Рішення

від 05.07.2006 по справі 20-7/130

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем

України

РІШЕННЯ

"05" липня 2006 р.

справа № 20-7/130

За позовом:          Приватного підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1)

до 

відповідача:          Фонду

комунального майна Севастопольської міської ради

(99011, м. Севастополь, вул.

Леніна, 2)

третя особа,

яка не          Державне комунальне

підприємство “Бюро технічної

заявляє самостійних          інвентаризації та державної

реєстрації об'єктів нерухомого

вимог на предмет спору          майна м. Севастополя”

на стороні відповідача          (99040, м. Севастополь, вул.

Хрустальова, 83)

про          - визнання права власності на

нежитлове приміщення по адресі: АДРЕСА_2;

- “призначення проведення

незалежної оцінки ринкової вартості вбудованого приміщення по адресі: АДРЕСА_2,

загальною площею 13,8м2, яке знаходиться на першому поверсі будинку, для

визначення долі комунальної власності в ринковій власності об'єкту з

поліпшеннями, її проведення доручити інституту ім. Бокаріуса”;

- “зобов'язати ДКП “БТІ та ДРОНМ м.

Севастополя” видати свідоцтво про право власності на нежитлове вбудоване

приміщення по адресі: АДРЕСА_2, загальною площею 13,8м2, яке знаходиться на

першому поверсі будинку”;

Суддя: Г.П.

Ілюхіна

Представники:

Від позивача:          ОСОБА_2,

довіреність б/н від 25.10.05;

Від відповідача:          Сарахман С.О., довіреність б/н від

13.06.2006;

Від третьої особи:          не з'явився;

Суть спору:

Приватний підприємець ОСОБА_1

звернувся з позовними вимогами до Фонду комунального майна Севастопольської

міської ради, зазначивши третю особу: Державне комунальне підприємство “Бюро

технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна м.

Севастополя”, про:

-          визнання права власності на нежитлове

приміщення по адресі: АДРЕСА_2;

-          “ призначення проведення незалежної

оцінки ринкової вартості вбудованого приміщення по адресі: АДРЕСА_2, загальною

площею 13,8м2, яке знаходиться на першому поверсі будинку, для визначення долі

комунальної власності в ринковій власності об'єкту з поліпшеннями, її

проведення доручити інституту ім. Бокаріуса”;

-          “зобов'язати ДКП “БТІ та ДРОНМ в м.

Севастополі” видати свідоцтво про право власності на нежитлове вбудоване

приміщення по адресі: АДРЕСА_2, загальною площею 13,8м2, яке знаходиться на

першому поверсі будинку”,

з посиланням на ст.ст.16, 355, 365,

386, ч.4 ст.778 Цивільного кодексу України.

01.06.2006 ухвалою суду до участі у

справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на

предмет спору на стороні відповідача Державне комунальне підприємство “Бюро

технічної інвентаризації та державної реєстрації

об'єктів нерухомого майна м. Севастополя”, так

як рішення по справі може вплинути на його права та обов'язки щодо однієї зі

сторін (т.1 а.с.1-2).

Відповідач в відзиві на позов (вх.НОМЕР_1)

позовні вимоги не визнав по мотивам, викладеним в ньому, основні з яких

полягають в тому, що між СПД - фізичною особою ОСОБА_1 та Управлінням з питань

майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації

укладено договір оренди комунального майна НОМЕР_2, згідно з яким позивачу

передавалось в оренду вбудоване приміщення, загальною площею 11,8м2,

по АДРЕСА_2, строком до 19.05.2008; відповідно до ст.1 Закону України “Про

оренду державного та комунального майна” правовідносини, що виникають у зв'язку

з орендою комунального майна підлягають регулюванню цим законом; норми

Цивільного кодексу України, що регулюють відносини найму (оренди) є загальними

та підлягають застосуванню в частині, що не суперечить спеціальному закону

-Закону України “Про оренду державного та комунального майна”; цей закон не

передбачає припинення права комунальної власності на об'єкт у випадку

проведення невід'ємних поліпшень; позивач виконав ремонтні роботи, проведення

невід'ємних поліпшень - це право, а не зобов'язання орендаря, орендар діяв на

свій розсуд, коли проводив ці поліпшення; відповідно до ст.27 Закону України

“Про оренду державного та комунального майна”, орендар має право залишити за

собою проведенні ним поліпшення орендованого приміщення, здійснені за рахунок

власних коштів, якщо вони можуть бути відділені від майна без заподіяння йому

шкоди; якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця

поліпшення орендованого майна, яке неможливо відділити від майна без заподіяння

йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому вказані кошти, якщо

інше не встановлено договором оренди; вважає, що проведення поліпшення та

реконструкції об'єкту оренди не призводить до припинення права комунальної

власності; позивач не надав доказів в обґрунтування своїх тверджень про те, що

ним створено нову річ, цей об'єкт, як був вбудованим не житловим приміщенням,

так ним і залишився, з посиланням на Закон України “Про оренду державного та

комунального майна”, Закон України “Про власність” (т.2 а.с.47-48).

