Ухвала

від 24.09.2013 по справі 812/6925/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Чернявська Т.І.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 року справа №812/6925/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Яманко В.Г., Васильєвої І.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2013 р. у справі № 812/6925/13-а (головуючий І інстанції Чернявська Т.І.) за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Уголь" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 295358,13грн.,-

ВСТАНОВИВ:

09 серпня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Уголь» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році у розмірі 288774,63 грн. та пені у розмірі 6583,50 грн. за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено повністю(а.с.16-20 т.2).

Суд першої інстанції при прийнятті судового рішення виходив з того, що відповідачем вжито усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а вакантні посади для інвалідів не були зайняті не з вини відповідача.

Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі, позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач обґрунтував скаргу тим, що з вини відповідача не виконані вимоги чинного законодавства, щодо додержання встановленого нормативу та створення робочих місць для інвалідів, що обумовлює притягнення його до відповідальності за невиконання вимог чинного законодавства.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Уголь» зареєстровано з 22 липня 2010 року юридичною особою, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, технічним адміністратором якого є державне підприємство «Інформаційно-ресурсний центр (том 1, арк. справи 15).

Згідно наказу від 03 січня 2012 року № 24 на товаристві з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Уголь» затверджено штатний розклад на 2012 рік з чисельністю 670 чоловік в межах розрахункового фонду оплати праці та виділено 26 робочих місць для працевлаштування інвалідів на січень 2012 року (том 1, арк. справи 208, 209-210).

Відповідно до зазначеного штатного розкладу по товариству з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Уголь» та щомісячних списків працюючих на підприємстві інвалідів станом на останній день відповідного місяця, фактично на підприємстві працювало: у січні 2012 року 652 особи, з яких 13 інвалідів, у лютому 2012 року 649 осіб, з яких 12 інвалідів, у березні 2012 року 644 особи, з яких 13 інвалідів, у квітні 2012 року 641 особа, з яких 16 інвалідів, у травні 2012 року 639 осіб, з яких 19 інвалідів, у червні 2012 року 641 особа, з яких 21 інвалід, у липні 2012 року 638 осіб, з яких 20 інвалідів, у серпні 2012 року 637 осіб, з яких 21 інвалід, у вересні 2012 року 634 особи, з яких 24 інваліди, у жовтні 2012 року 632 особи, з яких 23 інваліди, у листопаді 2012 року 633 особи, з яких 22 інваліди, у грудні 2012 року 628 осіб, з яких 21 інвалід, що також підтверджується наказами (розпорядженнями) про прийняття на роботу інвалідів, довідками до акта огляду МСЕК та пенсійними посвідченнями (том 1, арк. справи 110-207, 209-210, 212-213, 215-216, 218-219, 221-222, 224-225, 227-228, 230-231, 233-234, 236-237, 238-239, 240-241, 242-250; том 2, арк. справи 1-10).

28 лютого 2013 року відповідачем подано до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, в якому зазначило середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу (осіб) за рік - 639 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 17 осіб (том 1, арк. справи 6).

Відповідно до матеріалів справи позивачем нарахована сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню інвалідів у 2012 становить 288774,63 грн., також, позивачем відповідачу була нарахована пеня в розмірі 6583,50 грн.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця;

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачає, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, вказаними нормами визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЄК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Тобто, законодавство України пов'язує виконання підприємствами, організаціями зобов'язань щодо працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання, з якими рекомендаціями медико-соціальної експертизи та індивідуальною програмою реабілітації може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою працевлаштування, що спростовує посилання позивача в апеляційній скарзі на відсутність вакансій для інвалідів.

Відповідно до ч.4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності покладений обов'язок з щомісячного подання центрам зайнятості у повному обсязі даних про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, за приписами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів, не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування на створені робочі місця, а покладається обов'язок інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів. Сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів не є безспірною ознакою наявності відповідальності підприємства, яка могла настати лише у випадку, не вчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів щодо працевлаштування інвалідів.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач протягом 2012 року у відповідності до вимог Закону, подавав до Краснодонського міськрайоного центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, в яких зазначало про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, у тому числі: у січні-березні 2012 року - по 14 осіб, у квітні 2012 року - 18 осіб, у травні 2012 року - 11 осіб, у червні-вересні 2012 року - по 21 особі, у жовтні-листопаді 2012 року - по 19 осіб, у грудні 2012 року - 20 осіб (том 1, арк. справи 26-86).

