Ухвала

від 05.11.2013 по справі 802/3359/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3359/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сталева воля" (далі - позивач) до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області - № 0000242200, № 0000252200, № 0000262200 від 13.05.2013 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.09.2013 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області за №№ 0000242200, 0000252200, 0000262200 від 13.05.2013 року.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату слухання справи повідомленні належним чином. При цьому представником позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу та клопотання про оголошення перерви в розгляді справи.

Вирішуючи клопотання представника позивача, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що податковим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "Елтіс" за період з 01.04.2012 року по 31.10.2012 року. За результатами перевірки складено акт № 32-22-37467047 від 22.04.2013 року, яким зроблено висновки про порушення позивачем вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 24 518 грн., а також порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 21 083 грн. і завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за жовтень 2012 року на 2267 грн.

На підставі вказаного акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000242200 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 36 777 грн., з яких з яких 24 518 грн. основного платежу і 12 259 грн. застосовані штрафні (фінансові) санкції, № 0000252200 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 26 354 грн., з яких 21 083 грн. за основним платежем і 5271 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000262200 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ на 2267 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на прибуток у зв'язку з нереальністю господарських операцій з цим контрагентом є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

З матеріалів справи слідує, що підставою для прийняття оскаржуваних рішень є господарські операції з контрагентом позивача ТОВ "Елтіс".

Так податковим органом встановлено завищення на суму 116 750 грн. при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Елтіс", в тому числі завищено вартість придбаних послуг на суму 42 125 грн. за II квартал 2012 року, на суму 6329 грн. за III квартал 2012 року і на суму 11 334 грн. за IV квартал 2012 року.

Крім того, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за аналогічний період встановлено його завищення на суму 23 350 грн. внаслідок віднесенням позивачем до його складу сум ПДВ, сплаченого у зв'язку з придбанням в ТОВ "Елтіс" послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, в тому числі за квітень 2012 року в сумі 3100 грн., за травень 2012 року в сумі 2033 грн., за червень 2012 року в сумі 3292 грн., за липень 2012 року в сумі 4450 грн., за серпень 2012 року в сумі 4758 грн., за вересень 2012 року в сумі 3450 грн. та за жовтень 2012 року в сумі 2267 грн.

При цьому, як стверджує контролюючий орган, господарські операції між ТОВ "Сталева воля" і ТОВ "Елтіс" фактично не відбулися, є безтоварними, а показники податкової звітності сформовані позивачем на підставі нікчемних правочинів, які були укладені без мети настання реальних наслідків та з істотним порушенням вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України.

Крім того, у ході перевірки не надано документів, які б підтверджували здійснення фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ "Елтіс" щодо надання останнім транспортно-експедиційних послуг.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, протягом 2012 року позивач здійснював господарську діяльність з оптової реалізації м'ясної продукції. Доставку покупцям позивача здійснювалася перевізником ТОВ "Елтіс", з якими підприємство перебувало у договірних правовідносинах. Так, у період з 01.04.2012 року по 31.10.2012 року згідно з договорами-заявками на перевезення вантажів автомобільним транспортом ТОВ "Елтіс" (перевізник) брало на себе зобов'язання з доставки довіреного позивачем вантажу з місця відправлення до пункту призначення, а замовник у свою чергу зобов'язувався проводити безготівкову оплату наданих йому транспортно-експедиційних послуг. Всього за вищевказаний період позивач отримав від ТОВ "Елтіс" послуг з перевезення вантажів на загальну суму 140 100 грн., в тому числі ПДВ - 23 350 грн.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником податків об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаного товару (послуг) є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

При цьому витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В обґрунтування позовних вимог та реальності господарських операцій позивачем до матеріалів справи надано низку документів первинного обліку, а саме: акти здачі-приймання робіт (надання послуг), податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, виписки з банківського рахунку позивача про перерахування перевізнику коштів як сплату за надані транспортні послуги, а також, додаткові документи на підтвердження факту постачання позивачем м'ясної продукції своїм контрагентам-покупцям. Наведені документи оформлені належним чином та відповідають вимогам 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України".

Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дають підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.

З приводу посилань відповідача, що до перевірки не надано товарно-транспортні накладні на надано, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах містяться товарно-транспортні накладні.

Щодо посилань відповідача на те, що правочини позивача не спричиняють реального настання правових наслідків, колегія суддів вважає необґрунтованими, так як з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема частину першу статті 203 викладено у новій редакції та доповнено частиною третьою статтю 228. Так, із набуттям чинності зазначеними змінами, податкові органи не повинні посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань.

За таких умов, органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів, які, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Відтак, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача щодо нікчемності укладених договорів, оскільки це не є предметом розгляду справи щодо визначення податковим органом сум податкових зобов'язань.

Щодо посилань відповідача про відсутність ТОВ "ЕЛТІС" за місцезнаходження колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірний період позивач з дотриманням вимог податкового законодавства сформував валові витрати та включив до їх складу вартість транспортно-експедиційних послуг, придбаних у ТОВ "Елтіс", а висновки відповідача про заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на прибуток у зв'язку з нереальністю господарських операцій з цим контрагентом є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи. З огляду на викладене, прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення № 0000242200 від 13.05.2013 року правильно визнано протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Щодо податкових повідомлень-рішень за № № 0000252200 та № 0000262200 від 13.06.2013 року, за якими податковий орган дійшов висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку із придбанням транспортних послуг у ТОВ "Елтіс" в сумі 23 350 грн., в тому числі за квітень 2012 року в сумі 3100 грн., за травень 2012 року в сумі 2033 грн., за червень 2012 року в сумі 3292 грн., за липень 2012 року в сумі 4450 грн., за серпень 2012 року в сумі 4758 грн., за вересень 2012 року в сумі 3450 грн. та за жовтень 2012 року в сумі 2267 грн.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень також, з огляду на таке.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Як вже встановлено позивач сформував податковий кредит за результатами господарських операцій з ТОВ "Елтіс" по оплаті транспортно-експедиційних послуг, які заперечуються податковим органом. Проте, у ході розгляду справи реальність цих операцій повністю підтвердилася документально і визнається доведеною.

Податкові накладні, отримані позивачем відповідають вимогам податкового законодавства та видані контрагентом, який був і залишається зареєстрованим як платники ПДВ, що Хмільницькою ОДПІ під сумнів не ставиться і підтверджується документально. Крім того, правильність заповнення податкових накладних відповідачем не заперечується.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновки податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а тому суд І інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення , а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.