Постанова

від 18.09.2013 по справі 820/7513/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

18 вересня 2013 р. справа № 2а- 820/7513/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

за участі

позивача - Дмитренко І.В.

відповідача - Буряківський О.В.,Гужовська О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Світло Шахтаря"

до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування рішень,-

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Світло Шахтаря» в порядку адміністративного судочинства висунув до суду вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача, Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, №0000732212 від 15.08.2013р., №0000742212 від 15.08.2013р., №0000752212 від 15.08.2013р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не вчиняв податкових правопорушень, про які згадується в акті від 29.07.2013 року № 2701/22.1-07/33206228, викладені в даному акті судження податкового органу є помилковими, адже не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених господарських операцій. Посилаючись на викладені вище доводи, позивач просив суд ухвалити рішення про задоволення заявлених вимог.

Відповідач, Західна ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що викладені в акті від 29.07.2013 року № 2701/22.1-07/33206228 судження ОДПІ про вчинення платником податків податкових правопорушень є правильними та вірними. Посилаючись на викладені вище доводи, позивач просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні заявлених вимог.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що з 10.06.2013 р. по 23.07.2013 р. Західною ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «НВО «Світло Шахтаря» (ідентифікаційний код - 33206228) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період 01.04.2011р.-31.12.2012р., валютного законодавства за період 01.04.2011р.-30.06.2013 р.

Результати перевірки оформлені актом № 2701/22.1-07/33206228 від 29.07.2013 року, в якому викладені судження податкового органу про вчинення платником податків низки податкових правопорушень, а саме: про порушення п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України, п.п.1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств" по взаємовідносинам з резидентом Республіки Білорусь - ТЧУП «Белуглепромкомплект» за рахунок експортування товару (шрот соняшниковий) цінами, що є нижчими за звичайні ціни; про порушення п.144.1 ст.144, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України за рахунок неправомірного віднесення на збільшення витрат з податку на прибуток та збільшення податкового кредиту з ПДВ тих видатків та сплати ПДВ, котрі були понесені у взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «Аркада - Т» (ідентифікаційний код - 33676769), ТОВ «ПРОФСТРОЙ» (ідентифікаційний код - 31301099), ТОВ «Остекс систем груп» (ідентифікаційний код - 37761689 ), ТОВ «Металіка - 3» (ідентифікаційний код - 37094765 ) за господарськими операціями, що в дійсності не відбулись, тобто мають ознаки нікчемних; порушення п.п.14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.138.10.2 п.138.10 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України за рахунок неправомірного завищення витрат з податку на прибуток на суму видатків за договорами добровільного страхування комерційних ризиків.

15.08.2013 р. з посиланням на даний акт ОДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення №0000732212 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 759.464 грн. (основний платіж - 689.151,00 грн., штраф - 70.313,00 грн.), №0000742212 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 217.003,00грн. (основний платіж - 173.602,00 грн., штраф - 43.401,00грн.) та №0000752212 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 91.584,00грн. (основний платіж - 61.056,00 грн., штраф - 30.528,00грн.).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті № 2701/22.1-07/33206228 від 29.07.2013 року, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

По епізоду взаємовідносин з ТЧУП «Белуглепромкомплект»

Як з'ясовано судом, між позивачем, ТОВ НВО «Світло Шахтаря» (у якості продавця) та ТЧУП «Белуглепромкомплект» (у якості покупця; резидент Республіки Білорусь) було укладено зовнішньоекономічні контракти № 420110 від 10.01.2012 р. та № 420227 від 27.02.2012 р. на експорт шроту соняшникового.

Згідно з викладеним в акті № 2701/22.1-07/33206228 від 29.07.2013 року судженням суб'єкта владних повноважень позивач при виконанні зобов'язань за переліченими контрактами здійснював поставку товару на експорт за ціною від 1,3972грн. за кг. до 1,4386 грн. за кг., хоча рівень звичайних цін на означений товар складав 1,70 грн. за кг.

Суд відмічає, що правовідносини з приводу застосування в сфері оподаткування звичайних цін на товари (роботи, послуги) до 31.12.2012р. були унормовані приписами п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а з 01.01.2013р. врегульовані приписами ст..39 Податкового кодексу України.

Дослідивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст..86 КАС України, суд приходить до висновку, що, по-перше, всупереч положенням п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податковою інспекцією в ході перевірки не було складено і направлено на адресу платника податків письмового запиту з питання звичайних цін. По-друге, всупереч положенням п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податковою інспекцією в ході перевірки не зібрано, не відображено в акті, не надано жодної оцінки фактичним даним відносно співставності умов тих зовнішньоекономічних правочинів, які були укладені позивачем та інших правочинів, де б ціна поставки на аналогічний, подібний чи схожий товар дорівнювала 1,70грн./кг. По-третє, ОДПІ в акті № 2701/22.1-07/33206228 від 29.07.2013 року зазначено, що 1,70грн./кг. - це експортна ціна на зернові, у той час як шрот соняшниковий об'єктивно не може належати до групи зернових культур, адже є продуктом переробки насіння соняшника, тобто пасльонової сільськогосподарської культури. По-четверте, ОДПІ в акті № 2701/22.1-07/33206228 від 29.07.2013 року жодним чином не обґрунтовано, що інформація, котра міститься на сайті АПК-Інформ є офіційною, достовірною і може використовуватись органами доходів і зборів при реалізації владних управлінських функцій контролю. По-п'яте, з витребуваної судом від ОДПІ роздруківки інформації із означеного сайту випливає, що ціна в 1,70грн./кг. існувала протягом періоду часу 11.05.2012р.-22.06.2012р., в Аргентині, при умовах поставки ІНКОТЕРМС FOB та готівковому розрахунку за продукцію, у той час як позивач визначив ціну товару за домовленістю з контрагентом на території України, при вчиненні правочинів в період часу січень-лютий 2012р. та при виконанні зобов'язань з експорту в період часу 07.03.2012р. - 23.05.2012р. При цьому, в часовому вимірі на проміжок часу 11.05.2012р.-22.06.2012р. припадають лише дві ВМД, а саме: №418852 від 17.05.2012р. та №419990 від 23.05.2012р. По-шосте, при обчисленні застосованої платником податків ціни на експортний товар ОДПІ було використано не показники кожної конкретної з проведених ТОВ експортних операцій, а середньоарифметичну величину ціни по всім експортним операціям в розмірі 1,40грн./кг, хоча закон взагалі не передбачає саме такого порядку розрахунку.

За таких обставин, суд вважає, що звичайною ціною за правилами п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є ціна договору, тобто та ціна, котра відображена в ВМД № 407085 від 07.03.2012 р., вага нетто - 241200 кг, загальна фактурна вартість - 337173,48 грн., ціна за кг - 1,3979 грн., ВМД № 407339 від 12.03.2012 р., вага нетто - 211500 кг, загальна фактурна вартість - 295637,34 грн., ціна за кг - 1,3978 грн., ВМД № 407340 від 12.03.2012 р.,вага нетто - 166600 кг, загальна фактурна вартість - 232875,56 грн., ціна за кг - 1,3978 грн.,ВМД № 408137 від 15.03.2012 р., вага нетто - 174900 кг, загальна фактурна вартість - 244370,28 грн., ціна за кг - 1,3972 грн., ВМД № 408140 від 15.03.2012 р., вага нетто - 212950 кг, загальна фактурна вартість - 297533,74 грн., ціна за кг - 1,3972 грн., ВМД № 409755 від 23.03.2012 р. ,вага нетто - 213950 кг, загальна фактурна вартість - 298994,59 грн., ціна за кг - 1,3975 грн., ВМД № 411043 від 30.03.2012 р., вага нетто - 172650 кг, загальна фактурна вартість - 241308,16 грн., ціна за кг - 1,3978 грн., ВМД № 417114 від 07.05.2012 р., вага нетто - 506300 кг, загальна фактурна вартість - 728151,55 грн., ціна за кг - 1,4382 грн., ВМД № 418852 від 17.05.2012 р., вага нетто - 496600 кг, загальна фактурна вартість - 714210,12 грн., ціна за кг - 1,4382 грн., ВМД № 419990 від 23.05.2012 р., вага нетто - 568450 кг, загальна фактурна вартість - 817800,59 грн., ціна за кг - 1,4386 грн.

