Ухвала

від 19.09.2013 по справі 816/3461/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 р.Справа № 816/3461/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представників сторін : позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача - Вербицької І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі № 816/3461/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_4, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Кременчуцької ОДПІ №349/50000011700 від 19.03.2013 року, яким йому визначено грошове зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 37 706,87 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 18853,44 грн.

Ухвалою суду від 07 серпня 2013 року було замінено первинного відповідача - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Полтавської області Державної податкової служби на належного - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - Кременчуцька ОДПІ, відповідач).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі № 816/3461/13-а позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Кременчуцької ОДПІ №349/50000011700 від 19.03.2013 року.

Стягнуто з Державного бюджету України в особі суб'єкта владних повноважень в особі Кременчуцької ОДПІ на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору в сумі 565,50 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі № 816/3461/13-а та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм ч.1, 5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, ненадання належної оцінки таким доказам у справі, як акту перевірки контрагента позивача - ТОВ «Лігран», з підстав та мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Вважає, що оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення №349/50000011700 від 19.03.2013 року є цілком законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечували, просили суд апеляційної інстанції їх відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване. В обґрунтування заперечень послалися на необґрунтованість та протиправність висновків акту перевірки №1/17.1-30/НОМЕР_1 від 01.03.2013 року про порушення ФОП ОСОБА_4 ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України, ст.ст.203, 215, 228 Цивільного Кодексу України, які стали підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Таку позицію обґрунтовували тим, що ФОП ОСОБА_4 для перевірки податковому органу було надано всі первинні документи бухгалтерського обліку щодо підтвердження господарських операцій з ТОВ "Лігран" у спірному періоді. На думку представників позивача, висновки перевіряючих про нікчемність правочинів, безтоварний характер операцій ґрунтуються лише на припущеннях та спростовуються наданими документами. Вважають, що з боку позивача виконані всі вимоги бухгалтерського та податкового законодавства для формування сум податкового зобов'язання та податкового кредиту у розмірі 66 094,19 грн. за рахунок операцій, які мають реальний характер, при цьому, отримані послуги були використані у господарській діяльності позивача. Відтак, оскільки в діях ФОП ОСОБА_4 відсутні порушення податкового законодавства, оскаржуване рішення відповідача є необґрунтованим, протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа - підприємець 23.12.2003 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, перебуває на обліку у Кременчуцькій ОДПІ та з 23.02.2004 року є платником податку на додану вартість.

Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_4 по питанню взаємовідносин з ТОВ «Лігран» (код ЄДРПОУ 35314253) за період з 01.03.2012 року по 31.08.2012 року.

Правомірність підстав та процедури проведення перевірки позивачем не оспорювалися.

За результатами даної перевірки відповідачем складений акт перевірки №1/17.1-30/НОМЕР_1 від 01.03.2013 року (надалі - Акт перевірки), у висновках якого зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_4 п.198.1, п.198.6 ст.198, 201 Податкового кодексу України, частини 1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за березень 2012 року на суму 14 118,41 грн., за квітень 2012 року на 14 268,91 грн., за травень 2012 року на 4 249,67 грн., червень 2012 року - 5 89647 грн., липень 2012 року - 5 494,27 грн., серпень 2012 року - 22 066,46 грн. (т. 1, а.с.25-34 ).

У зв'язку зі встановленням в ході проведення перевірки порушень вимог податкового законодавства, Кременчуцькою ОДПІ 19.03.2013 року прийнято податкове повідомлення - рішення №349/50000011700, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 37706,87 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 18853,44 грн. (т.1, а.с.35)

За наслідками адміністративного оскарження органами податкової служби скарги позивача залишено без задоволення, а спірне податкове повідомлення - рішення - без змін.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Кременчуцької ОДПІ, позивач звернувся до суду із позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та безпідставності донарахування Кременчуцькою ОДПІ суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 37706,87 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 18853,44 грн. і, відповідно, протиправності податкового повідомлення - рішення №349/50000011700 від 19.03.2013 року, як такого, що прийнято з порушенням ч.3 ст.2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено в суді апеляційної інстанції та не заперечується відповідачем по справі, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував саме висновок Кременчуцькою ОДПІ вимог п. 198.1, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України - завищення позивачем податкового зобов'язання та податкового кредиту за перевіряємий період (березень-серпень 2012 року) в розмірі 66 094,19 грн. по нікчемному (безтоварному) правочину з ТОВ «Лігран» по ланцюгу постачання, як такого, що не спрямований на реальне настання правових наслідків.

