Постанова

від 09.09.2013 по справі 823/2700/13-а

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2013 року справа № 823/2700/13-а

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Холод Р.В.

при секретарі - Гоголевій Ю.В.

за участю:

представника позивача - Юрченка В.О. за довіреністю,

представника відповідача - Павленко М.В. за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ортіс» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року до суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ортіс» з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2012 року № 0005112301 на суму 28 514 грн. та від 23.01.2013 року № 0000452301 на суму 26 232 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що державною податковою інспекцією у м. Черкасах проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань господарських взаємовідносин з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 у період з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 р., про що складено акт від 23.10.2012 р. № 277/22-33/21388439. В ході проведення перевірки, відповідачем було зроблено висновок про нереальність здійснення господарських відносин з постачальником ФОП ОСОБА_3 за жовтень місяць 2011 року, оскільки у останнього відсутні трудові ресурси, та інші матеріальні ресурси необхідні для надання послуг або поставки товарів. На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 року № 0005112301 та від 23.01.2013 року № 0000452301 відповідно до яких позивачу збільшено грошове зобов'язання та нараховано штрафні (фінансові) санкції з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах від 01.11.2012 року № 0005112301 та від 23.01.2013 року № 0000452301.

Представник відповідача проти заявленого адміністративного позову заперечує, мотивуючи це тим, що згідно з документами наданими для перевірки між позивачем та ФОП ОСОБА_3.14.10.2011 р. укладено договір поставки. Проте, відповідно до висновків акта перевірки від 06.09.2012 р. № 160/17-317/НОМЕР_1 встановлено неможливість фактичного здійснення ФОП ОСОБА_3 господарських операцій з перевезення вантажів, через відсутність у останнього трудових ресурсів, працівників, які б здійснювали фінансову-господарську діяльність та інших матеріальних ресурсів, які необхідні для здійснення даного виду господарської діяльності. Крім того, документи, що надані позивачем не підтверджують реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з суб'єктом господарювання - фізичною особою ОСОБА_3

На підставі вищезазначеного представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ортіс», ідентифікаційний код 21388439, зареєстроване 28.11.1994 р. виконавчим комітетом Черкаської міської ради, як юридична особа.

Державною податковою інспекцією у м. Черкасах проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ортіс» з питань господарських взаємовідносинах з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 за період з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 р., про що складено акт від 23.10.2012 р. № 277/22-33/21388439.

Перевіркою встановлені порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

- п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, яке призвело до заниження податку на прибуток у IV кварталі 2011 року на 26 232, 00 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого встановлено завищення суми податкового кредиту з ПДВ у жовтні 2011 року на суму 22 811,00 грн.;

- звіркою ТОВ «Фірма «Ортіс» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з постачальником ФОП ОСОБА_3 за жовтень місяць 2011 року та підприємствами-покупцями, а саме з ТОВ «ТелеКомплекс» (м. Київ, вул. Івана Лепсе, 4, код за ЄДРПОУ 32909524), що знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Солом'янському р-ні м. Києва (код ДПІ - 2658) на суму 103135,20 грн. (в т. ч. ПДВ 17 189,20 грн.).

На підставі даного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 року № 0005122301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 26232 грн. за основним платежем та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 6558 грн. та № 0005112301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 22811 грн. за основним платежем, та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 5703 грн. На підставі рішення про результати розгляду скарги від 04.01.2013 року № 167/10-210 податкове повідомлення рішення від 01.11.2012 року № 0005122301 скасовано та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000452301 від 23.01.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 26232 грн. за основним платежем без застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Судом встановлено, що 14.10.2011 р. між ТОВ «Фірма «Ортіс» та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір поставки, згідно якого останній передав позивачу товар (ДСП 18 мм) за видатковою накладною № 62 від 31.10.2011 р.

На підтвердження факту виконання вказаного договору позивачем до матеріалів справи надано видаткову накладну № 62 від 31.10.2011 року, податкову накладну № 62 від 31.10.2011 року.

Крім того, на підтвердження факту переміщення товарно-матеріальних цінностей автомобільним транспортом надано товарно-транспортну накладну серія ААБ № 001787, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2011 р., договір № 10/11 від 25.10.2011 року про надання послуг по перевезенню вантажу, банківську виписку від 02.11.2011 року про оплату послуг перевезення ТМЦ, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, яким здійснювалось перевезення ТМЦ, ліцензію підприємства-перевізника на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

На підтвердження факту використання придбаного товару (ДСП 18 мм) у ФОП ОСОБА_3 позивачем надані: оборотно-сальдові відомості, картка № 10 складського обліку матеріалів, податкові та видаткові накладні, довіреності, які свідчать про отримання товару (ДСП 18 мм) від ФОП ОСОБА_3, використання товару (ДСП 18 мм) у власній господарській діяльності для виробництва меблів та їх подальша реалізація по ланцюгу до вигодонабувача.