Оскільки за даним епізодом суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах була суттєво порушена визначена законом процедура реалізації владної управлінської функції, а обґрунтованість мотивів, покладених в основу відображених в акті № 2701/22.1-07/33206228 від 29.07.2013 року суджень суб'єкта владних повноважень, не доказана органом доходів і зборів в ході розгляду справи відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, то суд відзначає, що факт вчинення платником податків податкового порушення слід визнати недоведеним.

По епізоду взаємовідносин з ТОВ «Аркада-Т» (код ЄДРПОУ 33676769), ТОВ «ПРОФСТРОЙ» (код ЄДРПОУ 31301099), ТОВ «Остекс систем груп» (код ЄДРПОУ 37761689), ТОВ «Металіка-3» (код ЄДРПОУ 37094765)

В ході розгляду справи судом встановлено, що 10.01.2011 р. між ТОВ «НВО «Світло Шахтаря» (в якості покупця) та ТОВ «Профстрой» (в якості продавця) було укладено оформлений окремим документом письмовий правочин у формі Договору №10/1-5 на поставку товару за ціною і номенклатурою згідно із специфікаціями до договору.

Суд відзначає, що згаданий договір було укладено між правоздатними і дієздатними суб'єктами права зі статусом юридичних осіб, за формою і змістом договір вимогам закону не суперечить, предметом договору є речі, що не обмежені в цивільному чи господарському оборотах, суть домовленостей сторін договору не спрямована на порушення публічного порядку, інтересів Держави в сфері оподаткування не зачіпає. Матеріали справи не містять фактичних даних, які б показували на наявність у сторін договору наміру безпідставно одержати податкову вигоду убудь-який спосіб.

За таких обставин, означений договір визнається судом належним та допустимим в розумінні ст.70 КАС України доказом вчинення правочину згідно з ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність виконання зобов'язань за правочином позивач на вимогу суду подав до матеріалів справи накладну №35 від 18.01.2012р., податкову накладну №29 від 16.01.2012р., накладну №79 від 06.02.2012р., податкову накладну №11 від 06.02.2012р.

Оглянувши перелічені документи, суд відзначає, що за формою, змістом, підставами походження згадані накладні не суперечать вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88), були складені реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, означені накладні визнаються судом в розумінні ст.70 КАС України належними та допустимими доказами реальності господарських операцій.

Зобов'язання по оплаті придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів за платіжними дорученнями №1 від 16.01.2012р. на суму 211.860,00грн. (ПДВ - 35.310,00грн.), №219 від 06.02.2012р. на суму 56.496,00грн. (ПДВ - 9.416,00грн.) (а.с.196-200 т.2).

З наявних у справі документів випливає, що 01.12.2011р. між ТОВ «НВО «Світло Шахтаря» (в якості покупця) та ТОВ «Аркада-Т» (в якості продавця) було укладено оформлений окремим документом письмовий правочин у формі Договору №25 на поставку механічного обладнання за ціною і номенклатурою згідно із специфікаціями до договору.

Суд відзначає, що згаданий договір було укладено між правоздатними і дієздатними суб'єктами права зі статусом юридичних осіб, за формою і змістом договір вимогам закону не суперечить, предметом договору є речі, що не обмежені в цивільному чи господарському оборотах, суть домовленостей сторін договору не спрямована на порушення публічного порядку, інтересів Держави в сфері оподаткування не зачіпає. Матеріали справи не містять фактичних даних, які б показували на наявність у сторін договору наміру безпідставно одержати податкову вигоду убудь-який спосіб.

За таких обставин, означений договір визнається судом належним та допустимим в розумінні ст.70 КАС України доказом вчинення правочину згідно з ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність виконання зобов'язань за правочином позивач на вимогу суду подав до матеріалів справи накладну №5124 від 05.12.2011р., податкову накладну №56 від 05.12.2011р.

Оглянувши перелічені документи, суд відзначає, що за формою, змістом, підставами походження згадані накладні не суперечать вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також Положення №88, були складені реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, означені накладні визнаються судом в розумінні ст.70 КАС України належними та допустимими доказами реальності господарських операцій.

Зобов'язання по оплаті придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів за платіжним дорученням №2880 від 22.12.2011р. у сумі 85.848,00грн. (у т.ч. ПДВ - 14.308,00грн.).

