Рішення

від 19.09.2013 по справі 907/785/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.09.2013р. Справа № 907/785/13

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „БВ", с. Ільниця Іршавського району

ДО товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт", с. Ільниця Іршавського району

ПРО стягнення 90000грн. заборгованості по орендній платі за договором оренди обладнання від 12.11.2012р.,

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - Черепаня М.В. - представник за довіреністю від 17.07.2013р.

від відповідача - не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія „БВ", с. Ільниця Іршавського району звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт", с. Ільниця Іршавського району про стягнення 90000грн. заборгованості по орендній платі за договором оренди обладнання від 12.11.2012р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 31.07.2013р. порушено провадження у справі №907/785/13 та призначено справу до розгляду на 12.08.2013р.

Ухвалою суду від 12.08.2013р. розгляд справи було відкладено на 28.08.2013р.

В засіданні суду 28.08.2013р. судом, за згодою представників сторін, у відповідності до вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 10.09.2013р. для надання сторонам можливості подати суду додаткові докази в обґрунтування своїх доводів та заперечень.

Ухвалою суду від 10.09.2013р. розгляд справи було відкладено на 19.09.2013р. з підстав, викладених в ній.

Представник позивача просить заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Заперечує обґрунтованість клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з можливим добровільним врегулюванням спору між сторонами та наполягає на розгляді справи по суті з урахуванням наявних у справі матеріалів.

В обґрунтування своєї позиції представник позивача вказує на те, що заперечуючи позовні вимоги, відповідач заперечує орендні правовідносини за Договором оренди від 12.11.2012 р., в той же час, згідно листа - повідомлення відповідача від 07.06.2013 р. № 40, Відповідач відмовляється від Договору оренди від 12.11.2012 р. вагів електронних модель К42К8608Т, заводський № 33/8357/035 та пропонує врегулювати питання погашення заборгованості.

Таким чином, даним повідомленням відповідач підтверджує наявність укладеного договору оренди від 12.11.2012 р., а також факт наявності заборгованості по орендним платежам.

По-друге, відповідач зазначає про недійсність договору оренди, посилається на Контракту з керівником підприємства від 11.09.2012р. а саме п.п. 1.6, та вказує, даним Контрактом директора обмежено укладання угод без погодженням із вищим органом правління на суму, що перевищую 10 000 грн.

Однак, вказане не може братись до уваги, з огляду на наступне.

Контракт, на який посилається Відповідач укладений між фізичною особою Федорець К.Г. та ТОВ «Лігніт» та є трудовим договором, про що прямо в ньому зазначено (п.1.2.).

Відповідно до ст.. 21 Кодексу Законів про працю, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Контракт є лише особливою формою трудового договору, відповідно до приписів означеної статті (ч. 3).

Частина З ст. 145 ЦК України передбачає, що компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Однак, статут ТОВ «Лігніт» не містить обмежень щодо підписання директором товариства договорів на суму, що перевищую 10 000 грн. та про необхідність їх погодження (схвалення) вищим органом товариства.

Крім того, згідно п. 3.5. Постанови пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», відповідно до пункту "і" частини п'ятої статті 41 і статті 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Також, як випливає з фактичних обставин справи, юридична особа - ТОВ «Лігніт» в подальшому схвалила Договір оренди від 1.11.2012 р. Доказами такого схвалення є відповідне письмове звернення уповноваженої посадової особи відповідача - ТОВ «Лігніт», директора Рекуц Ю.Ю. до другої сторони договору оренди - Позивача з проханням підписати додаткову угоду про розірвання договору оренди; у вказаному листі відповідач посилається, на те, що у підприємства немає більше потреб орендувати ваги, зазначає про відмову від договору. Крім того, відповідач вчиняє дії, які також свідчать про схвалення правочину, а саме, підписання актів приймання-передачі наданих послуг та прийняття виконання, що полягає в користуванні орендованим майном.

Тобто, Договір оренди від 12.11.2012 р. укладений від імені відповідач повноважною особою, обмеження щодо укладення керівником відповідача договорів у статуті товариства не міститься, крім того, вказаний правочин в подальшому був схвалений відповідачем, а тому відсутні підстави для визнання його дійсним.

По-третє, нічим не підкріпленим є твердження відповідача про нібито придбання ним у позивача вагів на підставі договору купівлі-продажу від 14.11.2012 р., та в подальшому загадкове зникнення через «незрозумілі причини» договору купівлі-продажу обладнання від 14.11.2012 р. та документів, ш;о підтверджують передачу обладнання (ТТН, Накладні, Акти, тощо ). Отримання Позивачем коштів за продаж обладнання, та не передання цього обладнання в подальшому Відповідачу, може бути предметом окремого спору та не стосується позову про стягнення заборгованості по орендній платі. Подана ж відповідачем податкова накладна взагалі не містить ідентифікації вагів (модель, заводський номер тощо), та свідчить про проведення бухгалтерського обліку, як зазначає у відзиві сам відповідач, щодо оподаткування авансу за договором купівлі-продажу.