Третя особа в відзиві (вх.НОМЕР_3)

повідомила, що на житловий будинок АДРЕСА_2 в цілому зареєстровано право

комунальної власності за місцевою Радою, про що видано реєстраційне посвідчення

від 28.03.1997, в Акті прийняття в експлуатацію реконструкції об'єкту

замовником вказано орендодавця: Управління з питань майна комунальної власності

Севастопольської міської державної адміністрації; вважає, що реєстрація об'єкту

після реконструкції також повинна реєструватись за територіальною громадою в

особі Севастопольської міської Ради; просить розглянути справу без участі його

представників (т.2 а.с.44-46).

Позивач заявив клопотання про

долучення до матеріалів справи для припинення права особи на долю в сумісному

майні, доказів перерахування на депозит суду суми 19257,00грн. вартості долі

комунальної власності згідно оціночної вартості об'єкту, що належить

відповідачу -платіжне доручення НОМЕР_4(т.2 а.с.55-57).

Суд клопотання задовольнив.

В судовому засіданні оголошувалася

перерва в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи,

дослідивши надані докази, вислухавши представників сторін, суд, -

в с т а н о в

и в

01.07.2003 між позивачем та

Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної

адміністрації, правонаступником якого є Фонд комунального майна

Севастопольської міської Ради відповідно до рішення Севастопольської міської

Ради НОМЕР_5 (т.2 а.с. 50-53), укладено Договір НОМЕР_2 оренди нерухомого

майна, предметом якого є оренда нерухомого майна вбудованого приміщення,

загальною площею 11,8м2, яке розташоване  на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_2, що

знаходиться на балансі РЕП № 3, вартістю 17866,00грн. для використання під

магазин непродовольчих товарів.

Договором встановлено, що передача

майна в оренду не спричиняє передачі орендарю права власності на це майно.

Власником орендованого майна залишається міська Рада, а орендар користується

ним протягом строку оренди (п.2.1 Договору).

Всі поліпшення об'єкту оренди, які

можуть бути відокремлені без заподіяння шкоди об'єкту, є власністю орендаря.

Вартість поліпшень об'єкту оренди, виконаних орендарем за рахунок власних

коштів, які не можуть бути відокремлені від об'єкту оренди без заподіяння йому

шкоди, відшкодуванню орендарю орендодавцем не підлягають (п.2.6. Договору).

Орендар зобов'язується прийняти

об'єкт оренди у орендодавця та користуватися об'єктом оренди відповідно до його

призначення, згідно з умовами Договору, для організації та розміщення магазину

непродовольчих товарів; своїми силами та за свій рахунок здійснювати поточний

та капітальний ремонт об'єкту оренди, профілактичні огляди та поновлюючи

ремонти інженерного обладнання об'єкту оренди, що забезпечує життєдіяльність

об'єкту при обов'язковому узгодженні з орендодавцем. (п.п.4.3., 4.8. Договору).

Орендар має право за згодою  орендодавця здійснити реконструкцію,

розширення, технічне переобладнання орендованого майна (п.5.2. Договору) (т.1

а.с.19-21).

Право власності на об'єкт оренди

зареєстровано за місцевою Радою (т.2 а.с.46).

04.08.2003 Протоколом узгодження

змін до Договору виключено п.2.6. Договору (т.1 а.с.23).

04.09.2003 Протоколом узгодження

змін до Договору змінені платіжні та банківські реквізити отримувача орендної

плати (т.1 а.с.24).

09.03.2006 Протоколом узгодження змін

внесені зміни до п.п.1.1., 2.2., 3.1., 3.2. Договору: збільшена орендна плата

за орендоване приміщення у зв'язку зі зміною вартості об'єкту оренди, яка

складає 39675,00грн. до 412,41грн. щомісячно (т.1 а.с.25-27).

26.03.2004 Наказом НОМЕР_6 надано

дозвіл на проведення реконструкції нежитлового приміщення згідно

проектно-кошторисної документації на суму 22469,00грн. (т.1 а.с.28).

17.03.2006 Наказом НОМЕР_7

узгоджена сума обсягу невідокремлених поліпшень в сумі 20418,00грн. (т.1

а.с.29).

01.02.2006 в Акті державної

приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією

нежитлового приміщення, замовником вказані орендар та орендодавець (т.1

а.с.30-33).

01.02.2006 розпорядженням

Севастопольської міської державної адміністрації НОМЕР_8 затверджено

вищезазначений Акт державної приймальної комісії (т.1 а.с.34).