Судовим розглядом встановлено, що між ТОВ «НВО «Світло Шахтаря» (в якості покупця) та ТОВ «ОСТЕК СІСТЕМ ГРУП» (в якості продавця) було укладено письмовий правочин у формі обміну первинними документами, а саме: рахунком-фактурою №639 від 06.06.2012р. та рахунком-фактурою №749 від 15.06.2012р.

В межах згаданого правочину були проведені господарські операції з придбання комп'ютерної техніки в асортименті на суму 5.051,91грн., оформлені накладною №ВН-1106-16 від 11.06.2012р., податковою накладною № 714 від 07.06.2012р.; комп'ютерної техніки на суму 6.700,00грн., оформлені накладною №ВН-2106-4 від 21.06.2012р., податковою накладною №2009 від 20.06.2012р. (а.с.170-175 т.2).

Зобов'язання по оплаті придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів за платіжним дорученням №363 від 07.06.2012р. у сумі 5.051,91 грн. (у т.ч. ПДВ - 841,99 грн.) та платіжним дорученням №460 від 20.06.2012р. у сумі 6.700,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 1.116,67грн.) (а.с.178-179 т.2).

З приєднаних до справи документів випливає, що 05.03.2012р. між ТОВ «НВО «Світло Шахтаря» (в якості покупця) та ТОВ «Металліка - 3» (в якості продавця) було укладено письмовий правочин у формі обміну первинними документами, а саме: рахунком-фактурою №326 від 05.03.2012р.

В межах згаданого правочину були проведені господарські операції з придбання товару (круг) на суму 377,99грн. (ПДВ - 63,00грн.), що підтверджується видатковою накладною №198 від 06.03.2012р. на суму 377,99грн. (ПДВ - 63,00грн.), податковою накладною №11 від 06.03.2012р. на суму 377,99грн. (ПДВ - 63,00грн.) (а.с.181-183 т.2).

Зобов'язання по оплаті придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів за платіжними дорученнями №379 від 06.03.2012р. на суму 374,00грн. та №426 від 14.03.2012р. на суму 3,99грн. (а.с.184-179 т.2).

Доводи позивача про здійснення фізичного переміщення товарів за переліченими вище правочинами за допомогою автомобілів марки Фіат Добло (державний реєстраційний знак НОМЕР_1) та Хюндай (державний реєстраційний знак НОМЕР_2), а також за допомогою послуг перевізниками загального користування підтверджуються копіями долучених до справи подорожніх листів та актів-реєстрів наданих послуг.

Придбані за спірними правочинами товари повністю узгоджуються з напрямом господарської діяльності позивача, що суб'єктом владних повноважень в ході розгляду справи не спростовано.

Посилання ОДПІ на акти перевірок діяльності контрагентів позивача, а саме: по ТОВ «Аркада-Т» - акт №143/22-104/33676769 від 06.06.2012 року за 2011 рік; по ТОВ «ПРОФСТРОЙ» - акт №3210/1504/31301099 від 01.11.2012 року за 2012 рік; по ТОВ «Остекс систем груп» - акт №710/2305/37761689 від 10.08.2012 року за 2012 рік; по ТОВ «Металіка-3» - акт №2773/22-204/37094765 від 19.10.2012 року за 2012 рік, як на доказ вчинення позивачем податкових правопорушень у спосіб заниження податкових зобов'язань на увагу суду не заслуговують, адже в розумінні ст..70 КАС України ані акт перевірки платника податків, ані довідка зустрічної звірки не є документами, котрі достовірно та безсумнівно певні обставини фактичної дійсності. За правилами ст.ст.73 і 78 Податкового кодексу України отримання контролюючим органом згаданих документів від інших органів доходів і зборів, де знаходяться на податковому обліку контрагенти платника податків, зумовлює лише один правовий наслідок - поява правової підстави для реалізації контролюючим органом повноваження по складанню і направленню на адресу платника податків письмового запиту.

Оскільки законодавець ані в приписах Податкового кодексу України, ані в положеннях КАС України не наділив акти податкових перевірок чи довідки зустрічних звірок преюдиціальним значенням, то викладена в означених документах інформація не може сама по собі бути визнана достатнім і безсумнівним свідченням факту вчинення податкових правопорушень.

