Постанова

від 26.03.2009 по справі 17/438

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

17/438

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.03.2009                                                                                           № 17/438

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Отрюха  Б.В.

 суддів:            Тищенко  А.І.

          Верховця А.А.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача: Козаченко Є.В. - юрист

від відповідача: Чишинський Р.В– юрист

від третьої особи: Тур Р.С. - юрист

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Кременчуцький річковий порт"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 24.12.2008

 у справі № 17/438 (суддя Кролевець О.А.)

 за позовом                               ВАТ "Кременчуцький річковий порт"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-промислова компанія"

 третя особа позивача           Статутне територіально-галузеве об»єднання «Південна залізниця»  

 третя особа відповідача            

 про                                                   зобов"язання укласти договір про встановлення приватного сервітуту

ВСТАНОВИВ:

  Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.12.2008 року по справі № 17/438 у задоволенні позову відмолено повністю.

       Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неповне з”ясування всіх обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

 В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що Згідно ст. 115 ЦК України передача Фондом державного майна України до статутного фонду ВАТ "Кременчуцький річковий порт" залізничної колії, розташованої на земельній ділянці за адресою: вул. Флотська - вул. Ярмаркова, м. Кременчук, Полтавська обл., Україна, 39630, означає набуття ВАТ " Кременчуцький річковий порт" права власності на неї. Відповідно до технічних документацій залізнична колія ВАТ "Кременчуцький річковий порт" примикає до під'їзної колії ТОВ "Транспортно-промислова компанія". Сполучення між коліями ВАТ "Кременчуцький річковий порт" та коліями загального користування можливе лише шляхом проїзду коліями, які належать ТОВ "Транспортно-промислова компанія".

Апелянт вважає, що за таких обставин ВАТ "Кременчуцький річковий порт" вимушений укласти з ТОВ "Транспортно-промислова компанія" договір сервітуту на нерухоме майно для користування коліями відповідно до ст. 401 ЦК України, оскільки немає реальної можливості досягнення залізничних колій ВАТ "Кременчуцький річковий порт", минаючи залізничну колію ТОВ "Транспортно-промислова компанія", та  за   відсутності   прямого   примикання   залізничних  колій   ВАТ  "Кременчуцький річковий порт" до залізничних колій загального користування.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ст.181 ЦК України, залізничні колії не загального користування ТОВ "Транспортно-промислова компанія" є нерухомим майном, оскільки призначені для організації транспортних залізничних перевезень, здійснюваних у технологічному циклі залізниці цілодобово; складаються кожна із кількох речей, які утворюють єдине ціле, і дають змогу використовувати цілу річ - колію як єдиний транспортний комплекс - та не можуть бути відокремлені без істотного їх знецінення і використані окремо.

Позивач приходить до висновку, що укладення господарського договору між ВАТ "Кременчуцький річковий порт" та ТОВ "Транспортно-промислова компанія" є обов'язковим для укладення виходячи з ст. 179 ГК України, тому що існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору.

      Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін дослідивши матеріали справи, колегія встановила наступне:

       Відкрите акціонерне товариство «Кременчуцький річковий порт»  створено згідно з наказом засновника - Фонду державного майна України від 10.11.1992 №477 «Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» в акціонерні товариства» та наказом ФДМ України від 03.12.1992 №537 шляхом перетворення державного підприємства «Кременчуцький річковий порт» у відкрите акціонерне товариство.

Відповідно до п.3 наказу ФДМ України № 477 від 10.11.1992 у власність позивача було передане нерухоме майно згідно Переліку до наказу, в тому числі залізничні колії (внутрипортові, підкранові та під'їзні). Згідно з Інструкцією про порядок обслуговування та організації руху на під'їзній колії, що належать ВАТ «Кременчуцький річковий порт», довжина всієї колії (з вітками і тупиками) становить 2968,4 м.; під'їзна колія ВАТ «Кременчуцький річковий порт» примикає до колії № 2 стрілкою №3 ТОВ «Транспортно-промислова компанія»; границя під'їзної колії 25 м від центра хрестовини стрілки №3 в сторону річкового порту; перед збиранням вагонів з під'їзної колії диспетчер станції зобов'язаний узгодити заїзд по телефону, зокрема, з диспетчером ТОВ «Транспортно-промислова компанія»; дозволом для заїзду та виїзду на під'їзні колії служить усний дозвіл, зокрема, диспетчера ТОВ «Транспортно-промислова компанія».

Позивач стверджує, що залізнична колія відповідача (належить останньому на праві власності і розташовується на земельній ділянці за адресою: вул. Ярмаркова - вул. Салганна м. Кременчук) примикає до колії загального користування станції Кременчук стрілкою №174 на ІІ-А колії парку Череднички. Протяжність ділянки залізничної колії відповідача складає 1825 м. Згідно технічної інформації залізнична колія відповідача є спорудою основного призначення - «колія залізничного цеху дільниці №1», що примикає до станції Кременчук Південної залізниці. Сполучення між коліями ВАТ «Кременчуцький річковий порт» та коліями загального користування Укрзалізниці, можливе лише коліями, які належать ТОВ «Транспортно-промислова компанія».