Спір виник у зв'язку з тим, що

орендар здійснивши за згодою орендодавця реконструкцію та поліпшення

орендованого майна, оцінивши вартість витрат на поліпшення на суму

20418,00грн., вважає себе співвласником долі в орендованому майні в розмірі

51,46%, самостійно визнав та надав орендованому майну статус спільного майна;

вважає долю територіальної громади м. Севастополя в розмірі 48,54% вартістю

19257,00грн. незначною, у зв'язку з чим її виділити неможливо в натурі, майно

неділиме, сумісне володіння і використання неможливе, тому можливо в судовому

порядку припинити право на долю в спільному майні територіальної громади м.

Севастополя на його користь, так як вважає, що у Фонду комунального майна

Севастопольської міської Ради відсутні правові підстави для володіння та

користування сумісним майном, позивач вважає, що відповідач не приймає участі в

володінні, користуванні та утриманні майна, з чим він не згоден; вважає себе

позбавленим права розпоряджатися майном, так як є співвласник; обґрунтував

припинення права на долю в об'єкті, тим, що це не заподіє суттєвої шкоди

інтересам відповідача, так як відповідач здає майно в оренду, не потребує в

його безпосередньому використанні, отримає компенсацію вартості його долі;

об'єкт займає незначне місце в масі комунальної власності, яка знаходиться в

розпорядженні відповідача.

Відповідач вважає, що поліпшення

орендованого майна не змінює його статусу, місцева Рада не приймала рішень

пов'язаних з відчуженням в будь-якій формі спірного майна; об'єкт до

реконструкції і після є вбудованим нерухомим майном, ніяка нова річ не

створена.

Правовідносини сторін регулюються

статтями 7, 13, 41, 140, 142, 143, 146 Конституції України, статтею 1 Першого

протоколу до Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини

1950 року, статтею 13 Цивільного кодексу України, статтями 1, 27 Закону України

“Про оренду державного та комунального майна”, статтею 4 Закону України “Про

власність”.

Відповідно до статей 7, 13, 41,

140, 142, 143, 146 Конституції України, в Україні визнається і гарантується

місцеве самоврядування.

Держава забезпечує захист прав усіх

суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Кожен має право володіти,

користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї

інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності

набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх

потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності

відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно

позбавлений права власності.

Місцеве самоврядування здійснюється

територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так

і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх

виконавчі органи.

Матеріальною і фінансовою основою

місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів,

інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад

сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності,

що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади села, селища,

міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування

управляють майном, що є в комунальній власності.

Статтею 13 Цивільного кодексу

України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй

договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа

зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб,

завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що

вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в

інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа

повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Статтями 1, 27 Закону України “Про

оренду державного та комунального майна” встановлено, що цей Закон регулює,

зокрема, організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна

державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що

належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі

- підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між

орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна,

майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній

власності.

Орендар вправі залишити за собою

проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів,

якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди.

Якщо орендар за рахунок власних

коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які

неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний

компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень

вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку,

яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором

оренди.

Вартість поліпшень орендованого

майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без

шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Згідно зі статтею 4 Закону України

“Про власність” власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається

належним йому майном.

Власник має право вчиняти щодо

свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати

майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності,

зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а

також у довірчу власність іншим особам.

Всім власникам забезпечуються рівні

умови здійснення своїх прав.

Держава безпосередньо не

втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.

Посилання позивача на статті 183,

355, 366, 386, 778 Цивільного кодексу України безпідставне тому, що при

реконструкції не створена нова річ і правовідносини сторін регулюються

спеціальним законом: Законом України “Про оренду державного та комунального

майна”, а не нормами Цивільного кодексу України.

Правовий режим власності, порядок і

умови набуття та припинення права власності визначаються законами.

Одним зі способів зміни форми

власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження майна, що є

державною чи комунальною власністю.

Позивачем не надано докази, що

підтверджують вибуття спірного об'єкту нерухомості з комунальної власності та

не доведено право власності на цей об'єкт з огляду на неподання ним відповідних

правовстановлюючих документів.

Відповідно до статті 60 Закону

України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування

від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють правомочності щодо

володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності,

в тому числі вирішують питання їхнього відчуження.

Місцеві Ради є органами, які

здійснюють функції щодо розпорядження комунальною власністю, Фонд комунального

майна Севастопольської міської Ради не є органом, в компетенцію якого входить

функція розпорядження комунальною власністю.

Позовні вимоги та їх підстави

суперечать статтям 21, 25 Закону України “Про власність”, які встановлюють

підстави виникнення права власності, та вимогам статті 15 Закону України “Про

приватизацію державного майна”, статті 3 Закону України “Про приватизацію

невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, де зазначено, що

способами набуття права у власність державного та комунального майна є виключно

викуп, продаж на аукціоні та за конкурсом такого майна, що позивачем здійснено не

було.