З огляду на положення ст..ст.54, 58, 86, 109 Податкового кодексу України суд вважає, що факт вчинення конкретним платником податків податкового правопорушення має бути встановлений контролюючим органом в процедурі перевірки, як наслідок самостійного здобуття повних фактичних даних про обставини дійсності, надання належної юридичної кваліфікації з'ясованим обставинам, обрання правильної норми закону, вірного застосування змісту цієї норми. При цьому, всі мотиви, на яких грунтуються судження контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення, мають бути докладно викладені в акті перевірки. Відсутність певного мотиву в тексті акті перевірки в силу закону свідчить про те, що даний мотив не покладений суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Між тим, в ході розгляду справи суд зважає, що в акті перевірки від 29.07.2013 року № 2701/22.1-07/33206228 не відображено жодних конкретних суджень податкового органу про спосіб та обставини наявності і реалізації платником податків наміру на безпідставне отримання податкової вигоди. Натомість, згідно з доводами позивача, котрі не спростовані актом від 29.07.2013 року № 2701/22.1-07/33206228 та цілком узгоджуються з добутими судом доказами, у подальшому придбаний товар було використано позивачем при організації власної господарської діяльності.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. Суд бере до уваги, що з огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як по-перше, здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи, а по-друге, є можливими до перевірки з боку суб'єктів фінансового моніторингу.

Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання останніми (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договору як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочинами ОДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного платником податків товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Суд, вирішуючи спір, бере до уваги, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов'язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами чи рішення суду про визнання правочинів недійсними суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів та нереальність проведених в межах спірних правочинів господарських операцій суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

З наявних у справі документів слідує, що суб'єкт владних повноважень не заперечує та не спростовує факт використання позивачем придбаних за спірними правочинами товарів у власній господарській діяльності. При цьому, фактів проведення платником податків з придбаними товарами збиткових операцій суб'єктом владних повноважень не виявлено, доказом чого є акт перевірки, котрий не містить відповідних суджень.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову .

Керуючись приписами ст.11 КАС України, а також наведених норм процесуального закону, оцінивши добуті докази в їх сукупності, суд встановив, що відповідач в ході розгляду справи за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідач не довів неможливості проведення платником податків господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подав суду ані доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, ані доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, ані доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, ані доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Суд зауважує, що зміст складеного ОДПІ акту перевірки не містить жодних добутих ОДПІ в процесі реалізації владної управлінської функції належних, допустимих та достатніх даних, котрі б спростовували презумпцію добросовісності та сумлінності позивача як платника податків.

Натомість на підтвердження права на збільшення податкового кредиту з ПДВ та валових витрат платник податків подав до суду податкові та видаткові накладні, оформлені з дотриманням вимог закону, складені повноважними суб'єктами права, що, за відсутності підтвердженого матеріалами справи факту нереальності господарських операцій, слід визнати достатньою підставою для формування податкового кредиту та валових витрат.

Таким чином, суд відзначає, що відображене в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про вчинення платником податків податкового правопорушення є помилковим, оскільки не доведено належними та допустимими доказами і не підкріплено вірними доводами, базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

По епізоду збільшення витрат з податку на прибуток на суму платежів за договорами страхування фінансових ризиків

З наявних у справі документів випливає, що між позивачем, ТОВ НВО «Світло Шахтаря» (у якості Страхувальника) та ПрАТ СК «Енестра» (код 21606847 м. Київ) (у якості Страховика) було укладено договори добровільного страхування фінансових ризиків № 493/04 від 20.04.2011р., № 495/04 від 27.04.2011р., № 501/05 від 20.05.2011р., № 507/05 від 20.05.2011р., № 510/06 від 22.06.2011р., № 514/07 від 22.07.2011р., № 516/07 від 22.07.2011р., № 518/07 від 29.07.2011р., № 525/08 від 18.08.2011р., № 531/08 від 25.08.2011р., № 536/09 від 15.09.2011р., № 550/10 від 01.10.2011р., № 552/10 від 12.10.2011р., № 557/10 від 25.10.2011р., № 559/10 від 25.10.2011р., № 575/12 від 01.12.2011р., № 576/12 від 05.12.2011р., № 577/12 від 06.12.2011р., № 609/03 від 01.03.2012р., № 618/03 від 26.03.2012р, № 632/05 від 03.05.2012р., № 634/05 від 03.05.2012р., № 636/05 від 07.05.2012р., № 642/05 від 17.05.2012р., № 646/05 від 23.05.2012р., № 643/05 від 28.05.2012р., № 650/06 від 05.06.2012р., № 654/06 від 20.06.2012р., № 657/06 від 02.07.2012р., № 664/07 від 30.07.2012р., № 669/08 від 17.08.2012р, № 681/10 від 01.10.2012р.