22.08.2008 позивач направив відповідачу і пропозицію про укладення договору про встановлення сервітуту (лист №509/2 від 01.08.2008) на залізничну колію ТОВ «Транспортно-промислова компанія» від стрілки №3 (границя під'їзної колії знаходиться на відстані 25 метрів від центра хрестовини стрілки №3 в сторону ВАТ «Кременчуцький річковий порт») до колії загального користування станції Кременчук стрілкою №174 на ІІ-А колії парку Череднички (границею під'їзної колії є знак «Межа під'їзної колії», установлений на відстані 12 метрів за граничним стовпчиком стрілки №174). Підписаний та скріплений печатками ТОВ «Транспортно-промислова компанія» примірник договору в двох екземплярах позивач просив відповідача направити на адресу ВАТ «Кременчуцький річковий порт».

Відповідач запропоновану редакцію договору не підписав, відповідь на пропозицію позивача не надав, у зв»язку з чим позивач звернувся до суду з позовом до про зобов»язання укласти договір про встановлення приватного сервітуту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

       Виходячи зі змісту Глави 20 ГК України в основу формування договірних зобов'язань покладений принцип вільного волевиявлення, відповідно до якого вирішення судом неврегульованих умов, що виникли при укладенні договору, можливо лише за спільною згодою усіх сторін.

Відповідно до ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надсилається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог закону і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

       Винятком з цього правила є порядок укладення договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Оскільки в даних випадках укладення договору є обов'язковим, незалежно від згоди другої сторони, спір, що виникає при укладені договору, вирішується судом (ч. 1 ст. 187 ГК України).

      Відповідно до ч.2 ст.179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.625 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно  ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (ст.403 ЦК України).

Відповідно до  ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про залізничний транспорт» під'їзні колії це залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

       Відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що позивачем не доведено тієї обставини, що його потреби у користуванні залізничними коліями не можуть бути задоволені іншими способом, ніж укладення договору сервітуту, так може бути укладений договір надання послуг, за яким відповідач буде надавати позивачеві послуги з перевезення вантажів залізничними коліями, які знаходяться з орендному користуванні ТОВ «Транспортно-промислова компанія» на підставі договору оренди. Крім того, відповідний договір про надання послуг вже укладався між сторонами по справі в 2005 році (договір № 09-1 від 20.01.2005). Також відповідач зазначає, що згідно Статуту ТОВ «Транспортно-промислова компанія» та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців одним із основних видів діяльності відповідача є діяльність вантажного залізничного транспорту.

       В судовому засідання встановлено, що до виникнення позову про встановлення сервітуту між сторонами існували договірні зобов»язання щодо надання послуг з перевезення вантажів залізничними коліями.

       Що стосується доводів позивача про те, що судом не враховано відсутність у відповідача ліцензії на право здійснення діяльності з перевезення вантажів, що унеможливлює укладення вказаного договору, то слід зазначити наступне.

      Відповідно до ст.8 Закону України «Про залізничний транспорт» господарська діяльність щодо надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів залізничним транспортом проводиться на підставі ліцензії, яка видається в порядку, встановленому законодавством.

     Однак, в судовому засідання встановлено, що відповідач надає послуги промисловим залізничним транспортом.

      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» промисловий залізничний транспорт – транспортно–технологічний комплекс, який забезпечує системне переміщення вантажів у процесі виробництва (між виробництвами, виробничими циклами, окремими операціями або підприємством в цілому) та взаємодію із залізничним транспортом загального користування і не належить до нього.

       Аналізуючи зазначені норми, колегія приходить до висновку, що надання послуг на перевезення вантажів промисловим залізничним транспортом можливе без надання ліцензії в розумінні ст. 8 Закону України «Про залізничний транспорт».

Таким чином колегія приходить до висновку, що позивач не позбавлений можливості укласти з відповідачем інший господарський договір, в тому числі про надання послуг з метою переміщення вантажів залізничними коліями.

Позивачем не доведено, що він позбавлений будь-якої іншої можливості, ніж встановлення сервітуту, здійснювати господарську діяльність, пов'язану з переміщення вантажів залізничними коліями.

      Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

      Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування ( ст. 34 ГПК України.)      

     Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення  Господарського суду м.Києва відповідає обставинам справи і чинному  законодавству, а отже підстав для  його  скасування або зміни не вбачається, в зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

      Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105  Господарського процесуального кодексу  України , суд, -                                        

ПОСТАНОВИВ:

  Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцький річковий порт» залишити без задоволення.

       Рішення Господарського суду м.Києва  від 24.12.2008 року по справі № 17/438  залишити без змін.

       Матеріали справи № 17/438 повернути  Господарському суду  м.Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Отрюх  Б.В.

 Судді                                                                                          Тищенко  А.І.

                                                                                          Верховець А.А.