Постанова

від 29.11.2006 по справі 7/37-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/37-Б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

29 листопада 2006 р.                                                                                   № 7/37-Б  

Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у справі),

Ткаченко Н.Г.

Катеринчук Л.Й.

розглянувши касаційну скаргуВАТ “Луцький шовковий комбінат “Волтекс”, м. Луцьк

на ухвалу

від 12.12.2005 р. господарського суду Волинської області

у справі № 7/37-Б господарського суду Волинської області

за заявоюЛуцької ОДПІ

доВАТ “Луцький шовковий комбінат “Волтекс”, м. Луцьк

пробанкрутство

арбітражний керуючийАндрієвський С.О.

в судовому засіданні взяли участь представники:

Луцької ОДПІСівак О.В., довір.;Варшава М.М., довір.

боржникаЮдін С.В., довір.

ВСТАНОВИВ:

          У провадженні господарського суду Волинської області знаходиться справа № 7/37-Б про банкрутство ВАТ “Луцький шовковий комбінат “Волтекс”.

          Ухвалою господарського суду Волинської області від 25.10.2004 р. затверджено мирову угоду від 20.10.2004 р., укладену між ВАТ “Луцький шовковий комбінат “Волтекс” і його кредиторами, та припинено провадження у справі.

          Ухвалою господарського суду Волинської області від 12.12.2005 р. (суддя Шум М.С.) розірвано мирову угоду від 20.10.2004 р., укладену між ВАТ “Луцький шовковий комбінат “Волтекс” і його кредиторами, та поновлено провадження у справі.

          Також, зобов'язано заявника - Луцьку ОДПІ в 10-ти денний термін подати до офіційного друкованого органу оголошення про поновлення провадження у справі.

           Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ВАТ “Луцький шовковий комбінат “Волтекс” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, вимоги якої з урахуванням заяви про доповнення до касаційної скарги полягають у скасуванні ухвали господарського суду Волинської області від 12.12.2005 р.  

          На думку заявника касаційної скарги, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 39 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі - Закон) та ст. ст. 33, 43 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку,  що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2004 р. судом у даній справі було затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої погашенню підлягала заборгованість перед кредиторами ІІ черги у розмірі 100 % від суми заявлених вимог протягом 90 днів із дня затвердження мирової угоди та заборгованість перед кредиторами ІІІ і ІV черг у розмірі 50 % від суми заявлених вимог протягом 360 днів із дня затвердження мирової угоди.

Відповідно до ч. 5 ст. 39 Закону єдиною підставою для розірвання мирової угоди  є невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.

Отже, Законом передбачено, що невиконання (непогашення) боржником не менш ніж третини всіх грошових вимог кредиторів тягне за собою розірвання мирової угоди, оскільки таке невиконання умов мирової угоди носить публічний характер.

          У зв'язку з чим, право ініціювати розірвання мирової угоди мають кредитори, що володіють не менш ніж третиною від загального розміру грошових вимог кредиторів до боржника, або кредитори, які для досягнення встановленого Законом розміру об'єднали свої грошові вимоги.

Згідно з мировою угодою розмір усіх зобов'язань боржника перед кредиторами на день її затвердження становить 11 233 014,07 грн., в т.ч. 1 457 900,00 грн. заборгованості по заробітній платі працівника боржника (ІІ черга задоволення).

Мирова угода передбачала повне погашення заборгованості кредиторам ІІ черги (1 457 900,00 грн.) та списання 50 % решти заборгованості перед кредиторами ІІІ і ІV черг ((11 233 014,07 грн. - 1 457 900,00 грн.) / 2 = 4 887 557,03 грн.). У зв'язку з чим згідно з умовами мирової угоди до сплати підлягало 6 345 457,03  грн. (1 457 900,00 грн. + 4 887 557,03 грн.).

Отже, третина вимог кредиторів підлягає визначенню з вказаної суми.

          Як встановлено судом першої інстанції, 11.11.2005 р. з заявою про розірвання мирової угоди до суду звернувся кредитор боржника –Луцька ОДПІ, вимоги якої становили 2 764 152,98 грн.

Згідно з мировою угодою вимоги вказаного кредитора у розмірі 50 % підлягали списанню (прощенню), а решта 50 % від суми вимог у розмірі 1 382 076,49 грн. повинна була погашатися боржником шляхом сплати протягом 360 днів із дня затвердження мирової угоди.

Отже, вимоги кредитора до боржника (1 382 076,49 грн.) становлять менше третини загального розміру всіх вимог кредиторів (6 345 457,03  грн.).

Таким чином, у випадку будь-якого невиконання боржником вимог такого кредитора останній не може самостійно ініціювати процедуру розірвання мирової угоди, укладеної між всіма кредиторами та боржником, оскільки його грошові вимоги до боржника не носять публічний характер.

Разом з тим, розриваючи затверджену у справі мирову угоду, суд першої інстанції, окрім невиконання мирової угоди відносно Луцької ОДПІ, виходив також із того, що боржник не виконує мирову угоду щодо погашення заборгованості Управлінню Пенсійного фонду України у м. Луцьку та Головному управлінню Пенсійного фонду України у м. Луцьку.

Незважаючи на те, що про невиконання мирової угоди відносно Управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку та Головного управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку вказувала Луцька ОДПІ в своїй заяві про розірвання мирової угоди, зазначені кредитори не об‘єднали свої вимоги та не подали спільно відповідну заяву, оскільки подана до суду заява про розірвання мирової угоди у справі (а.с. № 107 том 6 ) підписана лише від імені Луцької ОДПІ.

За таких обставин справи у суду першої інстанції не було правових підстав для розірвання мирової угоди, затвердженої у справі про банкрутство ВАТ “Луцький шовковий комбінат “Волтекс”.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не відповідає положенням чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а заява Луцької ОДПІ –передачі до розгляду до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись ст. 39 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу ВАТ “Луцький шовковий комбінат “Волтекс” задовольнити.

2.          Ухвалу господарського суду Волинської області від 12.12.2005 р. у справі № 7/37-Б скасувати.

3.          Заяву про розірвання мирової угоди у справі № 7/37-Б передати до розгляду до господарського суду Волинської області.      

     Головуючий                                                                                      Б.М. Поляков

     Судді                                                                                                 Н.Г. Ткаченко

                Л.Й. Катеринчук