'єм та вартість послуг, акти здачі-прийняття наданих послуг не містять інформації про фактично понесені витрати на здійснення даних послуг, відсутній розрахунок вартості послуг.

Разом із тим, суд вважає такі твердження Хмільницької ОДПІ безпідставними, оскільки у ході розгляду справи перевірено пред'явлені до перевірки акти та встановлено, що вони є первинними в розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оформлені належним чином та містять усі реквізити, на відсутності яких наголошує відповідач.

Крім того, як вже зазначалося, наявність помилки в оформленні певних документів сама собою не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків в зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Правомірність своїх висновків податковий орган обґрунтовує також актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від № 5084/7/22.10-11 від 15.03.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Елтіс" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами ПП "Транс Логістик", ПП "Росціус", ВКФ "Віта авто", ПП "Мерком", ТОВ "Мірідан", ТОВ "ТВК Рамос", ТОВ "Укрпартнер Трейд", ПП "Інтер-Транс Груп".

Оцінюючі такі доводи відповідача суд зазначає, що Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена зокрема у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року. Крім того, вона повністю узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес" АД проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Крім того судом встановлено, що акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від № 5084/7/22.10-11 від 15.03.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Елтіс" взагалі не стосується господарських взаємовідносин останнього з ТОВ "Сталева воля" і такі взаємовідносини не були предметом зустрічної звірки, що додатково вказує на безпідставність посилання відповідача на даний акт перевірки.

Крім того, постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2013 року у справі № 826/4890/13-а задоволено адміністративний позов ТОВ "Елтіс" та визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва як щодо проведення зустрічної звірки ТОВ "Елтіс", так і щодо оформлення її результатів у формі акту № 5084/7/22.10-11 від 15.03.2012 року (том 2, а.с. 66-67).

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що у спірний період позивач з дотриманням вимог податкового законодавства сформував валові витрати та включив до їх складу вартість транспортно-експедиційних послуг, придбаних у ТОВ "Елтіс", а висновки відповідача про заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на прибуток у зв'язку з нереальністю господарських операцій з цим контрагентом є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи.

Тому прийняте Хмільницькою ОДПІ податкове повідомлення-рішення № 0000242200 від 13.05.2013 року визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Перевіряючи законність віднесення ТОВ "Сталева воля" до податкового кредиту квітня-жовтня 2012 року ПДВ в сумі 23 350 грн. на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ "Елтіс" у зв'язку з придбанням послуг з перевезення вантажів, суд керується наступними мотивами.

Згідно із п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 ПК України податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, -продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, -покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Встановлено, що у період з 01.04.2012 року по 31.10.2012 року позивач сформував податковий кредит за результатами господарських операцій з ТОВ "Елтіс" по оплаті транспортно-експедиційних послуг, які заперечуються податковим органом. Проте, у ході розгляду справи реальність цих операцій повністю підтвердилася документально і визнається судом доведеною з раніше зазначених у постанові мотивів.

Податкові накладні, отримані позивачем від вказаного перевізника, відповідають вимогам податкового законодавства та видані контрагентом, який був і залишається зареєстрованим як платники ПДВ, що Хмільницькою ОДПІ під сумнів не ставиться і підтверджується документально (том 2, а.с. 68-69).

За таких обставин суд вважає безпідставним посилання відповідача в акті перевірки на неправомірність включення ТОВ "Сталева воля" до податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку із придбанням транспортних послуг у вказаного суб'єкта господарювання в сумі 23 350 грн., в тому числі за квітень 2012 року в сумі 3100 грн., за травень 2012 року в сумі 2033 грн., за червень 2012 року в сумі 3292 грн., за липень 2012 року в сумі 4450 грн., за серпень 2012 року в сумі 4758 грн., за вересень 2012 року в сумі 3450 грн. та за жовтень 2012 року в сумі 2267 грн.

З огляду на викладене суд доходить висновку про незаконність оскаржуваних податкових податкових повідомлень-рішень за №№ 0000252200 та № 0000262200 від 13.06.2013 року.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з приписів вказаної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання про наявність підстав для визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Хмільницької ОДПІ від 13.05.2013 року за №№ 0000242200, 0000252200 та 0000262200, а тому адміністративний позов ТОВ "Сталева воля" належить задовольнити у повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується судом відповідно до вимог ч.1 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 160, 162, 163, 167, 254 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області за №№ 0000242200, 0000252200, 0000262200 від 13.05.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сталева воля" (ідентифікаційний код 37467047) сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір у розмірі 653 (шістсот п'ятдесят три) грн. 98 коп. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Сало Павло Ігорович