Ухвала

від 19.09.2013 по справі 2а-4622/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 р. Справа № 9104/168350/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Кузьмича С.М.,

суддів Матковської З.М., Затолочного В.С.,

за участю секретаря Корнієнко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2012р. по справі № 2а-4622/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Орісниця" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

У травні 2012 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Державної податкової служби про визнання протиправними і скасування податкового повідомлення - рішення від 11.01.2012 року № 0000072300/621, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 61450,00грн. та штрафні санкції в розмірі - 15363,00грн., разом 76813,00грн, посилаючись на те, що воно прийнято без належних на те підстав, з порушенням та внаслідок неправильного застосування чинного законодавства, а тому є таким, що підлягає скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2012р. позов задоволено повністю.

Вказане рішення оскаржив відповідач та вважає, що таке підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, вважає її прийнятою з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема вказує на те, що в ході проведення перевірки встановлено, що ТзОВ «Орісниця» відобразило в бухгалтерському обліку господарські операції щодо придбання піддонів,картону гофрованого у ТзОВ «ІВМ-Україна» на суму 368700,00, в тому числі ПДВ 61450,00 грн., які фактично не відбулися.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Представники позивача у судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги та просили у її задоволенні відмовити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2012р. залишити без змін.

Апелянт у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, а тому, відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи у його відсутності.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення представників позивача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено судом першої інстанції, у період з 21.12.2011 року по 21.12.2011 року, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТзОВ «Орісниця»(ЄДРПОУ-23267183) з питань правомірності формування податкового кредиту по взаєморозрахунках з ТзОВ «ІВМ-Україна»(ЄДРПОУ-32970562) за вересень 2011 року.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI та ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2011 року у сумі 61450,00 грн.

За наслідками перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 11.01.2012 року № 0000072300/621, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем в сумі 61450,00грн. та штрафні (фінансові)санкції - 15363,00грн., разом 76813,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки документи, що підтверджують вчинення господарських операцій між ТзОВ «Орісниця»і ТзОВ «ІВМ-Україна» були оформленні у відповідності до вимог законодавства, а контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, а отже відповідач безпідставно зробив висновок про заниження позивачем податку на додану вартість і незаконно виніс податкове повідомлення-рішення № 0000072300/621 від 11.01.2012 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України закріплено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На думку колегії суддів податковим органом безпідставно зроблено висновки щодо заниження ТОВ «Орісниця» податку на додану вартість за вересень 2011 року на суму 61450,00 грн.., в зв'язку з тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ІВМ-Україна» не створили настання реальних наслідків, а тому вони є нікчемними правочинами, з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та ТзОВ «ІВМ-Україна» укладено договір купівлі - продажу №1 від 04 січня 2011 року (далі -Договір), предметом якого є купівля товарів в асортименті, в кількості, за цінами та на суму, що наведені в накладних, які є невід'ємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до умов вказаного договору позивач протягом вересня 2011 року придбав у ТзОВ «ІВМ-Україна»товари в асортименті, згідно видаткових накладних: №0131 від 02.09.2011; №0134 від 06.09.2011; №0135 від 08.09.2011; №0136 від 09.09.2011; №0138 від 13.09.2011; №0140 від 15.09.2011; №0143 від 19.09.2011; №0144 від 20.09.2011; №0145 від 22.09.2011; №0146 від 23.09.2011; №0151 від 27.09.2011; №0152 від 28.09.2011; №0153 від 29.09.2011, на загальну суму 368700,00 грн., та отримав від ТзОВ «ІВМ-Україна» належним чином оформлені податкові накладні: від 02.09.2011, порядковий номер 140; від 06.09.2011, порядковий номер 143; від 08.09.2011, порядковий номер 144; від 09.09.2011, порядковий номер 145; від 13.09.2011, порядковий номер 147; від 15.09.2011, порядковий номер 149; від 19.09.2011, порядковий номер 152; від 20.09.2011, порядковий номер 153; від 22.09.2011, порядковий номер 154; від 23.09.2011, порядковий номер 155; від 27.09.2011, порядковий номер 158; від 28.09.2011, порядковий номер 159; від 29.09.2011, порядковий номер 160.

Оплата за придбаний товар проведена позивачем у безготівковій формі, що підтверджусь банківськими виписками за період з 01.09.2011 по 28.09.2011.

Доставка товару здійснювалася відповідно до п.5.4 вказаного договору позивачем, доказом чого є товарно-транспортні накладні за період з 01.09.2011 по 28.09.2011.

Загальна сума взаєморозрахунків ТзОВ «Орісниця»з ТзОВ «ІВМ-Україна»за вересень 2011 року становила 368700,00 грн., в т.ч. ПДВ(20%) на суму 61450,00 грн.

Судом встановлено, що між позивачем та ТзОВ «ІВМ-Україна» укладено господарський договір, факт виконання якого підтверджений належним чином оформленими первинними документами та встановлено, що у подальшому придбаний товар позивачем реалізовано згідно укладеного договору поставки від 04.01.2011р. контрагенту - ТзОВ «Снєжка-Україна», на що були належним чином виписані податкові та видаткові накладні, довіреності, що підтверджують факт придбання позивачем товару від ТзОВ «ІВМ-Україна» та продаж ТзОВ «Снєжка-Україна».

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Водночас, дійсність укладеного договору позивача з ТзОВ «ІВМ-Україна» встановлена Господарським судом Львівської області при розгляді справи №5015/484/12.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки, як встановлено судом, господарські операції позивача з ТзОВ «ІВМ-Україна», ТзОВ «Снєжка-Україна»мали місце, помилковим є висновок відповідача про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит та невірно відобразив податкові зобов'язання.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано суду усі податкові накладні, на підставі яких позивачем віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 61450,00 гривень. Зазначені податкові накладні оформлені відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та відображені в реєстрі отриманих податкових накладних позивача.

Колегія суддів поділяє висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання правочину, укладеного між ТзОВ «Орісниця» та ТзОВ «ІВМ-Україна», нікчемним, так як цивільне законодавство України ґрунтується на визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від укладення договору) та визначати їх зміст за власним розсудом відповідно досягнутої з контрагентом домовленості, тобто свобода договору, яка закріплена у п. 3 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено підстави для визнання правочину недійсним. Вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а тому, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім цього, відповідачем не було надано доказів, що вказані правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Факт реальності проведення операцій Товариством з обмеженою відповідальністю "Орісниця" підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем - ТзОВ "Орісниця" з ТзОВ «ІВМ-Україна», що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем.

Виходячи із вищенаведеного, колегія суддів вважає, що, доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків апелянтом не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку колегії суддів, апелянт не навів достатніх підстав та не надав належних доказів на підтвердження своїх вимог, які б були підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

у х в а л и в :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2012р. по справі № 2а-4622/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлений 24.09.2013р.

Головуючий суддя : Кузьмич С.М.

Судді: Матковська З.М.

Затолочний В.С.