Постанова

від 17.09.2013 по справі 5015/5532/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2013 р. Справа № 5015/5532/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Науково-дослідного інституту прикладної акустики" м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 24.04.2013р.

у справі № 5015/5532/12

за позовом Львівської провінції Чину Найсвятішого ізбавителя (ОО Редемптористи) м.Львів

до відповідача 1 відкритого акціонерного товариства "Науково-дослідного інституту прикладної акустики" м.Львів

до відповідача 2 державного агентства з управління державними корпоративними правами та майном м.Київ

за участю третьої особи без самостійних

вимог на стороні позивача: Курії Львівської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви м.Львів

за участю третіх осіб без самостійних

вимог на стороні відповідача: 1. Львівської обласної державної адміністрації м.Львів

2. Міністерства культури України м.Київ

про - визнання Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи) власником цілісного майнового комплексу, що знаходиться по вул. Плуговій, 6 у м.Львові;

- визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 12.07.1999 р. про право власності ВАТ "Науково - дослідний інститут прикладної акустики" на спірне приміщення;

- зобов'язання ВАТ "Науково - дослідний інститут прикладної акустики" передати у власність Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи) цілісний майновий комплекс, що знаходиться по вул. Плуговій, 6, у м.Львові, площею 4 484,5м.кв.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача 1: Биць І.А. - за довіреністю від 09.12.2012 р.;

від відповідача 2: не з'явився;

від третіх осіб: не з'явилися,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.04.2013 р. відмовлено у задоволенні позову Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи) до відповідачів: ВАТ «Науково-дослідний інститут прикладної акустики»; Державного агентства з управління державними корпоративними правами та майном, за участю третіх осіб про визнання позивача власником цілісного майнового комплексу, що знаходиться по вул. Плуговій, 6 у м. Львові; визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 12.07.1999 р. про право власності ВАТ «Науково-дослідний інститут прикладної акустики» на спірне приміщення; зобов'язання ВАТ «Науково-дослідний інститут прикладної акустики» передати у власність Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи) цілісний майновий комплекс, площею 4 484,5 кв.м., що знаходиться по вул. Плуговій, 6 у м. Львові.

Відмовляючи у позові за безпідставністю та необгрунтованністю позовних вимог, суд першої інстанції у мотивувальній частині, посилаючись на норми Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», висновок Парламентської асамблеї Ради Європи № 190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи, доповідь Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи (док.10676 від 19.09.2005 р.) щодо дотримання Україною взятих на себе зобов'язань, доповідь Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи (док.8272 від 02.12.1998 р.) щодо виконання Україною взятих на себе зобов'язань, в цілому прийшов до висновку про наявність у держави Україна суб'єктивного обов'язку повернути спірне майно позивачу та про порушення суб'єктивних прав позивача внаслідок приватизації спірного нерухомого майна.

Не погодившись із вказаним рішенням, ВАТ «Науково-дослідний інститут прикладної акустики» звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Із врахуванням додаткових пояснень до апеляційної скарги від 04.09.2013 р., зареєстрованих у канцелярії апеляційного господарського суду 05.09.2013 р., вказуючи на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, скаржник просить рішення місцевого господарського суду змінити, виключивши із його мотивувальної частини висновки про наявність у держави Україна обов'язку повернути спірне майно позивачу та про порушення суб'єктивних прав позивача внаслідок приватизації спірного майна. Резолютивну частину рішення скаржник просить залишити без змін.

Третьою особою-2 подано відзив на апеляційну скаргу, зареєстровану у канцелярії апеляційного суду 12.06.2013 р. за вх. 5-04/3077/13. У такому відзиві просить апеляційну скаргу відповідача-1 задовольнити, рішення місцевого господарського суду змінити і виключити з мотивувальної частини рішення посилання на тексти висновку Парламентської Асамблеї Ради Європи №190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи; доповіді Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи (док. 10676 від 19.09.2005 р.) щодо дотримання Україною взятих на себе зобов'язань; доповіді Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи (док. 8272 від 02.12.1998 р.) щодо виконання Україною взятих на себе зобов'язань, як на джерела права України; виключити з мотивувальної частини рішення висновки суду першої інстанції про наявність у держави Україна безумовного обов'язку повернути позивачу спірне майно та висновок про порушення державою Україною такого свого обов'язку при приватизації відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прикладної акустики» та передачі йому спірного майна. мотивувати судове рішення у справі пропуском позивачем строку позовної давності, що встановлений у статтях 71, 75, 76, 77, 80 ЦК УРСР.