Аналогічна правова позиція

викладена в Постанові Верховного Суду України від 31.05.2005 по справі №

10/355.

Позивач не надав рішення суду, яким

визнано право спільної часткової власності на спірний об'єкт та про визнання

частки, яка належить позивачу.

Власник майна не приймав будь-яких

рішень стосовно відчуження орендованого майна, тому орендар не набув права

власності на нерухоме майно.

Здача майна в оренду не веде до

передачі права власності на це майно.

Вимоги позивача суперечать межам

здійснення цивільних права, що передбачені статтею 13 Цивільного кодексу

України.

Позивачем невірно також визначено

відповідача, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради не може бути

відповідачем по вказаним вимогам, так як не є власником цього майна, що є

самостійною підставою для відмови в позові.

Достатніх підстав для залучення

іншого відповідача чи заміни неналежного відповідача суд при викладених

обставинах не вбачає. Крім того, це є правом, а не обов'язком суду.

Власником майна є територіальна

громада м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради.

Позивач не є ні власником, ні

співвласником майна, а є його орендарем.

Фонду комунального майна

Севастопольської міської Ради відповідно до рішення Севастопольської міської

Ради  ХХІV скликання ХХІ сесії від

31.01.2006 № 4657 з 31.01.2006 делеговані повноваження Ради пов'язані з

управлінням комунальним майном.

Позивач не надав рішення суду, що

набрало законної сили, яким було б припинено право власності на об'єкт

територіальної громади в особі Севастопольської міської Ради.

Все вищеперелічене дає суду право

для висновку, що позивач невірно визначив відповідача по справі.

Підстав для його заміни належним

відповідачем або для залучення іншого відповідача при викладених обставинах,

суд не вбачає.

Крім того, стаття 24 Господарського

процесуального кодексу України в цій частині містить норму про право суду, а не

обов'язок вчинення цієї дії.

Одним з принципів процесуального

судочинства Європейського суду по Конвенції про захист про захист прав людини

та основних свобод 1950 року, є наступне: тягар доказування лежить на тому, хто

стверджує, а не заперечує.

Відповідно до статей 33, 34

Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна  довести 

ті  обставини,  на 

які  вона посилається як на підставу

своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та

іншими учасниками судового процесу.

Господарський   суд 

приймає  тільки  ті 

докази,  які  мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до

законодавства повинні бути  підтверджені  певними 

засобами  доказування, не можуть

підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вимога до ДКП “БТІ та ДРОНМ м.

Севастополя” заявлена позивачем без залучення його відповідачем по справі. Крім

того, в його компетенцію не входить видача свідоцтв про право власності.

Ця організація є лише органом, який

здійснює державну реєстрацію права власності на підставі правовстановлюючих

документів, зазначених в Переліку (додаток № 1 до п.2.1. Тимчасового положення

про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5,

зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445),

виданих іншими органами.

Свідоцтво про право власності не

може бути предметом спору, видається органом місцевого самоврядування або

уповноваженим ним органом: Фондом комунального майна Севастопольської міської

Ради, при зверненні з заявою про оформлення права власності з наданням

відповідних правовстановлюючих документів.

Доводи, мотиви, міркування та

припущення позивача не можуть бути підставою для задоволення позову, суперечать

діючому законодавству України та міжнародним договорам, до яких приєдналась

Україна, зокрема статті 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про

захист прав і основних свобод людини 1950 року, згідно з якою, кожна фізична

або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути

позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах,

передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Попередні положення, однак, ніяким

чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку,

необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до

загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи

штрафів.

Заперечення та доводи відповідача

заслуговують на увагу й приймаються судом.

Все вищеперелічене дає суду право

для висновку про безпідставність, незаконність позовних вимог та правомірність

заперечень відповідача.

На підставі викладеного, керуючись

статтями 7, 13, 41, 140, 142, 143, 146 Конституції України, статтею 1 Першого

протоколу до Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини

1950 року, статтею 13 Цивільного кодексу України, статтями 1, 27 Закону України

“Про оренду державного та комунального майна”, статтею 4 Закону України “Про

власність”, статтею 60 Закону України “Про місцеве самоврядування України”,

статтями 22, 24, 33-34, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу

України,  суд, -

Вирішив:

1.          В задоволенні позовних вимог

відмовити повністю.

2.          Повернути

приватному підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_9, р/р

НОМЕР_10 в СФ “Приватбанк”, МФО 324935) суму 19257,00грн., внесену на

депозит суду 05.07.2006 платіжним дорученням № 321.

Суддя                                                                               

Г.П. Ілюхіна

Рішення оформлено і підписано

в порядку статті 84 ГПК України

07.07.2006.