За твердженням відповідача, ФОП ОСОБА_4 фактично не здійснював придбання товару у ТОВ "Лігран ", оскільки, на думку контролюючого органу, такий товар фактично контрагентом позивача не поставлявся в силу невстановлення походження товару по ланцюгу постачання та відсутності об"єкта оподаткування у контрагента, а оподатковані господарські операції полягали лише у їх документальному оформленні.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказаний висновок відповідача помилковим, безпідставним та таким, що не може бути покладений в основу твердження про завищення позивачем суми податкового кредиту, з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні правовідносини щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та податкового зобов'язання за березень-серпень 2012 року, виникли після 01.01.2011 року, застосуванню при наданні оцінки правомірності формування такого показника податкового обліку підлягають положення Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Крім того, в пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку па додану вартість до складу податкового кредиту за приписами Податкового кодексу є придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише формальне оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично сплачені і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що між ФОП ОСОБА_4 (Покупець) та ТОВ «Лігран» (Постачальник) укладено договір поставки від 14.03.2012 року №23, згідно з умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця вторинну сировину, а Покупець прийняти й оплатити її в порядку та на умовах договору. (т.1, а.с. 222).

На виконання п.1 умов договору відповідно до виписаних рахунків (т.1, а.с.152, 170, 180, 188, 196, 206, на загальну суму ПДВ - 66094,19 грн., ТОВ «Лігран» здійснило поставку товару (ПЕТ- пляшки прозорі, блакитні та коричневі), що підтверджується відповідними накладними № 21/12/02 від 21.12.2011р., № 22/12/02 від 22.12.2011р. (т.1, а.с. 153, 155, 157, 160, 161, 163, 165, 167, 171, 173, 175, 177, 182, 184, 186, 190, 192, 194, 197, 199, 201, 203, 208, 210, 212, 214).

Зобов'язання по оплаті вартості товару були виконані позивачем в повному обсязі шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно платіжних доручень та банківських виписок (т.1 а.с.133-146).

Транспортування товару від Постачальника до Покупця здійснювалось на підставі укладених між позивачем (Відправник) та ФОП ОСОБА_5 ( Перевізник), ФОП ОСОБА_6 договорів перевезення вантажу №14 від 03.01.2012 року та 11.01.2012 року відповідно, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями товарно-транспортних накладних (т.1 а.с.154, 156, 158, 162, 164, 166, 168, 172, 174, 176, 178, 181, 183, 185, 189, 191, 193, 198, 200, 202, 204, 207, 209, 211, 213, та свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (т.2, а.с.3, 4).

Товар отримувався безпосередньо ФОП ОСОБА_4, про що свідчать підписи на накладних.

Отриманий товар був оприбуткований на склад позивача, що не спростовано відповідачем по справі.

На підтвердження наявності у позивача складського приміщення для зберігання куплених пляшок позивачем надано договір купівлі-продажу майнового комплексу від 29.12.2010 року ( т.1, а.с. 215 -221).

Колегією суддів встановлено, що на суму оплаченого товару, ТОВ "Лігран" видало ФОП ОСОБА_4 належним чином оформлені податкові накладні № 45 від 03.05.2012 року на загальну суму 25498,00 грн. в т.ч. ПДВ - 4249,67 грн., № 101 від 01.06.2012 року на загальну суму 35378,80 грн. в т.ч. ПДВ - 5896,47 грн., № 307 від 03.07.2012 року на загальну суму 32965,64 грн. в т.ч. ПДВ - 5494,27 грн., № 342 від 06.08.2012 року на загальну суму 31829,20 грн. в т.ч. ПДВ - 5304,87 грн., № 901 від 09.08.2012 року на загальну суму 21362,20 грн. в т.ч. ПДВ - 3560,37 грн., № 298 від 29.08.2012 року на загальну суму 35578,80 грн. в т.ч. ПДВ - 5929,80 грн., № 342 від 06.08.2012 року на загальну суму 31829,20 грн. в т.ч. ПДВ - 5304,87 грн., № 1696 від 31.08.2012 року на загальну суму 43628,56 грн. в т.ч. ПДВ - 7271,43 грн. (т.1, а.с.151, 159, 169, 187, 195, 205).

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена ФОП ОСОБА_4 до суми податкового кредиту за березень-серпень 2012 року, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним декларації з ПДВ за вказаний період.

Колегією суддів встановлено, що товар, придбаний за вказаним договором на підставі вищезазначених податкових та видаткових накладних, був використаний позивачем у власній господарській діяльності шляхом подальшого продажу ПП «Харківвторсировина» на підставі договору поставки №27 від 04.07.2011 року. (т.2, а.с. 32-34). Саме з метою виконання зобов'язань по цьому договору позивачем і було Укоалено договір з ТОВ «Лігран» №23 від 14.03.2012 року. На підтвердження реалізації купленого товару позивачем надано до матеріалів справи податкові накладні, накладні, рахунки, довіреності на отримання товару (т.2 а.с.35-64).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що господарська операція з придбання у ТОВ «Лігран» ТМЦ повністю підтверджена первинними документами, оформленими належним чином у відповідності до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні", а також податковими накладними, заповненими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що при здійсненні позивачем господарської операції з ТОВ «Лігран» мав місце зв'язок між фактом придбання ТМЦ, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому мала місце господарська мета - товар був придбаний для використання у господарській діяльності позивача - для подальшої реалізації та виконання своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання. При цьому, за наслідками спірного правочину позивачем отримано прибуток.

Отже, відбулась зміна активів позивача в позитивному контексті.

Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України, визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість, а отже мали право складати податкові накладні.

Щодо посилання податкового органу на акт позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Лігран» від 28.12.2012р. за № 7250/224/34656476, як на правову підставу зменшення позивачу суму податкового кредиту на суму 37706,87 грн., яким встановлено безтоварність операцій по ланцюгу постачання товару, робіт/послуг з контрагентом постачальником та контрагентом покупцем ОСОБА_4 та зафіксовано, що ТОВ «Лігран» має 14 стан (визнано банкрутом) колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 28.12.2012р. за № 7250/224/34656476, предметом перевірки були взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Інфотерм» за червень 2011 року , ТОВ «Олімп» за вересень 2011 року, ПП «СВ «Гермес» за березень 2011 року, ПВП «Форест» за червень 2011 року, ТОВ «Кафепродакшн» за січень 2011 року, ТОВ «Пасіфік» за вересень 2011 року, БПП «Сура» за вересень 2011 року, ТОВ «Хімагросервіс» за листопад 2011 року, а не з ФОП ОСОБА_4 за березень-серпень 2012 року.

При цьому колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Безпідставними колегія суддів вважає і твердження відповідача про неможливість ТОВ «Лігран» виконання своїх договірних зобов'язань та поставки товару у зв'язку з тим, що підприємство має 14 стан (визнано банкрутом), оскільки вищевказане не підтверджено відповідними доказами (довідкою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців)

Щодо твердження відповідача про можливі порушення ТОВ "Лігран" податкового законодавства, що виникли за результатами господарських відносин з позивачем, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, в зв'язку з чим притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник, а не особа, яка була іншою стороною по договору.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що відповідачем в акті перевірки зазначено про порушення позивачем норм Цивільного кодексу України без вказівки на те, яким саме чином, якими діями або бездіяльністю позивача було порушено ці норми, не наведено конкретних первинних документів, на підставі яких відповідачем було зроблено висновок про нікчемність укладеної угоди.

Таким чином, твердження відповідача про намір ФОП ОСОБА_4 безпідставно отримати податкову вигоду за рахунок укладення спірної угоди з ТОВ «Лігран» є помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

За таких обставин, посилання відповідача на акт позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Лігран» від 28.12.2012р. за № 7250/224/34656476, як на підставу для висновку про неможливість реального здійснення вказаним контрагентом позивача фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності, що, на думку відповідача, є свідченням нікчемності правочину між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Лігран», колегія суддів вважає такими, що не можуть бути взяті до уваги в якості належного обґрунтування відповідачем твердження про нікчемність угоди між позивачем та вказаним його контрагентом.

Так, по-перше, вказаний акт складено пізніше, ніж відбулися господарські операції за спірним договором (березень-серпень 2012 року); по-друге, такий висновок не підтверджений жодними належними доказами, що містять предмет доказування (неотримання позивачем від свого контрагенту товару, невикористання придбаного товару в господарській діяльності, внесення завідомо недостовірних даних до податкової звітності тощо).

Відповідно до презумпції правомірності правочину, закріпленій у ст.204 Цивільного кодексу України, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладена між позивачем та його контрагентом угода не віднесена законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання його недійсним.

На момент укладення та виконання спірних угод вищевказані контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи, та відповідно до п. 4 ст. 91 ЦК України мали повний обсяг цивільної дієздатності, в тому числі й на укладення спірних угод з позивачем.

Крім того, відповідно до ст.216 Цивільного Кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою, у т.ч. й органами державної податкової служби, зазначеними у абз.1 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" за умови дотримання ч.5 ст.216 Цивільного Кодексу України. Тобто, ДПІ в спірних правовідносинах, всупереч наведеній нормі права застосовувала наслідки недійсності нікчемного на її думку правочину самостійно, а не звернулась з цією вимогою до суду.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що правочин між вказаними контрагентами не може бути визнаний нікчемним.

Колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Отже, порушення контрагентом позивача норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, ФОП ОСОБА_4) права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично виконаних робіт) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Підсумовуючи викладене, висновок відповідача про порушення ФОП ОСОБА_4 п.198.1, п.198.6 ст.198, ст. 201 Податкового кодексу України, ст.ст.203, 215, 228 Цивільного Кодексу України не відповідає фактичним обставинам справи та є наслідком довільного тлумачення податковим органом норм ПК України.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем у спірних правовідносинах було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму у розмірі 66094,19 грн. по реальній господарській операції, повністю підтвердженій відповідними первинними документами, сплачену в зв`язку із отриманням ТМЦ від ТОВ «Лігран».

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України та за визначенням КАС України є суб'єктом владних повноважень, правомірність винесеного спірного рішення належним чином не довів.

За таких обставин, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ №349/50000011700 від 19.03.2013 року, яким йому визначено грошове зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 37706,87 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 18 853,44 грн. є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті відповідач діяв не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, встановлений Податковим кодексом України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі № 816/3461/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Перцова Т.С.

Повний текст ухвали виготовлений 24.09.2013 р.