В ході розгляду справи судом встановлено, що стосовно перелічених правочинів органом доходів і зборів не реалізована владна управлінська функція згідно з п.20.1.30 ст.20 Податкового кодексу України ані у спосіб подання позовів про визнання оспорюванних правочинів недійсними і застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, ані у спосіб подання позовів про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

При цьому, сума здійснених позивачем платежів в розмірі 2.807.491,00грн., а також реальність виконання зобов'язань за правочинами тощо ОДПІ під сумнів в тексті акту перевірки № 2701/22.1-07/33206228 від 29.07.2013 року не поставлена.

Суд відмічає, що з 01.01.2011р. правовідносини з приводу формування витрат з податку на прибуток за рахунок платежів по договорам страхування унормовані п.140.1.6 ст.140 Податкового кодексу України, де зазначено, що при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток враховуються, зокрема, будь-які витрати із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Жодних зауважень до перевищення позивачем за переліченими вище правочинами страхування звичайної ціни страхового тарифу ОДПІ в акті перевірки № 2701/22.1-07/33206228 від 29.07.2013 року не викладено.

Акт перевірки взагалі не містить будь-яких згадувань про порушення платником податків положень п.140.1.6 ст.140 Податкового кодексу України.

Посилання контролюючого органу на порушення платником податків за даним епізодом норм п.138.10.2 ст.138 Податкового кодексу України суд визнає необґрунтованими, позаяк, по-перше, вказані положення кодексу не мають жодного відношення до віднесення на збільшення витрат з податку на прибуток видатків за договорами страхування фінансових ризиків, а по-друге, платежі за договорами страхування не належать до адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством.

Твердження контролюючого органу про порушення платником податків за даним епізодом п.п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України (відсутність підтверджуючих документів) спростовується як самим змістом тексту акту перевірки №2701/22.1-07/33206228 від 29.07.2013р., де ОДПІ визнано факт реальності понесення ТОВ видатків, так і поданими платником на вимогу суду копіями платіжних доручень № 2458 від 27.10.2011 р. на суму 26367,66 грн., № 954 від 26.04.2011 р. на суму 131907,02 грн., № 2220 від 26.09.2011 р. на суму 34679,51 грн., № 16 від 23.05.2011 р. на суму 10275,37 грн., № 69 від 11.09.2011 р. на суму 281075,94 грн., № 117 від 12.08.2011 р. на суму 271176,82 грн., № 132 від 25.08.2011 р. на суму 144054,00 грн., № 166 від 19.10.2011 р. на суму 334853,40 грн., № 168 від 19.10.2011 р. на суму 8703,18 грн., № 209 від 20.12.2011 р. на суму 381,64 грн., № 125 від 07.05.2012 р. на суму 36433,94 грн., № 375 від 08.06.2012 р. на суму 42852,07 грн., № 397 від 12.06.2012 р. на суму 49068,04 грн., № 424 від 15.06.2012 р. на суму 61574,22 грн., № 495 від 22.06.2012 р. на суму 55129,07 грн.

Фактичних даних, котрі б засвідчували, що означені договори страхування не причетні до господарської діяльності позивача, ТОВ податковою інспекцією до суду в ході розгляду справи не подано.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відсутні підстави для висновку про доведення органом доходів і зборів в порядку ч.2 ст.71 КАС України під час розгляду справи факту вчинення ТОВ податкового правопорушення за даним епізодом.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірних рішень на момент їх винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Світло Шахтаря» до Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про скасування рішень - задовольнити.

Скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 15.08.2013 року № 0000 73 2212, від 15.08.2013 року № 0000 74 2212, від 15.08.2013 року № 0000 75 2212 .

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 23.06.2013р.

Суддя А.В. Сліденко