Постанова

від 07.12.2006 по справі 7/49-38

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/49-38

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

07 грудня 2006 р.                                                                                   № 7/49-38  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:  

Козир Т.П.- головуючого, Владимиренко С. В., Кота О. В., за участю представника позивача –Волошинович О.П. дов. від 5.12.2006 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ “Ніке” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2006 року у справі господарського суду Волинської області за позовом ТОВ “Ніке” до СГ ПП “Буг” про стягнення боргу,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніке" звернулось до суду з позовом до Сільськогосподарського приватного підприємства "Буг" про стягнення 41529 грн. 68 коп. боргу за договором.

Рішенням господарського суду Волинської області від 18 травня 2006 року позов задоволено частково та стягнуто з сільськогосподарського приватного підприємства "Буг" 7 840 грн. 08 коп. боргу. В частині стягнення 33 689 грн. 60 коп. з відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2006 року рішення господарського суду Волинської області від 18 травня 2006 року залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення

У касаційній скарзі заявник просить змінити рішення господарського суду Волинської області від 18 травня 2006 року в частині незадоволених позовних вимог та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

ТОВ “Ніке” вважає, що судом порушено положення ч. 2 ст. 101 ГПК України та ст. 526 ЦК України.

Заявник стверджує, що посилання суду апеляційної інстанції на те, що в договорі сторони не погодили місце доставки продукції та умови її передачі, як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог протирічить ст. 526 ЦК України, оскільки суд не врахував, що зобов'язання також мають виконуватись і у відповідності до звичаїв ділового обороту.

У судове засідання не з'явились представники СГ ПП “Буг”.

З огляду на те, що про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за  відсутності представників відповідача.

Вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір від 28 квітня 2001 року та договір купівлі-продажу засобів захисту рослин № 32 від 13 червня 2001 року.

          За умовами господарського договору від 28 квітня 2001 року відповідач взяв на себе зобов'язання виростити з насіння позивача та передати позивачу сільськогосподарську сировину –льонотресту.

          На виконання даного договору, відповідно до довіреності серії ЯГФ №698677 від 28 квітня 2001 року та накладної № 4/4-01 від 28 квітня 2001 року, позивач передав відповідачу насіння льону у кількості 5000 кг, а відповідач зобов'язувався на замовлення позивача на земельній ділянці 40 га виростити льон і передати його позивачеві  до 15 жовтня 2001 року з розрахунку 2,5 тон льонотрести та 400 кг. насіння льону з одного гектара.

          Сторони за договором від 28 квітня 2001 року не погодили вартість продукції, місце її доставки та умови її передачі.

          Частиною 3 ст. 532 ЦК України встановлено, що якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання за зобов'язаннями про передачу товару провадиться за місцем виготовлення або зберігання товару, якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання.

          Враховуючи обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України приходить до висновку, що позивач знав про місце виготовлення та зберігання товару.

Крім того, листами від 20 жовтня 2001 року та 25 жовтня 2001 року відповідач звертався до позивача з метою передачі льонотрести та оформлення актів прийому передачі.

Суди встановили, що передача відповідачем насіння льону та льонотрести проведена не була, оскільки позивач жодними доказами не підтвердив свій намір забрати замовлену продукцію та не здійснив будь-яких дій щодо її отримання у розумні строки зберігання даного виду продукції.

Наведене дає підстави суду, у відповідності до ст. 613 ЦК України, визнати позивача таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором від 28 квітня 2001 року, оскільки він фактично не вчинив дій, що встановлені договором … до вчинення яких відповідач не міг виконати свого обов'язку, тобто, не реагуючи на листи відповідача від 20 жовтня 2001 року та 25 жовтня 2001 року про прийняття виконання, фактично відмовлявся прийняти належне виконання зобов'язання за договором.

          Крім того, судами встановлено, що поданий позивачем розрахунок вартості продукції за договором 28 квітня 2001 року не підкріплений належними доказами його обґрунтованості.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          За договором № 32 від 13 червня 2001 року позивач передав, а відповідач зобов'язувався оплатити засоби захисту рослин у сумі 7840,08 грн. до 20 червня 2001 року.

          Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язання встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У встановлені строки відповідач оплати не провів.

Статтями 525 та 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, а одностороння відмова від нього або його одностороння зміна не допускаються.

          Викладене свідчить про те, що суди підставно відмовили в задоволенні стягнення боргу за договором від 28 квітня 2001 року та стягнули з відповідача лише борг за поставлені за договором № 32 від 13 червня 2001 року засоби захисту рослин на суму 7840,08 грн., що підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи.

          Тому Вищий господарський суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій та не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення господарського суду Волинської області від 18 травня 2006 року та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2006 року.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117 - 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2006 року – без зміни.

Головуючий                                                                                  Т. Козир

Судді                                                                                     С. Владимиренко

                                                                                             О. Кот