Постанова

від 23.09.2013 по справі 821/3536/13-а

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2013 р. Справа № 821/3536/13-а

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Войтович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Орікс" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

встановив:

До Херсонського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Орікс» (далі - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002752200 від 10.04.2013 року.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте подав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте подав заяву в якій просив розгляд справи провести в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розгляд справи провести в порядку письмового провадження.

В позовній заяві в обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України є неправомірними та необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів і податкових накладних сформовано валові витрати. Також, позивач звертає увагу на те, що податковим органом зроблено помилковий висновок про те, що угода укладена між ним та ПП «Шеду» містить ознаки нікчемності. На думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідачем не подано письмових заперечень на адміністративний позов.

Розглянувши позовну заяву та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, судом встановлено наступне.

13.03.2013 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області проведено позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Орікс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП «Шеду» за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 13.03.2013 №1618/22-6/3239158 (надалі - Акт перевірки).

З вищенаведеного акта перевірки вбачається, що відповідно до матеріалів перевірки ПП «Шеду» за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року (акт від 06.01.2012 року №5/15-2/37239000) встановлено, що враховуючи те, що у ПП «Шеду» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складській приміщення, транспортні засоби та за результатами перевірки не встановлено факту реального здійснення господарських операцій у жовтні 2011 року. ПП «Орікс» отримувало від постачальника ПП «Шеду», акти виконаних робіт та податкові накладні на отримання послуг. Тому, ПП «Орікс» неправомірно включено до складу податкового кредиту показники по операціям, які фактично не відбулись, у зв'язку з чим податковий кредит у ряд. 10.1.17 податкової декларації з ПДВ за жовтень 2011 року підлягають коригуванню у бік зменшення та зменшенню валових витрат по деклараціям з податку на прибуток підприємств за 2-4 квартал 2011 року на загальну суму 265629, 17 грн.

У ході перевірки посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області встановлено наступні порушення: п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 61094, 70 грн. за 2-4 квартал 2011 року

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002752200 від 10.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 61094, 70 грн.

В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази, суд звертає увагу на таке.

01.02.2012 року між ПП «Орікс» та ПП «Шеду» було укладено договір на виконання субпідрядних робіт, із строком дії до 01.01.2012 року. Згідно умов даного договору ПП «Шеду», як підрядник мав виконати за дорученням замовника - ПП «Орікс» поточний ремонт покрівель, мереж холодного та гарячого водопостачання, ремонт тентових покриттів, кузовів на авто, та інше, а замовник прийняти та оплатити роботу.

Відповідно до п.3.1 даного договору вартість робіт визначається згідно акта виконаних робіт, підписаним обома сторонами. Підпунктом 3.1.1 договору визначено вид розрахунків - безготівковий та готівковий.

ПП «Шеду» на виконання умов зазначеного договору протягом 2011 року було виконано роботи на загальну суму 318755, 00 грн., що підтверджується актами виконаних робіт від 06.10.2011 року на суму 34830, 00 грн., від 10.10.2011 року на суму 24000, 00 грн., від 19.10.2011 року на суму 37000, 00 грн., від 25.10.2011 року на суму 93734, 11 грн., за жовтень 2011 року на суму 98515, 00 грн., за жовтень 2011 року на суму 30675, 89 грн.

Також, на виконання вищенаведеного договору були виписані наступні податкові накладні: №10258 від 25.10.2011 року на суму 46800, 00 грн., №10278 від 27.10.2011 року на суму 72600, 00 грн., №10219 від 31.10.2011 року на суму 199355, 00 грн.

Розрахунки позивача з ПП «Шеду» у жовтні 2011 року у відповідності до умов договору, проведено у готівковій формі на загальну суму 266163, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями до прибуткових касових ордерів.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем було залучено на умовах зазначеного договору ПП «Шеду», як субпідрядника за договорами підряду, укладених між ПП «Орікс» та наступними контрагентами: КП «Центр», фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, ПОСП «Агрофірма «Мир», ДП «Співдружність ініціативних працездатних інвалідів», фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, ТОВ «Тройка», ТОВ ФПК «Корабел», ПАТ "Херсонський комбінат хлібопродуктів".

Вищенаведені договори підряду містяться в матеріалах адміністративної справи.

Виконання робіт за вищенаведеними договорами підряду за жовтень 2011 року повністю підтверджуються актами виконаних робіт на суму 483079, 00 грн. та податковими накладними виписаними на адресу контрагентів позивача.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з неправомірністю формування валових витрат за рахунок сум сплачених ПП «Шеду» у складі ціни придбаних послуг. Оскільки, на думку податкового органу, послуги фактично не надавалися, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, тому формування валових витрат вчинено позивачем незаконно.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг, в даному випадку, вже само по собі, є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм можна дійти висновку, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагнетами недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано правової позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій контрагента позивача, пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Поряд із цим, з огляду на те, що відповідач стверджував про наявність ознак фіктивності господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентом, судом досліджено питання щодо реальності отримання позивачем послуг з метою подальшого використання у власній господарській діяльності та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, видами діяльності позивача є: виробництво готових текстильних виробів, крім одягу; виробництво будівельних металевих конструкцій; будівництво будівель, водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи; технічне обслуговування та ремонт автомобілів; управління нерухомим майном.

В свою чергу, факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що отримані субпідрядні послуги від ПП «Шеду» необхідні були позивачу для виконання інших договорів підряду.

Як встановлено судом, факти надання послуг підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є отримання послуг, беручи до уваги наявність підтверджуючої документації щодо подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Шеду» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Також, судом встановлено, що на момент укладення правочинів та на день розгляду справи позивач є правоздатною особою і перебуває у якості зареєстрованої особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що підтверджується випискою з такого реєстру.

В Акті перевірки немає посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Шеду» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання правочинів.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків Акта перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ПП «Шеду», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, суд зазначає, що як вбачається із акта перевірки позивача однією із підстав для висновку податкового органу про те, що ПП «Шеду підпадає під критерії алгоритму щодо визначення, як «податкова яма» є така обставина: декларація з ПДВ за жовтень місяць не визнано, як податкову звітність (до відома).

Проте, судом встановлено, що у провадженні Херсонського окружного адміністративного суду знаходилася справа №2а-275/12/2170 за позовом Приватного підприємства «Шеду» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дії відповідача щодо неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2011 року та визнання податкову декларацію за вказаний період такою, що подана згідно вимог чинного законодавства.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 року позовні вимоги Приватного підприємства «Шеду» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби задоволено. Визнано протиправною відмову Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби у прийняті податкової декларації з податку на додану вартість приватного підприємства «Шеду» за жовтень 2011 року. Визнано податкову декларацію за жовтень 2011 року приватного підприємства «Шеду» поданою 18 листопада 2011 року.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 року без змін.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлюється, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача щодо формування валових витрат по взаємовідносинах з ПП «Шеду».

Також, суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання позивачем первинних документів.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток є безпідставними.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень у повному обсязі.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив :

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0002752200 від 10.04.2013 року прийняте Державною податковою інспекцією у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Орікс" (код ЄДРПОУ 32391581) судовий збір в сумі 610, 95 грн. (Шісот десять гривень 95 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Войтович І.І.

кат. 8.2.6