Відтак, позивач вважає, що відповідача, всупереч наведеному в ст. 33 ГПК України обов'язку, не довів факт купівлі ним вагів, що виступає об'єктом оренди за Договором оренди від 12.11.2012 р.

Відповідач заперечує з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі з підстав, зазначених у поданому суду письмовому поясненні. Також на день розгляду справи подав суду клопотання про відкладення розгляджу справи з огляду на те, що сторонами справи ведуться перемови щодо врегулювання спору, однак, доказів у підтвердження викладеного суду не подав. Разом з тим, як зазначено вище, представник позивача заперечує факту можливості врегулювання спору та просить суд розглянути справу по суті.

Судом відхилено вказане клопотання відповідача, враховуючи наступне.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, доказове наповнення матеріалів справи та численні письмові пояснення учасників судового процесу, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.09.2013р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами, а саме товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія БВ» (надалі - Позивач, Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Лігніт» (Відповідач, Орендар) 12.11.2012р. було укладено Договір оренди обладнання.

За умовами даного договору, предметом даного договору є надання Орендодавцем за обумовлену сторонами Договору плату в тимчасове володіння та користування Орендаря обладнання, яке буде використано останнім у своїх виробничих цілях і цілях отримання комерційних результатів у відповідності з конструктивними і експлуатаційними даними обладнання (майна), що передається в оренду - пункт 1.1. Договору оренди.

Згідно пункту 1.2. Договору оренди, об'єктом оренди є ваги електричні максимальною масою, зважування 60 т., що об'єднані пультом управління та призначені для зважування вантажних автомобілів з вантажем. Модель К42К.8608Т, заводський № 33/8357/035 12 (Обладнання).

Відповідно до п. 5.1., 5.2., 5.3. Договору оренди, сторони даного договору установили, що вартість використання обладнання, що передається у користування Орендарю, за повний строк оренди становить 120 000,00 грн..

Вказана сума орендної плати по договору оренди. Орендарем виплачується щомісячно рівними частинами в фіксованій сумі платежу 10 000,00 грн. в місяць. Оплата орендної плати здійснюється Орендарем шляхом перерахування платіжним дорученням належної суми на розрахунковий рахунок Орендодавця. Вказані платежі повинні проводитись Орендарем до 25-го числа кожного календарного місяця.

Пунктом 12.2. Договору передбачено, що Договір діє протягом 12 місяців (до моменту виконання сторонами своїх обов'язків по ньому) і припиняє свою дію 13 листопада 2013 року

На виконання умов Договору оренди від 12.11.2012 року, день підписання Договору Орендарем передано обладнання, обумовлене в п. 1.2. Договору, а саме Ваги електричні максимальною масою, зважування 60 т., що об'єднані пультом управління та призначені для зважування вантажних автомобілів з вантажем, модель К42К8608Т, заводський № 33/8357/035 12, що підтверджується Актом приймання-передачі.

Однак ТОВ «Лігніт» - Орендар по Договору свої зобов'язання по оплаті орендної плати не виконує, в узгоджені строки та в узгоджених розмірах орендну плату не вносив, внаслідок чого за відповідачем рахується заборгованість за договором оренди від 12.11.2012 р. на суму - 90 0000грн. ( у період з грудня 2012 року по серпень 2013 року включно).

Позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості по орендній платі в примусовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку спірні правовідносин між сторонами виникли на підставі Договору оренди, а тому вони підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та глави 30 § 5 Господарського кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (не споживна річ).

Відповідно до ст.. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктами 5.1., 5.2., 5.3. Договору оренди, сторони даного договору установили, що вартість використання обладнання, що передається у користування Орендарю, за повний строк оренди становить 120000грн.

Вказана сума орендної плати по договору оренди. Орендарем виплачується щомісячно рівними частинами в фіксованій сумі платежу 10 000,00 грн. в місяць. Оплата орендної плати здійснюється Орендарем шляхом перерахування платіжним дорученням належної суми на розрахунковий рахунок Орендодавця. Вказані платежі повинні проводитись Орендарем до 25-го числа кожного календарного місяця.

