Постанова

від 24.09.2013 по справі 911/1668/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2013 р. Справа№ 911/1668/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Міжнародний Авіаційний Центр Підготовки"

на рішення господарського суду Київської області від 27.06.2013р.

у справі № 911/1668/13 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Міжнародний Авіаційний Центр Підготовки"

до Приватного акціонерного товариства ,,Авіакомпанія Авіалінії України"

про стягнення 135 910,65 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Міжнародний Авіаційний Центр Підготовки" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства ,,Авіакомпанія Авіалінії України" (далі - відповідач) про стягнення 135 910,65 грн. на підставі мирової угоди, укладеної з боржником у справі про банкрутство.

Рішенням господарського суду Київської області від 27.06.2012р. у справі № 911/1668/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства ,,Авіакомпанія Авіалінії України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Міжнародний Авіаційний Центр Підготовки" 27 729,27 грн. основної заборгованості та 554,58 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на доведеність факту невиконання відповідачем умов мирової угоди від 29.09.2005р., затвердженої ухвалою господарського суду Київської області від 13.10.2005р. у справі № 138/14б-04 і дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення грошових коштів, строк оплати яких настав відповідно до умов мирової угоди, відмовивши в задоволенні решти позовних вимог.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Київської області від 27.06.2013р. у справі № 911/1668/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок неповного з'ясування обставин справи. Також, скаржник вказує на те, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не надав оцінки тій обставині, що в даних правовідносинах має застосуватись аналогія закону, оскільки має місце недостатнє правове регулювання питання щодо часткового невиконання умов мирової угоди, затвердженої в справі про банкрутство.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у справі на 24.09.2013р.

В судовому засіданні 24.09.2013р. представники позивача апеляційну скаргу підтримали, представник відповідача не з'явився, хоча повідомлявся про час та місце розгляду скарги своєчасно та належним чином ухвалою суду від 25.07.2013р.

Заяв про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Представники позивача в судовому засіданні висловили думку про можливість слухання справи у відсутності представника відповідача, в зв'язку з цим колегія суддів, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд за наявними у ній матеріалами.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Київської області від 09.02.2005р. у справі № 138/14б-04 Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Міжнародний Авіаційний Центр Підготовки" визнано конкурсним кредитором Відкритого акціонерного товариства ,,Авіакомпанія Авіалінії України", яке перейменовано на Приватне акціонерне товариство ,,Авіакомпанія Авіалінії України", з вимогами в розмірі 135 910,65 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.10.2005р. у справі № 138/14б-04 затверджено мирову угоду від 29.09.2005р., укладену між кредиторами і боржником, провадження у справі припинено. Зазначена ухвала в апеляційному або касаційному порядку не оскаржувалась, мирова угода є чинною, оскільки у судовому порядку не була розірвана і не визнана недійсною.

Згідно умов мирової угоди від 29.09.2005 (додаток № 4 до мирової угоди по справі № 138/14б-04), затвердженої судом, Відкрите акціонерне товариство ,,Авіакомпанія Авіалінії України" взяло на себе зобов'язання погасити кредиторські вимоги четвертої черги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Міжнародний Авіаційний Центр Підготовки" в сумі 135 910,65 грн. наступним чином: 27 729,27 грн. - до 14.10.2012; 36 048,05 грн. - до 14.10.2013; 44 366,83 грн. - до 14.10.2014; 27 766,51 грн. - до 14.10.2015.

Як стверджує позивач, відповідач зобов'язань за мировою угодою не виконав у строк, що визначений для здійснення першого платежу, відповідну частину заборгованості не сплатив, в зв'язку з чим заявлено позовні вимоги про стягнення всієї суми заборгованості, що визначена мировою угодою в розмірі 135 910,65 грн.

Позивачем на адреси відповідача надіслано вимогу від 23.10.2012р. щодо сплати коштів за мировою угодою у розмірі 27 729,27 грн., які мали бути сплачені до 14.10.2012р., яка залишилась без задоволення.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано довідку від 22.05.2013р. з переліком рахунків, що відкриті ним у банківських установах і на які могли бути перераховані кошти відповідачем та довідки з банківських установ, в яких відкрито рахунки позивача від 20.05.2013р. вих. № 34,6,0-05/174 та від 18.05.2013 № 12114/01 про те, що грошові кошти від відповідача на рахунки позивача не надходили.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин та доказів колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог у даній справі, враховуючи таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, до правовідносин сторін підлягає застосуванню редакція Закону України ,,Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що діяла на час затвердження мирової угоди ухвалою господарського суду Київської області від 13.10.2005р. у справі № 138/14б-04, враховуючи положення пункту 1-1 розділу X ,,Прикінцеві та перехідні положення" чинної редакції Закону України ,,Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч. ст. 35 Закону України ,,Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону, чинній на момент затвердження мирової угоди) визначено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін.