Так, судом встановлено, що висновки щодо непідтвердження валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з нереальністю господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_3, що відображені в акті перевірки ДПІ у м. Черкасах від 23.10.2012 р. № 277/22-33/21388439, ґрунтуються на наступних обставинах.

По-перше, відповідно до акту ДПІ у м. Черкасах від 06.09.2012 року № 160/17-317/НОМЕР_1 «Про результати невиїзної позапланової документальної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, ін. НОМЕР_1, щодо достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 12.04.2011 по 30.06.2012 року» встановлено порушення податкового законодавства СПД-ФО ОСОБА_3; ФОП ОСОБА_3 діяльністю в сфері торгівлі ДСП не здійснював.

По-друге, податковий розрахунок за формою 1 ДФ СПД-ФО ОСОБА_3 до ДПІ у м. Черкасах за 4 квартал 2011 року не надавав.

По-третє, розрахунки між позивачем та СПД-ФО ОСОБА_3 в жовтні 2011 року не проводились.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 «а» ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом вказаних приписів правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на валові витрати, витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податковий кредит наступає за умови фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку та податковими накладними.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, будь-які документи мають силу первинного документа лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Натомість за відсутності фактичного здійснення господарської операції первинні документи бухгалтерського обліку та податкова накладна юридичної сили не мають.

Відтак, включення до податкової звітності даних згідно первинних документів бухгалтерського обліку чи податкових накладних, які не мають юридичної сили, є порушенням порядку ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 був укладений договір поставки ДСП 18мм від 16.10.2011р., на виконання якого останній передав позивачу товар (ДСП 18 мм) за видатковою накладною від 31.10.2011р. № 62, перевезення вантажу здійснювалось за договором № 10/11 від 25.10.2011 року між позивачем та ПП «НВФ Порив» (код ЄДРПОУ 14185569).

При встановленні реальності здійснених господарських операцій між позивачем та ПП «НВФ Порив» суд дослідив наявні в матеріалах справи копії документів, а саме: договір № 10/11 від 25.10.2011 року про надання послуг по перевезенню вантажу, товарно-транспортну накладну від 31.10.2011р. ААБ № 001787р., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2011 р., банківську виписку від 02.11.2011 року та прийшов до висновку, що вказані первинні документи бухгалтерського обліку за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Щодо тверджень відповідача, стосовно порушення податкового законодавства СПД-ФО ОСОБА_3 та ненадання податкового розрахунку за формою 1 ДФ СПД-ФО ОСОБА_3 до ДПІ у м. Черкасах за 4 квартал 2011 року, на яких наголошує відповідач в акті перевірки від 23.10.2012 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України, відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Варто зазначити, що позивач та його контрагент - ФОП ОСОБА_3 набули правоздатності та на момент здійснення господарських операцій, були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за діяльності продавцем.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес СепортСентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес СепортСентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Рішення Європейського суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», як зазначалося вище, мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, сплати податків контрагентами тощо.

При цьому, слід зазначити, що невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Більш того, в постанові Придніпровського районного суду м. Черкаси про закриття провадження у справі від 21.12.2012 року по справі № 2314/8979/12,(постанова вступила в закону силу) зазначено: «…Судом встановлено, що в правовідносинах ТОВ «Фірма «Ортіс» та ФОП ОСОБА_3 міститься реальність господарських операцій з відповідними податковими наслідками». Цей же факт зафіксований і у постанові Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.12.2012 року по справі № 3-2657/12.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, наведені обставини та досліджені судом документальні докази у їх сукупності, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції позивача з контрагентом мали товарний (реальний) характер, придбання таких послуг оформлено документально, що дає право позивачу на формування податкового кредиту та валових витрат.

Тому суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 року №0005112301 та від 23.01.2013 року №0000452301, підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, суд зазначає, що з огляду на наявність в матеріалах справи копій первинних бухгалтерських документів відповідачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано доказів, які б ставили під сумнів реальність операцій позивача з придбання послуг щодо перевезення м'яса та м'ясопродуктів.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення адміністративного позову ТОВ «Фірма «Ортіс».

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 14, 94, 160-163, 167, 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах від 01.11.2012 року №0005112301 та від 23.01.2013 року №0000452301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ортіс» (ідентифікаційний код - 21388439) судовий збір у розмірі 547 (п'ятсот сорок сім) грн. 46 коп.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Холод

Повний текст постанови виготовлено 12.09.2013р.