Відповідач - 2 у своєму поясненні за вих. № 20/1-2-192 від 06.08.2013 р., зареєстрованого у канцелярії апеляційного суду за вх. № 05-09/4642/13 по суті апеляційної скарги не висловив як заперечень так і доводів щодо такої без посилання на норми чинного законодавства.

Позивач та інші треті особи відзиву на апеляційну скаргу не подали, їх представники у засідання апеляційного суду жодного разу не з'явилися, хоча були неодноразово повідомленні про дату, місце та час розгляду справи, що підтверджується численними поштовими повідомленнями про вручення ухвал апеляційного суду про призначення до розгляду апеляційної скарги та відкладення такого розгляду.

Представник скаржника у засіданні суду просив апеляційну скаргу з урахуванням додаткових пояснень до апеляційної скарги від 04.09.2013 р. задовольнити, з його мотивувальної частини виключити посилання на вказані у апеляційній скарзі нормативні та інші акти права із висновком, зробленим на підставі таких актів.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу, вислухавши представника скаржника, перевіривши матеріали справи та правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга ВАТ « Науково-дослідного інституту прикладної акустики» підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

При вирішенні спору на підставі наявних у матеріалах справи доказів господарським судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач набув статусу юридичної особи у зв'язку із державною реєстрацією його статуту, що відбулась 02.09.1991р. на підставі постанови Ради в справах релігій при Кабінеті Міністрів України (протокол №8), та присвоєнням ідентифікаційного коду. У статуті позивача відбражено, що Чин Редемптористів в Україні засновано в 1913 році. У листі Генерального уряду Згромадження Редемптористів (Італії) вказано, що Львівська Провінція Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи) є правонаступником ордену Редемптористів, що існували на Західній Україні з початку ХХ століття.

З наявної у матеріалах справи архівної довідки від 27.12.2012р., складеної Центральним державним архівом України, м. Львів, вбачається, що на підставі посвідчених нотаріально договорів дарування від 15.03.1930 р. Монастир (ОО Редемптористів) греко-католицької церкви набув у власність нерухомість, що знаходилась у селі Збоїська Львівської області. Чину Найсвятішого Ізбавителя у с. Збоїсько належить чоловічий монастир Матері Божої Неустаючої Помочі, при якому вівся ювенат зі школою. Також зазначається, що сучасна вулиця Плугова у місті Львові, на якій розташоване спірне майно, стала вулицею міста Львова орієнтовно у 1958 році як частина щойно приєднаного села Збоїська до міста Львова. До 1952 року вулиця мала назву Лесі Українки.

У державному архіві Російської Федерації (фонд № 6991, опис № 3, справа № 31, сторінки 95-102) міститься архівний документ - характеристика (Т.2, а.с. 29), складена уповноваженим у справах релігійних культів по Українській РСР, з якої вбачається, що монастирю Чину Найсвятішого Ізбавителя належали монастир Матері Божої Неустаючої Помочі в Збоїськах /передмістя Львова/. При монастирі є школа з інтернатом.

В архівній довідці від 25.07.2012 р. №179-2/941, виданій Львівським територіальним архівним відділом галузевого державного архіву Міністерства оборони України зазначено, що на території військового містечка №48 по вулиці Плуговій у місті Львові (колишнє с. Новий Збойск) в період з 1940 року по 1980 рік дислокувалась військова частина 95960. У 1980 році військова частина 95960 передислокувалась у місто Броди Львівської області, а на території військового містечка №48 по вулиці Плуговій розташували військово-будівельні загони (в/ч 11854) Будівельного управління Прикарпатського військового округу (в/ч 52709).