Статтею 37 даного Закону обумовлено, що мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Згідно ч.5 ст.38 Закону з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами цієї мирової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник не виконав зобов'язання перед позивачем щодо сплати коштів в розмірі 27 729,27 грн. в строк до 14.10.2012р., тому, враховуючи, що мирова угода одночасно є і правочином і судовою процедурою у справі про банкрутство, позивач обґрунтовано звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього заборгованості з підстав невиконання відповідачем зобов'язань за мировою угодою.

Зокрема, ч. 8 ст. 39 Закону визначено, що у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'являти свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою. Вказане положення Закону також закріплено в п. 9 мирової угоди від 29.09.2005р. у справі господарського суду Київської області № 138/14б-04.

Вказана норма передбачає, що при зверненні з вимогами про стягнення боргу у разі невиконання боржником мирової угоди, до уваги беруться лише обставини, які з'явилися після затвердження господарським судом мирової угоди в процедурі банкрутства. Кредитор не повинен доказувати наявність грошового зобов'язання, що існувало до затвердження мирової угоди.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

З огляду на зазначені положення законодавства, відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості визначеної мировою угодою, колегія суддів дійшла висновку про правомірність задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів в розмірі 27 729,27 грн., строк сплати яких настав 14.10.2012р.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначає, що при винесенні рішення, судом першої інстанції не було враховано те, що будь - яке невиконання умов мирової угоди має правовим наслідком виникнення у кредитора права стягнення всієї суми заборгованості, визнаної боржником та відображеної у мировій угоді.

Колегія суддів вважає дане твердження необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону і умовам мирової угоди з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами мирової угоди (додаток № 4 від 29.09.2005р.) чітко обумовлені строки погашення заборгованості. З огляду на матеріали справи, відповідачем порушено виконання зобов'язання в частині сплати грошових коштів в розмірі 27 729,27 грн., однак строк виконання зобов'язання щодо сплати грошових коштів в розмірі 36 048,05 грн. визначено умовами мирової угоди до 14.10.2013р., 44 366,83 грн. до 14.10.2014р., 27 766,51 грн. до 14.10.2015р., тобто строк виконання не настав.

З огляду на положення ст. 37 Закону України ,,Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону, чинній на момент затвердження мирової угоди), умови мирової угоди, якою затверджено графік погашення заборгованості, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що заборгованість, узгоджена мировою угодою підлягає сплаті у зазначеній угодою сумі та на умовах цієї мирової угоди, оскільки вона є чинною і обов'язковою для виконання.

За таких обставин, оскільки строк погашення грошових коштів в розмірі 108 181,39 грн. заявлених позивачем до стягнення не настав, вказана позовна вимога задоволенню не підлягає, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Колегія суддів також вважає, що доводи позивача про необхідність застосування до даних правовідносин аналогії закону, зокрема положень глави 71 ЦК України, що регулюють правовідносини позики є хибними, та такими що суперечать нормам чинного законодавства, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), оскільки аналогія закону застосовується у тому випадку, якщо є прогалина в правовому регулюванні відповідних відносин.

При аналогії закону застосовується норма, що регулює подібні правовідносини. При цьому необхідно довести, що саме на підставі цього принципу повинні бути врегульовані відповідні відносини.

Однак, спірні правовідносини, що регулюють питання, які виникають при невиконанні умов мирової угоди, укладеної в справі про банкрутство чітко врегульовані Законом України ,,Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону, чинній на момент затвердження мирової угоди), що унеможливлює застосування аналогії закону.

Інших доказів, які б надавали можливість дійти висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не подано.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими з підстав наведених вище, а тому колегією суддів відхиляються.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення господарського суду Київської області від 27.06.2013р. у справі № 911/1668/13, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення є законним, обґрунтованим та відповідає обставинам справи. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Міжнародний Авіаційний Центр Підготовки" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 27.06.2013р. у справі № 911/1668/13 без змін.

2. Матеріали справи №911/1668/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Агрикова О.В.

Чорногуз М.Г.

Повний текст складено та підписано 26.09.2013р.