Ухвала

від 13.09.2013 по справі 2а-5358/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2013 року Справа № 168409/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Запотічний І.І.

судді Костів М.В.

секретар судового засідання Рак Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2012 року у справі за позовом ДП «Інженерно-виробничий центр» ТзОВ «Інженерно-виробничий центр» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Дочірнє підприємство «Інженерно-виробничий центр» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-виробничий центр» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 28 травня 2011 року №0000272340, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 19 257 грн. 30 коп., у тому числі за основним платежем 19 256,30 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що підприємство, як суб'єкт господарювання, правомірно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість по господарській операції з ПП «Поляріс Лайт», яка носила реальний характер. Викладені у акті перевірки від 15.05.2012 р.№ 414/22-4/25235613 висновки податкового органу про нікчемність, удаваність та безтоварність цих правочинів є безпідставними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2012 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 28.05.2012 року № 0000272340.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС подано апеляційну скаргу, відповідно до якої апелянт просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2012 року та винести нову, якою відмовити ДП «Інженерно-виробничий центр» у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на наступне.

Виїзною позаплановою документальною перевіркою ДП «Інженерно-виробничий центр»ТзОВ «Інженерно-виробничий центр», результати якої оформлено актом перевірки від 15.05.2012 р. №414/22-4/25235613, встановлено завищення суми податкового кредиту за січень 2011 року на загальну суму 19256 грн. 30 коп., за рахунок проведення взаєморозрахунків з ПП «Поляріс Лайт», що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 19256 грн. 30 коп. В ході проведення перевірки використано: акт Алчевської ОДПІ від 11.11.2011 року № 1801/231-37156789 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Поляріс Лайт» (код ЄДРПОУ 37156789), бази даних ДПА України, АІС ОР «Податки», АІС «Бест звіт», АІС «Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України». На підставі акту від 15.05.2012 р. №414/22-4/25235613 винесено податкове повідомлення-рішення від 28.05.2012 року № 0000272340. Вважає, що представлені до перевірки посадовими особами позивача документи не можуть підтверджувати факту поставки ПП «Поляріс Лайт» вентиляційного обладнання для ДП «Інженерно-виробничий центр» ТзОВ «Інженерно-виробничий центр» та законність відображення даних правовідносин у податковій звітності за січень 2011 року з ПДВ. Тому стверджує, що підприємством зайво включено до складу податкового зобов'язання суми ПДВ з придбання вентиляційного обладнання у ПП «Поляріс Лайт».

Представник позивача в судовому засіданні просить в задоволені апеляційної скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач явку повноважного представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Інженерно-виробничий центр» ТзОВ «Інженерно-виробничий центр» з питань господарських відносин з ПП «Поляріс Лайт»за січень 2011 року. Результати перевірки оформлені актом від 15.05.2012 р. №414/22-4/25235613.

Як вбачається з акту перевірки, перевіркою встановлено порушення підприємством:

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС прийнято податкове повідомлення - рішення від 28.05.2012 року № 0000272340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 19 257 грн. 30 коп., у тому числі за основним платежем 19 256,30 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн..

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став викладений в акті Алчевської ОДПІ в Луганській області від 11.11.2011 року № 1801/231-37156789 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Поляріс Лайт» висновок податкового органу про нікчемність господарських операцій, здійснених ПП «Полярис Лайт» з своїми контрагентами, в тому числі і з ДП «Інженерно-виробничий центр»ТзОВ «Інженерно-виробничий центр».

Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2. цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу встановлено заборону віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно підпункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов'язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим же підпунктом.

Згідно підпункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З метою підтвердження чи спростування права платника на податковий кредит слід дослідити чи відбувались господарські операції в дійсності, чи лише їх сутність була відображена платником у податковій звітності з метою отримання права на податковий кредит (на податкову вигоду).

ДП «Інженерно-виробничий центр» ТзОВ «Інженерно-виробничий центр» придбало у ПП «Поляріс Лайт» товарно-матеріальні цінності на загальну суму 115 537,80 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 19 256,30 грн.

Судом першої інстанції встановлено та доведено матеріалами справи, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ПП «Поляріс Лайт» позивач представив суду належні та допустимі докази щодо проведення таких операцій - угоди на поставку вентиляційного обладнання, протоколи погодження договірної ціни на поставку обладнання, видаткові та податкові накладні, банківські виписки ( а.с. 26-48) сертифікат відповідності ( а.с. 85).

Позивач повністю розрахувався з продавцями за придбаний товар, що підтверджується копіями платіжних доручень за 12.01.2011 року, 17.01.2011 року та 05.10.2011 року з наявними на них відмітками банку.

Судом встановлено, що доставка товару від ПП «Поляріс Лайт» здійснювалась продавцем, відтак необхідності в оформленні товарно-транспортних накладних для транспортування вентиляційного обладнання не було.

Придбане за угодами № 01-П від 10.01.2011 р. та № 02-П від 17.01.2011 р. у ПП «Поляріс Лайт» вентиляційне обладнання використане підприємством у свої господарській діяльності при виконанні договору підряду з ПП фірма «Орбудсервіс» №05/11 від 05 листопада 2010 року. (а.с. 71-72).

Предметом договору №05/11 від 05 листопада 2010 року було виконання робіт з реконструкції систем теплопостачання та вентиляції Львівського міського центру зайнятості на загальну суму 165 772 грн. 36 коп.

Частина придбаних у ПП «Поляріс Лайт» ТМЦ була використана для виконання умов цього договору, що підтверджується податковими накладними, довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання-передачі робіт, банківськими виписками.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно зі статтею 9 Закону № 996-ХІV первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пунктів 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 року за № 168/704 (Положення), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації)- це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі) посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідно до статті 1 Закону № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У позивача наявні усі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання товарів у ПП «Поляріс Лайт», товар позивачем отримано, на суму отриманого товару виписано усі податкові та видаткові накладні, здійснено розрахунок за отриманий товар.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність правочинів між ДП «Інженерно-виробничий центр» ТзОВ «Інженерно-виробничий центр» та ПП «Поляріс Лайт», суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність такого твердження виходячи з наступного.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що визначення суми грошового зобов'язання та нарахування штрафних санкцій було здійснено відповідачем неправомірно, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 28 травня 2011 року №0000272340, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 19 257 грн. 30 коп., у тому числі за основним платежем 19 256,30 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про задоволення позову.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст.160, 195,196, п.1 ч.1 ст. ст.198, ст.ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2012 року у справі № 2а-5358/12/1370 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Запотічний І.І.

Костів М.В.