В архівній довідці від 17.12.2012 р. №1019/01-22 зазначено, що в документах архіву, в листуванні відділу у справах віросповідань Львівського воєводського управління значиться, що перша згадка про будівництво головного (материнського) будинку ОО. Редемптористів у населеному пункті Збоїська поблизу Львова датована 1918 роком. Станом на 1924 рік ордену Редемптористів в населеному пункті Збоїська поблизу Львова належали: монастир, інтернат та школа для хлопців, на землях придбаних у митрополита Шептицького. У «Шематизмі всього духовенства греко-католицької Львівської митрополичої архієпархії» за 1924 рік зазначено, що в населеному пункті Збоїська поблизу Львова ОО. Редемптористам належав монастир під Покровом Пречистої Діви Марії Неустаючої Помочи, новіціят, ювенат (станом на 1 вересня 1923 року 1 кл. гімн. 25 студентів). У «Шематизмі духовенства Львівської архієпархії» за 1935-1936 роки значиться, що в населеному пункті Збоїська поблизу Львова Чину Найсвятішого Ізбавителя належав монастир Матери Божої Неуст. Помочі. При цьому в монастирі ведеться ювенат зі школою для виховання доросту Чина. Вищі студії й Богословію відбувають кандидати в Провінції у Бельгії. Адреса: Збоїська пч. Львів 24. Станом на 19 жовтня 1948 року земельний масив та будинки ліквідованого монастиря ОО. Редемптористів у с. Збоїська був закріплений за сільськогосподарською артіллю ім. 1 Травня. Станом на 22 листопада 1948 року сад і садибу /кам'яну церкву, 2-х квартирний кам'яний будинок з дерев'яною прибудовою/ кол. монастиря ОО. Редемптористів в с. Збоїська передано новоутвореному колгоспу.

Місцевим господарським судом також встановлено, що виконавчим комітетом Львівської обласної Ради депутатів трудящих 09.12.1947 р. прийнято постанову про переселення 47 монахів із монастиря Голоско до монастиря Якторів Глинянського району.

На підставі постанови Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СССР (оформленої протоколом №16 від 31.08.1948 р.) погоджено переміщення монахів монастиря ордену «Редемптористів» із села Голоскове в межах Львівської області.

Проаналізувавши наведені докази, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що майно, яким фактично володіли правопопередники позивача до 1948 р., та майно, яке позивач просить повернути в даному позові (цілісний майновий комплекс, площею 4 484,5 кв.м., що знаходиться по вул. Плуговій, 6 у м. Львові) є одним й тим самим нерухомим майном.

В матеріалах справи не міститься жодного доказу, який би підтверджував належність Львівській Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ОО Редемптористи) у будь-якому періоді часу цілісного майнового комплексу, площею 4 484,5 кв.м., що знаходиться по вул. Плуговій, 6 у м. Львові.

Натомість, колегією суддів встановлено, що згідно акту приймання-передачі від 01.02.1982 р. цілісний майновий комплекс по вул. Плуговій, 6 у м. Львові передано з відання Міністерства оборони СРСР до СКБ ММС Інституту кібернетики АН Української РСР. За розпорядженням Президії Академії наук Української РСР від 26.08.1982 р. №1405 спірний цілісний майновий комплекс передано на баланс Київського науково-дослідного інституту гідроприладів.

Рішенням Львівської міської ради народних депутатів від 21.10.1982 р. №376 за Львівським відділенням Київського науково-дослідного інституту гідроприладів закріплено територію площею 0,6 га по вулиці Плуговій, 6 у місті Львові. Згідно з наявним у матеріалах справи наказом Держборонпромомаш УРСР від 11.12.1991 р. № 77 Львівську філію Київського науково-дослідного інституту гідроприладів перетворено у самостійне підприємство - Державний науково-дослідний інститут прикладної акустики.

За наказом Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 30.12.1994 р. №1839 на базі Державного науково-дослідного інституту прикладної акустики в процесі корпоратизації створено Відкрите акціонерне товариство «Науково-дослідний інститут прикладної акустики».