Пунктом 12.2. Договору передбачено, що Договір діє протягом 12 місяців (до моменту виконання сторонами своїх обов'язків по ньому) і припиняє свою дію 13 листопада 2013 року

На виконання умов Договору оренди від 12.11.2012 року, день підписання Договору Орендарем передано обладнання, обумовлене в п. 1.2. Договору, а саме Ваги електричні максимальною масою, зважування 60 т., що об'єднані пультом управління та призначені для зважування вантажних автомобілів з вантажем, модель К42К8608Т, заводський № 33/8357/035 12, що підтверджується Актом приймання-передачі.

Відтак, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем належними та допустимим доказами не спростовано факт користування належною позивачу річчю та наявного боргу по оплаті за оренду такого обладнання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач заперечує орендні правовідносини за Договором оренди від 12.11.2012 р., однак, дані доводи відповідача не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на те, що згідно листа - повідомлення відповідача від 07.06.2013 р. № 40, Відповідач відмовляється від Договору оренди від 12.11.2012 р. вагів електронних модель К42К8608Т, заводський № 33/8357/035 та пропонує врегулювати питання погашення заборгованості. Таким чином, даним повідомленням відповідач підтверджує наявність укладеного договору оренди від 12.11.2012 р., а також факт наявності заборгованості по орендним платежам.

Також відповідач зазначає про недійсність договору оренди, посилаючись при цьому на те, що умовами Контракту з керівником підприємства від 11.09.2012р. а саме п.п. 1.6, даним Контрактом директора обмежено укладання угод без погодженням із вищим органом правління на суму, що перевищую 10 000 грн.

Однак, вказане не може братись до уваги, з огляду на наступне.

Контракт, на який посилається Відповідач укладений між фізичною особою Федорець К.Г. та ТОВ «Лігніт» та є трудовим договором, про що прямо в ньому зазначено (п.1.2.).

Відповідно до ст.. 21 Кодексу Законів про працю, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Контракт є лише особливою формою трудового договору, відповідно до приписів означеної статті (ч. 3).

Частина 3 ст. 145 ЦК України передбачає, що компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Однак, статут ТОВ «Лігніт» не містить обмежень щодо підписання директором товариства договорів на суму, що перевищує 10000грн. та про необхідність їх погодження (схвалення) вищим органом товариства.

Крім того, згідно п. 3.5. Постанови пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», відповідно до пункту "і" частини п'ятої статті 41 і статті 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Також, як випливає з фактичних обставин справи, юридична особа - ТОВ «Лігніт» в подальшому схвалила Договір оренди від 1.11.2012 р. Доказами такого схвалення є відповідне письмове звернення уповноваженої посадової особи відповідача - ТОВ «Лігніт», директора Рекуц Ю.Ю. до другої сторони договору оренди - Позивача з проханням підписати додаткову угоду про розірвання договору оренди; у вказаному листі відповідач посилається, на те, що у підприємства немає більше потреб орендувати ваги, зазначає про відмову від договору. Крім того, відповідач вчиняє дії, які також свідчать про схвалення правочину, а саме, підписання актів приймання-передачі наданих послуг та прийняття виконання, що полягає в користуванні орендованим майном.

Тобто, Договір оренди від 12.11.2012 р. укладений від імені відповідач повноважною особою, обмеження щодо укладення керівником відповідача договорів у статуті товариства не міститься, крім того, вказаний правочин в подальшому був схвалений відповідачем, а тому відсутні підстави для визнання його дійсним.

Також безпідставними та необґрунтованими є твердження відповідача про придбання ним у позивача вагів на підставі договору купівлі-продажу від 14.11.2012 р., та в подальшому зникнення через «незрозумілі причини» договору купівлі-продажу обладнання від 14.11.2012 р. та документів, ш;о підтверджують передачу обладнання (ТТН, Накладні, Акти, тощо ). Отримання Позивачем коштів за продаж обладнання, та не передання цього обладнання в подальшому Відповідачу, може бути предметом окремого спору та не стосується позову про стягнення заборгованості по орендній платі. Подана ж відповідачем податкова накладна взагалі не містить ідентифікації вагів (модель, заводський номер тощо), та свідчить про проведення бухгалтерського обліку, як зазначає у відзиві сам відповідач, щодо оподаткування авансу за договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів всупереч наведеному в ст. 33 ГПК України обов'язку, про існування факту купівлі ним вагів, що виступає об'єктом оренди за Договором оренди від 12.11.2012р.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю .

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГНІТ" (90130, Закарпатська обл., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПОУ 00176265) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "БВ" (90130, Закарпатська обл., Іршавський район, село Ільниця, вул. Радянська, будинок 75, код ЄДРПОУ 38056421) суму 90000 грн. заборгованості по орендній платі та суму 1800 грн. у відшкодування судових витрат.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 27.09.2013 р.

Суддя О.Ф. Ремецькі