Рішення

від 27.09.2013 по справі 121/6957/13-ц

ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 121/6957/13-ц

2/121/2416/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2013 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Цалко А.А., при секретарі Шпетній Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК-ОТЕЛЬ «МАРАТ» про зміну формулювання причин звільнення та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-Отель «Марат» (в подальшому ТОВ «Парк-Отель «Марат»), в якому просить суд:

- визнати неправильним формулювання причини звільнення з займаної посади ОСОБА_1, адміністратора служби прийому та розміщення, з 15 липня 2013 року за ст. 41 п. 2 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри з боку власника на підставі Наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК-ОТЕЛЬ «МАРАТ» № 104-к від 15 липня 2013 року, та запис в трудовій книжці ОСОБА_1 під № 9 - «Звільнена у зв'язку з втратою довіри з боку власника, п. 2 ст. 41 КЗпП України» недійсною;

- визнати незаконним звільнення ОСОБА_1, яке здійснено за наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК-ОТЕЛЬ «МАРАТ» № 104-к від 15 липня 2013 року за ст. 41 п. 2 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри з боку власника;

- змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ПАРК-ОТЕЛЬ «МАРАТ» з «Звільнити з займаної посади ОСОБА_1, адміністратора служби прийому та розміщення, з 15 липня 2013 року за ст. 41 п. 2 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри з боку власника» на формулювання «Звільнити з займаної посади ОСОБА_1, адміністратора служби прийому та розміщення, з 15 липня 2013 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України»;

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРК-ОТЕЛЬ «МАРАТ» на протязі трьох календарних днів з дня набрання законної сили судовим рішенням, внести запис до її трудової книжки - «Звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпПУ»;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК-ОТЕЛЬ «МАРАТ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000 гривень 00 копійок.

Вимоги мотивовані тим, що вона вважає, що мала право на розірвання трудового договору по ч.1 ст. 38 КЗпП України, а по п. 2 ст. 41 КЗпП України була звільнена незаконно. Стягнення моральної шкоди обґрунтовує тим, що у зв'язку з неправомірністю дій відповідача та запису у трудовій книжці, вона вже майже два місяці не може працевлаштуватися, відчуває душевні страждання, погіршилося її самопочуття, порушений привичний образ життя та нормальні життєві стосунки.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти позову, надав суду письмові заперечення.

Заслухавши сторони, з'ясувавши усі надані сторонами письмові докази та встановивши обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст. 38 ч. 1 КЗпП України, - працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередив про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України, - Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року(із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», - звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуван ням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальни ми цінностями). При встановленні у передбаченому за коном порядку факту вчинення працівниками розкра дання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Відповідно до ст.15 ЦК України, - кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Ч. 2 ст.16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч.1 ст.23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено і ці обставини не заперечуються сторонами, що позивачка працювала у відповідача з 01 листопада 2006 року адміністратором служби прийому та розміщення.

15 липня 2013 року позивачка була звільнена з цієї посади на підставі наказу № 104-к по ст. 41 п. 2 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри з боку власника (а.с.8).

Перед тим, 01 липня 2013 року позивачка подала директору ТОВ «Парк-Отель «Марат» заяву про звільнення її за власним бажанням по ч.1 ст.38 КЗпП України (а.с.7). З 04 липня 2013 року до 14 липня 2013 року позивачка не працювала та знаходилась на лікарняному, який вона надала відповідачу 15 липня 2013 року, коли з'явилась на підприємство за наказом про звільнення та трудовою книжкою. 15 липня 2013 року позивачці стало відомо, що вона звільнена не за власним бажанням, а по ст. 41 п.2 КЗпП України за втратою довір'я.

Як пояснила у судовому засіданні позивачка, їй тільки у судовому засіданні з заперечень відповідача стало відомо у зв'язку з яким фактом недостачі грошей у касі підприємства її звільнили, оскільки в наказі про це не вказано. До цього часу від неї не взяли жодного пояснення. Хоча вона 08 липня 2013 року писала відповідачу заяву про те, що вона не є особою з повною матеріальною відповідальністю та з нею такий договір не укладався, грошей вона від відпочиваючих не приймала. Також вона пояснила суду, що одночасно на підприємстві працює та приймає відпочиваючих декілька адміністраторів та касир з бухгалтером, які приймають від них гроші та ведуть облік через комп'ютерну програму. Позивачка категорично заперечує, що вона приймала відпочиваючих ОСОБА_2 з жінкою ОСОБА_3 з 18 червня 2013 року по 25 червня 2013 року та отримувала від них гроші готівкою в сумі 3850 грн..

Вислухав пояснення позивачки та доводи представника відповідача, суд вважає, що відповідач не довів суду законність наказу №104-к від 15 липня 2013 року.

Справа двічі призначалася до слухання, але ж відповідач не надав суду жодного документу, які були підставою для винесення наказу, які вимагав суд при відкритті провадження по справі та роз'яснював відповідачу його процесуальні права та обов'язки. Представник відповідача пояснив суду, що при проведенні щомісячної інвентаризації грошових коштів, які надходять на підприємство, у липні 2013 року було виявлено, що від туристів ОСОБА_3 надходило тільки предоплатні гроші у сумі 2800 грн., а варітсть проживання з 18 червня 2013 до 25 червня 2013 року коштувала 6650 грн.. Тобто, 3850 грн. не були ним внесені до каси підприємства. Тому відповідач провів службове розслідування та встановив, що 18 червня 2013 року приймали цих відпочиваючих старший адміністратор ОСОБА_6., адміністратори ОСОБА_1. та ОСОБА_5 і касир ОСОБА_4. Вони надіслали їх фото ОСОБА_2, який впізнав ОСОБА_1, як людину, якій він віддав вказані гроші. Після чого позивачка була звільнена по ст. 41 п.2 КЗпП України.