Із наявної у матеріалах справи копії статуту ВАТ «Науково дослідний інститут прикладної акустики», зареєстрованого 06.02.1995 р., вбачається, що підприємство створено шляхом перетворення державного підприємства - Державного науково-дослідного інституту прикладної акустики.

Відповідно до наказу Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 27.01.1995 р. №120 акції відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прикладної акустики» передано державному органу приватизації - регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській області.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області 28.03.1996 р. затверджено план розміщення акцій відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прикладної акустики», створеного шляхом корпоратизації. Процес приватизації ВАТ «Науково-дослідний інститут прикладної акустики» завершено 27.10.1998р., що підтверджується протоколом №3 від 27.10.1998 р. засідання комісії з продажу акцій ВАТ «Науково-дослідний інститут прикладної акустики», затвердженим наказом від 30.10.1998 р. №1176 начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області. Як вбачається із сертифікату, затвердженого начальником Львівського регіонального відділення Фонду державного майна України, у ВАТ «Науково-дослідний інститут прикладної акустики» акцій, що належать регіональному Фонду державного майна України, немає.

У 1999 році право власності на цілісний майновий комплекс зареєстровано за відкритим акціонерним товариством «Науково-дослідний інститут прикладної акустики», про що свідчать реєстраційне посвідчення та відповідні витяги про реєстрацію права власності.

Вирішуючи спір, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що протягом 1992-1994 років позивач вживав заходів для повернення колись належного йому майна, про що свідчать:

- лист від 17.01.1992 року №56, адресований заступнику голови облвиконкому у справах релігії м. Львова, із клопотанням про повернення монастирських комплексів в с. Голоско, в с. Збоїсках, в м. Львові;

- лист від 03.07.1992 року №72, адресований представнику Президента у Львівській області із клопотання про повернення приміщень, що знаходяться у Збоїськах;

- лист від 04.11.1992 р. №142, адресований уповноваженому при Раді Міністрів України у справах релігії та керівнику державного НДІ прикладної акустики про повернення монастирських культових споруд за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 6;

- лист від 04.11.1992 р. №142, адресований Раді Міністрів України у справах релігії, Кабінету Міністрів України, представнику президента Україниу Львівській області про повернення монастирських культових споруд за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 6;

- лист від 03.04.1994 р. №43, адресований уповноваженому при Раді Міністрів України у справах релігії та керівнику державного НДІ прикладної акустики про повернення монастирських культових споруд за адресою: м. Львів, вул. Плугова, 6;

- листи голові Львівської облдержадміністрації від 27.10.1998 р. №74, від 17.05.2004 р. №26 із проханням про повернення культового майна по вулиці Плуговій, 6 у місті Львові.

Розпорядженням Представника Президента України у Львівській області №760 від 13.11.1992 р. Львівській Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя повернуто монастирський комплекс у м. Львові на вул. Івана Франка 56/58.

Рішенням Львівської обласної ради народних депутатів від 27.12.1991 р. №733 передано безоплатно у власність Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя культову будівлю та державне майно по вул. Замарстинівській, 225.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.11.1992 р. зобов'язано Львівське акціонерне товариство «Львівтурист» повернути Львівській Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя монастирський комплекс у Львові на вулиці Івана Франка 56/58.

Встановивши, що до 1948 року Монастирю (ОО Редемптористів) греко-католицької церкви належало певне майно, а позивач, вважаючи себе правонаступником даної релігійної громади, звертався до Львівської обласної державної адміністрації про повернення йому цього майна у власність, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що із таких юридичних фактів у держави виник безумовний обов'язок повернути спірне майно у власність позивача.

Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». При з'ясуванні змісту правових норм даного законодавчого акту господарським судом першої інстанції було помилково застосовано посилання на преамбулу Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», який на дану сферу суспільних відносин свою дію не поширює. Помилковими також є посилання місцевого господарського суду на: витяги із висновку Парламентської Асамблеї Ради Європи №190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи; доповідь Моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи (док. 10676 від 19.09.2005р.) щодо дотримання Україною взятих на себе зобов'язань; доповідь Моніторингового комітету Ради Європи (док. 8272 від 02.12.1998р.) щодо виконання Україною взятих на себе зобов'язань. Дані документи не є джерелом права в Україні та не містять положень, які мають ознаки правових норм як загальнообов'язкових до виконання приписів.

У статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються у безоплатне користування релігійних організацій, або повертаються у їх власність безоплатно за рішеннями відповідних обласних державних адміністрації (виконавчих комітетів обласних рад у первісній редакції Закону). При цьому, у пункті 6 постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» компетентні органи державної влади уповноважено забезпечити відповідно до вимог Закону повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном у встановленому законом порядку; вкладення коштів релігійними громадами у спорудження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею; наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань; інших суттєвих обставин у їх сукупності.

Наведені приписи вказують на те, що вирішення питання про передачу культових будівель релігійним громадам у безоплатне користування чи їх повернення у власність релігійних громад віднесено до компетенції органів державної влади (обласних державних адміністрацій). Відповідні рішення повинні прийматись із врахуванням не лише інтересів релігійної громади, яка подала відповідну заявку, але і з огляду на необхідні у демократичному суспільстві обмеження у реалізації прав такої релігійної громади, спрямовані на захист інтересів громадської безпеки, охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, права релігійних організацій, обумовлені статтею 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», не є абсолютними та не можуть бути підставою для автоматичного переходу у власність таких релігійних організацій культових будівель і майна.

Крім цього, у статті 4 ЦК Україниської РСР, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що цивільні права та обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

З наведених приписів вбачається, що обов'язковою підставою виникнення права позивача, як релігійної організації, на спірне майно повинно бути відповідне рішення обласної державної адміністрації (виконкому обласної ради).

За таких обставин, за висновком колегії суддів, позовні вимоги є безпідставними, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів прийняття Львівською обласною державною адміністрацією рішення про повернення позивачу у власність спірного майна, а також з огляду на недоведеність позивачем факту перебування у його власності чи власності його правопопередників саме того майна, яке він вимагає повернути від відповідача-1.

Крім того, приписи ч. 2 ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на момент виникнення спору спірне майно вибуло із державної власності в процесі приватизації, а законодавство України не передбачає можливості повернення у власність релігійних організацій майна, що належить іншим суб'єктам приватного права, поза волею таких суб'єктів.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

За приписами ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 8) реквізиції; 9) конфіскації; 10) припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про припинення права власності ВАТ «Науково-дослідний інститут прикладної акустики» на цілісний майновий комплекс, площею 4 484,5 кв.м., що знаходиться по вул. Плуговій, 6 у м. Львові, а також про виникнення у позивача суб'єктивного права на витребування даного майна з власності відповідача-1.

В контексті вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішивши вірно спір по суті, суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення дійшов помилкових висновків про наявність у держави Україна обов'язку повернути спірне майно позивачу та про порушення суб'єктивних прав позивача внаслідок приватизації спірного майна.

Згідно ст.ст. 101, 103, ч.1 ст. 104 ГПК України, у в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; змінити рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

В абзаці 5 пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» роз'яснено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Оскільки помилкові висновки місцевого господарського суду про наявність у держави Україна обов'язку повернути спірне майно позивачу та про порушення суб'єктивних прав позивача внаслідок приватизації спірного майна, не призвели до прийняття неправильного рішення по суті, вони не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу задовольнити, виключити з мотивувальної частини рішення господарського суду Львівської області від 24.04.2013 р. у справі № 5015/5532/12 висновки про наявність у держави Україна обов'язку повернути спірне майно позивачу та про порушення суб'єктивних прав позивача внаслідок приватизації спірного майна, зроблених із посиланням на норми Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»; висновок Парламентської асамблеї Ради Європи № 190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи; доповідь Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи (док.10676 від 19.09.2005 р.) щодо дотримання Україною взятих на себе зобов'язань; доповідь Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи (док.8272 від 02.12.1998 р.) щодо виконання Україною взятих на себе зобов'язань.

2. Резолютивну частину та в решті мотивувальну частини рішення, залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу скерувати до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.09.2013 р.

Головуючий суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

Скрипчук О.С.