Крім того, відповідно до листів Краснодонського міськрайоного центру зайнятості від 21 серпня 2013 року № 6/3-1184 та № 6/3-1186 відповідачем щомісячно надавалися звіти за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» з інформацією про наявність вільних робочих місць для інвалідів за 2012 рік. Зокрема, протягом 2012 року підприємством надавалося від 13 до 21 вакансії щомісячно. За рік підприємством надано 212 вакансій. Для підбору кадрів на вакансії товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Уголь» центром зайнятості організовано та проведено 2 «Ярмарки вакансій» безпосередньо за участю роботодавця для осіб з обмеженими фізичними можливостями. У ході проведення заходів 7 осіб з інвалідністю виявили бажання щодо працевлаштування та погодилися на більш детальну співбесіду з роботодавцем підприємства. Протягом 2012 року вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями висвітлювалися в засобах масової інформації, на сайтах служби зайнятості та Краснодонської міської ради. Центром зайнятості для працевлаштування осіб з інвалідністю на заявлені підприємством робочі місця було направлено 30 осіб, з них працевлаштовано 10 осіб, двом особам підприємство відмовило у прийнятті на роботу із зазначенням причини у корінці направлення «не відповідає вимогам», 18 осіб самостійно відмовилися від працевлаштування (том 1, арк. справи 23, том 2, арк. справи 12).

Вищенаведені обставини сторонами у справі не заперечуються та не спростовуються.

Стосовно посилання апелянта на те, що позивачем було відмовлено в працевлаштуванні інвалідів з мотивів інвалідності в порушення вимог ст.. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Відповідно до матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Уголь» у березні 2012 року у звіті за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» станом на 27 березня 2012 року надало інформацію про наявність вакантного місця за професією диспетчер, характер роботи змінний: 1 зміна - з 07:00 до 19:00, 2 зміна - з 19:00 по 07:00, основними вимогами до претендента на вказану вакансію є: стаж роботи за професією до 3-х років, наявність вищої середньої освіти, місце проживання населенні пункти Краснодонського району Луганської області, робота з комп'ютером, інвалід ІІ-ІІІ групи (том 1, арк. справи 32).

Згідно корінця направлення на працевлаштування від 27 березня 2012 року № 12061203270007001 направлена Краснодонським міськрайцентром зайнятості до товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Уголь» на працевлаштування інвалід - ОСОБА_2, не відповідала вимогам, оскільки не працює з комп'ютером, не може працювати в нічні зміни з комп'ютером (том 1, арк. справи 24).

Згідно корінця направлення на працевлаштування від 28 березня 2012 року № 12061203270007002 направлений Краснодонським міськрайцентром зайнятості до товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Уголь» на працевлаштування інвалід - ОСОБА_3, не відповідав вимогам, оскільки не має досвіду роботи диспетчером, не працює з комп'ютером (том 1, арк. справи 25).

Як зазначалось вище, 18 осіб самостійно відмовилися від працевлаштування у відповідача.

Тобто, відмови у працевлаштуванні інвалідів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які направлені Краснодонським міськрайцентром зайнятості до підприємства відповідача, здійсненна на підставі не дотримання основних вимог до претендента на вакансію, а не з мотивів інвалідності, що спростовує посилання позивача, інших фактів відмови у працевлаштуванні інвалідів не встановлено.

Колегія суддів з рахуванням викладеного приходить до висновку, що відповідач про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів звітувало міському центру зайнятості по формі 3-ПН, тобто, виділило робочі місця для працевлаштування інвалідів. Позивач інвалідів для працевлаштування не направляв та відповідач не відмовляв у працевлаштуванні інвалідам за направленням центру зайнятості.

Отже, відповідач у 2012 році вжив достатніх та залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на викладене, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку стосовно відмови в задоволені позову з інших підстав.

Згідно ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Тобто, відповідно до ст. 20 цього Закону саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання встановленого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Зазначеною статтею встановлено, що підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Заявлені до стягнення суми є адміністративно-господарськими санкціями, а тому на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, а тому підставою для їх сплати є наявність складу правопорушення.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені, колегія судів зазначає, що відсутність факту сплати адміністративно-господарських санкцій через необґрунтованість їх стягнення обумовлює відсутність об'єкту обчислення пені, що доводить передчасність та безпідставність її пред'явлення.

З огляду на викладене, оскільки відповідач вимоги закону, щодо створення робочих місць для інвалідів виконав та враховуючи принципи та підстави застосування адміністративно-господарських санкцій, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вина відповідача у невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів у 2012 році відсутня, тому і застосування адміністративно - господарських санкцій до відповідача є безпідставним.

Крім того, зазначений висновок підтверджено постановою Верховного Суду України від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13 та постановою Верховного Суду України від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, які відповідно до ч.1 статті 244-2 КАС України, є обов'язковими для застосування всіма судами України.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення без змін постанови суду першої інстанції, відмови в задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2013 р. у справі № 812/6925/13-а залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2013 р. у справі № 812/6925/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Е.Г. Казначеєв

Судді: В.Г. Яманко

І.А.Васильєва