Але ж суд вважає, що отримання грошей від ОСОБА_2 та не внесення їх у касу підприємства з боку ОСОБА_1 є не доведеним у передбачений законом спосіб та належними доказами.

Представник відповідача підтвердив суду щодо звернення з цього приводу до органів внутрішніх справ яке вони зробили вже після звільнення позивачки, але ж до сих пір ніяких процесуальних рішень не прийнято. Відповідачі також не витребували у ОСОБА_2 квитанції в підтвердження того, що він сплатив гроші на підприємство. Тобто, суд вважає, що на час звільнення позивачки та на час розгляду справи, обставини винних дій позивачки не доведені та є тільки припущенням відповідачів.

Позивачка розцінює такі дії як помста їй з боку відповідача за те, що вона вирішила звільнитися за власним бажанням, а її не відпускали з роботи.

Власник повинен доказати наявність в діях працівника конкретних порушень та доказати його вину у цих порушеннях.

Але ж як вбачається з наказу № 104-к від 15 липня 2013 року у ньому взагалі не вказано, які порушення зробила позивачка, які привели до її звільнення по ст. 41 п. 2 КЗпП України (а.с.8). Крім того, суд звертає увагу на те, що текст наказу № 104-к, який був вручений позивачці при ознайомленні 15 липня 2013 року (а.с.8) та текст наказу за тим же самим номером, який позивачці надісланий був відповідачем поштою (а.с.12) відрізняються за текстом.

При всіх вказаних обставинах, суд вважає, що наказ № 104-к від 15 липня 2013 року (в обох його редакціях) не відповідає чинному законодавству, та звільнення позивачки на підставі цього наказу є незаконним, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 235 ч. 3 КЗпП України, - у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У зв'язку з цим суд вважає необхідним визнати неправильним формулювання причини звільнення з займаної посади ОСОБА_1 причин звільнення з займаної посади ОСОБА_1, адміністратора служби прийому та розміщення, з 15 липня 2013 року за ст. 41 п. 2 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри з боку власника на підставі Наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК-ОТЕЛЬ «МАРАТ» № 104-к від 15 липня 2013 року, та запис в трудовій книжці ОСОБА_1 під № 9 - «Звільнена у зв'язку з втратою довіри з боку власника, п. 2 ст. 41 КЗпП України», - недійсною, та також в цій частині задовольняє позов.

Суд вважає при таких обставинах, які встановлені судом, також необхідно змінити формулювання причини звільнення позивачки з займаної посади адміністратора служби прийому та розміщення с 15 липня 2013 року по ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, що відповідає вищеназваним вимогам Закону.

Що стосується стягнення з відповідача моральної шкоди, то в цій частині, позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року № 6-23цс12, - захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (статті 3, 4, 31 ЦПК Україну).

Отже, суд вважає, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Позивачка просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 3000 грн., але ж суд вважає, що вона не довела всіх обставин моральних страждань, пошкодження у зв'язку з діями відповідача здоров'я. Суд погоджується з тим, що порушення її законних прав з боку відповідача у зв'язку з незаконним звільненням, призвели до її моральних страждань, але ж без тяжких наслідків, а тому вважає доцільним задовольнити її позов частково у розмірі 1000 грн..

Що стосується вимог щодо зобов'язання відповідача на протязі трьох календарних днів з дня набрання законної сили судовим рішенням, внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 - «Звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпПУ», то в цій частині необхідно відмовити, оскільки порядок та строки виконання рішення суду передбачені Законом Україна «Про виконавче провадження» та ЦПК України, відповідно до яких треба діяти.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягнення на користь держави судові витрати по справі у вигляді суду збору у розмірі 229,40 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст. 38 ч. 1, п. 2 ст. 41, ст. 237-1, ст. 235 ч. 3 КЗпП, ст. ст. 15, 16, 23 ЦК України, п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року (із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», п. 5 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати неправильним формулювання причини звільнення з займаної посади ОСОБА_1, адміністратора служби прийому та розміщення, з 15 липня 2013 року за ст. 41 п. 2 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри з боку власника на підставі Наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК-ОТЕЛЬ «МАРАТ» № 104-к від 15 липня 2013 року, та запис в трудовій книжці ОСОБА_1 під № 9 - «Звільнена у зв'язку з втратою довіри з боку власника, п. 2 ст. 41 КЗпП України» недійсною.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1, яке здійснено за наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК-ОТЕЛЬ «МАРАТ» № 104-к від 15 липня 2013 року за ст. 41 п. 2 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри з боку власника.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ПАРК-ОТЕЛЬ «МАРАТ» з «Звільнити з займаної посади ОСОБА_1, адміністратора служби прийому та розміщення, з 15 липня 2013 року за ст. 41 п. 2 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри з боку власника» на формулювання «Звільнити з займаної посади ОСОБА_1, адміністратора служби прийому та розміщення, з 15 липня 2013 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК-ОТЕЛЬ «МАРАТ» (ідентифікацій код 34121601) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК-ОТЕЛЬ «МАРАТ» (ідентифікацій код 34121601) на користь держави судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційному суду АРК через Ялтинський міський суд в порядки та строки, передбачені ст. ст. 294-296 ЦПК України.

СУДДЯ: